«Ефір»: повітря без світла

«Ефір»: повітря без світла

20 Лютого 2019
1884
20 Лютого 2019
16:30

«Ефір»: повітря без світла

1884
Очікуваного злету не відбулося в головному — тема Бога і ставлення до нього не розкрита.
«Ефір»: повітря без світла
«Ефір»: повітря без світла

Новий фільм польського режисера Кшиштофа Зануссі «Ефір», що зроблений у копродукції України, Польщі, Італії, Литви та Угорщини і 21 лютого виходить у вітчизняний прокат, є своєрідною версією доктора Фауста. Тільки час перенесений у 1912 рік, місце подій — на східний кордон Австро-Угорської імперії, в Галичину, а фінал позбавлений хеппі-енду.

Головний герой фільму, лікар, коїть злочин — випадково вбиває дівчину, за що суд його спочатку прирікає до повішення, однак уже на ешафоті з лікаря несподівано знімають зашморг та оголошують зміну вироку на пожиттєве заслання. Він потрапляє до військового форту із присудом турбуватися про солдат і їхніми вічними супутницями, місцевими повіями. Важливість завдань роблять лікаря популярним у борделі й надають йому привілеї у форті, чим він із задоволенням користується, паралельно проводячи головне дослідження свого життя — вивчає можливості ефіру, який для нього є квінтесенцією влади. Пораненим ефір може зменшити біль або навіть звеселити, але яка доза потрібна і як далеко можна зайти, щоб це з’ясувати? Розчавити пальця — достатньо далеко? Чи треба прив’язати людину і пропустити через неї струм?

Інтенція Зануссі зрозуміла, й має чітку аналогію з негуманними дослідами на людях, які у великій кількості проводилися протягом ХХ сторіччя в різних країнах дикого й навіть цивілізованого світу. Хоча навіть без натяку виникає не поставлене, але очевидне питання, чи мало би людство, позбавлене таких експериментів у минулому, всю ту кількість знеболювальних, котрі широко застосовуються під час операцій і пологів? Питання риторичне, чи то пак полемічне, а у фільмі воно конкретно постає стосовно самого ефіру, газу, який позбавляє пацієнта мук, та водночас дає лікарю владу над ним.

Улюблена тема Зануссі, тема гуманізму та його амбівалентності, коли мова заходить до конкретних речей, продовжується далі і плавно переходить до головного — релігії, віри й Бога. У тло фільму вводиться персонаж безіменного високого пана, епізодичного в першій половині фільму, який поділений на дві частини з підзаголовками «Відома історія» і «Невідома історія». У першій половині цей пан блимає в кількох моментах і своєю поставою і зверхністю інтуїтивно подібний до Мефистофеля Гете, а лікар, відповідно, до Фауста. У другій частині це підтверджується, коли деталі сюжету розкриваються на кілька секунд більше, щоби показати, що за всім стояв він, злий дух, який уклав із лікарем угоду. Власне, це не спойлер, радше навпаки — єдиний момент, здатний зацікавити читача, щоб він став глядачем.

Друга частина не стільки ставить усе на місця, скільки додає такої необхідної й відсутньої під час перегляду цікавості. Але вже пізно. Інтрига мали би тримати увагу в напрузі й довести глядача у фіналі до переможної кульмінації, натомість увага була розсіяна: кров не пульсувала в жилах, тиск не гнав її до кінцівок, і на екстаз під кінець стрічки годі було сподіватися. Чому? Бо аналогії з Фаустом залишилися формальними, дріб’язковими, а тема Бога, душі й цінності життя, будучи названими, залишилися непроявленими.

Так, головний герой — лікар, як і Фауст, але його досягнення невідомі. Фауст у Гете був ледь не генієм, і щиро бажаючи перевернути світ відкриттями, був розчарований неможливістю цього, тому хотів укоротити собі віку через відчай. В «Ефірі» ми маємо безхребетного, небажаного й тупуватого чоловіка, що прагнув зґвалтувати Малгожату й перестарався із хлороформом (чи ефіром). У Гете Мефістофель уклав угоду з Богом — як у Старому заповіті, — розраховуючи забрати душу сильну й чисту. У Зануссі герой гидкий від початку, ще й вплутується у шпигунські справи, працюючи за гроші на росіян (і це дивина, адже саме росіяни і збиралися його повісити на початку).

У Гете Маргарита народила від Фауста, але божевілля штовхає її до вбивства доньки. В «Ефірі» лікар сам убиває тільки народжене дитя невідомої повії. І судять Маргариту, а в Зануссі — лікаря.

Що дивно: протягом усього фільму образ лікаря, зіграного польським актором Яцеком Поніджалеком, абсолютно не розвивається, що свідчить або про зле придуманий сценарій, або про брак майстерності актора чи нездатність режисера пояснити завдання персонажа. Хоча акторський ансамбль, зібраний практично повністю з поляків (окрім епізоду Остапа Ступки і ще кількох наших артистів), працює злагоджено і звучить цілком пристойно, втім, не виявляючи особливого захвату, попри участь такої зірки, як Анджей Хира, відомого ще за фільмами Кшиштофа Кісльовського і Анджея Вайди.

Фактично лише один герой у фільмі є позитивним і має шанс на майбутнє — це учень лікаря, український парубок Тарас (Остап Вакулюк) із Полісся. Він і під струм лягав заради науки, й на тортури йшов, аби виправдати свого злого доктора, і більш пораненого замість себе просив винести на ношах з окопу. Він, можливо, є надією самого режисера, торжеством славнозвісного гуманізму. Та чи досить цього для історичного панно Зануссі, щоби показати тріумф людства над небесами?

Очікуваного злету не відбулося в головному — тема Бога і ставлення до нього не розкрита. Зануссі, відомий іконоборець, лише спромігся ввести біснуватого солдата, що кричить «Бога нема, я срав на Бога»; ксьондза, що спить у борделі з чоловіками; і прозаїчний образ диявола, що запевняє про свою перемогу, бо переконав людей у своїй відсутності. І все? А де теологічні диспути? Діалог різних сторін? Протиставлення релігії гуманізму? Підтвердження сили думки над силою віри? В «Ефірі» нам показали середньої руки медика і його експерименти, варті як людського засудження, так і наукового розуміння, але він не заслуговує називатися серйозним глашатаєм просвітництва. Він не той, хто здатен вбити в двері церкви новий кодекс поводження. І чия це вина, режисера чи сценариста — а це одна й та сама людина — відомо точно.

Праця безликого науковця на маргінесах зниклої імперії розіграна як мінімум непереконливо, а як максимум нецікаво. І це особливо прикро, адже питання, намічені Кшиштофом Зануссі, часом звучать суттєво, просто уривками, й так, між іншим, а не фундаментально, як це, до прикладу, було у фільмах «Життя як смертельна хвороба, що передається статевим шляхом» чи «Персона нон-грата». Помірно відтворена епоха столітньої давнини може мати ефект достовірності. Атмосфера, напомпована звуковими й музичними ефектами, блідими, холодними кольорами й передчуттям кінця, теж сприяє вгрузанню у тло фільму, якому в певний момент, здавалося б, можна повірити. Але це відчуття легке, мов той ефір — розсіюється, не залишаючи нічого.

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1884
Читайте також
30.01.2019 11:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
4 203
03.01.2019 14:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 421
28.12.2018 14:30
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
2 010
28.11.2018 12:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
3 321
24.11.2018 10:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
«Детектор медіа»
2 354
07.11.2018 15:00
Ярослав Підгора-Гвяздовський
для «Детектора медіа»
4 912
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду