Одна з центральних кінематографічних подій року в Україні, Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, відкривається 26 березня онлайн-показом одного з центральних документальних фільмів року в світі, румунським «Колективом», претендентом на здобуття «Оскару» одразу в двох номінаціях — «найкращий повнометражний документальний фільм» і «найкращий міжнародний фільм».

Оцінюючи фільм після перегляду, доходиш висновку, наскільки пощастило режисерові Александеру Нанау почати займатися таким дико нещасливим, страшним і трагічним випадком як пожежа 2015 року в нічному клубі Бухареста «Колектив». Мова про щастя винятково режисерське, коли все складається в неймовірну історію і кожний її кавалок в оповіді стоїть так, як треба, і режисер з’являється точно в тому місті й у той час, коли потрібно було опинитися для створення вже цільного фільму. Чи думав Нанау, збираючи інформацію про кошмар «Колективу», що історія пошириться від румунських лікарень до політики, охопить все суспільство, призведе до відставки спочатку міністра охорони здоров’я, потім всього уряду, призведе до позачергових виборів у країні й тепер ще й виявиться цілком актуальною для іншої країни, України, яка потребує таких же змін? Зрозуміло, що неможливо побачити весь розмір піраміди Хуфу, стоячи біля її камінчика, але можливо осягнути її велич.

Свою силу фільм проявляє вже на початкових хвилинах, причому силу буквальну й силу образну, що дається взнаки крізь час — це розумієш згодом. Чийсь телефон знімає, як виступ групи важкого металу, яка співає про корупцію (це треба тримати в голові в подальшому), переривається іскрами десь із-під даху. Вокаліст просить принести вогнегасники. Жартує. Трохи сміється. Але вогонь стрімко перекидається на весь дах. Починається множинний жіночий крик. Телефон продовжує знімати. В залі гасне світло. Та весь натовп, що кинувся до одного виходу, видно через відблиски іскор і полум’я. Тепер знімає вже інший телефон. І знімає дещо несамовите — певно, через рух повітря з зали нічного клубу до відкритого виходу, полум’я перетворюється у вогняний вихор, що лиже голови і спини людей. 10–20 секунд цього відео достатньо, щоби ввести в шок, попри переглянуті сотні документальних і художніх стрічок про пожежі, каліцтва і смерті. Як до режисера потрапили ці кадри — байдуже, головне, що він їх сміливо включив до фільму. Бо не включити неможливо було, з огляду на розвиток історії, яка насправді не про пожежу, а про корупцію.

27 відвідувачів клубу згоріли живцем, і все через відсутність засобів для гасіння пожежі та пожежних виходів. І в цьому винна місцева влада, яка все одно видала клубу дозвіл, очевидно, заздалегідь отримавши хабаря. До лікарень потрапили сотні постраждалих, і 27 із них померли. Але не через опіки, а через синьогнійні бактерії. І про це свідчить сцена, можливо ще більш шокуюча, аніж початкова, — показ крупним планом, як по шиї одного із врятованих повзають хробаки.

Лікарка, якій вдалося зняти нелюдські, варварські умови перебування жертв трагедії в «Колективі» і яка перед оприлюдненням показує зняте міністрові, каже: «Ми, лікарі, вже не люди... Дбаємо лише про гроші».

Щоб розворушити зміїне кубло корумпованих чиновників та лікарів у Румунії, за справу взявся головний редактор і журналіст «Спортивної газети» (вдумайтеся про рівень румунської журналістики). І з допомогою команди відданих справі колег почав друкувати викривальні, скандальні матеріали. Александер Нанау домовився з газетою про можливість знімати все зсередини — обговорення і прийняття рішення на летючках, стеження журналістів-розслідувачів з машин, переговори з високими бонзами міністерства охорони здоров’я Румунії — все. Це перша магістральна лінія фільму. І не остання! Бо історія, як і було зазначено вище, почала розвиватися за своїми правилами, а режисер тільки встигав фільмувати її.

