Серіал «Не зарікайся» виробництва Front Cinema, знятий на замовлення телеканалу «Україна», спричинив бурхливу дискусію в соцмережах та вже став предметом розгляду Експертної комісії Держкіно. А Нацрада розгляне питання щодо призначення перевірки телеканалу «Україна» на найближчому засіданні й звернулася по експертну оцінку до Незалежної медійної ради.

Свою оцінку серіалу на сторінках «Детектора медіа» вже висловили журналіст, голова НМПУ Юрій Луканов та журналістка, експертка з питань піар-комунікацій, виборчих та політичних технологій Ольга Лень.

Експертна комісія Держкіно проголосувала проти позбавлення серіалу прокатного посвідчення. Не згодний з таким рішенням експертів голова Держкіно Пилип Іллєнко вже оголосив про розформування цього складу Експертної комісії.

Сьогодні «Детектор медіа» публікує думку одного з членів Експертної комісії, співробітниці відділу кінознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, менеджерки медіаосвітніх програм Академії української преси Оксани Волошенюк.

Отар Довженко, медіаексперт, член Незалежної медійної ради у своєму пості на ФБ написав: «Повірити на слово, і проігнорувати цю історію не можна».

Що робити?

Впродовж засідання Експертної комісії Держкіно з питань розповсюдження і демонстрування фільмів це питання повставало постійно. Що робити?

Я голосувала проти скасування прокатного посвідчення серіалу «Не зарекайся» з кількох причин.

Цей серіал — один із перших телепродуктів (досі можна було згадати лише «Гвардію» Олексія Шапарева, виробництва телеканалу «2+2», який демонструється українським телеканалом і події якого переважно стосуються новітньої історії України, тобто 2014–2015 рр.).

Автори звернулися до симультанної дійсності, вивели як героїв серіалу представників різних груп українського суспільства. Ці групи існують насправді й кожна з них у кращому випадку має власні цінності, а в гіршому — віру в політичні та соціальні міфи власної групи. Телесеріал не презентує документальної дійсності, він і не претендує на це. Це виключно художня реальність, якою її бачать творці. Як кінознавчиня, я не вбачаю тут порушень Закону України «Про внесення змін до деяких законів про захист інформаційного телерадіопростору України».

Збурення громадськості викликала пряма мова персонажів із «ЛНР» та різних угрупувань про «укрів», «київську хунту» тощо. Але це лише «пряма мова» в устах героїв серіалу — еленерівців. Погодьтеся, було б дивно, якби вони лагідно відгукувалися про супротивну сторону. Йдеться виключно про художню умовність. Зазначу, що і стосовно персонажів із боку «ЛНР», «казацких республик» лунає з телекрана достатньо висловів із арсеналу мови ненависті. Ми чудово усвідомлюємо, що існуємо в ситуації збройного конфлікту, але не можна цим «перевіряти» художню реальність. Не можна сказати «цього немає» лише тому, що ми не хочемо про це нічого чути… Себто, ми ніби не бажаємо визнати, що існують різні сторони конфлікту.

Проігнорувати не можна

Існують речі, які не можна регламентувати законодавчо. Сценаристи й продюсери 100-серійного серіалу «закомуфлювали» казкові історії кохань у ситуацію збройного конфлікту. Чи багато знайдеться тих, кого не зачепили події останніх років? Хто з нас не потягнеться до пульту, щоби побачити з екрана, а що з нами було? А скільки карколомних поворотів сюжету за цим ще стоїть? За інформацією, яку озвучили вчора, 18 квітня, під час дискусії з членами Експертної комісії Держкіно представники ТРК «Україна», 23 млн громадян України переглядає цей телепродукт.

Я не можу проігнорувати того факту, що поміж героїв серіалу лише один епізодичний персонаж (Тарасюк, про асоціації не будемо говорити) розмовляє українською мовою. Лише в одній-двох серіях, коли йдеться про блокпости ЗС України, на декілька секунд також з'являються репліки українською.

Сьогодні Тетяна Гнєдаш, авторка сценарію «Не зарекайся», зазначила, що коли півтора року тому задумувався серіал, автори думали, що вони хочуть... зробити його максимально чесним.

Я особисто з самого початку досліджую цей серіал, і весь час запитую себе, чому 99 % персонажів спілкуються російською? Значна частина героїв — жителі Києва. Української не чути ніде, навіть на задньому фоні… Лише в окопах і під обстрілами. Відповідь для себе я отримала сьогодні. На засідання Комісії прийшли творці серіалу, Євген Лященко, директор каналу «Україна», та інші. На жаль, жоден із них не зміг донести свого виступу українською. Звучало: «Я лучше высказываюсь по-русски». Не можна цього вимагати, звісно, від громадянина РФ Дмитра Гольдмана, головного режисера-постановника серіалу. Але ж їхня «картинка світу» України — цілком російськоцентрична. Це не питання мовної компетентності, повірте. Це питання цінностей. Їх нікому не можна нав'язати. Люди «перекодовують» сигнали відповідно до власної системи світосприйняття й уподобань. І як це законодавчо регламентувати?.. У тій самій 66-й серії, яка підірвала Фейсбук, директорка київського (!) ліцею, де вчаться головні героїні Світлана і Богдана Матвієнки, після «силового візиту» їхньої родички визнала їхню статусність, а однокласники стали боятися, а отже й поважати… Як пояснити, що для ментальності киян це нехарактерно? Що це уявлення з реалій дещо іншого життя, в інших містах?..

Один із моїх колег по Комісії сказав, що ми не можемо оцінювати цей продукт, тому що це свідомо російський серіал, він не належить до категорії «українського телепродукту». Так, це саме такий телепродукт, для якого «обирають» українських акторів без «українського акценту», в якому робиться все, щоб мімікрувати під український, щоб охопити українську аудиторію через різні форми маніпуляцій. Але законодавство не враховує таких нюансів, у нас наразі немає законодавчої бази, щоб оцінювати це комплексно. Та й законом не можна всього передбачити. Тому: «Ату його! Ату!». Соціальні мережі здатні мультиплікувати цей ефект.

Кожен голосує переглядом. Я ж особисто до аудиторії «Не зарекайся» ніколи не належала й не належатиму. Перш за все через спробу подати художню реальність, яка дегуманізує глядача, власне, ракурсом показу дійсності. Але це майже типова ситуація «серіалістики» на українському телеекрані.

P.S. Спасибі Наталії Лигачовій, до якої я звернулася з ідеєю, щоб робота Комісії ій волевиявлення експертів із такого публічного питання, яке багатьма розглядається як дотичне до цензурування, мало би стати прозорим для громадськості. І, на мою думку, «Детектор медіа» — це саме те онлайн-видання, яке може забезпечити неупереджений погляд і різноманіття контенту.