ДНК-2. Україна - праматір Європи?

Інна Долженкова для «Детектор медіа»

«ДНК нації - 2. Шукайте жінку» переслідує ту ж самісіньку мету, що й перший фільм - за допомогою авторитетного й серйозного наукового дослідження підняти самооцінку українців.

Рівно рік тому на каналі «Україна» вийшов скандальний фільм «ДНК. Портрет нації». Його головні герої, себто арії в ролі предків усіх українців, настільки збурили громадську думку, що автори цього кіно вирішили докопатися до істини в останній інстанції. А саме - довести, що жіноча ДНК українки не має жодних конкурентів. Усе просто: мітохондріальна жіноча ДНК, на відміну від чоловічої, не мутує.

«Детектор медіа» публікує перший відгук на проект «ДНК нації - 2. Шукайте жінку» (канал «Україна»). Гадаємо, він буде не останнім.

У п'ятницю вранці мої земляки з міста Сміла на Черкащині прокинулися не просто знаменитими. Вони прокинулися сповненими своєї грандіозної історичної місії - адже сміляни виявилися нащадками людей, які заселили всю Європу після льодовикового періоду років десь так із тисяч 25-30 тому!

Привід пишатися неймовірними заслугами перед європейцями мешканцям цього типового українського райцентру дав фільм Ілларіона Павлюка та Володимира Рибася «ДНК нації - 2. Шукайте жінку». Показали його на каналі «Україна» в постпрайм 31 жовтня. Можливо, це збіг, а можливо, й ні, що показ другої частини «ДНК нації» припав на західне свято Геловін. Але в будь-якому разі творіння українських режисерів на стикові документального кіно, наукпопу, журналістського розслідування з елементами історичних реконструкцій цілком могло стати найбільшою страшилкою передусім для «братів-росіян». Що й підтвердив у постшоу до фільму запрошений господарями ефіру такий собі Валерій Коровін. Але про це - трохи нижче.

Цей фільм - продовження торішнього кіно, яке наробило багато галасу й викликало шквал звинувачень у некомпетентності авторів від «справжніх» науковців. Втім, критики оцінювали проект каналу «Україна» позитивно.

А, як стверджував Ілларіон Павлюк, претензії від науковців зводилися до однієї - «Чому мене не запросили?».

«ДНК нації - 2. Шукайте жінку» переслідує ту ж самісіньку мету, що й перший фільм - за допомогою авторитетного й серйозного наукового дослідження підняти самооцінку українців. Другу «ДНК» адресовано передусім тим, хто й досі вагається з визначенням власної ідентичності. Щоб вони, нарешті, всупереч дикому шквалу російської пропаганди про вторинність «малоросів», збагнули: українці, точніше, їхні далекі пращури по жіночій лінії (як кажуть поляки, «пшедкині»), 45 тисяч років тому опинившись на цій землі, вже ніколи її не покидали.

Спираючись при цьому на дані унікального дослідження ДНК, що його, як і в першому фільмі, здійснив авторитетний учений Пітер Форстер. І фільм із цим завданням цілком упорався. Тут, звісно, як і в першому фільмі, вражає сміливість авторів, які долучили до свого проекту-експерименту чотири сотні жінок із тих регіонів України, де люди жили споконвіку. Виняток зробили тільки для сходу України, територій, відомих в історичній літературі як Дике Поле. Тобто - які були колонізовані українцями щойно в XVII столітті. Жінок добирали таких, чиї предки живуть на одному місці не менше трьох поколінь. Далі, як і в першому фільмі про аріїв-пращурів українців із чоловічого боку, зразки ДНК доправили до німецької лабораторії в Мюнстері, де їх досліджував той самий Пітер Форстер, британський генетик і мікробіолог.

Вийшла цікавезна історія про те, чому українська жінка з'явилася на наших теренах 45 тисяч років тому. Тоді як чоловіки - сукупний прабатько українців - лише 7,5 тисяч років тому.

