Це було дуже жахливо - кадри з трупами посеред Майдану Незалежності; черга зі швидких на Оранжерейній, під Бюро судово-медичної експертизи; хлопці в касках, які відтягують тіло побратима з зони обстрілу; поранений у коліно самооборонець, що намагається якось відповзти вбік, прикриваючись саморобним щитом, абсолютно беззахисний і вразливий, як мішень на стрільбищі...

А ще - беркутня з автоматами в руках і снайпер, що веде вогонь на ураження в самісінькому середмісті європейської столиці. Неможливе й неймовірне...

Але це було. В день, напередодні оголошений чинним президентом України Днем жалоби за загиблими 18 лютого. Тобто, теоретично він мав би стати днем зализування ран і, якщо це взагалі можливо, бодай тіні примирення між сторонами конфлікту.

Натомість ми отримали якусь дику й безпрецедентну картину холоднокровного розстрілу снайперами тих, хто не пішов із Майдану навіть після кривавого вівторка 18 лютого й ночі на 19 лютого.

І ця кривава вакханалія чи не вперше змусила солідаризуватися власників кількох загальнонаціональних каналів у ставленні до висвітлення масових прицільних розстрілів у центрі Києва.

5 канал, як завжди, подавав оперативну інформацію з місця подій, зв'язуючись зі своїми кореспондентами телефоном. Упродовж дня його глядачі могли скласти повне уявлення про те, що відбувається в середмісті. І саме тут кореспондент, розповідаючи про перші жертви снайперського відстрілу, плакала в прямому ефірі.

Втім, позиція цього каналу, який від перших днів протестів висвітлював їх максимально повно, не забуваючи  надавати слово всім сторонам конфлікту, відома.

Тож дивуватися тут нічому. А ось канали «1+1» та ICTV 20 лютого журналістську спільноту таки здивували.

Канал холдингу Віктора Пінчука 20 лютого розпочав інформаційно-політичний марафон ще о 12-й. Автор цих рядків, щоправда, підключилася до його перегляду вже ближче до вечора. А о 16.30 розпочав свій інформаційний марафон канал «1+1», що належить Ігореві Коломойському. Так автор і провела вечір - перемикаючись із «Плюсів» на ICTV. Одразу скажу - враження таке, що журналісти просто-таки допалися до справжньої роботи «в полі», за якою дуже скучили. Марафони на цих комерційних каналах вийшли дуже якісними як із візуального погляду, так і з точки зору контенту. Зауважу ще одну особливість: ані на «Плюсах», ані на ICTV 20 лютого не знайшлося місця жовтим чи й навіть лайфовим темам. Уся інформація, хай і трагічна, подавалася так, як належить - без жодного педалювання, заламування рук і зайвого пафосу.

Отож, почала марафон на «1+1» ведуча Соломія Вітвіцька. Цього разу вже не в образі гламурної діви, а в діловій темній сукні. Подавши хроніку протестів у регіонах (палаючі Львів, Хмельницький, Ужгород, Чернівці, Запоріжжя), вона повідомила: екс-генеральний прокурор України Святослав Піскун радиться з закордонними юристами в Брюсселі, чи можна тимчасово запровадити в Україні смертну кару для тих, хто винен у масових убивствах людей на вулицях.

Журналіст Олександр Задорожний, який весь день четверга провів у центрі столиці, повідомив, що урядовий квартал вільно як від антимайданівців, так і від міліціонерів, але на Майдані неспокійно - люди щохвилини очікують поновлення снайперської стрілянини. Кореспондент ТСН розповів, як вони з оператором десь о 16-й помітили, як з Майдану Незалежності витягують іще одне тіло загиблого, а нещодавно тут підстрелили дівчину у формі медика.

Увечері, під час чергового включення з Майдану, журналіст повідомив, що дівчина вижила, хоча перед цим у мережі гуляла інформація, що волонтер-медик померла від вогнепальної рани в горло.

Тим часом, підкреслив Олександр Задорожний, Майдан чекає темряви, аби снайпери перестали стріляти. Тут хотілося вигукнути: «Дожилися! Якщо до 18 лютого ніч вважалася найнебезпечнішим часом для Майдану, то нині все навпаки».

