Нічна прем'єра чергового фільму під назвою «Управління свідомістю» з циклу «Брама часу», який виробляє канал «Інтер» (ніч із 13 на 14 серпня, 03.50), особисто я сприйняв з часткою іронії. Власне, іронія в тому, що один із каналів так званої першої десятки витрачається на створення корисного телевізійного фільму, в якому протягом 45 хвилин нам розповідають нібито очевидне: про шкоду телебачення як маніпулятивної технології. Тобто по телевізору нам кажуть: вимкніть телевізор, він зомбує вас. Але ця соціально та суспільно відповідальна місія виконується лише на етапі створення - те, що повинні подивитися мільйони людей у прайм-тайм, заганяють на ефірні маргінеси, нівелюючи в такий спосіб очікуваний корисний ефект.

Автори «Управління свідомостю» дещо відійшли від загального принципу побудови подібних телестрічок, коли одна задана тема обсмоктується з усіх боків, вислуховуються різні думки, бажано протилежні, і під фінал традиційне резюме: бачте, як усе непросто, воно ніби так, але все ж таки не так, хочете - вірте, хочете - ні. Від самого початку ведучий Дмитро Овечкін стає на позицію капітана Глєба Жеглова. Той, як ви пам'ятаєте, переконав себе, що Груздєв - злочинець, і тримав цю лінію, не визнаючи інших аргументів. Овечкін як працівник телебачення йде ще далі: він називає телевізор інструментом для маніпуляцій, послідовно доводить це протягом фільму, а запрошені до участі експерти один одного не заперечують, як це водиться - лише доповнюють.

Зараз є дуже велика спокуса вкотре заявити: по телевізору не показують того, чого ми самі не знаємо. Але всі попередження від: «Не їжте чупа-чупсів!» або «Не грайте в рулетку!» до «Зніміть це негайно!» чи «Вимкніть телевізор!» виявляються марними. Ми далі робимо все те, від чого нас застерігає телевізор-друг у різних «правилах життя», та вдаємося до щоденного насильства, яке пропагує нам у вигляді новин та бойовиків телевізор-ворог. Отже, якщо по телевізору нам розкажуть про шкоду телебачення, ми хвацько заявимо: «Плавали - знаємо!». І завтра ввімкнемо його, шкідника колорадського, знову.

А це, своєю чергою, доводить парадоксальну істину: не такий уже телевізор і зомбоящик! Якби це було так, нас усіх давно б закликали творити добро, ми б перетворилися на Воїнів Світла, звільнили з СІЗО Юлю та Юру, покарали тих, хто їх туди посадив, перейшли б тільки на органічну картоплю, змивали за собою в сортирі, не кидали б сміття повз смітник чи які там ще є корисні поради... Зокрема, якби нам з телеекранів регулярно казали про шкоду від телебачення, ми, за логікою зомбування, в це напевне б повірили, потрапивши потому до Раю, в якому нема місця цим шкідливим виробам. А раз це не так, раз ми далі живемо своїм життям, як би телевізор не вчив нас жити, то шкоди від сучасного телебачення рівно стільки ж, скільки й користі.

Чому так відбувається? Чому до телебачення, яке самі телевізійники називають маніпулятивною технологією, довіри чимдалі менше? Один із учасників програми, режисер Юрій Терещенко, мимоволі відповідає на це питання, згадуючи, як радянська влада обрала для маніпулювання радянським народом мистецтво кіно, і цим досвідом потім уповні скористалася.

Хоча комуністична та нацистська кіноіндустрії створювалися та розвивалися за законами Голлівуду й виконували ті самі функції, що американські вестерни, була одна принципова відмінність. Американський супермен боровся з ворогом як таким, носієм Зла, тоді як сам він, герой, відстоював, висловлюючись нинішньою мовою, ліберально-демократичні цінності. За це, власне, радянська влада ненавиділа Джеймса Бонда, котрий, якщо відлущити шкарлупки, був та залишається борцем із тоталітарними режимами. При тому, що Бондом та подібними персонажами глядача теж ніби як зомбували, пропонуючи та нав'язуючи певну манеру поведінки.

Таким чином, Терещенко обмовляється: кіно як передвісник телебачення в Радянському Союзі та фашистській Німеччині обслуговувало тоталітарну ідеологію, сприяючи поповненню лав новонавернених комуністів та нацистів. Альтернатива була в країнах із розвиненою демократією. Але головне - і тодішнє кіно, і пізніше, те, радянське соціалістичне телебачення, були насамперед передовою ідеологічної пропаганди та трималися генеральної лінії партії.

Через те нинішнє телебачення остаточно втрачає сенс: воно позбавлене ідеологічної складової. А отже, нема Бога, крім формату, і рейтинг - пророк його. Погодьтеся, таким богам пересічному глядачеві поклонятися не хочеться - він не бачить практичної користі для себе в тому, що один проект має більший рейтинг, ніж інший. Тому глядач із пультом доволі скептичний, тож переконати його в чомусь засобами телебачення доволі важко. Скільки не кажи по телевізору, що наркотики - це зло, менше наркоманів не стане. Але, як каже той же Терещенко, фільми про серійних убивць кількість маніяків у реальному житті не збільшують.

Ближче до другої половини фільму Дмитро Овечкін, нарешті, визначається, і ми разом із ним: дорослим грамотним досвідченим людям телебачення насправді завдає помірної шкоди. Або взагалі не шкодить. Натомість боятися слід за дітей, і ось тут у творців фільму вистачає розуму визнати: забороняти телевізор неможливо в умовах, коли він є скрізь, навіть у метро. Так само, як не можна, подібно до одіозного Нацкоммору, власну некомпетентність прикривати турботою про всіх наших дітей та їхнє моральне здоров'я.

Виявляється, істина дуже проста: батьки самі, кожен індивідуально, повинні всього-на-всього моніторити дитячі перегляди, дозувати телевізор індивідуально, більше цікавитися дітьми взагалі, пропонувати альтернативу. Наприклад, годину дивишся телевізор, потім - дві години проводиш на свіжому повітрі, далі - година читання, потім - спілкуємося разом, далі - ще трошки телевізора, книжка і спати. Телевізор насправді шкодить тим дітям, хто позбавлений батьківської уваги. Але якщо телевізор забрати, а увагу не повернути, то виходить, що телевізор зовсім ні до чого, коли в дитини батьки - малоосвічені ідіоти.

Через те висновок «Управління свідомістю» досить несподіваний: якщо телевізор заважає вам, його можна просто вимкнути. Проте це не вирішить проблем, адже не буде на що перекладати відповідальність за власну недолугість та некомпетентність у життєвих питаннях. Діти виростуть - теж зрозуміють.