Коні не винні або Чи пов'язані фаховість і моральність

28 Вересня 2005
1230
28 Вересня 2005
14:35

Коні не винні або Чи пов'язані фаховість і моральність

1230
Роман Горбик у статті “Мило, кислота та інші хімічні речовини” цілком об'єктивно охарактеризував ситуацію, яка склалася на каналі “1+1” під час останніх “головних ток-шоу країни” з Олександром Зінченком, Петром Порошенком та Юлією Тимошенко. Роман Горбик у статті “Мило, кислота та інші хімічні речовини” цілком об'єктивно охарактеризував ситуацію, яка склалася на каналі “1+1” під час останніх “головних ток-шоу країни” з Олександром Зінченком, Петром Порошенком та Юлією Тимошенко.
Коні не винні або Чи пов'язані фаховість і моральність
Справді, ці передачі майже нічого не прояснили у тій катавасії, яка розгорілася в країні в останні тижні, не унаочнили прихованих механізмів резонансних політичних конфліктів між двома ще донедавна “помаранчевими” угрупованнями. Але чому так сталося? Тому, що “журналісти неспроможні розбити лавину піару від політиків”, як пише про це Роман Горбик? Чи з якихось інших причин?

Смію думати, що саме з інших. І українська журналістика як така не винна у неспроможності організаторів й учасників ток-шоу бодай хоч щось протиставити, скажімо, блискучому наступальному стилю Юлії Тимошенко. Ба більше: фіаско спроб конкретних журналістів “загнати в п'ятий кут” Юлію Володимирівну особисто я вважаю тріумфом української журналістики. Бо ж і півроку тому, і зараз я вважаю, що порядний журналіст на ток-шоу В'ячеслава Піховшека не піде. Навіть під загрозою звільнення з роботи. А порядні люди, за ідеєю, мають бути й найкращими професіоналами, внутрішньо відповідальними людьми, а не просто муштрованими найманцями, готовими сьогодні писати на одну тему, завтра – на іншу, щоби тільки їм добре платили (беручи за взірець у цьому колишню шефиню київського бюро Радіо “Свобода” Ганну Герман, яка своєю вищою чеснотою вважала ціну власного пера).

Іншими словами, якщо до В'ячеслава Піховшека (аргументи проти участі нормальної людини у шоу під його орудою я вже викладав у “Детектор медіа”, не буду повторюватися) журналіст і йде, то це або той, для кого можливість з'явитися на телеекрані поруч із зірками політики переважує все, або той, для кого питання моралі нічого не важать. А мораль-бо – це універсальний регулятор стосунків між людьми, отже, аморальна (чи, кажучи м'якше, “морально невинна” або “морально нейтральна”, за словами знаного психолога Сергія Рубінштейна) особистість має апріорі збіднене світовідношення і збіднене бачення стосунків між людьми. Моральність, крім того, - це ще й сумлінність у роботі, це те, що називається давнім українським словом “доброчесність”. А якщо весь цей “застарілий” облаштунок замінюється “професіоналізмом” – то і виходить так, як у спробах добитися до істини у ток-шоу із Зінченком, із Порошенком і, передусім, із Тимошенко.

Власне, моральний (а тому доброчесний) журналіст у “телевізійному допиті” згаданих політиків мав би керуватися не своїми власними забаганками, а тим, що дещо гучно (але цілком точно) зветься національними інтересами України. Простіше кажучи, інтересами всієї спільноти громадян країни, тобто його, журналіста, аудиторії. Виходячи з цього і слід “ганяти” політичного діяча (а внаслідок бажання “підкузьмити” політика чи піймати його на неточній відповіді – неточність як така притаманна будь-якій людині, головне – відрізнити “нормальну”, “живу” неточність від зарані запланованої чи зімпровізованої фальші або, скажімо, від елементарної некомпетентності). У цьому сенсі потрібні не тільки журналістські розслідування, які повинні передувати походові представника будь-якого серйозного видання на будь-яке ток-шоу – що справедливо пише Роман Горбик – а й ретельна підготовка “акул пера”. Скажімо, в політичній науці прагнення будь-якої політичної сили боротися з владою за прихильність виборців вважається однією із головних ознак опозиційності цієї політичної сили. Отож під оглядом науки Тимошенко, як би вона не відбивалася, опозиціонерка (можна було б навести ще з десяток рис, які характеризують саме цей її статус). Але ніхто з присутніх на ток-шоу, включно із філософом за освітою Піховшеком, схоже, просто не здогадалися подивитися бодай у словниках: а що то воно, опозиція?

Так само і з економічними показниками: ясна річ, торішні надвисокі показники зростання ВВП були дутими; але можна, як то кажуть, на пальцях прикинути, якими були реальні розміри того ВВП – і все одно випливає висновок, що цього року маємо помітне сповільнення економічного зростання, хоча і не таке, як говорить офіційна статистика.

Що російська прокуратура нічого не робить без свистка Кремля – це зрозуміло. Що на деяких російських сайтах, де рекламують себе певні політичні технологи (ну, не можуть ці люди без піару, без того, щоб погладити самих себе по голівці і помилуватися власним відображенням у люстерку Інтернету!), наполегливо проводиться ідея протиставити Тимошенко Ющенкові, зробити ставку на її “невситиму жадобу влади” та “свободу від ідеологічних шор” і тим самим привести до влади в Україні захисника російських інтересів – секрет Полішинеля. Що, з іншого боку, Петро Порошенко має істотні економічні інтереси в Росії, а відтак завжди сидітиме на гачку у “кремлівських чекістів” – бо ж правила економічної гри у своїй державі диктують і змінюють саме вони – теж не таємниця. Але як можна було не використати всього цього, не навести цитат, не загострити запитання на підставі цих цитат – це справді непрофесійно, бо йдеться про національні інтереси України. Але, схоже, йдеться про рівень мислення і світовідчуття, несумірний із рівнем журналістів-учасників ток-шоу.