Як у кримінальному кіно, прямо під час зйомок фільму в загадковій автокатастрофі гине директор фармкомпанії, що опікувалася випуском антисептиків і насиченням ними румунських лікарень, а саме через ліки, розведені в десть разів, і вмирали постраждалі в пожежі. «Спортивна газета», весь час публікуючи аналітичні матеріали і репортажі на цю тему (їх цитують навіть центральні телеканали країни), спромоглася викликати масову увагу до проблеми: починаються маніфестації, протести, вимоги до влади. Пресконференції МОЗ закінчуються відставкою міністра. Але це не заспокоює мітингувальників. Врешті весь уряд іде у відставку. І коли призначається тимчасовий, технічний уряд, головою МОЗ Румунії стає один із активістів. А камера Нанау тепер «поселяється» поруч із новим міністром.

Продовження смертей у лікарнях призводить до революційних у румунській історії намагань переформатувати лікарні, які, виявляється, тотально корумповані, утворюючи медичну мафію — мов паразит, вони живляться бюджетними асигнуваннями МОЗ. І тут доречно згадати, що саме про корупцію співав музичний гурт у «Колективі» — саме корупція призвела до трагічної смерті стількох відвідувачів клубу, корупція «вбила» стількох поранених.

Як це так поєдналося — годі уявляти. Важливо лише зазначити, що Нанау зміг зануритися в саму гущу вирішальних для своєї країни проблем, долучитися до важливих у системі людей і переконати їх дати згоду на зйомку кадрів, раніше небачених, принаймні, в румунському суспільстві, до цього доволі закритому. А тепер через цей фільм воно стало прикладом, хоча б для України, так само тотально корумпованої.

Чи дізнався би світ без цього фільму, що ліки, які повинні мати 12% діючої речовини, а мають 1%, бо компанія-виробник розбавляє їх, заробляючи додаткові мільйони доларів, призводять до смерті 12 тисяч хворих від інфекцій у лікарнях Румунії щорічно? Чи що лікарі прикривають обличчя понівечених хворих простирадлом, щоб не бачити їх? Чи що навіть усі проблеми разом узяті — корупція на місцевому рівні в Бухаресті та в уряді, смерті в лікарнях та вбивства тих, хто забагато знає, — аніскільки не вплинули на маси затурканого суспільства, яке, як показано у фіналі, знову переобирає на виборах ту ж саму партію, що роками паразитувала над народом?

«Колектив» — це самим провидінням створений колективний портрет цілої країни, яка гниє з голови, але видно це лише тоді, коли починаєш придивлятися до хвоста. Шоково, чесно, відверто і максимально документально. Без коментарів. Без позиції режисера. Без вияву своєї думки. В «Колективі» є тільки показ колективу, де важливий все ж голос одного, просто цей один має бути чесний, незважаючи на шок, до якого може призвести його гучна і викривальна промова.

Третя сюжетна лінія фільму, протягнута від початку і до кінця, — історія однієї з постраждалих, понівеченої, але живої, тепер — активної учасниці в мистецьких акціях. Вона не бере участі в політиці. Але до неї на відкриття фотовиставки, де вона є моделлю, все ж приходить технічний міністр. Розчулений від побаченого, по-людськи бажаючи її обняти, він, з остраху зробити боляче, питає: «Наскільки сильно можна вас обняти?» «Сильно, — з усмішкою відповідає вона. — Я сильна». І цей передфінальний момент, можливо, найважливіший, оскільки в ньому йдеться про життя, а не про смерті, про мистецтво, а не про політику, про вияв людяності, а не про активізм із кулаками до влади чи Бога, просто про людину. Про її право на життя.

«Колектив» Александеру Нанау, як і решту фільмів фестивалю Docudays UA, можна буде подивитися на онлайн-платформі DocuSpace. 

Фото: Docudays ua