«Євробачення»: другий півфінал – гарячіше

«Євробачення»: другий півфінал – гарячіше

9 Травня 2014
8450
9 Травня 2014
20:29

«Євробачення»: другий півфінал – гарячіше

8450
Хотілося би відзначити яскравий та оригінальний виступ поляків Донатана й Клео з піснею «Ми – слов’яни», що змусив згадати: «слов’янське» – не означає «російське», бути слов’янином – не означає крокувати в ногу на марші з іконами Сталіна під командуванням Путіна
«Євробачення»: другий півфінал – гарячіше
«Євробачення»: другий півфінал – гарячіше

За підсумками другого півфіналу продовжили боротьбу за перемогу в «Євробаченні-2014» представники Австрії, Білорусі, Греції, Мальти, Норвегії, Польщі, Румунії, Словенії, Фінляндії та Швейцарії. Не посміхнулася доля артистам із Грузії, Ізраїлю, Ірландії, Литви та Македонії.

Одразу ж хотілося би відзначити виступ поляків Донатана та Клео, їхню пісню «Ми - слов'яни». Напевне, «записні конспірологи» побачать у цьому виступі чергову антиросійську змову, черговий акт реалізації планів підступного Вашингтону - хоча й навряд чи самі артисти ставили перед собою якусь високу ідеологічну мету. Як на мене, пісня була такою собі, але от сценічний виступ - яскравий та оригінальний! Він змусив - не міг не змусити - і нас, українців, і білорусів, і росіян згадати: «слов'янське» - не означає «російське», бути слов'янином - не означає крокувати в ногу на марші з іконами Сталіна під командуванням Путіна. Слов'янський світ великий і розмаїтий, він - сукупність багатьох «схожих несхожостей». Слов'янський світ - яскравий, на відміну від похмурого «русскаго міра».

 

І російська пропаганда, і наші ЗМІ, що бездумно й механічно, просто за звичкою, відтворюють постулати тієї пропаганди, надто довго навіювали нам тотожність понять «слов'янське», «православне» та «російське»; надто довго перетворювали слов'янство на такий собі обов'язок, приреченість належати до «русскаго міра». І от - ковток свіжого повітря. Там, де на нього ніхто не очікував. Своїм трихвилинним виступом поляки компенсували повну відсутність на нашому телебаченні пізнавальних програм - хоча би про сусідні країни та народи. І, до речі, якби такі програми були й про Росію, незрівнянно більше українців були би переконані: ми та росіяни - різні народи; багато в чому схожі, але різні. І були би переконані не теоретично, з історичних та культурницьких книжок, а зі своїх власних вражень, із власного досвіду. Недаремно ж існує закономірність: ті українці, що багато їздили Росією й бачили її, практично завжди є патріотами України. Й навпаки: ті росіяни, що багато їздили Україною й придивлялися до неї, майже всі без винятку, переконані: українці - інший народ із іншими звичаями та іншою культурою.

 

От такого неочікуваного ракурсу набули враження від другого півфіналу. Що ж до самого конкурсного концерту, то він був цікавішим за перший півфінал. Складався з різнопланових і різностильових пісень, серед них було багато оригінальних і нестандартних, чимало запальних. Коли конкурсні виступи завершилися, важко було з упевненістю визначити, які з них пройдуть до фіналу, а які ні. Те саме стосувалося й уражень після закінчення першого півфіналу, от тільки там складність вибору полягала в тому, що більшість пісень були більш-менш стандартними.

 

Отут і починаються сумніви. Європейська мовленнєва спілка стверджує: вона розсортовує країни-учасниці по двох півфіналах так, щоби звести до мінімуму сусідське голосування. Що це є головний критерій, а все решта - лише випадок. Менше з тим, із року в рік повторюється одна й та сама ситуація: другий півфінал є помітно цікавішим і «святковішим» за перший. Цього року ситуація сягнула апогею - й це за тієї обставини, що склад учасників першого півфіналу просто-таки закликав до сусідського голосування. У другому півфіналі це не було таким виразним, але однаково Білорусь, Литва та Польща опинилися в одній компанії - рівно як і Австрія зі Швейцарією.

