Перші Європейські ігри в Баку завершилися помпезною церемонією закриття, яку «UA: Перший» транслював увечері 28 червня. Вели трансляцію Тетяна Терехова та Дмитро Лазуткін, як і церемонію відкриття, про яку «Детектор медіа» писала.

Канал підійшов до події ґрунтовно: трансляцію було увімкнуто хвилин за десять до початку церемонії; коментатори ділилися враженнями й знайомили глядачів із загальними підсумками. Познайомили і з прикрим фактом: перед самим початком Ігор у Баку Нідерланди, що мали приймати Другі Європейські ігри, відмовилися від їхнього проведення, тож місце, а то й сам факт, що вони відбудуться, наразі залишаються невизначеними.

Ще за півгодини до увімкнення трансляції зі стадіону в ефір вийшов такий собі розігрів - інтерв'ю з українськими спортсменами-призерами. Тож висвітлення події відповідало її масштабам і створювало потрібний настрій.

Що ж до коментування... Хотілося написати: українські ведучі зробили ще півкроку до вдосконалення. Але це було б неточно: якщо Лазуткін зробив цілий крок, і чималенький, то Терехова залишилася там, де й була. Якщо Лазуткіна цього разу майже не було на чому зловити, й майже все, що він казав, було по справі, то його партнерка, як і раніше, надто вже часто сипала банальностями й недоречностями - тим, без чого можна було чудово обійтися. І це добряче допікало. Іноді це створювало навіть комічний ефект, як-от у разі, коли трансляція вже тривала хвилин двадцять, аж тут пані ведуча раптом промовила: «Ми будемо спостерігати за урочистою церемонією закриття Перших Європейських ігор на Першому каналі» - й ця фраза пролунала вже по другому чи третьому колу, що аж налякало: невже й надалі ми будемо чути одну й ту саму фразу? Після того, як Лазуткін детально розповів про суми, які нібито було витрачено на церемонію відкриття Ігор та, зокрема, на виступ Леді ГаГи, Терехова раптом розкрила глядачам очі: «До речі, виступ Леді ГаГи ми бачили на церемонії відкриття».

Ще з Терехової: «Азербайджанська культура - це поєднання традицій та високих технологій», - навіть якщо облишити осторонь високі технології як сутність культури, залишається запитання: а щодо якої модерної країни не можна сказати рівно те саме? Чи це є риса, притаманна лише азербайджанській?

Інша цитата - про костюми Андре Тана: вони покликані «передати щирість і нашу з вами душевність». В уяві миттєво виникла сумнозвісна «велика російська духовність». Може, все ж таки краще не уподібнюватися до росіян і не вихваляти самих себе, а почекати, поки те саме скажуть іноземці? Тут ведуча почала довго й детально розповідати, що символізують ті костюми та їхні окремі деталі - але ж чи головним завданням модельєра є нафарширувати костюми символами? Та й чи доречно, чи так уже цікаво було детально розповідати про костюми, коли на екрані їх не було?

«Уся підготовка перебувала під контролем президента Азербайджану Ільхама Алієва та його родини. Відповідально!» Як на мене, не так відповідально, як характерно для авторитарних держав. «Територія, виділена для проведення Ігор, становила сорок кілометрів» - але ж кілометри є мірою довжини, чи коментаторка хоча би вдумувалася в те, що казала? Розповідаючи, що змагання проходили у двох містах - Баку та Мінгечаурі, назву останнього міста ведуча вимовила зі спотиканнями та неправильним наголосом. Ну чорт забирай: невже не можна було назву одного-єдиного міста добряче відрепетирувати?

Під час проходження делегацій країн-учасниць Лазуткін розповідав про загальні підсумки та особливості формування команд, Терехова - щось загальне про виробництво медалей.

Коли пані ведуча в захваті розповідала, що за кількістю учасників Європейські ігри перевищили Олімпіади в Сочі та Ванкувері, Лазуткін тактовно сказав загальноочевидну річ: будь-які літні Ігри мають більше видів спорту, ніж зимові, а тому й більше учасників; порівнювати літні Ігри в Баку з зимовими Іграми в Сочі та Ванкувері некоректно.

Загалом ведучі (здебільшого Лазуткін) розповіли чимало цікавої й змістовної інформації. І варто віддати їм належне: під час музичних номерів вони здебільшого мовчали, не заважаючи глядачам. Ще сподобалося, що вони перекладали, а не, як бувало раніше, приблизно переповідали, промову президента Європейського олімпійського комітету Патріка Хікі та англомовну частину промови голови оргкомітету нинішніх Ігор, першої леді Азербайджану Мехрібан Алієвої.

Були два моменти, що видалися прикрими. Перший: і під час церемонії відкриття, й під час церемонії закриття ведучі старанно уникали вимовляти слово «Росія». На відкритті не назвали російську команду; коли шестеро спортсменів виносили на стадіон прапор Ігор, і одна з цієї шістки була росіянкою, її ім'я назвали, а країну, з якої вона, - ні. Під час трансляції церемонії закриття не сказали, що Росія виграла неофіційний командний залік - а відтак і взагалі до пуття не навели таблиці цього заліку. Розповіли про друге місце Азербайджану, про сьоме місце Білорусі (чим, усе ж таки, виокремили «колишній СРСР»), про останнє місце Косового, Фінляндії та Чорногорії, про передостаннє Македонії та Норвегії - ото й усе. Але чи варта та Росія того, щоб через неї не давати важливу й цікаву інформацію? Та й чи немає в накладеному на згадування Росії табу чогось... не надто дорослого? Не називатимемо ворога - й згине, нечистий?

Другий момент: ведучі сказали, що Україна посіла в тому заліку восьме місце, а за загальною кількістю медалей - шосте. Тут треба було пояснити, чому так, чому така розбіжність - просто сказати, що більша кількість медалей вищого ґатунку дає вище місце незалежно від загальної кількості всіх медалей: в України загалом більше медалей, ніж у Білорусі та Франції, але золотих медалей у нас менше, ніж у них.

Сама церемонія була динамічнішою, ніж церемонія відкриття Ігор, особливо її друга частина. Вразила картина, що її Тетяна Терехова назвала «Інформаційні технології». З одного боку, динаміка, футуристичні спецефекти. З іншого - люди в масках, без облич, із однаковими механічними рухами, немов чоловічки з піктограми. Люди-роботи, люди-гвинтики. Модерна цивілізація дегуманізує, деіндивідуалізує, стандартизує людину, робить її придатком до технологій - так це виглядало.

Вразила й картина, що її можна назвати «Казка вогню» - дивовижна, фантастична, містично-романтична, вона мало не силоміць навіювала відповідний настрій. Одне лише лихо. Церемонію відкриття Ігор було цілковито побудовано на східних мотивах, на відсиланні до давніх і прадавніх часів. Початок церемонії закриття також був традиційним - народна музика, народні танці. Й хай навіть серед народних інструментів було видно електрогітари, а кілька танцюристів під фольклорні мотиви танцювали щось схоже на брейк, а однаково поєднання часів та культур не вийшло - це була традиція. «Казка вогню» теж відсилала до давніх часів і до традиційної музики. У підсумку й Сходу, й традицій, і старовини було занадто вже багато - аж до того, що сприймалося як застиглість країни й у часі, й у способі життя. Й це при тому, що кілька останніх століть Азербайджан був-таки перехрестям культур і ніяк не був повернутий на Схід і лише на Схід. А у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття Баку мав репутацію одного з найбільш європейських за рівнем розвитку й за якістю життя міст Російської імперії.

Найбільший дисонанс відчувався тоді, коли пані Алієва у промові надто вже багато прославляла власну країну та власний народ. Якби головою оргкомітету Ігор була не дружина президента, це б, можливо, залишило дещо інше враження - а так виглядало, ніби вона прославляє власного чоловіка. Й коли щонайменше двічі лунав чималий перелік, а на екранах виникали проморолики спортивних змагань, що їх має намір провести Азербайджан, - це й Ігри ісламської солідарності, й чемпіонати Європи та світу з вітрильного спорту, футболу, Формули І тощо й тощо, залишалося тільки дивуватися: а до чого тут Європейські ігри? Це ж свято спорту, а не бенефіс Азербайджану! Принаймні, й не пригадати, щоб коли-небудь на аналогічних церемоніях бувало щось подібне. Нав'язливе набивання собі ціни - от чим це видалося. Це було недоречно й несолідно, не по-європейськи.

От у цьому й полягає, на жаль, одне з найголовніших вражень: хоч би як не надто демократична країна намагалася зобразити себе європейською й передовою, а почуття міри й почуття стилю їй зраджує. Бо європейський дух - це дух свободи...