16:08
Вівторок, 8 Жовтня 2019

Джокер – страх, породжений телевізійним сміхом

Ризики появи джокерів, подібних до показаного в стрічці, великі саме в Україні.
Джокер – страх, породжений телевізійним сміхом
Джокер – страх, породжений телевізійним сміхом

Про тріумфатора Венеційського кінофестивалю, фільм Тодда Філліпса «Джокер», в Україні писали до офіційної прем`єри, пишуть без перерви від 3 жовтня, коли стрічка вийшла на екрани, і писатимуть далі. Стрічку справедливо розглядають у контексті мистецтва кіно й правильно роблять. «Джокер» напевне поповнить список сучасної кінокласики. Але є кут зору, під яким на цей фільм критики не дивляться, захопившись досконалою акторською грою Хоакіна Фенікса. Або, як варіант, згадують тему впливу телебачення на процес повільної й упевненої деградації нестійкої до стресів особистості побіжно. Між тим, «Джокер» тему не відкриває, не закриває – лише продовжує традиції. Вилучіть з історії лінію, пов`язану з телебаченням – самої історії не буде.

Хто знайомий із Всесвітом коміксів DC, той не дасть збрехати: біографія Джокера, головного антагоніста Бетмена, досі лишалася в похмурому тумані, що огортає місто Готем-сіті. Про Брюса Вейна, він же Людина-Кажан, чи Селіну Кайл, вона ж Жінка-Кішка, втаємничені знають чимало. А сцена вбивства батьків юного Вейна, після чого хлопчина почав поволі усвідомлювати себе Бетменом, відтворена в «Джокері» так само, як у всіх без винятку тематичних коміксах й екранізаціях пригод Бетмена, включно із серіалом «Готем». Це вже класика, що не підлягає різним прочитанням.

Відтак до згаданої стрічки про Джокера навіть утаємничені мало, що знали. Наприклад, точно не ясно, яке ім`я суперлиходій мав при народженні. Він лежав у психіатричній лікарні «Аркхем», утік звідти, постійно сміється й навіть гримується під клоуна. Але як туди потрапив? Чому він став маньяком-убивцею, теж не зовсім ясно. Принаймні, так було до появи стрічки Тодда Філліпса. І глядач вийде з кінотеатру, маючи розуміння: психіку цієї людини зруйнували телевізійні шоу. Не просто шоу – комедійне (виділено мною – А.К.) шоу, яке самотній невдаха на ім`я Артур Флек дивиться регулярно три десятки років. На пару з хворою мамою.

Майбутній Джокер – аніматор, який працює клоуном, розважає невибагливу публіку штампованими жартами й не хапає зірок із неба. Він несмішний клоун, що є найбільшою трагедією для акторів такого амплуа. Тим не менше, Артур не помічає за собою жодних професійних вад. І дуже хоче потрапити в прямий ефір на шоу Мюррея Франкліна (Роберт де Ніро). Одного разу Артур уже був у студії, в якості глядача. Тоді улюблений телевізійний комік звернув на нього увагу, покликав до себе й обійняв. Зіркові хвилини Артурові хочеться повторити.

Шлях до прямого ефіру чоловік бачить лише через участь у стендап-шоу. Коміки по черзі виходять до мікрофону й розважають – точніше, намагаються розсмішити, публіку з невибагливими смаками. Чим більше жартів нижче поясу, тим гучніші оплески. Артур вважає свій гумор авторським, тонким, ексклюзивним. Приправляє його мимоволі неконтрольованими спалахами сміху. Має таке психічне відхилення, воно називається синдромом Ангельмана. Саме така поведінка, а не комічні репризи, до речі, справді несмішні, привертають увагу акули телебачення, легендарного Мюррея. Він спершу виводить номер Артура наживо в ефір, називаючи його Джокером. А потім – запрошує на шоу. З метою явити мільйонам глядачів чергового фріка. До речі, цю саму мету переслідують творці десятків подібних шоу по всьому світу, в тому числі – в Україні.

Зрозумівши, що з нього відверто знущається телевізійний кумир дитинства та юності, Артур сам себе нарікає Джокером – і в прямому ефірі розправляється з Мюрреєм на очах мільйонів, котрі хотіли з нього посміятися. Не над його жартами: з нього самого. Мрія потрапити на телешоу, виплекана протягом більшої частини життя, втілилася – й дуже швидко вилилася в криваву трагедію. Спершу телевізійний комік тридцять років виносив мозок Артурові й перетворив його на неадекватного Джокера, залежного від телевізора. А потім уже Джокер у прямому розумінні виніс мозок телевізійному коміку.

Комедія та комедійні шоу – улюблені жанри широкої аудиторії. Це автори стрічки говорять прямо. Непрямо ж тицяють глядачів мокрими носами в нароблені ними ж самими від сміху смердючі калюжі, втовкмачуючи: щоденні, щорічні комедійні шоу отупляють найшвидше з усього телевізійного контенту.

Диявол, джокер ховається в маленькій деталі. Вважається, що комедії налаштовують на позитив, позбавляють повсякденних проблем, мають терапевтичний ефект, підносять настрій. Тобто, на виході пропонується вірити: суцільний позитивчик є найбезпечнішим продуктом масового телевізійного й кіноспоживання. Краще сміятися, ніж плакати. Словом, маніпуляція на маніпуляції. Не дарма Стівен Кінг, некоронований король жанру жахів, у своєму епічному романі «Воно» втілив непереборне й всюдисуще зло в образ веселого – нібито – улюбленця дітей, клоуна Пеннівайза.

Є чимало фільмів про телевізійних журналістів та силу телебачення. В різних жанрах – від драми «Китайський синдром» Джеймса Бріджеса до комедії «Перемикаючи канали» Теда Котчеффа. Та є також фільми, де телевізійники не головні герої, натомість показаний згубний вплив телебачення на людську психіку. Передусім ідеться саме про комедійні шоу. Або телебачення постає на екрані зброєю масового враження.

Тут варто згадати «Природжених убивць» Олівера Стоуна. В титрах Квентін Тарантіно значиться сценаристом, але насправді Стоун залишив його проти волі. Тарантіно не сподобалася переробка первісного сценарію в бік звичної для Стоуна «дитячої хвороби лівизни». Проте первісна ідея збережена. Серійні вбивці стають героями телешоу, їх любить вся країна, автор шоу робить на цьому гучне ім`я. Та коли вбивці вириваються на волю, перший, кого вони розстрілюють, ще й вимагаючи записати дійство на камеру – це творець їхньої слави.

Сам режисер «Джокера» зізнався: на його роботу вплинула стрічка Мартіна Скорсезе «Король комедії». За сюжетом, людина без талантів до комічного вперто хоче потрапити в комедійне телешоу. Задля досягнення мети захоплює заручників у прямому ефірі. Але глядачі не вірять, вважаючи акт відчаю нездари частиною звичного шоу. Тобто, сприйняття настільки притупилося, що мільйони вже готові сміятися, побачивши слово «комедія». Навіть якщо це не смішно, люди готові дурити передусім себе.

У заданий контекст вписується фільм Педро Альмадовара «Повернення». Там є великий епізод, у якому проста сільська жінка Агустина, до всього хвора на рак, погоджується на участь у популярній розважальній програмі. Вона вірить у вирішення власних проблем шляхом участі в шоу. Та гламурна ведуча поволі робить із жінки в прямому ефірі фрікесу. Ще одна стрічка Альмадовара – «Кіка» – показує серед персонажів другого плану телеведучу Андреа, яку власна робота в телешоу перетворила на шизофренічку, але вона єдина, хто цього не помічає.

Виглядає, кіномитці давно помітили згубний вплив саме розважальних, у тому числі – комедійних шоу на людську психіку. Причому важливість телебачення під сумнів не ставиться навіть тими творцями, хто сприймає «ящик» скептично. Більше того, навіть ті, хто гордо заявляє: «Та я той зомбоящик викинув давно!» не проти давати інтерв`ю для телебачення. Чим рейтинговіший канал, тим краще. Тим не менше при різних оцінках значення телебачення для просування себе й плодів своєї праці в цей шалений, шалений, шалений світ усі критично мислячі особистості сходяться в одному: комедія – найшкідливіший сегмент шоу-бізнесу та індустрії розваг. Найскладніший – і найбільш шкідливий водночас.

Ця тема розкрита в «Джокері» не вперше, але – вкотре. І пишеться даний текст із примарною надією, що в Україні люди, які займаються виробництвом кіно- і телепродукту одного разу зрозуміють проблему. Бо кілька останніх років у пріоритетах проектів, що приймаються до розгляду медіагрупами – комедії, комедійні мелодрами, кримінальні комедії, ромкоми та ситкоми.

А люди, не байдужі до розвитку української кіноіндустрії, починають бити на сполох. «Сьогодні реалії українського кіноринку є такими, що повернути витрачені кошти можуть лише малобюджетні комедії. Тобто, якщо глядацька успішність стане головним критерієм, процес виробництва фільмів, що представляють кіно як мистецтво, може просто припинитися»,прогнозує кінокритик Катерина Сліпченко. Зважимо на об`єктивну реальність, у якій почуття гумору, прийнятного для глядачів телевізійних шоу відповідного змісту, має дуже обмежене коло виробників. Врахуємо непереборне бажання чималої кількості людей працювати, лишитися в професії й разом із тим відповідати «гумористичним» форматам та вимогам. Погодимося: левова частка з них просто не витримає випробувань гумором. І зрозуміємо: ризики появи джокерів, подібних до показаного в стрічці, великі саме в Україні.

Власне, те що відбувається зараз у нашому суспільстві – наслідок безперервного перегляду саме гумористичних шоу. Адже інше потребує серйозніших розмов та змушує в більшій чи меншій мірі рефлексувати. Раптом згадалося: радянське телебачення пропонувало в цьому сегменті лише «Довкола сміху» раз на місяць. І КВН, заборонений в 1960-х та відновлений у 1980-х. Українське телебачення в ті часи додавало «Вишневі усмішки». Мабуть, гумор був небезпечний для авторитарного режиму. Наш час показав: домінування гумору й закадровий сміх без причини може конфліктувати із засадами демократії. Наближати авторитаризм. І продукувати маніяків-соціопатів. Джокер вам для прикладу.

Фото: www.warnerbros.co.uk

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1803
Переглядів
Коментарі
Anon
08:58 / 10 Жовтня 2019
більше спойлерів в статті, будь ласка,фільм ж всі давно бачили (ні)
Джокер
14:27 / 09 Жовтня 2019
Я розумію, що фільм про мене складно дивитися. "Одного разу Артур уже був у студії, в якості глядача. Тоді улюблений телевізійний комік звернув на нього увагу, покликав до себе й обійняв. Зіркові хвилини Артурові хочеться повторити." Але я це вигадав. Я потратив до студії вже у образі Джокера. І я не став психом через комедійні шоу...
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду