На телеканалі «2+2» вийшла чотирисерійна воєнна драма «Окуповані». Вона розповідає про українців, які опинилися під російською владою на захопленій частині Харківщини. Після першої хвилі страху та розгубленості вони вирішують діяти: хтось починає чинити опір, а хтось, навпаки, допомагати окупантам.

Події відбуваються в доволі великому та заможному селі біля Ізюма. Після початку повномасштабного вторгнення головний герой, інструктор з туризму на ім’я Роман, допомагає колишній коханій Юлії та її сину Олегу виїхати з райцентру. Дорогою вони заїжджають за батьками Юлії, які живуть у передмісті, але евакуюватися вже не встигають — населений пункт окуповує російська армія. Герої залишаються в батьківському домі разом із сусідами, які втратили житло через обстріл. Згодом Роман долучається до місцевого партизанського руху. Активісти шукають серед односельців зрадників, стежать за пересуванням російських військових і переказують координати ворожої техніки ЗСУ.

Односельці переконують лікаря, що потрібно вбивати ворогів

Після скандалу з «Юриком» обережне поводження з фактами стало головною вимогою до художніх проєктів про поточну війну. «Окуповані» її виконали. Більшість ситуацій, у які потрапляють герої, українці легко впізнають: переховування в підвалі, відсутність зв’язку та новин, розстріл автоколони з цивільними в «зеленому коридорі», пограбування окупантами місцевих, спалення українських книжок, катування «на підвалах»… Багато подібних історій потрапляли в новини після деокупації українських територій.

Сценарист Андрій Кокотюха підтверджує: сюжет будувався на спогадах людей, котрі пережили російську окупацію. «Матеріал, із яким я працював, — свідчення, реальне відео, правдиві історії. З цього матеріалу треба було зробити художнє кіно, яке показує наших героїв без пафосу, а ворога — без карикатури. Результатом задоволені всі учасники процесу», — написав він на своїй сторінці у фейсбуці. Взагалі, вся ідея проєкту народилася з реальної історії ведучого телеканалу «2+2» Геннадія Попенка, який у перші дні повномасштабної війни разом із родиною опинився в окупованому Іванкові Київської області.

Обережно та зважено серіал підходить і до сцен насильства. Деякі моменти показані або постфактум (як-от знищення автівок у «зеленому коридорі», якого в кадрі не було), або натяками. Наприклад, жінки в серіалі, на відміну від чоловіків, які переважно вільно пересуваються селом, постійно перебувають удома. Але загрозу зґвалтування на екрані ніхто не обговорює: хто з глядачів знає, той зрозуміє. Кого тема тригерить, має можливість її не помітити.

  Героїні серіалу переховуються в підвалі

Ще одним складним завданням, із яким серіал впорався цілком гідно, став образ ворогів. Російські військові справді позбавлені карикатурних рис. Час «чмонь» у нашому інформпросторі нарешті остаточно сплив. Заразом екранні окупанти не мають жодної краплі харизми, яку нерідко демонструють негативні персонажі. Головний антагоніст, російський капітан Горлов, викликає лише огиду, ненависть і страх. Він з «ідейних» і переконує селян, що  «російська армія з місцевим населенням не воює». Ну і, звісно, легко порушує власні принципи.

Росіяни в серіалі розмовляють російською, українці між собою українською, а з окупантами — теж російською. Всіх іншомовних перекладає закадровий голос, як це відбувається в безлічі українських проєктів після 24 лютого. Але в серіалі це не вимушений крок, а дієвий художній прийом. Російська мова в такому оформленні створює стійке відчуття чогось чужорідного і ворожого.

 Російський капітан Горлов

Попри закони жанру, основне протистояння розвивається не між Горловим і головним героєм Романом, а між російським капітаном і батьком Юлії, Миколою Шияном. Він хірург на пенсії та був призначений окупантами головним лікарем місцевої лікарні. Шиян став колаборантом, адже вважав, що лікар у будь-якому разі повинен лікувати, а близькість до росіян допоможе убезпечити сім’ю. На початку Шиян із ніг падає, щоби врятувати поранених ворогів, наприкінці — увага, спойлер! — Горлова вбиває. Останньою краплею стало зізнання капітана в тому, що він віддав наказ знищити евакуаційну колону. «Я думав, що ви тут люди нормальні, з вами можна домовитися. А треба було не лише тих, хто поїхав, розстріляти, а всіх», — каже Горлов.

До речі, така зміна настроїв російського капітана теж заснована на реальних подіях. У своїх спогадах про окупацію Бучі авторка «Детектора медіа» Лєна Чиченіна припустила, що «розчарування» загарбників стало однією з головних причин злочинів проти місцевих людей. Чимало ворогів справді вважали себе визволителями, а коли з’ясували, що їм тут не раді, переставали стримуватися. Тому вбивство Горлова в серіалі — це справжній хепі-енд. Село в серіалі деокупували, але якби напередодні наступу ЗСУ головного антигероя не прибрали, все могло закінчитися для місцевих набагато гірше.

На відміну від переконливої воєнної лінії сюжету, особиста історія головних героїв здається заснованою не на реальних подіях, а на жіночих романах. Відносини Романа та Юлії почалися ще до війни й ускладнилися подружньою зрадою, помстою, приниженням, засудженням батьків («проміняла нормального мужика на цього вічного туриста») та категоричним неприйняттям сина героїні від першого шлюбу. Сама Юля теж давно героя розлюбила, тому час від часу Роман марить поцілунком із коханою в якихось білих фіранках. Ця мексиканська мелодрама завершується відповідно. Вередлива жінка знову закохується у вірного лицаря, а Олег починає кликати його татом.

 Так виглядають мрії головного героя Романа

На мій погляд, без зайвих особистих подробиць — і тим більше опереткових фіранок — серіал був би динамічнішим, актуальнішим і вагомішим. Але творці, напевно, на такий експеримент не наважилися. Бо вважається, що без наявності карколомного кохання в сюжеті будь-який серіал приречений на провал. Маю за контраргумент суперуспішну воєнну драму «Мама», де романтичної лінії взагалі не було. «Окуповані», на жаль, прикладу «Мами» не наслідували.

Є в новому проєкті «2+2» й інші ознаки серіалу-одноденки. Наприклад, безсмертна шароварщина. Коли головний герой дорікає родині Шияна за його колабораціонізм, дружина лікаря відповідає: «Не тобі його судити», — і переводить погляд на світлину, де подружжя обіймається у вишиванках. Сьогодні «шароварні портрети» присутні ледь не в кожному серіалі як ознака української позиції героїв. Навіть родина з Маріуполя у горезвісному «Юрику» мала світлину в українському національному вбранні. Хоча ще два роки тому в реальності такі фото можна було зустріти переважно у фейсбуці на День вишиванки, а ніяк не на стінах осель. Принаймні в східних регіонах України. В будь-якому разі перше, що робили жителі окупованих територій, — ховали або нищили всю національну символіку. Портрет головного лікаря у вишиванці, що висить у його домі в захопленому селі, — це провал.

 Проукраїнська позиція героїв. Фотофакт

А панує над цим доволі посередня гра виконавців головних ролей Юлії та Романа. На відміну від капітана Горлова, ці персонажі просто зобов’язані мати харизму, а її немає. А була б — може, й фіранки не муляли б око, і серіальний фонд України поповнився би ще однією класикою.