14 грудня минулого року на каналі «Україна» стартувала програма «Гучна справа», слоган якої – «Розслідуємо заради справедливості».

Позаяк поняття справедливості в кожного своє, зокрема у підсудного й потерпілого вони різняться кардинально, зрозуміти, що ж саме вкладають у нього автори програми, складно.

Сумнівів нема принаймні в одному – соціальні проєкти «України» мають на меті допомогти глядачеві розібратися в складних правових колізіях на прикладах реальних історій і кримінальних справ. «Гучна справа» – програма про свіжі злочини, які на слуху. Її ведучий Тимур Асланов із колегами-журналістами не просто реконструюють події, як це заведено в багатьох закордонних та вітчизняних ретро-кримінальних програмах, ілюструючи скоєння злочину, пошуки лиходія та відплату за скоєне зло.

Хоча реконструкції важливий елемент програми, її левову частку становлять власні розслідування кожної «гучної справи», аби виявити дірки в роботі слідчих, знайшовши нових свідків, які надалі можуть стати навіть підозрюваними. Всі свої напрацювання журналісти програми, до речі, віддають слідчим, які ведуть конкретну справу, про яку йдеться в епізоді. Ті, звісно ж, обіцяють долучити нову інформацію до свого розслідування, але чим це закінчується, глядачеві не повідомляють.

Саме через цю особливість багато випусків «Гучної справи» мають відкриту кінцівку.

Приміром, епізод «Задушена Аліса«, де йдеться про студентку художнього коледжу з села Бабаї на Харківщині, задушену дорогою на електричку, завершується порадою екс-слідчого з особливо важливих справ полковника Руслана Сушка до слідчих у цій справі попросити доступ до супутникових знімків місця злочину, щоби встановити - чи був там один із підозрюваних.

Адже саме так, звернувшись до NASA з проханням надати супутникові знімки конкретної місцевості, його слідчій групі кілька років тому вдалося визначити: убивця-маніяк, якому оперативники дали прізвисько Елвіс, пересувається на авто зеленого кольору.

Завдяки обмеженому й чіткому хронометражу,  півгодини ефірного часу, всі випуски «Гучної справи» надзвичайно динамічні й водночас вичерпні. За ці півгодини журналісти встигають розповісти історію самого злочину, поговорити з потерпілими й правоохоронцями та провести власне розслідування. Останнє завжди містить експеримент, що відтворює обставини правопорушення. Винятком, утім, є справи, що перебувають у юрисдикції інших країн.

Яскравий приклад – випуск №17, «Справа заарештованих українських моряків». Позаяк ідеться про засудження українських моряків грецьким судом та його наслідки для одного з українців, влаштувати «слідчий експеримент», який би відтворив обставини перевезення нелегальних мігрантів із Туреччини на українській яхті, неможливо. Але журналісти все одно побували в Афінах, де знайшли українського моряка Анатолія - жертву чи то надто суворого грецького правосуддя чи, радше, власної надмірної довірливості.

Цей чоловік просто хотів заробити на турецьких шкірянках, перевозячи їх на яхті.

Журналісти допомогли йому вже тим, що дали колишньому водієві київського тролейбусу виспатися й помитися в готельному номері. Адже за вироком грецького апеляційного суду, який звільнив українських моряків, він не може покинути Грецію впродовж кількох років і живе буквально на вулиці.

У цьому випадку «Гучна справа» занурилася в проблему арешту українських моряків, засуджених за перевезення нелегальних мігрантів так, щоби глядачі зрозуміли, чому саме один із них повернувся в Україну, а другий вимушений іще мінімум 5 років поневірятися на вулицях Афін у ролі безхатька.

Виявилося, що під час розгляду апеляції героя випуску Анатолія в залі судових засідань не було перекладача, в якого на той день було призначено іншу справу. Відтак перекладав йому слова суддів сусід по камері, болгарин, який знав грецьку та болгарську й, поклавшись на близькість двох слов'янських мов, не зрозумів слова «депортація» у двох варіантах остаточного вироку.

Порадивши співкамернику прийняти перший варіант вироку, той самий, що передбачає обов'язкове перебування на території Греції впродовж кількох років. Іншому ж українському морякові, якого судили за те саме правопорушення, а саме за перевезення нелегальних мігрантів, за кожного з якого грецька Феміда карає на 5 років ув'язнення, а позаяк на облавку української яхти їх було 21, він із товаришем отримали по 100 років в'язниці, з перекладачем пощастило. Колега Анатолія погодився на депортацію й нині вже перебуває на території України.

У цьому випуску слоган програми «Гучна справа» – «розслідуємо заради справедливості» був дуже доречним. Адже журналісти поспілкувалися не лише з жертвою цієї епопеї та його батьком і молодшим братом, який і залучив Анатолія до кримінального, як виявилося, бізнесу через свого найкращого друга Дениса.

За що дуже себе картає, бо, так само, як і його старший брат, вважає: їхня мама померла від інсульту через стрес, пов'язаний зі зникненням Анатолія.

Журналісти програми знайшли також колишню дружину Дениса. Вона після відбування тюремного терміну за торгівлю людьми, взявши на прохання чоловіка частину провини на себе й уже відсидівши, нині готова свідчити проти Дениса. Який, зізнається жінка, бив її так, що живого місця на тілі не було.

Але проблема в тім, що її колишній нині мешкає в Ізраїлі.

Журналісти, які дослідили історію заарештованого й звільненого українського моряка, не кажуть, чи є в торгівця людьми Дениса, який залучив киянина Анатолія до кримінальної авантюри, громадянство держави Ізраїль. Відтак незрозуміло, чи можна притягти його до відповідальності. Адже ця держава своїх громадян нікому не видає.

А от героєві програми Анатолію журналісти пообіцяли – він повернеться на батьківщину, якщо влітку цього року Греція з Україною підпишуть угоду про обмін ув'язненими.

Влаштувавши при цьому скайп-зв'язок між татом і сином. Під час якого Анатолій пообіцяв батькові скоро повернутися до Києва.

Тим часом, у випусках «Гучної справи», що стосуються місцевих злочинів, журналісти програми влаштовують експерименти на місці злочину.

Скажімо, коли йдеться про так званий циганський гіпноз (випуск №19 під назвою «Гадалка на 5 мільйонів»), коли дружина київського мільйонера добровільно віддала невідомій жінці «ромської національності» всі свої коштовності й купу грошей, які були в сейфі її чоловіка, включно з мощами якогось святого, журналісти програми «Гучна справа» вирішили на практиці перевірити, чи діє насправді цей гіпноз.

Журналістка програми повторила шлях жертви, з усіма виманюваннями грошей, замовляннями випадкової ромки та її проханням купити яйця в найближчому супермаркеті, які мали показати майбутнє. Щоправда, за журналісткою пильно стежили колеги через смартфон. Єдиний результат, якого досягла знімальна група «Гучної справи» в цьому експерименті, – глибокий сон журналістки, яка взяла на себе роль жертви так званого циганського гіпнозу.

Не знаю, чи варто засуджувати журналістів програми «Гучна справа» за ксенофобію. Адже в своєму слідчому експерименті вони дуже акуратно уникали етноніму «цигани».

Але це ніяк не заважає глядачеві програми утвердитися в думці – саме ромські жінки, що володіють так званим циганським гіпнозом, змушують своїх жертв виносити  з дому всі свої цінності. Як це зробила дружина київського мільйонера, віддавши незнайомій жінці все своє золото й 5 мільйонів гривень у американських доларах.

Журналісти програми «Гучна справа», намагаючись з'ясувати істину в цій справі, дійшли навіть до так званого циганського барона, який, за інформацією журналістів, найняв дуже метикованих адвокатів для жінки, яка змусила свою жертву вигребти всі цінності з будинку й яку нині судять.

На запитання журналіста, який постукав у двері циганського барона, його дружина відповіла, що, по-перше, він хворий і тому не може поспілкуватися з гостями, а по-друге, допомагає всім, хто попросить, і то виключно з благодійною метою. Тобто – безкоштовно.

У фіналі глядачеві показують абсолютно незворушне обличчя так званої гадалки за ґратами в суді.

Вона, тим часом,упевнена в своєму щасливому майбутньому, адже, на думку її адвокатів, ніхто не зможе довести, що 5 мільйонів гривень у доларах США, святі мощі й кілограми золота з сейфу бізнесмена його дружина вигребла під дією гіпнозу підсудної, а не з власної волі.

В епізоді «Задушена Аліса» журналісти «Гучної справи» імітують викрадення людини на місці злочину, щоб побачити реакцію перехожих. Цей експеримент увінчується успіхом – водій авто, що проїжджало повз, побачивши, як на його очах тягнуть підозрілий кокон, схожий на загорнуту в тканину людину, зупиняється й робить зауваження журналістам. Після чого машину «викрадачів» зупиняють патрульні. Які, виявляється, отримали сигнал про правопорушення на стаціонарний пост.

Якби в момент викрадення Аліси хтось зробив так само, каже начальник місцевої поліції, злочинця б уже знайшли.

Але цього так і не сталося. Попри те, що правоохоронці опитали три тисячі місцевих мешканців, не забувши перевірити алібі батька й вітчима Аліси. При цьому чомусь виключивши з перевірки місцевого активіста, який організував пошуки дівчини.

Саме тому журналісти «Гучної справи» звернули на нього особливу увагу і цей епізод програми закінчився, як уже було сказано, пропозицією полковника у відставці, колишнього слідчого з особливо важливих справ Руслана Сушка звернутися по супутникові знімки.

Чим це скінчиться, невідомо. Але «Гучна справа» на каналі «Україна» намагається робити все, аби злочинців було покарано.