Трансляція урочистого відкриття зимових Олімпійських ігор у Пхьончхані вселила надію: справа зрушила з місця й застарілих хиб коментування стало менше.

Й от — церемонія закриття. «UA: Перший» транслював її вдень 25 лютого, коментували її незмінні Тетяна Терехова та Дмитро Лазуткін. І — все не те щоб повернулося до того стану, в якому було раніше, але всі характерні вади коментування подібних церемоній залишилися незмінними.

Та почнімо з позитиву. Українські спортсмени здобули на Олімпіаді лише одну медаль. І я боявся, що під час коментування церемонії закриття коментатори поведуть мову про багатостраждальність — мовляв, і те погано, й те погано, й геть усе погано. Або ж, навпаки, що влаштують сеанс гіперкомпенсації й тільки й розповідатимуть, які наші спортсмени видатні й великі. Саме так бувало минулих років.

Усе виявилося гідно, тактовно й доречно. Розповідали коментатори про церемонію, а не про українську збірну, а коли зачіпали тему українських спортсменів, казали, що вони виступили гідно. Не було недоречного в даному контексті розбору польотів — і це приємно вразило.

Хоча, у принципі, обговорення підсумків виступу українських спортсменів на Олімпіаді — тільки згодом — конче потрібне. Напевне, на тому ж таки «UA: Першому». Зокрема, чи варто було робити ставку лише на один вид спорту, а фактично на двох-трьох осіб? Чи правильно, що поняття «зимовий спорт» у нас практично зведено до біатлону? Чи правильно робить «UA: Перший», коли популяризує біатлон і лише біатлон? Суб'єктивна думка, але чомусь видається, що зробити з біатлону національний вид спорту — щось на кшталт хокею в Канаді, зробити його масово популярним у нашій не такій уже сніжній і не такій уже зимовій країні навряд чи вийде.

Але повернімося до церемонії закриття й поговорімо про вади. Коментатори вимовляли в ефір усе, що спаде на думку. Подеколи так і кортіло визначити це як словесний горох — і пафос, пафос, пафос. Траплялося таке й на церемонії відкриття, але на церемонії закриття це було повсякчас: коментатори коментували самоочевидне. Просто аби не мовчати. Улюбленою фразою Лазуткіна стала: «А зараз ми бачимо перформанс» або: «Ну, й зараз ми спостерігаємо за перформансом» — як довершена констатація. Та бачимо ж, бачимо — й навіть самі бачимо, навіть самі спостерігаємо. Подеколи були й уточнення — отакі, наприклад: «Перформанс виглядає доволі велично». А може, глядачі до того й самі б якось додумалися?

Ще з Лазуткіна: «Ми бачимо, як виростає молитовна пагода на стадіоні». Та бачимо ж!

Із Терехової: «Організатори таким чином показують поєднання гармонії й розвитку. Гармонія означає визнання унікальності кожного». Інформативно, чи не правда? Й конче потрібно глядачам!

І знову коментатори робили те, чим славилися колись раніше — глушили музичні виступи. Яких тільки способів для цього не вигадували! Отак, наприклад: «Ми чули поєднання енергії гітари з національним інструментом...». Та не чули ж, а чули балаканину — суцільну й безперервну! Найвищий пілотаж — це коли Терехова бралася називати учасників колективів, що виступали, по іменах, ретельно всіх перелічуючи. От просто цікаво: скільки відсотків глядачів розібрали ті корейські імена — не кажучи вже про те, щоб ці імена комусь щось сказали. Окрім імен, були ще й назви пісень, і назви колективів, і назви музичних інструментів із їхніми характеристиками, й регіони Південної Кореї, звідки ті чи інші музиканти. Прірва різноманітної й дуже-дуже корисної інформації — аби тільки глядачі ані фрагментика музики не почули.

Втім, подеколи не залишалося сумніву: коментатори ретельно й старанно зачитують в ефір чи то прес-реліз, чи то якусь іншу методичку — слово у слово. Навіть голос їхній мінявся, навіть мова ставала якоюсь канцелярською. Це так разюче відрізнялося від того, як вони промовляли зазвичай! Звісно ж, такі прес-релізи випускають зовсім не для довгого зацитовування.

Нерідко траплялися й просто беззмістовні репліки. Лазуткін: «На Олімпіаді в Шамоні...». Коли вона була, ця Олімпіада? Напевне, малися на увазі перші зимові Олімпійські ігри 1924 року, але хіба ж усі глядачі це знали? Терехова: «Черепаха — це міфічна істота...». Ну, просто тобі новий Сфінкс.

Цього разу виступи офіційних осіб коментатори не перекладали, а переповідали, та ще й як переповідали! Президент Міжнародного олімпійського комітету висловив подяку Республіці Корея та Корейській Народно-Демократичній Республіці за кроки до єднання. Терехова: «Ми дякуємо Республіці Корея та всім демократичним людям...». Мабуть, «усі демократичні люди» саме й живуть у Північній Кореї. Коли на стадіон символічно вийшли спортсмени — представники п'яти континентів, їх назвали по іменах нерозбірливо й із помилками. Нерозбірливе називання імен — це взагалі фірмова страва від наших коментаторів.

Насамкінець коментатори повели мову про те, що після нинішньої зимової Олімпіади у Пхьончхані літня буде в Токіо, а наступна зимова — в Пекіні, а отже Азія виходить уперед. Лазуткін додав: «І Баку, й Астана були претендентами на проведення Олімпійських ігор. Азія загалом підтримує...», — маючи на увазі, що йдеться не лише про Далекий Схід. Але ж Азербайджан бере участь у європейських спортивних чемпіонатах, 2014 року в Баку проходили Європейські ігри, та й узагалі Азербайджан, так само як Грузія та Вірменія, позиціює себе європейською країною!

НСТУ оголосило про те, що влаштує школу коментаторів, тренінги для них. І дуже хотілося б, щоби передусім коментатори навчилися нарешті головного — мовчати, коли немає чого сказати.

Фото: facebook.com/uasportnews