11:00
Субота, 27 Січня 2018

Непомічені слони президентської відпустки

Нагнітання є побічним ефектом будь-якої белетризації розслідувань. Але при цьому багато інших справді важливих питань часто залишаються за кадром.
Непомічені слони президентської відпустки
Непомічені слони президентської відпустки

Висвітлення обставин «таємничої» та «секретної» поїздки Петра Порошенка на Мальдіви на початку січня перетворилося на хрестоматію помилок і вад нашої розслідувальної журналістики. Про «кола на воді», які розійшлися у ЗМІ після резонансного матеріалу «Схем», автор уже писав. Про ті кола, де було практично геть викинуто справді сумнівні обставини президентської поїздки, а натомість увесь наголос було зроблено на зазиранні до президентської кишені й відповідному навіюванні аудиторії простенького набору почуттів «заздрість — ненависть».

Й от уже канал «24» публікує матеріал під заголовком «На Мальдіви не вистачило б: оприлюднена зарплата Порошенка за 2017 рік». (Узагалі-то, людина, що добре, а не через гугл-перекладачів, володіє українською мовою, сказала б: «Оприлюднено зарплату», але то вже таке.) Це вже навіть не маніпуляція, а підтасовування: адже, окрім зарплатні, Порошенко має й інші легальні доходи та заощадження, й про це добре відомо. Але наведене формулювання заголовку викликає в аудиторії впевненість у тому, що Президент нібито відпочивав на якісь нелегальні доходи.

«Відзначилося» й «Радіо Свобода»: свій матеріал «Порошенко на Мальдівах: що варто знати громадянам?» (огляд соцмереж) на сайті воно проілюструвало колажем, де до мальдівського пейзажу додано Петра Порошенка... у військовій формі. І це — теж тенденція: українські ЗМІ досить часто до матеріалів про будь-які події за участі Президента додають його ілюстративні фото саме у військовій формі. Зрозуміло: таким чином підкреслюючи, що в країні йде війна, а Президент ще й Головнокомандувач. От тільки одна проблема виникає: фотографії українського Президента у військовій формі дуже полюбляє використовувати російська пропаганда, щоби навіювати своїй аудиторії: в Україні буцімто військова хунта. Використовуючи цей самий прийом із явно іншою метою, тим не менше, те саме навіюють своїй аудиторії українські ЗМІ — й зовсім не прокремлівські.

Уставив свої п'ять копійок і Леонід Кравчук: «Особисто я там не був, і навіть не знаю, де це». І тут є лише два варіанти: або перший Президент незалежної України кокетує, що трапляється з ним далеко не вперше, або ж наступного разу він переплутає Францію з Великою Британією, що надасть роспропаганді чудову можливість тицьнути пальцем: мовляв, ви ж усі тепер бачите, якого рівня людина привела Україну до «нєзальожності».

Тож повернімося до першоджерела — сюжету «Схем». Детективна побудова сюжету: «О такій-то годині машина такої-то марки такого-то кольору під'їжджає до такого-то місця, з машини ніхто не виходить», — і так протягом мало не чверті хронометражу сюжету. Так, це збільшує цікавість сприйняття — так би мовити, художнє оздоблення матеріалу. Оживляж. Але разом із тим це від самого початку навіює глядачам враження чогось негідного, чогось злочинного. Даруйте, але це теж є типовим прийомом російської пропаганди — створення певного (потрібного авторам) ставлення до події в позафактологічний спосіб, іще до викладення фактів, коли все подальше викладення фактів глядачі гарантовано сприйматимуть уже під впливом цього враження. Коли глядачам буде вже складно ставитися до побаченого й почутого вдумливо й критично. І це є побічним ефектом будь-якої белетризації розслідувань, й уникнути його неможливо.

Що ж до фактів та запитань, озвучених у сюжеті... Були серед них слушні. Були вочевидь надумані. «Чи оформляв Порошенко відпустку?». Загальна тональність матеріалу мала посіяти у глядачів упевненість: радше за все, ні — просто прогуляв роботу. Із таким самим успіхом можна було би, увімкнувши викривальні інтонації, риторично спитати: а чи розплатився Порошенко за переліт — а чи з'їздив на Мальдіви зайцем? А чи не захопив із собою в мальдівському готелі тамтешні ложки та виделки? Чи не переламав тамтешні меблі? Подібні запитання можна ставити й ставити, нагнітаючи пристрасті, але не кажучи нічого по суті.

Власне, від самого заголовку «Таємна відпустка президента» вже віяло: Президент робив щось нешляхетне. Саме слово «таємна» повторювалося багаторазово, мов рефрен. Але чому, власне, таємна або прихована? Може, просто приватна?

Отут ми підходимо до другої групи риторичних запитань, що пролунали у випуску. Це — запитання, які мали би бути глибшими, не поверховими, мали би провести глядачів шляхом від конкретного до загального — але не провели.

Бо й справді: чи мусить Президент повідомляти про всі свої пересування, а тим паче анонсувати їх заздалегідь? Як урегульовано це питання українським законодавством і чи врегульовано взагалі? Був факт порушення, а чи його не було? Якщо мусить, то про які саме пересування він неодмінно мусить повідомляти? Де взагалі пролягає для Президента межа приватності й де мала би пролягати — коли не йдеться про порушення суспільних інтересів? Без відповіді на це жодна відповідь на запитання про конкретний випадок нічого не дала би й нікого не влаштувала би.

Зрештою, судячи з побіжно кинутих фраз у цьому ж сюжеті, в Адміністрації Президента точно знали про місце його перебування й підтримували з ним зв'язок — то, може, цього було достатньо? Може, викривальним тоном вести мову про його відсутність у країні було передчасно?

«Повернення Президента з офіційних поїздок не оточені такою таємністю», — було сказано в матеріалі. Контрзапитання, що лежить на самій поверхні: то, може, саме в тому й полягає різниця між офіційним та приватним? Знову ж таки, чи існує який-небудь нормативний акт, який регулював би приватні поїздки Президента й процедури, дотримання яких є обов'язковим? І знову ж, цього запитання так і не пролунало: нагнітати пристрасті — то вже нагнітати.

Шляхом до аеропорту й із аеропорту не було представників служби безпеки, не було регулювальників. А тепер припустімо, що вони були би. Припустили? То не викликає сумніву, як про це повідомляли би ЗМІ: мовляв, Президент задіяв державну охорону під час приватної поїздки, використав службове становище в особистих цілях! Ретельно підрахували би, скільки солдатів служби охорони стояли би на шляху президентського кортежу, скільки це коштувало би державі... Закінчилося б усе так само — гнівним викривальним матеріалом «Схем». Тож дедалі частіше складається враження, що критика влади в нас перетворилася на полювання: загнати в куток, не дати втекти. Хоч би який варіант дій із усіх можливих обрав той самий Порошенко — а однаково будуть «Схеми».

Повернувшись до Києва, Президент не пройшов через віп-залу, а виїхав через спеціальні ворота. І знову: а як належить, як приписано? Наведений факт може свідчити про порушення рівно такою ж мірою, як і не свідчити. Оцінити його за змістом, а не лише за емоційною підказкою авторів сюжету, в даному контексті неможливо. Зрештою, чи не спостерігаємо ми в Україні надлишок усяких віп-закладів і практику зловживання віп-статусом?

Але про те й мова: журналісти-розслідувачі й журналісти-викривачі в нас надто часто самі встановлюють критерії, що є добре і що є погано, а чи є факт порушення закону, чи немає факту порушення — то вже річ десята.

І, до речі, чи не захоплюються самі ж наші журналісти тим, що західні лідери часто ходять і їздять, мов звичайні люди, без спецзаходів? Подібних тез, що суперечать одна одній, у сюжеті було кілька. То знову те саме: хоч що роби — а все буде погано? Журналісти — мов та теща, якій нічим не догодиш?

Таємничість поїздки, відсутність імен Президента та його рідних в офіційному списку пасажирів літака, натомість наявність у ньому не просто російських, а демонстративно російських, майже анекдотично російських прізвищ. «Президент приховував свою поїздку від українців!» — миттєво було зроблено висновок. А насправді? Так, слушна гіпотеза, яка має право на існування. Але чи не існує інших гіпотез, які теж виглядали би слушними? Існують. Україна — об'єкт агресії з боку Росії. І в цій агресії активну роль відіграють російські спецслужби. Якраз тепер Польща розслідує обставини катастрофи літака Леха Качинського, й у розслідуванні дедалі чіткіше вимальовується російський слід. То чи не міг Порошенко саме з цього погляду вживати заходів безпеки?

Як сказано в сюжеті, Порошенко розплатився готівкою. Не зовсім зрозуміло, чи тільки за розваги-їжу під час відпочинку, чи й за проживання у супердорогому готелі. Тож доводиться лише припускати, що автори матеріалу могли мати на увазі, що готівкою були здійснені всі разрахунки. Ну, це не є винаходом Президента: готівкова епідемія спостерігається в Україні щонайменше півтора роки. Ноу-хау використали численні політики й держчиновники у своїх е-деклараціях.«А в мене готівка» — так, ніби це є вичерпним поясненням і знімає всі подальші запитання щодо походження цих грошей: «Звідки гроші? — З тумбочки». 

Насправді готівковий розрахунок Президента ставить щонайменше чотири запитання, на які «Схеми» не лише не намагалися дати відповіді, а й просто не озвучили їх. Отже, запитання перше, суто етичного плану: чи Президент України не покладається на банківську систему України й не довіряє їй? Запитання друге, з економічним присмаком: якщо припустити, що цю готівку було обміняно протягом короткого проміжку часу, то чи не могли операції з такими сумами позначитися на курсі гривні й тривалих тенденціях динаміки її курсу? Запитання третє: чи декларував Президент вивезення таких коштів готівкою за кордон, чи надавав відповідні документи? І запитання четверте, суто безпекове: кілька сотень тисяч доларів — скільки це фізично, який це обсяг паперу? Якого розміру тара потрібна для перевезення таких сум і чи можна стовідсотково гарантувати ці суми готівки від ризику викрадення, загублення, втрати внаслідок форсмажорних обставин? Чи не є такі суми готівки додатковою принадою для злочинців і, відповідно, додатковим чинником небезпеки для Президента? Зрештою, в багатьох країнах готівка під час подорожей — «річ при собі» — має інший правовий статус, аніж гроші на рахунку в банку: якщо гроші в банку перебувають під захистом законодавства країни, в якій відкрито рахунок, то «річ при собі» цілком може виявитися відданою на милість законодавства країни перебування, тобто в даному разі Туреччини (літак) та Мальдівів (відпочинок).

І отут ми підходимо до «непомічених слонів». Тобто до кричущих фактів радше етичного ґатунку, яких, утім, ані «Схеми», ані інші ЗМІ не помітили.

Факт етико-економічний: Петро Порошенко скористався послугами турецької, тобто іноземної авіакомпанії. І це Президент, деякі соратники якого виголошують гасло: «Купуй українське!» То чи етичним із боку глави держави було збагачувати не українського, а іноземного суб'єкта ринку, який платитиме податки не до українського, а до чужого бюджету?

Хоча, з іншого боку... Скористайся Порошенко президентським літаком — ЗМІ тут само загули б: мовляв, використовує службовий літак для приватних поїздок! Замовив би він літак, скажімо, в МАУ — й одразу ЗМІ зарясніли би висновками про таємну співпрацю Порошенка з Коломойським. Знову та сама ситуація: хоч би що роби — а не догодиш.

Факт етико-політичний. Під час усіх голосувань в ООН за резолюції, що стосувалися російської агресії проти України, Мальдівська Республіка не голосувала. Тобто прямо не підтримала російську агресію, але й не засудила її. Президент України навіть на відпочинку є Президентом України. То чи етично йому було відпочивати у країні, яка вважає російську агресію проти України чимось нормальним? Чимось таким, що не викликає осуду? Чи етично йому було підтримувати економіку такої країни, купуючи в неї дорогезний відпочинок? Бодай за умови, коли нічого не відомо про те, чи мали місце неформальні зустрічі Порошенка з мальдівським керівництвом і його спроби наставити те керівництво на шлях істини?

І факт безпековий. Якщо Мальдівська Республіка заплющує очі на російську агресію проти України, напрошується висновок: кордони цієї країни є аж ніяк не нездоланними для російських спецслужб, а мальдівська земля не горітиме в них під ногами. Тим паче, що Петро Інкогніто з України, який розплачується шаленими сумами — таке маскування відсилає хіба що до анекдотів про Василя Івановича й, даруйте, Петьку: можна гадати, серед російських спецслужб ніхто й думки припустити не міг би, що Петро Інкогніто — то насправді Порошенко.

То наскільки (і, до речі, чиїм коштом) було гарантовано безпеку українського Президента? Чи не був його відпочинок, м'яко кажучи, легковажним?

Було у «Схемах» одним реченням згадано, що під час перебування Порошенка на Мальдівах літак, яким він прилетів, залишивши його на час свого відпочинку в Мале, літав до італійського Турина. Тут є можливими лише два варіанти. Або Порошенко мав в Італії зустріч — і тоді з ким? Або ж літак літав без нього (й тоді з якою метою?), а український Президент, відтак, протягом досить тривалого часу залишався позбавленим можливості екстрено повернутися до України, та й узагалі екстрено залишити Мальдіви в разі несприятливих обставин. От саме цей згаданий побіжно епізод вимагав детальнішої уваги.

Оцих от важливих — кричущих — речей не помітили не лише «Схеми», їх не помітила переважна більшість ЗМІ. Мабуть, набагато важливішим було те, з яких воріт виїхав Порошенко у київському аеропорту.

Борис Бахтєєв

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3498
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop