Кілька тижнів тому вийшла восьма серія четвертого сезону популярного американського серіалу «Мільярди» від каналу ShowTime, у якому батько головного героя, Чак Родс-старший, каже своєму синові, Чаку Родсу-молодшому: «Знаєш, ходили чутки, що мій дід походить з України...». І це цілком могло так і бути, принаймні, автори у своєму фільмі наводять, може, із сотню прикладів такої можливості.

Українці та інші нації з території України масово переїжджали до США та Канади в чотири хвилі. Нині про це мало згадують у Сполучених Штатах — здебільшого через природну асиміляцію, а також через неприродну заборону: виявляється (про це йдеться у фільмі «З України до Голлівуду»), наприкінці XIX сторіччя українцям та іудеям забороняли говорити їхніми власними мовами на тій, зокрема, підставі, що вони були з території, яка на той час належала або Росії, або Австро-Угорщині — їх усіх називали Russian, і говорити вони мали право лише російською. Голлівуд тоді тільки почав зароджуватися, але одразу був місцем, де жилося вільніше, де створювалася своя Землю Обітована.

У фільмі це доволі чітко показано, з банальним, але дуже промовистим, у дусі Американської мрії поясненням, як це зробити: «... стукаючи у двері по декілька разів, ти досягнеш того, що мрієш досягнути». Це сказала Іванна Сахно, наймолодша з наших співвітчизниць у справі штурму Голлівуду. Беручи його в облогу не так давно, вона вже отримала нагоду засвітитися у великих студійних фільмах, на кшталт другого «Тихоокеанського рубежу» та «Шпигуна, який мене кинув». На жаль, обидва фільми з тріском провалилися у прокаті. Утім, інша Іванна, Чаббак, модна голлівудська викладачка акторської майстерності, переконана у винятковій обдарованості своєї тезки й учениці та в її зоряному майбутньому.

Якщо у фільмі Сахно є таким собі провідником глядача Америкою — Лос-Анджелесом, Лас-Вегасом та Нью-Йорком, — то Чаббак, котра теж має українське коріння, постає одним із головних коментаторів у фільмі, розказуючи і про тих, хто сидів у її кабінеті та навчався за її методом — Холлі Беррі, Шарліз Терон, Джим Керрі, Лів Тайлер, Бред Пітт — і про Голлівуд загалом.

Разом із нею коментує залаштункові історії Фабрики мрій Люба Каске, що родом із Теребовлі Тернопільської області. Вона майже півсторіччя пропрацювала в компанії MGM, поки не перейшла до студії Sony Pictures, де обійняла посаду віце-президента. Продюсер Петро Борисів (президент Hollywood Trident Foundation) розказував про Джека Пеланса (Володимира Палагнюка), чий батько теж був із Тернопільщини, мати — зі Львова, а він сам став оскарівським лауреатом із бекґраундом у понад 100 ролей і яскравими прикладами своєї поодинокої проукраїнської позиції. Вадим Перельман у найсмачніших, живих і практично відчутних-побачених деталях розказав про дитинство в Києві і про зйомки свого першого голлівудського фільму «Дім з піску і туману». А киянин Анатолій Кокуш — про те, як його крани для камер, розроблені ще 1985 року на кіностудії імені Довженка в компанії «Фільмотехнік», спочатку взяли для зйомок у «Титаніку», а потім для «Острова», «Поганих хлопців», «Людей в чорному», «Трансформерів», «Війни світів» та інших. Насамкінець чудовий дав коментар Євген Мамут, якого Арнольд Шварценеггер назвав «батьком Хижака»: він, який придумував костюм інопланетного мисливця й отримав за це «Оскар» із візуальних ефектів, коли приїхав до Америки, отримав два запрошення — на трасформаторний завод і на кіностудію чистити плівку, з чого він вибрав другу пропозицію.

Великі інтерв’ю коментаторів перемежовуються десятками менших фактів про тих, хто приїхав з України до Голлівуду й досяг значних висот. Про Аллу Назімову («Червоний ліхтар») із Ялти та Отто Премінґера («Поргі та Бесс») із Буковини, львів’янина Пола Муні («Людина зі шрамом») та киянку Анну Стен (Анна Фесак) («Шлюбна ніч»), Лі (Ізраїля) Стресберга з Тернопільської області й Амброзія Паливоду («Бембі», «Попелюшка», «Піноккіо»), який 1985 року отримав «Золотого глобуса» від Гільдії анімації.

Фільм більше нагадує стислий на годину дванадцять хвилин насичений курс про 100 років існування українців та вихідців з України в Голлівуді й дає максимум інформації, якої раніше і в такій кількості ще не було в кінематографічній формі. Ймовірно, інших цілей, окрім як поінформувати, у творців не було, адже повноцінного кіно, якщо й планувалося, не вийшло — це не мистецький твір, де бажання сказати «як» рівноцінне тому, про «що» сказати. Та це стрічці особливо не шкодить — вона не виглядає провалом надій, навпаки: надія на детальність та елементарну цікавість виправдалася. Наприклад, цікаво було дізнатися, що спочатку напис на голлівудських пагорбах був не Hollywood, а Hollywoodland. Що слоненя Дамбо з однойменного диснеївського мультика намалював син українських переселенців із Галичини художник Володимир (Білл) Титла, і малював він його зі свого дворічного сина. І що класичні фільми «Земля» Олександра Довженка, «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова і «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова «входять до обов’язкової програми Гарвардського університету для перегляду студентами, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві».

Цікаво, що ще наприкінці серпня 2018-го в Києві була презентована книжка Станіслава Сукненка англійською мовою — To Hollywood From Ukraine, а пізніше я її побачив на найбільшому книжковому ярмарку у Франкфурті. Разом обидва витвори — книга плюс фільм — дають чудову нагоду отримати все й одразу: побачити, а щоб не забути — прочитати, та ще й поставити на полицю, і принагідно перечитати.

Насправді, Станіслав 10 років готував книжку, й вона була першою у змаганні «курка чи яйце». Потім виросла ідея фільму, що — вже як проект — два роки тому стала лауреатом 10-го конкурсного відбору Держкіно. Далі проходили пошуки контактів у США, бо ж так просто там знімати неможливо. А ще права на зйомки, права на фото, права на кадри з промов і нагородження... Але воно того вартувало. Наприклад, промова Рейчел Макадамс перед нагородженням Анатолія Кокуша «Оскаром» в «інженерно-технічній номінації» за винайдення крану, який тепер використовується практично в кожному великопостановному американському фільмі. Голлівудська акторка каже, зокрема, таке: «... офіційно він називається автороботом, та оскільки його винайдено в Україні, заради політичної коректності, може його варто назвати Ukraine crane?».

Фільм можна дивитися заради не стільки політкоректності, як із людського інтересу, українського інтересу. Своя сорочка все ж ближча до тіла, а з плеча голлівудських українців вона гріє особливо.

Побачити «З України до Голлівуду» глядачі зможуть восени цього року: саме тоді планується прокат фільму в Україні.

Фото: LA Weekly