Медійні матеріали про чемпіонат Європи з футболу, як і загалом спортивні публікації, особливо висвітлюють проблему, яка й загалом характерна для сучасних ЗМІ, але чомусь найбільше от саме для спортивної тематики. Те, що завжди змушує скреготіти зубами й підозрювати в авторів публікацій  відсутність атестату про середню освіту.

Йдеться про передання іноземних антропонімів і топонімів (імен людей та географічних назв) українською мовою — як і російською для російськомовних публікацій.

Почнімо з близького, з братів-слов'ян. Ніби ж існує правило, згода: слов'янські прізвища прикметникової форми — а вони є в усіх без винятку слов'янських народів — передаються українською із закінченням -ий, зокрема на -ський — ідеться про прізвища чоловіків. Мені не надто зрозуміло, чому роблять виняток для таких самих прізвищ людей слов'янського походження, що є громадянами неслов'янських країн, — історія склалася так, що всі слов'янські народи мають великі діаспори. Менше з тим, хоча би польські, словацькі та чеські прізвища прикметникової форми заведено передавати українською із закінченням -ий. Тим паче, що в переважній більшості слов'янських мов такі прізвища відмінюються дуже подібно до української мови.

Й от же дивно: в більшості ЗМІ щодо польських, словацьких, чеських політиків — усе гаразд, хіба що чеські прізвища типу Новотний, Опатрний тощо все ще даються важко. Скажімо, посла Польщі в Україні у наших ЗМІ звуть Бартош Цихоцький — хоча все ж коректніше було б Ціхоцький. А от коли заходить про футбол...

Наприклад, гляньмо, що писали про матч Швеція — Польща. Отут: «Але головна зірка поляків Роберт Лєвандовскі зумів красивим голом скоротити відставання». Отут: «Голи: Форсберг, 2, 59, Классон, 90+4 — Левандовскі, 61, 84». Отут: «На 2-й хвилині Еміль Форсберг розпечатав ворота Войцеха Щенсни ударом метрів з 12 після сольного проходу... а потім і добивання їхньої головної зірки Роберта Левандовські прийшлися в поперечину». Вже прогрес: не -скі, а -ські. Хоча в родовому відмінку мало би бути не лише «Роберта Левандовсього», а й «Войцеха Щенсного». 

Отут: «Роберт Левандовскі». 

А тепер — гранди.  Отут. Спочатку з'являється «кут воріт Войцеха Щесни». Потім — «удари Роберта Левандовськи». Ще потім — «удар Пьотра Зелінскі». У наступному абзаці той Пьотр міняє прізвище, й з'являються вже «удари Зелінськи» (може, малися на увазі удари по-зелінськи, фірмові якісь?). А там і зовсім драма: «Знову Щесни пробив Форсберг». Хто кого пробив і чим, де називний відмінок, а де знахідний — не питайте. Ну, й ще двічі фігурує «Левандовськи». 

А тут уже ціла колекція буцімто польських прізвищ (орфографію збережено): Щесни, Берешиньскі, Южвяк, Крихов'як, Свідерські, Зьєлінскі (ой людоньки!), Левандовскі, Скорупські, Фабьянскі, Давидовіч, Кендзьора, Козловські, Лінетти, Рибус, Лахета, Франковські, Ковнацкі, Шверчок. Отут практично те саме, тільки російською мовою, й ще є Швидерски.     

То все ж -ськи, -ські чи -скі? Повне враження, що транскрибували з польської на українську через російську, та ще й різні люди. Язика зламаєш. Бо мало б бути Щенсний, Берешин(ь)ський, Юзьв(')як, Крихов(')як, Зєлін(ь)ський, Левандовський, Скорупський, Фабянський, Давидович, Козловський, Франковський, Ковнацький. А можливо, й Лінеттий — радше за все, поляки відмінюють і це прізвище. От уже й звичні прізвища, приємні й для вуха, й для язика, й, головне, у правильній транскрипції.

А ще С(ь)відерський та  Сьверчок, бо м'які свистячі звуки в польській мові шепелявлять, але не до тієї міри, щоби їх передавали через шиплячі, та ще й  тверді — принаймні, не заведено так. 

А після матчу Швеція — Польща посол Швеції в Україні оприлюднив мем. Як звуть того посла? Респектабельне видання пише, що Тобіас Тайберг. Якось не по-шведськи звучить? Залізаємо в гугл — з'ясувати, як його прізвище пишеться в оригіналі. Гугл дає пораду: а може, Тіберг? Але все ж дає перелік ЗМІ, які пишуть про Тайберга — здебільшого російських, але й шановних українських. 

Так, після переходу за порадою гугл дає посилання на статті про посла — й теж багато посилань на матеріали ЗМІ. Українська вікіпедія дає його прізвище як Тиберг, так само дають його «УП» та «Європейська правда». Судячи з вікіпедії, в оригіналі воно — Thyberg. 

