11 лютого керівник меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» Макс Яковер виступив із пропозицією перейменувати київську станцію метро «Дорогожичі» на «Бабин Яр». Благодійний фонд, який опікується центром, подав звернення міському голові Віталію Кличку та пообіцяв оплатити всі витрати, пов’язані з перейменуванням. У КМДА сказали, що вирішать кияни. Ініціатива викликала дуже суперечливі відгуки в соцмережах, але залишилась непоміченою інформаційними службами і місцевих (ТРК «Київ» та суспільного «UA: Київ»), і центральних телеканалів. Окрім двох — тих, що належать Віктору Пінчуку.

Трагічну історію київської місцевості Бабин Яр тією чи іншою мірою знають усі. Про те, що є приватний і державний меморіали, які мають різні концепції збереження і вшанування цієї трагічної історії, — далеко не всі. Докладно про це можна почитати тут.

Про наглядову раду фонду, який фінансує меморіальний центр Голокосту, знають лише зацікавлені темою. До неї входять знакові люди — лідер фракції «Голос» Святослав Вакарчук, боксер Володимир Кличко, білоруська письменниця Світлана Алексієвич, російські бізнесмени Павло Фукс та Михайло Фрідман, а також український бізнесмен — або ж олігарх, кому як більше подобається, — Віктор Пінчук.

Для новинарів телеканалів, що належать Вікторові Пінчуку — ICTV та СТБ — новиною апріорі є будь-яка подія, пов’язана з власником каналу. Ймовірно, саме тому пропозиція перейменувати «Дорогожичі» з-поміж усіх центральних каналів зацікавила саме ці два, які зробили про це сюжети 12 лютого. Крім них про це згадав лише Артем Овдієнко у своєму огляді «Pro Новини» на каналі «24», розповівши, що є думки і «за», і «проти».

Такі думки справді є. Їх багато, вони цікаві й варті озвучення, оскільки дискусія точиться не лише про назву станції метро, а про політику пам’яті в Україні загалом.

Приклади різнобічних аргументів є в матеріалі «Хмарочосу». Психологиня Світлана Чуніхіна пише: «Дискуссия о "Дорогожичах" – это часть непрекращающейся поисков новой гражданской или национальной идентичности в запутанных лабиринтах украинского прошлого. Кто мы? Вечные жертвы, обреченные ездить между станциями "Бабий Яр" и "Голодомор"? Или плоть от плоти народа-победителя, который "может и повторить"?» «За» висловився Тарас Козак — не той, який насправді Медведчук, а економіст і громадський діяч.

«Це перейменування просто десакралізує місце трагедії, яка там сталася. Більш того, не тільки десакралізує, але й підмінить поняття пам’яті і скорботи дешевими спецефектами», — йдеться в колонці бізнесмена Іллі Кенігштейна на «Новом времени». Є й альтернативні пропозиції, наприклад, добудувати станцію «Герцена», розташовану між «Лук’янівською» та «Дорогожичами», й назвати її «Бабин Яр».

Проти перейменування висловились в Українському інституті національної пам’яті. В опитуванні «Дня» за висловився історик Віталій Нахманович, проти — дисидент радянських часів Йосип Зисельс. Словом, звести дискусію до «євреї і ліваки за, націоналісти проти» не вийде — вона складна й багатовимірна. Не всі компетентні думки були сформульовані в розлогому форматі на момент підготовки сюжетів — деякі оприлюднені пізніше, бо потрібен був час, аби їх зібрати й викласти. Але це і є журналістика — шукати людей, які є носіями важливих думок, і спонукати їх висловлюватись.

Журналісти СТБ, натомість, звели «дискусію» до вуличного вокспопу. 

Хоча в підводці йдеться про «аргументи прихильників і противників», це не зовсім правда. У сюжеті СТБ на користь ініціативи висловлюється її автор Макс Яковер, за яким залишили останнє слово в матеріалі (а це, як ми знаємо з анекдотів про Штірліца, запорука переконливості). Він озвучує серйозні аргументи, апелюючи і до емоцій («пам’ять», «називати речі своїми іменами»), і до рації («фонд усе оплатить»).

Натомість прибічники теперішньої назви станції — «Дорогожичі» — тут є просто випадковими людьми, які не хочуть змін, бо «звикли». Цінність цієї назви заперечується словами однієї з опитаних: «Дорогожичи — о чем оно вообще говорит, вы знаете? Я лично не очень. Бабий Яр понятнее будет, это память».  Насправді топонім Дорогожичі є в літописних згадках про події тисячолітньої давнини. Те, що киянці чи гості міста, на яку натрапила знімальна група СТБ, цей топонім нічого не говорить, — прикрий факт, який жодною мірою не зменшує цінність історичної назви. «Бабин Яр» — теж історична назва, яка з’являється у джерелах на чотири століття пізніше. Логічним доповненням до ситуації, коли кияни не розуміють, що таке «Дорогожичі» і чому станція називається саме так, міг би бути коментар історика або бодай бекґраунд.

Вокспоп — це завжди територія маніпуляцій. Штучний «баланс» людей, опитаних на вулиці — двоє за, двоє проти, — є фактично імітацією, бо не відображає реального співвідношення думок. До того ж, невідомо, яке саме запитання ставили журналісти перехожим і що ті знали про ідею, яку коментують.

Ще одна фальшива гирка на шальці терезів «за» — «ініціативу центру вже підтримали активісти громад двох районів, сусідніх зі станцією». «Активістів» представляє молодий чоловік на ім’я Олег Шульга, «керівник органу самоорганізації населення мікрорайону "Куренівка"». Слово «район» в українському адміністративно-територіальному поділі означає досить велику й населену територію (із Бабиним Яром сусідять два райони — Подільський і Оболонський) й не тотожне «мікрорайону». Що ж до органу, який представляє пан Олег, то, судячи з фото на фейсбук-сторінці, переважно він призначений для піару самого пана Олега. Ознак того, що цей орган ухвалив рішення про підтримку ідеї Макса Яковера, знайти не вдалося. На фейсбук-сторінці є допис із закликом підтримати перейменування — реакцією на нього є лише один коментар: «погана ідея». Про другий «район», активісти якого підтримали перейменування, з сюжету СТБ ми не дізнаємося.

Матеріал ICTV — лаконічне повідомлення з непрямою і прямою мовою Максима Яковера та реакцією КМДА, яка прогнозує, що розгляд пропозиції триватиме півроку.

Тут уже жодних дискусій чи аргументів проти немає, не кажучи вже про бекґраунд щодо Дорогожичів і щодо меморіального центру, який запропонував перейменування. Як немає в новинах наступних днів і жодних фолов-апів — глибших матеріалів на цю тему, які б могли врахувати думки «за» і «проти».

Чи варто було висвітлювати цю історію в теленовинах? Київським міським телеканалам — точно варто, і це ще не пізно зробити. Адже дискусія точиться далі й обростає дедалі глибшими та ґрунтовнішими висловлюваннями, які стосуються вже не лише Бабиного Яру. До того ж, рішення врешті ухвалять, зваживши на результати онлайн-голосування киян. А вибір у цьому (як і в будь-якому) голосуванні варто робити усвідомлений, спираючись на повну інформацію та раціональні аргументи, а не емоції.

Всеукраїнським каналам — у новинах, може, й не варто, адже це поки що не подія, а лише ідея, яка може потягнути за собою подію, а може й не потягнути.  Це точно вдала тема для ток-шоу за участі компетентних експертів: істориків, громадських діячів, психологів, які могли би без істерик обговорити дражливі питання історичної пам’яті. Втім і в новинах цю тему можна було б розкрити глибоко, різнобічно, збалансовано, цікаво і з користю для глядачів.

Якби новинарі розповідали чесно про важливе для аудиторії, а не про важливе для власника й тільки з вигідного власникові ракурсу. Але це вже, пардон, фантазії.