14 лютого, реагуючи на повідомлення про небезпеку російського наступу на Україну, канал «1+1» розпочав серію телемарафонів, присвячених можливому вторгненню та обговоренню кризи з усіх боків. Перший із них мав назву «Панічна атака» — і, за задумом, мав би заспокоїти глядачів каналу, надавши їм хоч якусь зважену інформацію. Але, здається, ефект був протилежний. Особливо «допомагала» глядачам остаточно втратити залишки здорового глузду королева цього балу — ведуча Наталя Мосейчук.

Вона вела марафон разом із колегою Єгором Гордєєвим: «Право на владу» об’єдналося з програмою «Твій вечір» та породило новий гібридний формат, аргументований необхідністю єднання в країні перед навислою зовнішньою загрозою. І ця гібридність, м'яко кажучи, не пішла на користь жодному з оригінальних форматів «Плюсів».

У першій, коротшій частині програми гості марафону — спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук, голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія та психолог Олег Чабан, — сиділи за круглим столом разом із ведучими та вели довірливу та  якусь майже домашню розмову. У другий частині міністр оборони Олексій Резніков, міністр внутрішніх справ Денис Монастирський, заступник керівника Офісу президента Ростислав Шурма, радник міністра інфраструктури, директор аеропорту «Бориспіль» Олексій Дубревський, політичний експерт порталу «Слово і діло» Валентин Гладких, військовий розвідник Пілігрим та продюсерка Олена Мозгова вже не вмістилися за один стіл. Тож ця частина програми нагадувала радше звичайний формат токшоу: основні спікери виступали біля мікрофона або включалися по відеозв'язку. Гості-експерти висловлювалися з місця. Відразу треба сказати, що два найінформативніші та найкорисніші виступи припали на останні десять хвилин марафону, але багато глядачів могли й не дочекатися цих спікерів, збираючи тривожну валізку для себе та своїх канарок.

На початку програми Єгор Гордєєв показав опитування, проведене серед глядачів каналу, про те, які теми для них важливі. Передбачувано ескалація турбувала 57% аудиторії, 31% — особисті теми, 8% думали про день святого Валентина, а ще 4% хвилювалися про «Євробачення».

Пообіцявши обговорити чи не всі перелічені теми (обіцянки ці виконані не були), Мосейчук звернулася до гостей і сказала, що аудиторія чекає від них надихаючих новин та буквально катарсису. Арахмія та Стефанчук, втім, не відповідали такій високій планці. Архамія заявив, що він оптиміст, що його зустрічі з військовими експертами та розвідниками лише переконали в тому, що ймовірність повномасштабного вторгнення в Україну вкрай мала. І що у 2020 році біля кордонів України було вдвічі більше російських військових, і тоді щось ніхто не панікував. А зараз, як розповіли депутатам, допущеним до державної таємниці, російських військ просто недостатньо для початку наступу. І хоча в перспективі такий сценарій виключити не можна, загроза, про яку так багато пишуть іноземні ЗМІ і кажуть західні партнери, дещо перебільшена.

Цікаво, що про згадуваних Арахамією 220 тисяч російських солдатів на кордоні з Україною у 2020 році українські ЗМІ не повідомляли, як і взагалі про загострення на кордонах саме у 2020 році. Гордєєв, якого, мабуть, теж дещо збентежила така сенсаційна інформація, навіть спробував пізніше з'ясувати в міністра оборони Олексія Резнікова, чи правда, що зараз на кордонах України не найбільша кількість російських солдатів за останні роки. Але питання було сформульоване нечітко. Тож міністр відповів, що з 2021 року сьогоднішнє скупчення — найбільше. Втім він наголосив, що поки що ні західна, ні українська розвідка не бачить уже сформованого ударного угруповання, без якого наступ неможливий — і його формування в будь-якому випадку займе якийсь час, а також буде очевидним для розвідок. Тож панікувати зараз не варто. Резніков не згадав про «розкислу землю», в якій застрянуть російські танки. Про це говорив Архамія, доводячи, що з потеплінням наступ істотно утрудниться. Цікаво, а як воювали дві величезні армії на території України восени 1943 року? Невже ж чекали на заморозки, щоби пустити в хід танки? Чи теперішні танки чутливіші до погоди?

Але таких запитань подібні заяви Арахмії у ведучих не викликали. Зате було багато інших. Наприклад, заявивши, що історія з літаками, які почали вивозити політиків і олігархів за межі України, — це «найбільший сигнал, що люди нервують», Гордєєв запитав, чому багаті люди їдуть з країни. Справді, цікаве й важливе питання, на яке немає очевидної відповіді — але є припущення, що лише тому, що можуть.

Не менше Гордєєва доля тих, хто відлетів, хвилювала й Мосейчук — але зовсім в іншому ключі. Їй не були важливі «психологічні мотиви» багатих біженців. Її непокоїло, що з ними буде далі. Від Арахмії вона вимагала відповіді, чи позбавлять їх депутатських мандатів. Керівнику «Борисполя» вона давала поради взяти з них калим, перш ніж посадити їхні літаки, якщо вони вирішать повернутися. Говорила, що не збирається цькувати тих, хто виїхав, але в цей же момент у студії показували портрети всіх, хто нібито вилетів з України.

При цьому вона назвала українців нацією, яка не влаштовує «коридори ганьби», але все ж таки натякала, що було б непогано якось відзначити цих людей. І взагалі, почувалася «зрадженою» тими, хто залишив країну у скрутну годину.

Цікаво, що ведуча все ж таки уточнила, що не всі побігли з країни через війну — деякі, за її словами, мали планові поїздки. Але назвала вголос вона лише одне прізвище: бізнесмена й колишнього регіонала Василя Хмельницького, який полетів «на навчання», але обіцяв повернутися. А ось про Олександру Устинову з партії «Голос», яка поїхала до чоловіка у США народжувати дитину, Мосейчук не згадала. Тож її портрет, як і інших «власників фабрик і заводів», показали глядачам без жодних коментарів. «Вони поїхали, а простим українцям тепер брати в руки автомати та захищати їхні фабрики та заводи — щоб що? Щоб вони повернулися після закінчення всього цього і знову наживалися на них?» — запитала при цьому ведуча. Варто зазначити, що того дня з'явилася інформація про те, що Рінат Ахметов проведе 16 лютого в Маріуполі, а вчора — що Віктор Пінчук 16-го прибуде до Дніпра разом із членами Наглядової ради Ялтинської Європейської Стратегії (YES).

Арахмія, як і Стефанчук, намагався заспокоїти праведний гнів Мосейчук. Мовляв, депутати скоро повернуться, Зеленський до них звернувся, родина його вдома, що важливий сигнал для суспільства (відповідні заяви президента показали в ефірі шоу) і загалом зараз ці люди проходять «тест на українство».

Навіщо у студії в результаті виявилася Олена Мозгова, так і не стало зрозуміло — напевно, показати, що й творча інтелігенція з нами, а не побігла за звичкою в Канни. Проте присутність психолога Чабана була ще менш виправданою. Він мовчав більшу частину програми, а коли говорив, то складалося враження, що це не справжній психолог. Наприклад, він сказав, що панічна атака — це коли «душа покидає тіло», і в людині не залишаються нічого людського, а інстинкти підказують їй «ховати потомство і ховатися самому». Або що «панічна атака» — це неправильний переклад з англійської, і правильно говорити «панічний розлад» (і те, що перше може бути симптомом другого, ведучих не бентежило). З корисного Чабан порадив усім зайнятися рутиною: почистити черевики, нагодувати безпритульного собаку, сходити на роботу — загалом, робити те, що робиш зазвичай. І полегшає. Як бути з тими, кого страх паралізує до ступеня, коли вони ані працювати, ані годувати й чистити не можуть, Чабан не повідомив.

За ідеєю, виступи психолога та політиків, які мають додаткові знання та експертизу й можуть чітко пояснити, що війна не настільки неминуча, мали б заспокоїти глядача. Але дивним чином марафон тільки загострював ситуацію — стараннями насамперед Мосейчук. Вона, наприклад, розповіла, що зараз «мами на дитячих майданчиках обговорюють вибухи на Каширському шосе в Москві» (правда?) і хочуть об'єднати своїх чоловіків у самостійні бригади, які шукатимуть по підвалах та покинутих будинках підозрілі предмети. І хоча Монастирський звітував, що поліція приведена у стан підвищеної готовності, й жодного разу не сказав, що теракти взагалі очікуються, думка про можливий гексоген у підвалі їхнього будинку, напевно, збентежила багатьох глядачів. Монастирський визнав, що кількість повідомлень про мінування зросла в десятки разів: за весь 2021 рік їх було 900, і стільки ж — лише за січень 2022 року, але всі вони — неправдиві.

Не дослухавши пояснень міністра внутрішніх справ щодо можливих терактів, Мосейчук переключилася: її хвилювало, чи знають люди, де ховатися під час бомбардувань. Точніше, навіть не так: її хвилювало, чи не буде поліція звинувачувати людей, які можуть сховатися в бомбосховищах, які зараз «прихватизовані», тобто перетворені на перукарні чи нічні клуби, в захопленні приватної власності. Заспокоївши всіх, кого хвилювало це питання, Арахамія сказав, що потім, якщо що, ухвалять рішення про амністію всіх, хто опинився в такій ситуації, — але закликав знов перестати обговорювати бомбардування та ракетні удари, застосування яких, як він не раз наголосив, малоймовірне.

Мосейчук заклики проігнорувала та намагалася добитися від Монастирського відповіді, що робити людям, бомбосховища яких невідомо де чи зайняті чимось. Монастирський несміливо заперечив, що бомбосховища та карта їх розташування — зона відповідальності місцевої влади, але Мосейчук його обірвала: «Плювати, хто за що відповідає, людям що робити?».

Взагалі це справді важливе питання. І можна, мабуть, було б адресувати його тим, хто може відповісти на нього. Наприклад, представникам Державної служби з надзвичайних ситуацій. Або міській владі будь-якого міста. Або Міністерству охорони здоров'я, наприклад, — є питання, які і з ними можна обговорити. Натомість ведуча запитувала в Резнікова, «чи подбає держава про лежачих хворих, які проходять хімію в лікарнях», а у Монастирського — про бомбосховища.

Кульмінацією цього абсурду став виступ «розвідника Пілігрима», який давав людям практичні поради, як вижити за умов війни. Який у нього самого досвід, залишилося незрозумілим, але Пілігрим прямо сказав, що при оточенні міста люди через тиждень втрачають людську подобу, перетворюються на звірів, стрілятимуть одне в одного, тому з міст треба втікати. Мосейчук, охоплена тривогою, сказала: «Ми перед ефіром вже говорили з вами про те, як чинити, і я досі під враженням від ваших порад. Я б не змогла їм слідувати, зробити такий раціональний вибір — але ви скажіть глядачам, як бути зі старими або з тими, хто має тварин. Хоча ви скажете дуже непопулярну річ».

Судячи з преамбули, можна було подумати, що Пілігрим порадить стріляти в тварин і кидати старих напризволяще. Натомість він запропонував переїхати до хворих або лежачих родичів, якщо немає можливості їх вивезти. І відпустити тварин на вулицю, якщо тікати разом із ними не виходить. І Гордєєв, і Мосейчук були шоковані та зовсім не згодні з його порадами.

Аби розрядити напругу в студії, Валентин Гладких раптом вирішив поміркувати про малоймовірність такого вибору. Адже, на його думку, все залежить від формату окупації. І, найімовірніше, більшість людей просто продовжить жити своїм звичним життям: ходити на роботу, платити податки тощо. «Так, когось репресують, когось інтернують, когось розстріляють, як у Бабиному Яру, — але для більшості життя плинутиме, як завжди». Ура! Ми дарма боялися!

До речі, згадка про Бабин Яр виникла у «Валіка», як його називала Мосейчук, не випадково: вона сама перед цим збиралася поговорити про «резервації», які нібито готують росіяни у разі окупації, і про плани Путіна на Україну, які включають щось, що нагадало їй про трагедію в Бабиному Яру і «30 тисяч розстріляних євреїв та інакодумців». Тут не витримав Арахамія і буквально перервав Мосейчук.

Ведуча переключилася на інші важливі питання: «За що нам все це?», «Чому нас усі постійно лякають?», «Чи не хоче міністр Резніков привітати дружину з Днем святого Валентина з екранів телевізора?». І чи не можна заяву депутатки від «Європейської солідарності» Софії Федини, що Зеленський вивіз з України сім'ю, яка виявилася фейком, прирівняти до злочину?

Без згадки про «ЄС» не обійшлося і в іншому місці. Коментуючи слова психолога Чабана, що українці не довіряють владі (і так повелося з часів Стародавнього Риму) і при цьому схильні вірити тим, хто говорить рішуче, «а потім тікає за першої нагоди», Мосейчук виправила його: «Не за першої нагоди, а коли відкрито провадження». І щасливо засміялася.

Так, обговоривши теракти, резервації, розстріли та озвіріння людей в оточених містах, марафон «Панічна атака» добіг кінця. Мозгова, просидівши майже весь час мовчки і єдиний раз відреагувавши на зауваження ведучої, що продюсерка нервує, думаючи про нещасних свійських тварин, — «Я не нервуюся, я мерзну», — наприкінці ефіру сказала, що їй не хочеться брати участь у цьому сеансі залякування людей. А представник Офісу президента Ростислав Шурма та радник міністра інфраструктури, директор аеропорту «Бориспіль» Олексій Дубревський, які отримали нарешті по п'ять хвилин, встигли промовити, що зростання курсу долара ситуативне і що за кілька місяців він повернеться; що готівки в банкоматах повно та її вистачить на всіх, але знімати її все одно не варто. Що «Бориспіль» працює у штатному режимі й держава забезпечила страховкою авіакомпанії, тому що небо відкрите, а літаки злітають за розкладом. Все це було б дуже доречним у той момент, коли Мосейчук на початку програми казала про можливе повторення того, що було в Афганістані (маючи на увазі, мабуть, хаотичні спроби людей сховатися в аеропорту та вилетіти з країни). Наприкінці марафону заспокійливі заяви могли й не подіяти.

І це ж тільки початок: до кінця тижня нас, імовірно, чекають подальші марафони в цьому ж дусі. З перервою на всезагальний марафон єднання 16 лютого хіба що. Тому єдність і витримка, як зауважила Мосейчук, нам справді не завадять. Бо тепер, окрім інформаційних спецоперацій ворога й дружніх попереджень західних ЗМІ, нам треба витримати власний телевізор.