Чи не єдина цитата була використана, коли Тимошенко поставили запитання щодо її високої оцінки президента Путіна у виступі на радіо “Ехо Москви”. Та й то – слід було б негайно уточнювати, за що саме виставлена така висока оцінка Путіну: за “мочилово” у Чечні, за фактичне цензурування мас-медіа, за негласне сприяння розквіту ксенофобії, за використання чекістів на майже всіх керівних посадах не тільки у політиці, а й у бізнесі (за підрахунками німецької преси, 2/3 ВВП Росії вже контролюють люди В.В.Путіна)? Але... Але... Але...

Утім, чи здатен узагалі був хтось із журналістів-персонажів ток-шоу чітко формулювати головне, виходячи з інтересів громадян країни? А на тлі дріб‘язкових амбіцій навіть Петро Порошенко видавався мудрим, хоч і вайлуватим державним діячем, не кажучи вже про Юлію Тимошенко, котра свідомо розігрувала карту національних інтересів, зводячи, втім, майже все до передвиборчої риторики.

А коли вже Юлію Володимирівну намагався “вкусити” особисто В'ячеслав Піховшек, симпатії глядачів автоматично переходили на її бік, навіть у разі, коли Піховшек мав рацію.

Загалом же перебіг останніх ток-шоу “Іду на Ви” на “плюсах” зайвий раз засвідчує, що в Україні конче потрібне чесне телебачення (про те, на яке одоробало починає перетворюватися “канал чесних новин” в останні дні, якось іншим разом). А це за визначенням не може бути олігархічне чи державне телебачення – йдеться про телебачення громадське, яке керується саме тими національними інтересами, про які вже стільки йшлося, і де В‘ячеслав Піховшек, звичайно ж, матиме право на вільне слово як рядовий журналіст, але в жодному разі не як господар “головного прямого ефіру країни”. Тоді й “допитуватимуть” політиків найкращі журналісти (й публіцисти-інтелектуали), які не тільки вмітимуть “чіпляти на гак” політиків, які хочуть щось сховати від загалу, а й матимуть певне моральне право це робити. Бо ж бруд у журналістському середовищі неодмінно переливається у бруд політичний, - і навпаки, отож усе котиться по замкненому колу. Чи розімкнемо його?

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”, для «Детектор медіа»

P.S. від «Детектор медіа»: У дискусію «ТК» щодо спроможності телевізійних ток-шоу надати глядачеві різнобоку та суттєву інформацію з приводу останніх політичних подій сьогодні вступив відомий журналіст, науковець, публіцист Сергій Грабовський. Він на межі допустимості загострив проблему фаховості журналістів, які стають учасниками деяких з цих ток-шоу, і «ТК» опублікувало цю емоційну статтю саме у порядку дискусії, підкреслюючи, що це думка виключно її автора. Більш того, ми б хотіли звернути увагу наших дописувачів і на інші ток-шоу, а не тільки «Іду на Ви» (це і «Свобода слова», і «Подробно» с Дмитрием Киселевым на ICTV, і «Я так думаю» на «1+1», і «5 копійок» на 5 каналі) – які, на наш погляд, теж наводять на деякі думки щодо останніх тенденцій у нашій журналістиці, з якими наші автори теж могли б поділитися з «ТК».

А також зауважимо, що на «проблему Піховшека», тобто, проблему так і не проведеної люстрації провідників «темників» - яку свого часу гостро піднімало саме наше видання – не можна «навісити» всі негаразди, які видно неозброєним оком у нашій журналістиці. Адже хіба нові ведучі політичних ток-шоу зараз не починають переймати тих самих прийомів, якими користувалися свого часу Піховшек, Княжицький, Кисельов, Довганов та інші? На наш погляд, те підігрування владі, або певним представникам «помаранчевих» (в тому числі – власникам своїх каналів), яке зараз демонструють деякі наші ведучі «нової хвилі» на комерційних каналах - стає вже більш небезпечним, ніж багато раз прорефлексована журналістською спільнотою проблема медіакілерства старих персонажів. Тож, щодо тієї ролі, яку могло б зіграти громадське (суспільне мовлення) у цих обставинах – яке б мало надати глядачу можливість побачити у студіях різних ток-шоу ведучих справді незаангажованих нічим, окрім обов’язку надати глядачу як найповнішу та якнайрізноманітнішу інформацію – тут з Сергієм Грабовським можна тільки погодитись.


Читайте також:

Журналісти в люстерці Юлії Тимошенко

Мило, кислота та інші хімічні речовини

Кадры таки решают все

Журналіст Речинський позивається до Петра Порошенка на 1 мільйон гривень

Роднянський: "Мені було дуже соромно за рівень інформаційного мовлення "1+1"

Я радила Януковичу "йти на Ви"

"Ця програма нагадувала трагікомедію"

«Безсмертна» громада. Бюрократія стає ближчою?
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
заступник головного редактора журналу “Сучасність”, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1230
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду