Серед критичних зауважень до чотирисерійного фільму «Катерина», прем’єра якого відбулася 26 листопада на каналі «1+1», чимало уваги приділено прославлянню поліції.

Як фаховим критикам, так і блогерам із Фейсбуку — з дописувачами на додачу, її позитивний образ впадав в око. Що потягнуло за собою кілька конспірологічних теорій, аж до натяків на пряме підігравання особисто очільнику МВС Арсену Авакову. Хоча як автор сценарію тепер, після успішної прем'єри, можу відкрити правду. Вона в тому, що немає секретних складників — сценарій писався рік тому, коли з новими копами кияни та гості столиці робили селфі й радісно викладали їх у соцмережі. Позитивний імідж копа формували не так ЗМІ, як самі українці, зачекавшись кардинального оновлення правоохоронних органів.

Уважні глядачі «Катерини» помітили: копи в серіалі здебільшого несправжні. Тобто, в художньому кіно все несправжнє, і поліцейських грають актори. Але за сюжетом згаданого фільму герої грають акторів, які знімаються в актуальному серіалі про нову поліцію. По-перше, це мейнстрім: телебачення як виробник контенту для найширшого споживача реагує на його інтерес до молодих красивих патрульних. Попит формується знизу, й серіал про копів є логічним продовженням практики селфі з реальними поліціянтами. Тож якщо хтось досі не зрозумів, рік тому в «Катерині» була змодельована ситуація, втілена на практиці.

Зокрема, поки зйомки «Катерини» лише готувалися, на початку цього року вже анонсувався комедійний серіал «СуперКопи». Одночасно побачила світ «Нова поліція». Раніше, восени 2015-го, була спроба створити драматичний поліцейський серіал на українському матеріалі «Володимирська, 15», у якому нові патрульні теж виглядали респектабельними героями нашого часу. Можна навести ще кілька прикладів, включно з реаліті «Поліцейська хвиля» на «Еспресо». Тому заява, мовляв, ваш автор прогнозував появу тренду «хороший поліцейський» ще рік тому, звучатиме не аж так зухвало й самовпевнено.

Але чому телевізійні глядачі та оглядачі звернули в «Катерині» увагу саме на «рекламу» копів, ще й назвали її надмірною? Адже це — лише тренд, показувати нову поліцію в кіно. Відповідь дає останній — від 19 грудня, — випуск програми «Більше, ніж правда», яку виробляє ICTV. Він розповідає про корупцію в поліції, впродовж сорока хвилин не лишаючи від красивої казки про нових копів каменя на камені.

Певною мірою цей випуск варто вважати підсумковим, бо з початку цього року патрульні регулярно опинялися в центрі скандалів — від лютневої нічної гонитви Києвом, яку зупинив смертельний постріл патрульного Олійника, до розстрілу двох патрульних у Дніпрі, не кажучи про вбивство в Кривому Озері, до якого прямо причетні співробітники поліції.

Ось і казці кінець. До такого висновку штовхає згаданий випуск «Більше, ніж правди», який є не так справжнім розслідуванням, як претензією на певну аналітику, зроблену на основі відомих, не раз показаних, розказаних, навіть обсмоктаних по телевізору фактів. Оригінальними варто визнати зйомки маєтків нинішніх та колишніх працівників прокуратури й МВС — для того, щоби показати контраст із помешканнями звичайних патрульних, котрі загинули при виконанні службових обов’язків. Але співчуття від голосу за кадром не чується. Навпаки, червоною лінією проходить думка: кадри нової поліції погано підготовлені, тому люди гинуть фактично через власну непрофесійність, якщо не сказати — дурість. Цього слова не звучить, але вашому автору воно чується, бо саме таку установку взяли для себе автори випуску: виявити непрофесійність, корумпованість та неприховану жорстокість тих, ким українці пишалися ще рік тому, піднімаючи рейтинг правоохоронців.

Боже збав, тут немає заклику не критикувати силовикв. Навпаки, критика потрібна, особливо коли йдеться про людей, від яких залежать наші з вами спокій та безпека. Свою ненависть до міліції, яка в нас була, громадяни конвертували в безпрецедентний результат соціологічних досліджень. Незадовго до Майдану правоохоронним органам довіряло 3 % дорослого населення, що народжувало сумний жарт: міліція довіряє тільки сама собі. Це ненормальна картина, ненормальний стан речей. Бо ознака пересічного громадянина — повага до закону й порядку. Більшість людей просто не схильна красти, ґвалтувати, калічити, вбивати й дуже хоче довіряти тим, хто взявся їх охороняти. Альтернативи державному інституту силовиків не придумали ніде, навіть там, де люди мають конституційне право вільно володіти зброєю. Не можна застрелити грабіжника чи вуличного хулігана й переступити через труп — усе одно прийде поліція, доведеться давати пояснення й навіть відповідати в суді, хай для формального підтвердження дій у межах необхідної самооборони.

Тому це нормально — знімати кіно про тих, хто охороняє закон і порядок у твоїй країні. Тим більше, що тепер люди все одно більше довіряють поліції, ніж раніше. І цікаво те, що й згаданий випуск «Більше, ніж правди» насправді приводить глядача до висновку, вочевидь протилежного тому, до чого їх хотіли підштовхнути автори програми: переконати українців перестати надіятися на непрофесійних нових поліцейських. Чеснота яких, мовляв, хіба що вік та форма.

Програма починається з того, що старі кадри, яких вичистили, платять за переатестацію і знову повертаються на службу. Дільничний — за 500 доларів, а поліцейський у «бурштиновому регіоні» — за кілька сотень тисяч. Отже, мова не про нових поліцейських, а про старі кадри, які повертаються за корупційними схемами й продовжують грабувати, «дахувати» кримінал, катувати громадян, фабрикувати справи тощо.

Очищення не відбулося. Та відомий журналіст і не менш відомий критик нової поліції Костянтин Стогній не раз і не два висловлювався усно й письмово в такому дусі: мовляв, раніше міліція була професійна, а тепер фахівців викидають із органів, набираючи невідомо кого, аби показати яскравий фасад, за яким порожнеча. Після перегляду «Більше, ніж правди» постає логічне запитання: раніше — це коли? В часи правління Партії регіонів? Так нам чітко сказали: корупція була саме там, і нинішня поліція ніяк не годна очиститися від спадщини. Отже, ще раніше, за президентства Ющенка? Чи за Кучми? А може, взагалі варто згадати радянські часи й радянську міліцію як альтернативу теперішній поліції? Мовляв, отам справді були професіонали, котрі знали, що таке офіцерська честь, і не знали слова «корупція».

Якщо теперішня поліція гірша, ніж недавня міліція — тоді чому критикуються старі кадри, які повертаються назад за хабарі? Якщо копи такі самі, як менти — чому їх раніше називали професіоналами, а тепер такими не вважають? Можливо, варто розділити в сприйнятті глядачів справді корумпованих поліцейськи-садистів і тих, хто намагається змінити ситуацію. Навіть ціною власного життя.

Та індивідуально підходити до кожного факту й мислити критично замість критикувати в нас іще не навчилися. Тому, можливо, люди й почали болісно сприймати хороших українських поліцейських у кіно, вважаючи все це спланованою й проплаченою Аваковим пропагандою.

Фото: ictv.ua