Цілком можливо, що певним читачам (і глядачам) буде звучати загучно і не надто доречно для пропонованої теми «Україна в кіно» згадка про відомого канадського музиканта Любомира Мельника, чия фортепіанна композиція «Pockets of light (excerpt)» завершує першу серію американського мінісеріалу кабельного каналу НВО «Мейр з Істтауну» (Mare of Easttown), ефір якого добіг кінця наприкінці травня.

Так, Мельник не є українцем за народженням – має канадське громадянство, але є сином українців-іммігрантів. Втім, він має стосунок до України не менший, аніж українці, що мешкають тут. Крім того, що він говорить українською, Мельник пов'язує свою фортепіанну техніку з національною ідентичністю. «Моєї музики взагалі не існувало б, – каже він, – якби я не був українцем».

Свій світовий тур 18-го року він навмисно завершував у Києві, таким чином підкреслюючи свої зв’язки з домом, символічно повертаючись до нього в творчості. Тим важливіше, що його композиція звучить у такому серіалі, як «Мейр...», одному з найбільш імовірних лауреатів майбутніх американських премій «Еммі» та «Золотий глобус», прекрасної кримінальної драми з Кейт Вінслет у головній ролі.

Якщо згадувати про власне українських акторів у світовому кіно, то ідеально буде сказати про Марину Мазепу, яка зіграла специфічну і ключову роль у голлівудському містичному фільмі жахів «Нечестивий» (The Unholy) – духа злочинно вбитої дівчини, що прагне помститися. Специфіка ролі не тільки в її майже повній безмовності та відсутності обличчя артистки в кадрі, а в потребі пластичного вирішення руху цього духа, через що українку, власне, й запросили: 6 років тому вона заявила про себе в нашому шоу «Танцюють всі», а вже 2019 року підтвердила свої талани в America's Got Talent і France's Got Talent.

Особливість її пластики впала в око продюсеру замовленого компанією Sony «Нечестивого» Сему Реймі, який є стовпом горорів у Голлівуді, творцем уже класичних «Зловісних мерців», але, разом із тим, і родоначальником переможного піднесення марвелівських коміксів, чиї перші три екранізації «Людини-павука» незбагненно, але переконливо стали блокбастерами з мільярдними зборами.

Можливо, магія Реймі спрацювала й цього разу, бо цілком посередній і малобюджетний жахливчик, випущений у квітні й демонстрований у карантинний час, в обмеженому світовому прокаті та із соціальною дистанцією в кінотеатрах, окупився й дав прибуток. Прибуток отримала й Марина: її відразу запросили у два нові проєкти, й вона обидва реалізувала, спочатку знявшись у фільмі «Злоякісний» (Malignant) від сучасного горрор- та екшен-гуру Джеймса Вана («Пила», «Форсаж 7»), а потім у перезапуску франшизи «Оселя зла» Пола Андерсона, чоловіка іншої українки, Міли Йовович.

Цікаво, що дороги ведуть не тільки «з України», а й «до України», як в авторській малобюджетній, але шалено кумедній і водночас мудрій комедії «Розмови з Богом» (Talking to God) американки Маї Баташ, що наприкінці 2020 року була викладена на VOD-платформі Amazon. Головна героїня страждає через відсутність сенсу в житті, а тут ще й біль у спині та безсоння. «Тобі сумно? Просто знайди собі гарного хлопця!» – казали їй у синагозі. «Спробуй голколікування», – радила їй подруга-афроамериканка. «Купіть новий матрац!» – наполегливо пропонував покупець-індієць.

Поки одного разу вона не віддалась на волю Божу й наступного дня, почувши від подруги про поїздку до України, що змінює всіх і вся, полетіла в Умань у складі групи паломників на могилу рабина Нахмана. У всій «красі» фільм демонструє розвалені уманські дороги, повні бродячих псів і нічного гавкоту, обмальовані під’їзди захаращених будинків, кімнати з двоярусними ліжками й один туалет на 20 жінок. «Як ми одне одного не повбивали», – риторичним питанням резюмує героїня своє враження від перших «українських днів».

Але при всьому цьому героїня має нагоду послухати розмови з Богом від інших, побачити сни про Бога, і з часом отримує відповідь на головні питання «для чого я тут?», «в чому сенс життя?» і «що мені робити далі?» – одне просте правило для щастя – говорити з Богом щодня... Тільки якщо не хочете нарватися на шовіністську інтерпретацію, не дивіться фільм у російському перекладі – в англомовному оригіналі він є на amazon.com.  

Подібні щасливі історії у стосунку до України – рідкість. Власне, як і до будь-якої країни світу. Втім, українські питання загалом стосуються геополітики, й так ведеться вже тисячоліття, з часів доленосних рішень князя Володимира й положення на карті Київської Русі. Не дивними є й віддзеркалення цих процесів у кіно. І це може бути навіть без називання предметів своїми іменами, без гостро направленої історії з України, через Україну чи в Україну – схоже, багато доріг просто пов’язані з Україною, яка є точкою в просторі і часі, точкою перетину ідей, думок і прагнень.

Таким, шпигунсько-детективним із серйозним меседжем, є 8-серійний шведсько-британський серіал «Макс Анґер: З одним розплющеним оком» (Max Anger - With One Eye Open), що вийшов 6 червня на стримінгу ViaPlay. Мова про 1996 рік і президентські вибори в РФ, паралельно з якими ведуться перемовини щодо купівлі росіянами найбільшої в Швеції телефонної компанії Telefonera. Викрадення секретної інформації зі шведської компанії, шантаж і вимога росіян дати доступ до всієї системи ще до купівлі відбуваються разом зі зникненням у Санкт-Петербурзі журналістки на ім’я Ельза Коваленко.

І герой серіалу, колишній військовий, а тепер програміст Макс Анґер летить до Росії в пошуках журналістки, за сумісництвом його коханої. Тут важливо навіть не те, що частково серіал знімався в Києві і в кадр потрапляють станція метро «Палац Україна», бібліотека Вернадського і Михайлівська площа з пам’ятником княгині Ользі по ліву руку і Михайлівським Золотоверхим по праву. А те, до чого врешті призводить сюжет.

Коли головний антигерой, Нестор Лазарев, великий чин у КҐБ, на виступі перед своїми посіпаками промовляє пафосну промову, яка ідеально співвідноситься із сьогоденням: «Товарищи! Советский Союз, который мы создавали десятилетиями, ценой невероятных усилий, ценой множества жертв, рушится прямо сейчас. Усилия Запада по дестабилизации нашей страны и навязыванию нам так называемой, хваленой, демократии, не увенчается успехом. Насколько я помню, демократия никогда не являлась альтернативой для России. Когда Ельцин победит на выборах – а Ельцин победит – это будет и нашей победой тоже. И вот тогда мы начнем продвигать лидера, который никогда не уступит своей власти». Ніби фарсова сцена випивання після промови за «отця народів» Сталіна по факту того, що робиться в Росії, перестає бути фарсом.

Втікаючи від «російського ведмедя», можемо доречно перенестися на інший бік планети, де п’ята за величиною у світі країна, Бразилія, зробила найбільшу презентацію саме української культури через 10-серійний містичний серіал «Дезалма» (Desalma). І це зробили не українці, як у випадку фільмів американки українського походження Роксі Топоровичу «Фолк» і Julia Blue, а власне бразильці, використовуючи історію і фольклор українців, на кшталт використання язичницьких культів Швеції у сенсаційному «Сонцестоянні» Арі Астера.

Вже на самому початку лунає закадрова пісня «Пливе кача», а герой, власник свиноферми, в діалозі промовляє: «Тато завжди казав: українці все можуть пережити – Росію, Чорнобиль, дві світові війни...». Вся справа в містечку, взятому за основу, збудованому українськими іммігрантами. Саме тому тут живуть Івани й Романи, Петри й Анатолії. Тут готують голубці, кінотеатр називається «Україна», в магазині висять українські прапори, а постійним особливим клієнтам наливають горілку з перцем, привезену конкретно з України. ЗМІ представлені двомовною португальсько-українською «Газетою Poslannyk». В Школі Святої Бригіди на дошці оголошень висить портрет Шевченка, школярі читають його «Причинну», вивчають українську міфологію, зокрема духів під назвою «мавка», які схожі на русалок. «Мавки – це невтішені, неупокоєні душі, які живуть в лісах, озерах та водоспадах. Вони можуть впокоїтися тільки після того, як за їх смерть хтось помститься», – пояснює вчитель. «Українська міфологія – це не казки для дітей, друзі», – завершує урок він, ніби промовляючи до глядача. Про це і йдеться: про таємницю трагічної загибелі дівчини 1988 року на святі Івана Купала і про душі та людей, що хочуть помсти 30 років потому.

Для серіалу українська міфологія виглядає настільки вдало вжитою, що, здається, ось воно, ось приклад, як можна використовувати Україну – як бездонний колодязь минулого й реальне черпання з нього в теперішньому: зі співами за кадром і танцями в кадрі, зі святкуванням Івана Купала на кшталт поєднання концерту Devid Guetta і дискотеки зі світло- і піроефектами. Не надто стрункий виклад сюжету, з періодичними божевільними ідеями про переселення душ, перелицьованими кадрами з «Полтергейста» 1982 року, прямолінійною апеляцією до Біблії і часом із бразильськими пристрастями, колись вкарбованими «Рабинею Ізаурою» – виряченими очима, заламуванням рук і тупим стовбиченням в кадрі, – серіал усе ж є самобутній, незвичний, красиво знятий і з оригінальною міфотворчістю в основі. І з видатною роллю відьми, виконаною відомою бразильською актрисою угорського походження Касьою Кіс.

Безпрецедентна «українськість» у такому розлогому вигляді ще не бачена за межами самої України. Таке стало можливим завдяки фактам та прагненням: до пів мільйона українців наразі живе в Бразилії, куди переїжджали наші співвітчизники чотирма хвилями протягом останніх 150 років, і тепер вони мають одну з найбільших діаспор, про що навіть зазначав президент країни у своїй щорічній доповіді. Значущості серіалу додає ще й той факт, що це не просто телепродукт – це флагман найбільшого бразильського стримінгу Globoplay, і він не тільки добре конкурує із зазіханнями потужних загарбників усередині країни, Netflix і Amazon, а й на території «ворога», в січні вийшовши на північноамериканський ринок.

Зрештою, не політикою єдиною Україна може бути цікавою за своїми межами (про Чорнобиль не говоримо – це штамп у нашому паспорті, і змити його зможе тільки час). Це тішить. Але більше – це наштовхує на роздуми про наш незнищенний комплекс меншовартість, що камінням на шиї тягне додолу. Маємо, хоч і небагато, живемо з цим і помножуємо. Живемо далі.

Фото: скриншот