20 липня буде рівно рік по тому, як у центрі Києва було вбито Павла Шеремета. Рік тому кадри з перехрестя вулиць Франка та Богдана Хмельницького, коли на очах випадкових ранніх перехожих вибухнуло авто, в якому журналіст їхав на ранковий ефір радіо «Вєсті», облетіли весь світ. Це була сенсація, й усі випуски новин на всіх без винятку загальнонаціональних каналах без кінця крутили страхітливе відео, супроводжуючи його коментарями незчисленних експертів та «експертів».

За рік після дикої трагедії на вулицях Києва пересічний, жадібний до кривавих видовищ, але й водночас звиклий до крові на екранах телевізорів глядач, звісно ж, давно би забув про цинічне вбивство. Якби не колеги Павла, завдяки наполегливості яких у новинах періодично з'являються репортажі з брифінгів очільників ГПУ та МВС, змушених доповідати громадськості про перебіг розслідування цього зухвалого вбивства. Журналісти не забули про Павла Шеремета. Одні, як-от «Слідство. Інфо» на чолі з Дмитром Гнапом, упродовж кількох місяців провадили власне розслідування, видавши в травні матеріал під назвою «Вбивство Павла».

Це розслідування викликало величезний резонанс серед колег, і цілком заслужено, адже колектив «Слідства. Інфо» зробив величезну роботу, проаналізувавши записи з камер зовнішнього спостереження навколо місця злочину та знайшовши свідка, якого не допитали слідчі. Завдяки цій роботі тележурналістів силовики запросили авторів розслідування на зустріч, пообіцявши всі їхні напрацювання врахувати під час слідства.

Проте, як каже Мелані Бачина, авторка ще одного фільму про Павла Шеремета, уже від «Радіо Свобода», навіть нові дані, здобуті «Слідством. Інфо», не просунули справу щодо вбивства Павла далі, ніж це було на стадії первинного розслідування.

Фільм Мелані Бачини, колишньої журналістки дуже відомої в Росії томської телекомпанії ТВ-2 (тієї самої, що кілька років тому оголосила народну акцію «Безсмертний полк», яку дуже швидко приватизувала адміністрація Путіна, трохи згодом узагалі закривши цю компанію), а нині штатної кореспондентки «Радіо Свобода», називається «Шеремет. Ціна свободи». Його прем'єра в ефірі відбулася 5 липня на телеканалі «Настоящее время», доступному користувачам українських кабельних мереж. Того ж дня фільм було викладено на youtube, де його можуть переглянути всі, хто має доступ до інтернету.

Різниця між двома цими фільмами величезна. Якщо «Вбивство Павла» від колективу «Слідства. Інфо», здається, мало на меті передусім показати безпорадність української поліції в розслідуванні резонансної справи, а може, і причетність до вбивства, тицьнувши ГПУ та МВС обличчям у багнюку, то «Шеремет. Ціна свободи» — це дуже вдала, як на мене, спроба створити об'ємний портрет журналіста, який намагався бути вільним. І, цілком можливо, за це й поплатився.

Мелані Бачина скрупульозно відтворює шлях Павла Шеремета в професії — від його рішення начхати на диплом міжнародного економіста в 23 роки, пішовши на мінське телебачення, до переїзду в Київ. Завдяки увазі авторки до деталей та вмінню відібрати найважливіші, сказати б, доленосні повороти в житті колеги, «Шеремет. Ціна свободи» може стати своєрідним підручником з історії пострадянської журналістики. Якщо хтось візьметься за невдячну справу у вигляді розшифровки цього фільму, її копії можна буде роздавати студентам усіх профільних вишів.

І здається, не так для українських, як для російських чи білоруських. Бо тут ідеться передусім про те, як зберегти себе в професії завдяки не її зраді, а вірності своїй потребі розповідати правду. У фільмі Мелані Бачини серед інших спікерів є російський телекритик Аріна Бородіна, яка каже, що Павло Шеремет мав одну дуже мужню рису — ніколи не приховувати свого минулого. Тобто він визнавав, що працював на Бориса Березовського, який разом із партнером Бадрі Партикацишвілі (наприкінці 90-х власники ОРТ, тепер російського «Пєрвого») забезпечили йому роботу й житло в Москві наприкінці 90-х, коли йому довелося тікати з Білорусі через проблеми з Лукашенком. При цьому журналіст без тіні сумніву клепав «заказуху» проти НТВ, з яким тоді боролися власники ОРТ. Та коли в 2000-х уже було покінчено з будь-якими виявами вільнодумства на федеральних каналах, йому стало непереливки через його спроби зберегти хоч якось, уже не в інформаційному, а в документально-публіцистичному сегменті федерального російського мовлення, право висловити власну думку, він змушений був спершу перейти на іншу роботу, а потім узагалі виїхати з Росії.

Фільм Мелані Бачини — надзвичайно добротна робота про те, якою ціною дається свобода людині, яка почувається вільною від народження. Тут немає жодних гасел про утиски свободи слова в Мінську чи Москві, є лише скрупульозне відображення всього, що сталося зі «штучним товаром» для російської тележурналістики в особі Павла Шеремета. Його тісна дружба з Борисом Нємцовим, якого наприкінці лютого 2015-го вбили. Його довічне почуття провини за зникнення в мінському аеропорту оператора Дмитра Завадського, з яким їх разом судили за «незаконний перетин кордону» між Білоруссю й Литвою наприкінці 90-х, і шалені спроби його знайти. Його жартівливі розмови з мамою Людмилою, коли він на мамині застереження бути обережним, бо за те, що він робить як журналіст, можуть і вбити, відповідав — так, мовляв, мамо, можуть, але ти не переймайся, бо вже є Ліза й Коля, діти. І мама зізнається журналістці «Радіо Свобода», що після цих слів жила та й живе внуками.

Діти Павла Шеремета, які живуть у Москві, пишаються батьком так, як мало хто з нині сущих українських, білоруських чи російських журналістів. Із фільму «Шеремет. Ціна свободи» зрозуміло, чому. В тому числі й тому, що їхній батько зробив свій останній вибір, 2014-го переїхавши до Києва. Бути вільним в особистому житті так, щоб тебе не судили навіть власні діти, — це справді круто.

Окрема тема — те, як Мелані Бачина в своєму фільмі висвітлила вбивство Павла Шеремета в Києві 20 липня. Вона зустрілася з його колегами Севгіль Мусаєвою (головна редакторка «Української правди»), Мустафою Найємом (колишнім журналістом ТВі, де її герой певний час вів авторську програму «Проти ночі», нині народним депутатом) та Сакеном Аймурзаєвим (журналіст «Радіо Свободи»), а також — із автором сенсаційного фільму-розслідування «Слідства. Інфо» Дмитром Гнапом. Усі вони сумлінно розповіли все, що знали, відчували й думали про Павла Шеремета під час спільної роботи, знаходячи для цього найкращі епітети з усіх можливих характеристик сучасного журналіста. Але, і це головна відмінність біографічно-публіцистичного фільму «Шеремет. Ціна свободи» від «Убивства Павла», автори першого, сумлінно переповівши всі відомі (завдяки, в тому числі, й розслідуванню «Слідства. Інфо») факти, не віддають переваги жодній версії. Навпаки, підкреслюючи, що єдиної версії щодо виконавців, організаторів та замовників цього нахабного й цинічного вбивства слідство наразі не має.

Фото: «Радіо Свобода»