А найбільш продажні ті, хто найгучніше кричить про народне благо. Тобто популісти, список яких заслужено очолює Олег Ляшко. Цей колишній кіндерсюрприз української політики виявився напрочуд живучим персонажем. Як підозрювали й підозрюють українські розслідувачі, неймовірну здатність триматися на плаву голові Радикальної партії забезпечує його вміння «співпрацювати» з усіма, скоріше за все — не за просто так. Але це неможливо довести.

Проте підозри — це звичайні балачки, а ось докази політичної корупції можуть мати набагато серйозніші наслідки. Севгіль Мусаєва у проекті «Джокери» (ZIK спільно з «Українською правдою») намагається розплутати ниточки, які пов'язують Радикальну партію Олега Ляшка з офіційними, але, що набагато цікавіше, неофіційними донорами. Тут ключове слово «намагається», бо «викривальний проект Севгіль Мусаєвої» (як «Джокерів» називають на сайті каналу ZIK) так і не довів політичної корупції в лавах Радикальної партії.

Хоча авторка з цією метою їздила і в Луцьк, де мешкає один із офіційних спонсорів РПЛ Сергій Балу, пов'язаний із холдингом покійного народного депутата Ігоря Єремеєва, і до Чернігова. Де журналістка витратила півдня на марне очікування у приймальні народного депутата від Радикальної партії.

Севгіль Мусаєва чомусь вирішила, що в цих містах їй розкажуть, якими сумами й за що розплачувалися з депутатами від РПЛ представники холдингу «Континіум». Але ця ниточка обірвалася дуже швидко, відтак журналістка доходить висновку, що, мабуть, Олег Ляшко замість «Континіуму» знайшов собі інших спонсорів.

І підозрює в цьому вже Сергія Льовочкіна, колишнього голову Адміністрації Президента Януковича. Авторка «Джокерів» у своїх підозрах спирається на те, що, починаючи з 2010 року, коли екс-бютівець Ляшко виголошував опозиційні щодо «регіональної» провладної більшості у Верховній Раді України промови, його активно піарили на провладному телеканалі «Інтер». Який тоді (як і нині, до речі), наголошує Севгіль Мусаєва, належав Дмитрові Фірташу та Сергію Льовочкіну (додамо від себе — як з’ясувалося минулого року, й Валерію Хорошковському). Надто ж полюбляв майбутнього тоді головного «радикала» Савік Шустер. Автор «викривального проекту» каже, що до студії Шустера пускали далеко не всіх охочих, беручи у свідки Мустафу Наєма, який працював редактором у шоу Савіка Шустера.

Севгіль починає свою розмову з Мустафою словами: «Не секрет, що на каналах існують списки, кого варто запрошувати, а кого ні». Насправді, оцим «не секрет» журналістка підштовхує співрозмовника до підтвердження своєї тези. Мустафа Найєм, будучи й сам у минулому журналістом, утім, на це не піддався, сказавши, що ніяких списків не бачив. Але підтвердив підозри Севгіль про тісні зв'язки Сергія Льовочкіна з Олегом Ляшком. Нинішній народний депутат від БПП сказав, що цього тоді позафракційного депутата до студії Савіка Шустера запрошували часто й охоче. Ба більше, з Адміністрації Президента навіть рекомендували це робити, не кажучи вже про те, що в Льовочкіна тоді переглядали агітаційні ролики Олега Ляшка.

«Випадково чи ні, — каже Севгіль Мусаєва, — але Ляшко з'являється на Майдані в той час, коли Льовочкін відхрестився від Януковича. І одразу ж у нього з'являються гроші на президентську та парламентську кампанії».

У цьому місці в пильного глядача виникає кілька запитань, на які він так і не отримав відповіді під час перегляду першого випуску «Джокерів».

Перше: якщо Ляшко — проект Льовочкіна, чи означає це, що саме екс-голова АП був ініціатором радикалізації мирного протесту в грудні 2013 року?

Друге: чому, якщо співвласники телеканалу «Інтер» Сергій Льовочкін та Дмитро Фірташ були причетними до організації Майдану, як стверджував Фірташ у віденському суді, саме «Інтер» називав учасників Революції гідності екстремістами, показуючи справді народний протест як підступи місцевих націоналістів і їхніх західних «ляльководів»?

Третє: навіщо безперечно розумному й хитрому Льовочкіну чотири роки тому аж так був потрібен не менш хитрий, але набагато простіший за нього Олег Ляшко? Ну от щоби що? Просто так наші олігархи й телемагнати грошима не розкидаються.

Набагато переконливішими виглядають аргументи про фінансування РПЛ Рінатом Ахметовим, телеканал якого почав піарити політика з листопада 2016 року. Про що у проекті «Джокери» говорить Наталя Лигачова, протитрована як медіаексперт, ГО «Детектор медіа».

Так, справді, Ляшко з цього каналу не вилазить, коментуючи буквально все, що відбувається не лише в Україні, але й у світі.

Але присутність голови лідера РПЛ, яка, до речі, стала називатися Радикальною партією Олега Ляшка лише з жовтня 2011 року, в ефірі каналу «Україна» принаймні пояснюють притомні експерти на кшталт доктора технічних наук, міністра промисловості України в 1995–1997 роках Валерія Мазура та генерального директора «УАВторметресурс» Валерія Катутіна. Обидва коментували закон про підвищення мита на експорт металобрухту до 30%, який лобіювала РПЛ. Згідно з яким прибутки отримали хіба що конкретні компанії. Компанію ДТЕК Ріната Ахметова експерти не називають, але прямо кажуть, що Україна як держава від цього закону отримала суцільні збитки.

На користь того, що саме Рінат Ахметов нині фінансує Радикальну партію Олега Ляшка, на думку Севгіль Мусаєвої, свідчить і те, що РПЛ виступала проти підвищення тарифів на вантажні перевезення, якими активно користується компанія Ахметова.

Втім, компанію Ріната Ахметова ДТЕК як бенефіціара так званого Тарифного майдану імені Ляшка називає у програмі «Джокери» ще й колишній міністр житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко.

«Як зараз пам'ятаю, — каже колишній міністр ЖКГ в уряді Юлії Тимошенко, — як туди (в Кабмін. — Авт.) перед підвищенням цін на електроенергію, перед Роттердамом плюс до Кабміну зайшла дуже дивна делегація. Пан Ляшко, "дуже великий фахівець у тарифах" (ці слова екс-міністр супроводив відповідною жестикуляцією. — Авт.), пан Скуратовський, він як голова Комітету з ЖКГ зайшов туди, щось там поспілкувалися годинку, вийшли й сказали — ми перемогли! Після цього о четвертій ранку наметове містечко "Тарифного майдану було згорнуто"».

Пан Кучеренко далі розповів, що буквально наступного дня йому розповіли, скільки коштував Тарифний майдан, тобто вхід і вихід туди й назад.

Власне, притомні громадяни все це знали й до того, як в ефірі телеканалу ZIK з'явився черговий «викривальний проект». Проблема в тому, що він лише показує, як українські політичні партії фінансують чи то олігархи, чи то медіамагнати, що в українських реаліях поняття абсолютно тотожні, але нічого не доводить.

Так, у березні 2016 року, посилається Севгіль Мусаєва на матеріали колег зі «Схем», уночі біля Кабміну було зафіксовано одночасну присутність авто Ріната Ахметова й Олега Ляшка.

Так, Радикальна партія Олега Ляшка виступала проти блокади окремих районів Донецької та Луганської області. До речі, у проекті «Джокери» їх навіть не називають тимчасово окупованими. Але так само проти блокади цих районів виступала й правляча коаліція, доки ситуація не стала геть критичною й Кабінет міністрів ухвалив відповідне рішення.

Остаточним доказом фінансування Радикальної партії Ляшка Рінатом Ахметовим, на думку Севгіль Мусаєвої, стало призначення головою виконкому РПЛ Юрія Зінченка, топ-менеджера ахметовської компанії «Метінвест», колишнього директора маріупольського металургійного заводу імені Ілліча. Про те, що ця явна людина Ахметова підписувала меморандум із «ДНР» у 2014 році, свідчить у програмі Севгіль Мусаєвої Денис Казанський.

Можна погодитися з усім, про що говорять авторка «викривального проекту "Джокери"» на телеканалі ZIK та його спікери, якби не одне велике «але», що може перекреслити всі його здобутки.

Передусім це стосується цілковитої відсутності документальних підтверджень щодо політичної корупції Олега Ляшка. Ну немає в можливих донорів РПЛ документів на кшталт «амбарної книги» Партії регіонів, у якій сумлінно розписувалися не лише вітчизняні, а й закордонні користувачі, як-от сумнозвісний Пол Манафорт.

По-друге, коли Севгіль Мусаєва каже, що після медіаскандалу, під час якого було викрито постановний характер сюжету, як Олег Ляшко пов'язав донбаського сепаратиста, його партія фактично програла вибори, це, щонайменше, не відповідає дійсності. Адже 7,44%, набраних РПЛ у жовтні 2014-го в результаті дочасних виборів до Верховної Ради України, аж ніяк не може вважатися провалом.

За кілька років ненастанної боротьби українських розслідувачів із тотальною корупцією в нашій державі пересічний користувач інформації зрозумів одне — довести вину корупціонера надзвичайно складно, адже він завбачливо не ставить своїх підписів на документах. Можемо згадати бодай Леоніда Черновецького, який, вочевидь же, не задарма роздав купу київських земель, але ніде, на жодному документі не поставив свого підпису.

Проте, здається, завдання проекту Севгіль Мусаєвої — не довести факти політичної корупції в документах, а показати, як дурять український електорат усі без винятку політичні сили.