Ваш автор і виробники телевізійного кіно, яке показують на українських каналах, чують різні голоси й мають різну інформацію. Ми, здається, сходимось в одному: телевізор здебільшого дивляться жінки. А от наші уявлення про те, що цікавить жінок, різняться.

Наприклад, за моєю інформацією, аудиторія так званих чоловічих каналів останнім часом зростає саме за рахунок жінок. Глядачці третього тисячоліття вже не хочеться витрачати гроші на носовички - хоча б тому, що за часів кризи необхідно на чомусь економити. Бути слабкою жінкою вже не модно, й жіночій аудиторії кортить побачити щось жорсткіше, «чоловіче», з металевим присмаком крові на губах. Зрештою, де ж, як не в кіно, можна побачити Справжнього Мужчину...

Проте виробники телекіно бачать інше: хоч як стрімко міняється світ довкола нас, сльози - вони й в Африці сльози. Тож, якщо за межами України існує жанровий баланс у телевізійному (як і в широкоекранному) кіно, і альтернативою мелодрамі та драмі завжди є детектив, трилер чи екшн, український виробник урівноважує одну мелодраму іншою мелодрамою. Героїнею їх поки що незмінно залишається жінка від 19 до 25. Кожна має власну історію кохання. Щоправда, до честі авторів і продюсерів, із любовними історіями вони вже навчилися гратись.

Наприклад, Наташа Джамаєва, героїня серіалу виробництва студії «Київтелефільм» «Джамайка», що стартував на каналі «Україна» третього вересня (у будні о 18.00), несподівано для себе полюбила слідчого Сергія, в якого попереду блискуча кар'єра і шлюб із донькою впливової людини.

Інша дівчина, лікарка Саша з нового серіалу від ПРО-ТБ «Я прийду сама» («Інтер», прем'єра 16 вересня о 17.55, далі у будні о 21.00), втрачає коханого в день весілля, але, судячи з розвитку дії, знайде собі іншого. Нарешті, Ліза Сташко, яку ми бачимо у двосерійному фільмі «Страшна красуня» (також «Київ телефільм»), знаходить любов в особі юриста Андрія. Однак у дівчини немає шансів, бо вона видає себе за іншу, дуже непривабливу молоду особу.

Кадр із фільму «Страшна красуня»

Прогрес у тому, що за збереження обов'язкової функціональної схеми, яка передбачає для мелодрами любовний трикутник так само, як для детективного сюжету хибний слід під час пошуку вбивці, автори випускають своїх героїнь за межі трьох кутів, у великий небезпечний світ. Це робить історію вже не суто любовною, змушуючи героїв проходити додаткові випробування на шляху одне до одного.

І тут в очі починає кидатися те спільне, що, крім нерозділеного кохання, об'єднує абсолютно різні за сюжетами телевізійні історії. Минули часи, коли найуспішнішим автором універсальних сюжетів для телевізійного кіно вважався нині покійний письменник та сценарист Сідні Шелдон. Почавши як автор книжок, де головним героєм був мужчина, Шелдон дуже скоро вивів на перший план Її Величність Жінку. Згодом про нього заговорили як про автора, у чиїх книгах та сценаріях нема того, що відлякує жіночу аудиторію - суто чоловічого, шовіністичного чи споживацького погляду на протилежну стать. За визначенням критиків, він пише для жінок і про жінок так, як писала б жінка. Але при цьому лишаючись чоловіком.

Хто читав книжки Шелдона чи бачив зняті за ними фільми, не дасть збрехати: героїня може мати численних чоловіків-ворогів, які бажають її чи то зґвалтувати, чи знищити фізично, але матиме також і друзів-чоловіків. І ці друзі - аж ніяк не інфантильні підкаблучники, вони здатні приймати складні рішення й послідовно домагатися своєї мети. Ця мета - зазвичай любов героїні, яка у фіналі таки дозволить мужчині домінувати у стосунках, бо вже переконалася, що він не зловживатиме довірою.

В історіях, про які йшлося вище, чоловік як носій позитиву й жіноча опора відсутній. Натомість жінка-героїня сама страждає і проходить усі кола пекла. Наташу Джамаєву тато-музикант (звісно, безвідповідальний мужчина) ще немовлям підкидає під хвіртку самотньої двірнички-алкоголічки, тим самим забезпечивши дитині відповідне майбутнє. Лізу Сташко сексуально домагаються всі, кому не ліньки, і лише добровільно перетворившись на страшко, вона знаходить роботу і щастя. Хоча на початку «Страшної красуні» чуємо фрази, які давно вже стали класикою теми «всі чоловіки козли»: «В 22 года жизнь кончена. Выйти замуж? Это одно и то же», «В отличии от мужской природы, женскую внешность мы сможем изменить».

Чоловіки як творіння природи, протилежна стать, яка врівноважує довколишній світ та без якої життя зупиниться й зникне, героїнь сучасних «жіночих» історій не влаштовують. Якщо вони й з`являються в сюжеті, то лише для в образі безвольних рабів футбольних телетрансляцій та жертв своїх вольових сильних дружин - таким є дільничний Петро із «Я прийду сама». Або спробувати зґвалтувати героїню, як це сталося з Сашею в одній із уже показаних серій цього фільму. Чи перманентно хотіти сексу від вродливої героїні «Страшної красуні».

Досить показово, що автори серіальних історій почали додавати до сюжетів елементи детективу. Наташу Джамаєву саджають у тюрму за брехливим звинуваченням. Сашині поневіряння якимось чином пов'язані з темними справами, до яких невідомим поки що чином причетна її свекруха - злий геній героїні. Але в обох телефільмах основні сюжетні конфлікти відбуваються таки між жінками. Чоловіки в цих історіях - декорації, від яких за бажання можна відмовитися. Замість того, аби, як заведено, підтримувати жінок, виручати, брати їхні проблеми на себе, підставляти плече, мужчини в цих історіях зайві навіть у якості коханців. Не кажучи вже про перспективу серйозніших стосунків.

Кадр із фільму «Джамайка»

Звісно, ці та інші жіночі драми пишуться й знімаються не для мене і не для людей із моїми переконаннями про взаємну повагу у стосунках між статями. Та окремі сюжетні лінії мене таки цікавлять. Зокрема, коли дівчина Саша починає судитися за право володіти квартирою, ваш автор забуває, що показують «жіноче» кіно - соціальні проблеми та юридичні пастки ніхто не скасовував. Те ж саме можна сказати і про поневіряння Джамаєвої та спроби витягнути її з-за ґрат. Ну, а розвиток подій у «Страшній красуні» мене як чоловіка взагалі влаштовує: Ліза, зрештою, закохалася не в потворне волохате чудовисько, а в успішного красеня. І для цього знову перетворилася на привабливу левицю. Аби - правильно! - постати перед Андрієм в усій красі. Оцим маскарадом історія нагадує класичну «Панночку-селючку» Пушкіна. Чи «Попелюшку» Шарля Перро, тільки навпаки.

Проте все одно загальний меседж усіх трьох прем'єрних телефільмів - мужики тільки заважають розвиватися і створюють проблеми. Хоч своїм життям, хоч несподіваною смертю, як для дівчини Саші.

Моя мрія - повернути «жіночим» історіям такого мужчину, яким давно став слюсар-інтелектуал Гоша з «Москва сльозам не вірить». Ані згаданий тут всує Сідні Шелдон, ані інші чоловіки-автори (до яких скромно відношу себе) практично не дозволяють собі як у житті, так і у творчості ставитися до жінок так, як жінки в нинішніх «жіночих» сюжетах ставляться до чоловіків. Адже час, на моє переконання, давно вимагає іншої реальності: чоловік жінці не ворог. І не валіза без ручки...

Фото - inter.ua, starbom.com, underverse.su