А от «Дойче Велле» називає посла Швеції Тобіас Тюберг. А це видання зазвичай точне в переданні власних імен, та й із германськими мовами знайоме найкраще. Бо в усіх скандинавських плюс фінській, а також у нідерландській мовах літера «у» позначає звук, найбільш схожий на нейотоване «ю». 

Гаразд, про це можна не знати — але звідки взявся Тайберг? Усе, що написане латинкою, читаймо на англійський манер?  

Як тут не пригадати проведений за  часів Януковича такий самий чемпіонат Європи з футболу 2012 року, який приймали міста України та Польщі. Тоді на Трухановому острові в Києві для шведських уболівальників улаштували табір, де вони могли мешкати під час чемпіонату. Провладна пропаганда тоді на всі лади розхвалювала цей табір — от, мовляв, яку гостинність виявила влада Партії регіонів. 

Особливо тоді пишалися — з численними репортажами й фотознімками, — як усі написи в таборі спеціально для шведських гостей було продубльовано «їхньою» мовою. Їхньою в лапках — бо це була англійська мова, жодного слова шведською в тому таборі не було — в облаштованому спеціально для шведів і за фінансового сприяння посольства Швеції таборі. Ніби ніхто — ну геть ніхто — ані в посольстві України у Швеції, ані в посольстві Швеції в Україні не міг перекласти простенькі написи саме шведською. Така от була розпіарена й розрекламована «гостинність».

А все було просто: «проффесорам» із тодішньої влади просто й на думку не спало, що існує така мова — шведська, й  для шведів рідною мовою є саме вона.

Але гаразд: «проффесори» гімназій не кінчали, в них були інші «університети». Але ж чимало авторів ЗМІ продовжують їхню справу — вочевидь, виходячи з тієї самої настанови, що «є наша мова — російська, й є їхня мова — англійська». Така от простенька бінарна картина  світу. «В них усіх долари, тож і в нас у колишньому СРСР мусять бути рублі» — з тієї самої серії, неодноразово чуте. Картина світу типових «новых русских» 1990-х років — таке враження, що в багатьох наших ЗМІ вона застигла. Оце намагання прочитати будь-які латинські написи на ламаний-переламаний англійський манер — воно саме звідти, від «крутих пацанів 1990-х».

А ще таке враження, що чимало журналістів і в руках ніколи не тримали атлас світу. Бо, здавалося би,  чи є що-небудь простіше — звірити топоніми, тобто географічні назви, з мапою. З bona fidе, а не з якоюсь лівою. Тоді не з'являлися б у наших ЗМІ польські міста Вроклав та Катовіс, а з'являлися би Вроцлав та Катовіце, а то й Катовиці. Не було би в публікаціях чеських міст Жаблонек та  Ліберек, а були би нормальні Яблонець та Ліберець. Не страждали би читачі, намагаючися збагнути, що то за угорські міста Місколк та Дебресен, а зустрічали б у ЗМІ нормальні Мішкольц та Дебрецен. Не гадали б, де це в Латвії Желгава, Льєпажа та Мацсалака, бо одразу дізнавалися би: це Єлгава, Ліепая та Мазсалаца. 

А от як ви гадаєте, хто така Ірена Джарокка, з якої вона, принаймні, країни? Тримайтеся міцніше: це — відома в минулому  польська співачка Ірена Яроцька. 

Коли є час та натхнення, можете запустити в гуглі всі згадані потвори й насолоджуватися десятками сторінок результатів — вечір позитивного настрою вам гарантовано. Далі на захід не йду — бо з назвами французьких, іспанських, португальських, та й німецьких зі скандинавськими, міст чого тільки у ЗМІ не витворяють — рівно як і з іменами громадян цих країн. І знову: є ж мапи. Є вікіпедія — вкрай неточна за фактажем, але стосовно назв та імен безпомилкова. Дві хвилини справи максимум. Якщо ж ідеться про діяча, який іще не встиг або не став «вікіпедизуватися», то не гріх і до посольства зателефонувати, перш ніж копіпейстити сумнівне джерело в темпі «дайош-дайош».            

Й от що спало на думку: ще більше така сама картина спостерігається в російських ЗМП, тобто засобах масової пропаганди. Цілком може бути, що вони навмисне транскрибують слов'янські імена, прізвища та назви так, щоби вони звучали якомога не  по-слов'янському. Щоби переконати: слов'яни — то лише тріада «росіяни-українці-білоруси». Адже саме таке розуміння слова «слов'яни» російська пропаганда й навіює. Звідти,  найімовірніше, й підкреслене невідмінюванння польських прізвищ на -skі, й форми родового відмінку «у Барбары Брыльски». 

До речі, білоруські прізвища прикметникової форми теж білоруською мовою мають закінчення -і. Але в російських медіа, та й в українських так само, ви ніколи не зустрінете білоруса Маліноускі — тільки Малиновського. Бо це ж — «миодіннарод», чи не тому?

І ще одне припущення: наші спортивні журналісти найбільше з усіх копіюють із російських першоджерел та орієнтуються на них — бо ж не політика.

Фото: Flicker