 

І от же що цікаво: з погляду шоу-бізнесу, з погляду організації концертів усе так і має бути: перша частина - розігрів, друга - вже гарячіше, третя, заключна, тобто фінал - кульмінація. Тільки от ідеться ж про конкурс, де всі учасники мусять мати рівні шанси! А виходить так: із року в рік з першого півфіналу до фіналу виходять слабші номери, ніж ті, яким не щастить у другому півфіналі.

 

Яке ж «Євробачення» без фриків? До фіналу потрапила «бородата жінка» (а насправді особа виразно, навіть підкреслено чоловічої зовнішності, тільки в жіночому вбранні) Кончіта Вюрст із Австрії, та й ті самі етнографічні поляки: якби не оригінальний сценічний вигляд, не факт, що вони були би серед переможців. Утім, чергового разу знайшло підтвердження правило: самої лише фриковості замало, треба ще й співати.

 

Знову привернули увагу заставки, знову змусили віддати їм належне. Легкі, ненав'язливі, незатягнуті, такі, що не відвертають на себе забагато уваги й не руйнують ритму концерту. Грузини пили вино. Литовка щось робила на подвір'ї Вільнюського університету, десь на мить, дуже фрагментарно - одними штрихом - вигулькнули й інші краєвиди литовської столиці. Словенка перебирала книжки у великій бібліотечній залі. Білоруси складали на льоду якогось палацу спорту хокейні шайби. Греки складали черепашки на березі моря на тлі гір. Ідентифікувати показані краєвиди та інтер'єри з певною країною можна було, лише знаючи і їх, і особливості країни. «Греки - море», «грузини - воно» - все зрозуміло. А от «білоруси - хокей»? Нібито ж, помітних успіхів у цьому виді спорту білоруси не здобували? Але хокей у Білорусі - те саме, що футбол в Україні та дзюдо в Росії. Улюблений вид спорту Лукашенка...

 

І знову викликав захват дизайн - та й, власне, задум - сцени. Якби не знати того напевне, просто неможливо було би повірити, що все це відбувалося на одній і тій самій сцені в одній і тій самій залі. Цього разу привернула увагу й от яка обставина: освітлення глядацької зали є ніби продовженням освітлення сцени, зала та сцена - єдині. «Приєднуйся до нас!» - цей девіз конкурсу втілено в багатьох деталях, і в цій зокрема.

 

Нарізки з номерів під час голосування в першому півфіналі були бездоганні - подеколи вони справляли навіть краще враження, ніж самі виступи; до них було взято найхарактерніші фрагменти пісень. А от у другому півфіналі вони видалися довільними й подеколи такими, що викривлювали характер виступів і не давали про них адекватного уявлення.

 

Як і в першому півфіналі, включення з грінруму були дуже коротенькими - власне, по одному на кожен півфінал, та ще й цього разу левову частку цього включення з'їла реклама. Сталася й нештатна ситуація (конспірологи, на старт!): відведеного часу не вистачило для підрахунку голосів, і непередбачену паузу заповнили ще однією нарізкою з конкурсних номерів - уже після голосування.

 

Коментували другий півфінал, як і зазвичай, Тетяна Терехова й Тимур Мірошниченко. І знову хотілося би зробити те саме зауваження: зважаючи на ставлення до конкурсу «Євробачення» на пострадянських теренах, зокрема й в Україні, не варто повсякчас казати: «Сьогодні ми побачимо п'ятнадцять різних країн», «Десять із цих країн вийдуть до фіналу», «Наступна країна, яка виступатиме, - це...», «На сцені з'являється чергова країна». Можливо, саме таким є євробаченнєвий звичай, можливо, саме так прижилося «там, на Заході» - але тут, в Україні, це поки що передчасно. Та ще й імена учасників (не країн, а артистів) Мірошниченко й Терехова часто-густо вимовляли у стилі «нрзб». «Дівчата заспівали про те, що вони точно знають, як використовувати слов'янську красу», - це Терехова вправлялася в красномовстві. А вийшло двозначно. Мірошниченко, ведучи мову про Норвегію, назвав її «нашою північною, нордичною сусідкою». Ні, зрозуміло: всі країни на Землі - сусідки, а Норвегія ще й із Росією межує, й саме з нордичного боку...

 

Чекаємо фіналу.

 

Фото - http://www.euroinvision.ru

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8450
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду