Ми відібрали й проаналізували 30 заголовків текстових та відеоматеріалів із сайту ТСН.ua, які стосуються незрячих людей, за 2011-2019 роки. Цей масив даних не є цілковито репрезентативною вибіркою, однак дозволяє виявити і проаналізувати деякі особливості сприйняття журналістами та журналістками сучасних ЗМІ в Україні умовної спільноти незрячих. Самі статті та відеоматеріали для завдань цього дослідження не розглядалися.

Сайт ТСН ми обрали для дослідження тому, що на ньому впроваджена система тегів, яка дозволяє здійснювати швидкий пошук за ключовими словами в інтернеті, посилання на новини швидко та коректно копіюються до документа, а також тому, що наприкінці 2018 року ТСН заявила, що «ТСН.UA став першим в Україні новинним сайтом, який адаптували для незрячих». Чи справді цей сайт є першим в Україні адаптованим новинним сайтом, ми не перевіряли. Зауважимо, що відеорепортажі сайту не містять необхідного тифлокоментаря, отже, не відповідають сучасним нормам доступності контенту для людей з інвалідністю.

Редакція ТСН.ua оголосила, що зробила все від неї залежне, щоб саме її сайт незрячі люди читали самостійно. Таким чином, адекватне представлення новин про спільноту незрячих є важливим саме для цієї редакції. Ми подивилися на те, якими саме постають незрячі люди крізь словоформи відповідних заголовків і притаманні їм емоції.

Заголовки або заголовкові комплекси виконують низку функцій. І це не лише інформування про щось та привернення уваги читача, глядача, відвідувача сайту до власне новини і стислий її виклад, а й висловлення ставлення журналіста або ЗМІ до найголовнішого, найістотнішого у цій новині. Ми відібрали заголовки новин переважно за ключовими словами (тегами) «сліпий / сліпих», «незрячий / незрячих», «з вадами зору».

Одразу стає зрозуміло, що майже всі заголовки складено за одним шаблоном, у якому акцентовано і винесено наперед словосполучення «сліпий / незрячий + іменник». У словосполученні з іменником, що вказує на людину, прикметник «сліпий» або «незрячий» стає семантичним центром заголовку. Отже, для журналістів ТСН саме сліпота / незрячість є визначальною рисою, яка відділяє її носія від усіх інших людей і створює інформаційний / новинний привід. Відносний прикметник субстантивується і поняття «сліпий / незрячий» позначає як людей, яких він стосується, так і власне якість, властивість, особливість, яка їм притаманна поодинці чи у спільноті.

Практично нічого більше про цих людей, крім сліпоти і, зрідка, громадянства («мексиканець», «американець», «українець» і ще раз «українець»), місця проживання («киянин»), тимчасового статусу (наприклад, «пасажир», «учасник велопробігу») або фаху («бандурист», «співачка») новини не повідомляють. Отже, сліпота / незрячість для ТСН є основною ознакою і приводом для появи новини.

Календарними приводами появи таких новин часто є Міжнародний день білої тростини (15 жовтня), Міжнародний день сліпих (13 листопада), Міжнародний день людей з інвалідністю (3 грудня) щороку.

Менша частина аналізованих новин – 5 випадків – стосується зарубіжних незрячих людей, способів їх життя і кримінальної хроніки. Це повідомлення 2011 – 2015 років про те, як «сліпий мексиканець навчився фотографувати» (2011), «сліпий капітан 4 рази обійшов на своїй яхті навколо світу» (2012), «сліпий від народження американець насолоджується життям і викладає фото в Instagram» (2013), «в США сліпим почали видавати ліцензії на вогнепальну зброю» (2013), а «у Москві у сліпої співачки вкрали лабрадора-поводиря» (2015). Після 2015 року зарубіжних новин про незрячих людей у ТСН немає.

З п’яти наведених вище повідомлень три стосується США, одне – про капітана – Іспанії, і одне – Росії. У трьох випадках американські та іспанський незрячі люди активно діють, радіють життю, продовжують фахово працювати, чим і створюють медійний привід для новини, викликаючи явне здивування і захоплення у журналістів. Двічі «сліпа співачка» і «сліпі» не діють самі, а лише стають об’єктами докладання зусиль з боку інших – в Москві вкрали лабрадора-поводиря, а в США рівність прав зрячих і незрячих громадян сягнула такого рівня, що 2013 року «сліпим почали видавати ліцензію на вогнепальну зброю. У цілому 4/5 новин з життя зарубіжних незрячих викликають позитивні емоції: здивування, захоплення, і тут навіть ідеться про активні практики насолоди життям, які не можуть не викликати захвату від героїзму тих незрячих.

Медійний маятник зрідка буває нейтральним – тут або захват від героїзму незрячих людей, або представлення їх з позицій зрячих людей як вічних мучеників, страждальців, жертв і заручників ситуації. Саме так, на відміну від закордонних новин, відбувається в Україні, якої стосуються 25 інших заголовків, які ми розглянули.

Тут є «незрячі українці» (і ще тут, 2018), «сліпі кияни» (2013), «незрячі діти» (2013), «слабозорі і незрячі діти» (2019), «сліпі діти» (2017), «незрячий пасажир» (2018), «незрячі бандуристи», «незрячі учасники велопробігу» (2018), «незряча донечка» (2019) тощо.

Натомість слово «люди», на якому наголошують самі незрячі, пояснюючи: «спочатку людина, а потім її властивість», підкреслюючи цим рівність прав і належність до великої спільноти усіх інших людей з вимогою поваги і гідного поводження, у заголовках новин ТСН або втрачене як необов’язкове («адаптували для незрячих» (2018), «видали унікальну Конституцію для сліпих» (2012), «з’явилося ресторанне меню для незрячих» (2018), «допомагає «бачити» незрячим» (2019), «візочники, незрячі та з вадами слуху» (2018)), або трапляється у 2015-2018 роках у заголовках дещо іншого типу: «люди з вадами зору» / «люди з проблемами зору» (слуху, опорно-рухового апарату тощо).

П’ять разів ужито конструкцію «люди з вадами зору», один раз – «люди з вадами зору та слуху», один раз – «люди з проблемами зору». Тобто загалом це сім новин з 30, майже чверть всього тематичного масиву: «у Києві створили туристичний маршрут для людей з вадами зору» (2015), «на Хрещатику революційними GPS-маячками облаштували перший перехід для людей з вадами зору» (2016), «у Луцьку створили мапу міста для людей з проблемами зору» (2017), «український вчений зробив світове відкриття, що дозволить допомогти людям з вадами зору та слуху» (2017), «найбільшим містом країни небезпечно пересуватися людям з вадами зору» (2018), «в Україні адаптували 60 фільмів для людей з вадами зору» (2018), «у Сумах відкрили аудіобібліотеку для людей з вадами зору» (2018).

Однак у таких конструкціях семантичний центр переміщено з людини на додаток якості, особливості «з вадами», який поширюється уточнюючим іменником у родовому відмінку на позначення «чого саме? якими?». Це поширення стоїть у слабкій позиції, є факультативним, несе не основну, а додаткову інформацію стосовно цілого вислову, тому реципієнт досить легко її втрачає або ігнорує як несуттєву деталь повідомлення.

Як наслідок, семантичне ядро словосполучення «люди з вадами» викликає гостре емоційно-оцінне заперечення та несприйняття, бо закріплює у свідомості умовний поділ на людей таких, що «без вад», «кращих», «вищого ґатунку», і на людей «другого сорту», «з вадами», у яких або «особливі потреби», або «обмежені можливості», тих, хто постійно нав’язливо вимагає від суспільства доступності послуг та сервісів і більшої уваги.

Ще у 2017 році було внесено законопроект (а 2 жовтня 2018 року його ухвалено як закон, і 4 листопада 2018 року він набув чинності) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування терміну «особа з інвалідністю» та похідних від нього, за яким як нормативна форма вживається словосполучення «особа з інвалідністю», «людина з інвалідністю». Однак таких форм у розглянутих у заголовках новин сайту ТСН.ua ми не виявили. Також прийнятними вважаються словосполучення «з глибокими порушеннями зору / слуху», тобто такі, які уникають слова «вадами», що містить негативні семантичні відтінки. Однак простим пошуком словосполучення «люди з порушеннями зору» на сайті ТСН станом на 7 вересня 2019 року ми не виявили.

Громадське життя й активності незрячих людей в Україні з погляду новин вирізняються проблемами і негативним емоційним забарвленням, особливо там, де незрячі люди діють самі. Наприклад: «Сліпі кияни зібралися під судом із закликами на їхній захист» (2013); «У Львові на акцію протесту вийшли незрячі бандуристи» (2014); «Незрячий пасажир «УЗ» показав, наскільки важко купити квиток на поїзд, покрокова інструкція» (2018); «Незрячі українці шукають волонтерів, щоб не бути заручниками у домівках» (2018); «Незрячі українці через соцмережі шукають волонтерів, які допомогли б їм пізнати світ» (2018); «Візочники, незрячі та з вадами слуху. У Києві відбувся марш під гаслом «Право на життя» (2018) і так далі. Без негативних емоцій пощастило лише «незрячим учасникам велопробігу» (2018) та «незрячим дітям», які виводили на футбольне поле футболістів (2013). Тобто лише близько 1/5 – 1/6 усіх матеріалів майже за 10 років прямо відображають активність самих незрячих, та й то в контексті щодо необхідності «захисту», «акції протесту», «заручників», обмежень у пізнанні світу та несамостійності, «важкості» відстоювати «право на життя» тощо.

Трохи інакше журналісти бачать ситуацію, коли безособовій та нерозчленованій спільності «сліпих» / «незрячих» хтось сторонній «вони» / «він» щось робить, здебільшого, щось добре, доти небувале – «зробили» / «зробив».

Наприклад: «видали унікальну Конституцію для сліпих» (2012), «створили туристичний маршрут для людей із вадами зору» (2015); «революційними GPS-маячками облаштували перший перехід для людей із вадами зору» (2015); «вчений зробив світове відкриття, що дозволить допомогти людям з вадами зору та слуху» (2017); «створили мапу міста для людей з проблемами зору» (2017); «почали професійно вчити сліпих дітей музиці» (2017); «(сайт) адаптували для незрячих» (2018); «з’явилося ресторанне меню для незрячих» (2018) – так, саме собою з’явилося (!) ; «адаптували 60 фільмів для людей з вадами зору» (2018); «відкрили аудіобібліотеку для людей з вадами зору» (2018); «батьки додали незрячій донечці віри у себе» (2019); «встановили мініатюри історичних пам’яток міста» (2019); «школярі МАН розробили проекти, які допоможуть незрячим і слабозорим дітям розуміти космос» (2019); «юний львів’янин... переміг зі своїм приладом, який допомагає «бачити» незрячим» (2019). Заголовків новин, побудованих саме так, 14 – тобто майже половина від усього розглянутого масиву новин ТСН.

Ну, якщо це люди з певними чітко окресленими вадами, то, за уявленнями журналістів та журналісток, втіленими у граматичних конструкціях множини третьої особи або навіть безособових, вони собі самі нічого зробити не можуть, і тому слушними є саме побудови словосполучень у заголовках на кшталт «зробили для людей із вадами» (зору).

Насамкінець зупинимосяся ще на кількох новинах, які випадають із загальних розглянутих тут шаблонів, але є не менш, а, можливо, й більш цікавими з огляду на психологію сприйняття і приховані меседжі, які вони транслюють від журналіста-посередника до найширшої аудиторії споживачів новин.

«Втратила зір, але не бажання жити – історія незламної жінки Ірини» (2018) – цей заголовок свідчить, що із втратою зору жінка мала б обов’язково втратити бажання жити, але цього не зробила, і тому є незламною героїнею і вартує сюжету в ТСН.

«Через свій діагноз Марійка не бачить, але в неї є шанси стати більш самостійною» (2019) – якщо вона не бачить, то вона однозначно несамостійна, але шанси стати самостійнішою в неї є, і саме для цього потрібна допомога і збір коштів.

«Засмучуватися не було часу: завдяки спорту батьки додали незрячій донечці віри у себе» (2019) – раз вона незряча, то слід було засмучуватися і не мати віри в себе, але тут втрутилися батьки і зайняли її спортом, тому в донечки не стало часу засмутитися і зневіритися, як і належить, з погляду зрячого спостерігача, кожній незрячій людині...

Чи справді незрячі люди перебувають у стані постійного емоційного пригнічення, страждання і мук від втрати зору, розмірковував у своїй розвідці 1916 року перший незрячий професор Російської імперії Олександр Щербина, уродженець Прилук, полемізуючи з текстом художнього твору «Сліпий музикант» Володимира Короленка. Він переконливо на власному досвіді спростував такі міфологічні уявлення людей.

Однак у сприйнятті незрячих людей зрячими, у тому числі журналістами й журналістками, за понад 100 років відтоді суттєвих змін, як свідчить практика, не відбулося. Заголовки, які наведено вище, явно і приховано дискримінують людей, знижують їхню самооцінку й уявлення про те, як до незрячих ставляться зрячі люди та, зокрема, працівники мас-медіа в Україні.

Отже, майже всі проаналізовані заголовки яскраво свідчать про вкрай малу обізнаність журналістів ТСН із життям незрячих людей та з їхніми можливостями, досягненнями, прагненнями. Незрячі люди недостатньо представлені як фахівці, добре адаптовані й інтегровані до суспільства, які, з допомогою засобів тифлотехніки живуть повноцінним та щасливим життям, розглядаючи власну сліпоту лише як особливість. Натомість здебільшого у ЗМІ з незрячих людей роблять або безсилих жертв обставин і хвороб, або героїв.

Це свідчить про те, що журналісти та журналістки застосовують ситуацію втрати зору до власних почуттів і емоцій шляхом прямого переносу, вважаючи це катастрофою, а незрячих людей несамостійними, недостатньо реалізованими, нещасними, смутними, вимушеними перебувати у заручниках у власних домівках, ходити на мітинги та марші протесту, чекаючи, доки хтось інший у третій особі або безособово облаштує таким людям доступність та інші передбачені законодавством, зокрема Конвенцією про права людей з інвалідністю, права, блага й переваги.

Цим працівники медійної сфери порушують базові принципи журналістики, зокрема принцип, за яким мають бути вислухані всі сторони. Позитивний образ незрячого / незрячої, яких не треба жаліти й боятися, у новинах ТСН не створено, це властиво хіба для зарубіжних незрячих людей.

Крім того, журналісти ТСН досі не знають законодавчо ухвалених норм найменувань людей з інвалідністю по зору та з іншими видами інвалідності і не використовують таких нормативних висловів на власному сайті, хоч і вважають його адаптованим для незрячих.

Ілюстрація: dilovamova.com