Найсмішніше, якщо дозволено буде так сказати, в цьому кіно те, що воно лише підтверджує давні підозри всіх, хто бодай трохи знайомий із минулим України глибше, ніж на 300 років тому. А саме - українці настільки давня нація, що, подарувавши світові всі здобутки своєї стародавної цивілізації, щедро про свої дари забули. А ще - суто побутові спостереження щодо української традиційної родини, де не треба заглиблюватися в глибину тисячоліть, аби побачити: українська жінка завжди була неформальною головою родини. І ця традиція нікуди не зникла й нині. Що підтверджує приказка, яка дожила до наших днів - «Чоловік голова, а жінка - шия. Куди шия, туди й голова».

Попри заплутаність сюжету, де щоразу перетинаються й відгалужуються одна від іншої безліч ліній, посил авторів другої «ДНК нації» цілком чіткий - пошуки праматері українців знову й знову, незалежно від методів дослідження, генетичного, антропологічного, археологічного чи лінгвістичного, завжди приводять до одного результату. І цей результат зафіксовано в численних археологічних знахідках на теренах України - в нас завжди був культ жінки, тобто те, що науковці називають побутовим матріархатом. І хто скаже щось інше, нехай кине в мене камінь.

Звивисті стежки цього фільму приводять його авторів до єдино можливого висновку - вже 45 тисяч років тому на нашій території жили люди, генетично споріднені з сучасними українцями. Сенсацією ж автори називають те, що дві третини сучасних українців - корінні. Тобто ведуть свій рід із якоїсь неймовірної давнини - 45 тисяч років.

Сенсацією можна сміливо назвати й висновок Пітера Форстера, що, всупереч твердженням більшості європейських науковців, буцімто під час льодовикового періоду життя на материку завмерло скрізь, за винятком Іспанії та півдня Франції, на теренах сучасної України тоді теж буяло життя. І після танення криги розселення людності по Європі почалося не з Іспанії, а з України.

Одне слово, як підсумував ці феєричні висновки британського вченого наш доктор історичних наук, антрополог та археолог Сергій Сегеда, один із наукових консультантів фільму, добре, що про це говорить закордонний учений. Бо якби подібну, з погляду офіційної Москви з її модернізованою версією уваровської тріади про «православ'я, самодержавство та народність», єресь висловив хтось із наших, його би просто зацькували.

Ба більше: досліджуючи, як розповсюджувалося людство з Африки іншими континентами, автори фільму знаходять точку, звідки пращури українців жіночого роду прийшли на свої споконвічні землі. І це - гора Арарат у Туреччині. Сталося ж це тоді, коли, як кажуть учені, на землі з'явився гомо сапієнс, тобто сучасний антропологічний людський тип.

Розповіли в кіно й про те, як цей український гомо сапієнс воював із неандертальцями, котрі саме й населяли наші терени в ті далекі часи. І таки звільнив ці землі від них. Був у фільмі досить кумедний, але промовистий епізод. Українським жінкам на вулицях показували фото неандертальця, де його за допомогою фотошопу вдягли в пристойний дорогий костюм. І не можна сказати, щоб цей дядько мав аж такий бридкий вигляд. Але жодна жінка не назвала його симпатичним. Коментуючи цю витівку, автори фільму стверджують: наша вибаглива українська жінка, яка передусім оцінює чоловіка як потенційного батька своїх дітей, ніколи не вибере такого, бо в його обличчі надто яскраво виражені жорстокість і відсутність совісті. Взагалі, доходять висновку вони, праматері українців завжди підсвідомо обирали собі в пару найкращих, найсильніших і найрозумніших чоловіків і приводили їх до себе в плем'я. А не навпаки. І взагалі, тупі загарбники, виявляється, не мали жодного шансу змінити генетичний код нації.

Шляхом складних генетичних досліджень Пітер Форстер вивів, що аш-ген (H), який і визначає жінок-українок, виник на території сучасної України, в числі чотирьох центрів його зародження назвавши й мою рідну Смілу. А отже, землякам моїм час, мабуть, замислитися над спорудженням пам'ятника або ж британському генетику, або ж Праматері українців. Що, до речі, було б цілком природно для міста, яке веде свою писемну історію від красивої легенди про безіменну дівчину, котра врятувала місто від татар, завівши їх до Ірдинських боліт. Матріархат - то вже матріархат!

Та найцікавіше було далі. Я про постшоу «ДНК. Код українки», що вже за традицією попереднього фільму торік вийшло одразу по закінченні його показу. Вів ток-шоу Олег Панюта, і йому не завжди вдавалося впоратися зі шквалом емоцій, що змітали все на своєму шляху.

Можна було б і пожаліти єдиного запрошеного з Росії гостя - Валерія Коровіна, керівника оргкомітету зі створення партії «Євразія». Проте його було анітрохи не шкода, бо отримав те, що заслужив. Навіть погрозу від Ольги Сумської плюнути йому в обличчя. Ну, а чого можна ще чекати, коли обговорення фільму перетворилося на політичне ток-шоу щодо модної теми - цивілізаційного вибору України. Ілларіон Павлюк, автор другої «ДНК», щоправда, під кінець шоу сказав, що він чекав набагато гострішої реакції від співгромадян. Згадавши, як торік його обзивали фашистом тільки за те, що посмів назвати предками українців по чоловічій ліні аріями. Вочевидь, за рік, що минув від прем'єри першої «ДНК», українці вже змирилися з аріями й навіть почали пишатися своїм походженням. Відтак нові дослідження, вже суто жіночої ДНК, лягли на підготовлений ґрунт.

Студія в своєму захисті європейськості України була настільки одностайною, що навіть Інна Богословська, яку посадили навпроти Ірини Фаріон, поводилася досить стримано щодо свого непримиренного опонента. Натомість увесь свій сарказм і прохання не хамити спрямувала на найближчого сусіда по гостьовому диванчику - того самого Валерія Коровіна. Останній (якщо вірити Вікіпедії, цей чоловік має блискучу освіту) вразив сучасністю діагнозу, що його поставив росіянам іще Олександр Пушкін. Ну, отого, де «Мы, русские, ленивы и нелюбопытны». Російські так звані інтелектуали чомусь не дають собі труду бодай поверхово поцікавитися історичним походженням назви «Україна». Для них вона й досі виводиться з «окраїни». Ну, от що ти з ними зробиш? Те, що слово «Україна» зафіксовано в літописах у середині ХІІ століття в значенні «країна», «держава» для російських «інтелектуалів» не має жодного значення.

Патріотичні пристрасті в студії ток-шоу просто зашкалювали. Такого єднання публіки навколо європейського вибору України давно не випадало бачити. Гадаю, не в останню чергу цей шквал спричинили вже неприйнятні для більшості українців думки Валерія Коровіна про те, як буде добре Україні в обіймах Євразійського союзу, що його намагається створити Путін. Для повноти картини, щоправда, явно бракувало когось із запеклих євразійських інтеграторів із КПУ або ж «Українського вибору». Тоді гості взагалі б забули, що вони тут у принципі для того, аби обговорити фільм «ДНК нації - 2. У пошуках жінки».

За відсутності ж комуністів та медведчуківців із вітренківцями все-таки забути остаточно про тему ток-шоу Олег Панюта запрошеним не дав. Поговорили й про те, що цей фільм підносить почуття національної гідності, й про те, що подібні картини потрібні і в ігровому українському кіно. А також - чому українські жінки дедалі частіше обирають собі за чоловіків іноземних партнерів. Ірена Карпа тут, щоправда, трохи «засмутила» публіку, розкривши страшну правду про свого чоловіка-англійця. Він, виявляється, спілкується українською, навіть сварячись на їхніх дітей.

Єгор Соболєв, який виріс у Росії, а в Україні вивчив мову й виховує з Марічкою Падалко трьох дітей у дусі українства, пожартував. Мовляв, він із цього фільму зрозумів, чому кельти, котрі дійшли були колись давно до українських територій, зникли. Бо їхнє військо розвалили українські жінки, які розтягли вояків по своїх домівках для поліпшення генофонду.

Сміх сміхом, але це ток-шоу показало - суспільна думка щодо власного походження й сучасної ідентичності українців буквально за якийсь рік зазнала великої трансформації. Принаймні, ідею про те, що від Праматері українців походять усі європейські народи, до речі, носії жіночого аш-гену землеробської питомо української культури, вже не сприймають як антинаукову й шкідливу.

А сам фільм, окрім наукової начинки, ще й дуже красиво знято. Тому його варто подивитися зокрема й задля чудових пейзажів і цікавих історичних реконструкцій із кам'яного віку. Обмащування екскрементами мамонта справляє просто незабутнє враження!