18 квітня низка українських каналів припинила транслювати спільний марафон і повернулась до більш-менш «цивільного» мовлення. В етерах з’явилися серіали, фільми та програми власного виробництва. Чому саме в цей день канали вирішили відновити розважальний контент, не знаю. 18 квітня почався Страсний тиждень, тому логічно було б почати новий етап мовлення після Великодня. Але телебачення у нас, як і держава, відокремлене від церкви.

Серед каналів, що повернулися до власних етерів, найбільшим є СТБ. За збігом обставин саме цей канал був останнім, який я дивилася напередодні великої війни. І саме він став першим, який я ввімкнула за два місяці після її початку, коли отримала доступ до телевізора. Отже, для мене це дещо особиста подія.

17 лютого канал показав прем’єру продовження серіалу «Мама»,  перші чотири серії якого вийшли рік тому. В серіалі  йдеться про події, які ми раніше називали війною на Донбасі, а зараз, напевно, будемо називати першим етапом війни Росії проти України. Головна героїня Ніна Петрівна Швидченко з Житомира розшукує на окупованій частині Луганської області полоненого сина Віталія. В першій частині Віталій так і не повернувся додому, тому у другому сезоні мати шукає далі.

Перша частина серіалу справляла сильне враження, але друга перевершила ефект. Вона страшніша, реалістичніша та безкомпромісніша. За рік герої пройшли шлях, наприкінці якого стало зрозуміло: домовлятися за лінією розмежування вже нема з ким, балансувати між двома світами вже не вийде. Між нами прірва, яка має намір поглинути всю країну. За кілька днів після прем’єри серіалу ця темрява вирвалася назовні.

Я мала написати колонку про серіал, але опинилась у підвалі, звідки ми не виходили десять днів через постійні обстріли та бомбардування. Втекти вдалося лише завдяки тому, що навалила снігова буря, і російська авіація не мала змоги кружляти над Харковом. Це знизило ризик, що ворожий літак знищить переповнений вокзал. Бігли у чому були, отже, з «вантажу» я мала лише дітей та кицьку, а там, де ми згодом оселилися, не було ані телевізора, ані комп’ютера. Лише  телефон із купою телеграм-каналів. Але «Маму» я згадувала постійно.

Хоча текст я не написала, заголовок народився у мене відразу, ще, мабуть, 17 лютого. Він звучав так: «Серіал “Мама”: що робити у, здається, безнадійній ситуації». Головна героїня давала на нього відповідь: «Що-що. Борщ варити!»

За цією жартівливою фразою ховається справжня трагедія. Мати знайшла свого сина, але він помирає на її очах без ліків. Допомогти йому вона не може, і саму її ось-ось візьмуть у полон або вб’ють. Але на відчайдушний крик місцевої медичної сестри, яка на боці Ніни Петрівни: «Що ж робити?», мати впевнено відповідає тією самою фразою про борщ. Син марить борщем, який варити нема в чому і нема з чого, але жінка зробить усе, щоб задовольнити  поранене дитя. Хто не бачив, вибачте за спойлер. Але борщ був зварений, а син – врятований. Вважайте це також спойлером фіналу цієї війни.

8 травня, в міжнародний День матері, телеканал СТБ повторив серіал у межах нової концепції. Тож повертаюсь до головної теми, а саме відновлення інформаційно-розважального контенту на каналі. В пресрелізі каналу його запуск має назву «гуманітарне програмування». Що мали на увазі автори, я не цілком розумію. Бо таке визначення виглядає наче місія каналу з гуманізацій населення, яке за часів війни зовсім втратило людську подобу та потребує перепрограмування. Чи йдеться про гуманітарну допомогу у формі телепрограм?

Вважатимемо, що у цьому випадку назва — вторинне, а головне — наповнення. Воно стандартне впродовж трьох тижнів із початку «гуманітарного програмування». Основну частину етеру становлять повтори серіалів та проектів власного виробництва СТБ, які чергуються з програмою «Все буде добре». Відоме розважальне шоу з незмінною Надією Матвєєвою закрили наприкінці 2018 року після 11 сезонів. Зараз воно повернулося на екрани в новому вигляді, але з тією ж Надією Матвєєвою зі звичними корисними порадами. Але все інше геть не впізнати, бо поради  зараз точаться навколо єдиної теми: «Як вижити».

18 квітня Надія Матвєєва перш за все розповила, яка буває хімічна зброя та як захиститися у разі фосфорної, заринової, хлорової та аміачної атаки. Далі були випуски, присвячені пошукам житла в евакуації, захисту домівок від мародерів, правилам поведінки цивільних з окупантами тощо. Вважаю таку інформацію дуже корисною та актуальною, бо сама гуглила, як рятуватися від хімічної зброї. Ці блоки повторюються кілька разів на день, тому навіть якщо дивитися телевізор у фоновому режимі, щось залишиться у пам’яті та може врятувати життя.

Зараз «Все буде добре» складається не лише з правил поведінки під час війни. В дайджесті – чотири рубрики. Окрім щоденних «Надійних порад» з Надією Матвєєвою, є блок «Ми з України», де розповідають  реальні історії з життя українців під час війни, «Допомога психолога» — півгодинна програма, в якій ведучий Дмитро Карпачов, психологи Світлана Арефнія та Андрій Жельветро  відповідають на запитання глядачів (виходить один раз на день з понеділка по четвер). А по п’ятницях виходить «Неймовірна правда про українців» із ведучим Григорієм Решетником, де йдеться про українських та світових знаменитостей в контексті війни. Останній блок більш за все нагадує довоєнний контент, бо тут можна побачити і  Святослава Вакарчука з Джамалою, і Анджеліну Джолі, і навіть Максима Галкіна, бо окремий випуск був присвячений російським зіркам, які підтримали Україну.

На відміну від мінімалістичного оформлення інших блоків, де ведучий з’являється або на фоні однокольорової стіни, або за ноутом, коли спілкується з героєм по скайпу, «Неймовірна правда про українців» супроводжується яскравим монтажем із фрагментами пісень, інтерв’ю та кадрів із життя зірок. Це приємне видовище, бо, з одного боку, нагадує мирне життя, а з другого – позбавлено нікому не потрібної зараз ностальгії, бо йдеться про воєнний час.

Що ж до повторів старих програм, то тут, як то кажуть, і сміх, і гріх. Пам’ятаю, що на початку епідемії коронавірусної хвороби було доволі дико дивитися фільми, де у кожному кадрі з’являвся натовп людей без масок, герої не дотримувалися соціальної дистанції і – о, жах – регулярно цілувалися та обіймалися. Щось подібне спіткає і зараз. Ось поради від героїні проєкту «Сліпа», яка наполягає: чоловіку в жодному разі не можна вкручувати лампочку в світильник чужої самотньої жінки, бо відразу розлюбить. А потім, наприклад, героїня випуску «Тієї миті рік потому» розповідає, як наважилася зробити пластику пошкоджених сідниць, щоб урятувати шлюб. Звісно, що із пісні слів не викинеш. Але ці сідниці та лампочки виглядають дикувато. Не на часі, як зараз говорять. Хоча… війна закінчиться, а сідниці повинні залишитися. І про них потрібно подбати.

До речі. Перше, що ми зробили після десять днів підвалу та двох діб евакуаційної дороги – зварили борщ. Вона мала рацію, та героїня «Мами».