Марафон на «1+1» справді був марафоном - динамічна зміна розмови з гостем студії на пряме включення чи то з центру столиці, чи то з регіонів, чи то й із Брюсселя (респект Ростиславу Хотину!), або ж із залізничного вокзалу в Києві.

Ведучі Лідія Таран та Наталя Мосейчук, які теж змінювали одна одну в студії, теж були на висоті - стримані інтонації, дозовані й лише там, де без них не обійтися, емоції, адекватні й гострі запитання до гостей студії та до тих, в кого брали коментарі журналісти під час включень.

Журналісти ТСН працювали напрочуд злагоджено, випитуючи в спікерів найменші подробиці всього, про що хотіли розповісти.

І в кожному випуску ТСН, знову й знову, неможливе, неймовірне, безповоротне - тіла загиблих під кривавими ковдрами, снайпери з автоматами, змучені лікарі в госпіталі Михайлівського монастиря...

Іще одне неймовірне для здорового глузду, але, як ми вже звикли, цілком логічне для викривленого розуміння речей у голові в. о. міністра внутрішніх справ Захарченка його ж пояснення дій снайперів: мовляв, вони в такий спосіб лише виконували Закон про міліцію, що дозволяє застосовувати зброю в разі небезпеки для особового складу внутрішніх військ.

Не знаю, як зуміла не розридатися Лідія Таран, коли слухала монолог Ади Роговцевої, яка прийшла до студії поділитися власним болем і підтримати матерів, котрі втратили своїх дітей на Майдані.

Як зуміла не розридатися й Ада Миколаївна? Це був найемоційніший момент телемарафону, бо коли жінка, яка сама втратила сина, намагається втішити сестер у горі, раз і назавжди усвідомлюєш - зі смертю рідної дитини жодна матір ніколи не змириться. «Немає прощення!» - гірко сказала Ада Роговцева, передавши в цих словах ставлення усіх матерів Майдану до вбивць.

Не оминули на «Плюсах», як, утім, і на інших каналах, відеозвернення Володимира Макеєнка, новопризначеного голови КМДА, про його вихід із Партії регіонів та взяття на себе всієї відповідальності за безпеку киян.

Позаяк автор цих рядків вечір 20 лютого проводила в процесі запінгу між «Плюсами» та ICTV, подеколи доводилося натрапляти в студіях телемарафонів на цих каналах одних і тих самих персонажів. Скажімо, не встиг Андрій Єрмолаєв, директор Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна», поділитися своїм баченням виходу з політично-економічної кризи з Оленою Фроляк, як за якийсь час він озвучував ті самі думки вже Наталії Мосейчук.

Цікавий співрозмовник, звісно, з дуже актуальними думками й цілком реальним планом розбудови парламентсько-президентської республіки в Україні: дати більше прав регіонам, створивши реальне самоврядування, приміром, - дуже симпатична, хоча й стара як світ ідея; чи пропозиція залучити до нового уряду людей, які вже виросли з регіональних у державних діячів...

Впродовж цього телемарафону ведучі періодично виходили на прямий зв'язок із парламентським кореспондентом Іриною Павленок, яка, разом із глядачами почувши новину, що на 15-ту годину 20 лютого опозиційні й позафракційні народні депутати, а також деякі регіонали, які написали заяви про вихід із ПР, ініціюють екстрене засідання Верховної Ради, зайняла свій незмінний пост у кулуарах ВР.

Журналіст регулярно інформувала колег та глядачів, як депутати збиралися до ВР, як чекали спершу кворуму, тоді - опозиційних лідерів, які пішли на переговори з Януковичем. Нарешті, десь у районі пів на десяту вечора Ірина повідомила: «свята трійця» повернулася до зали засідань, і депутатів кличуть голосувати. Про це кореспондентці сказав і позафракційний Сергій Міщенко, якого журналіст запопала в кулуарах. Зрештою Ірина Павленок принесла глядачам «благу звістку» - електронну систему голосування таки увімкнули, й 236 народних депутатів проголосували за Постанову про припинення насильства.

Отож, завдяки потужній технічній базі, ентузіазмові творчої групи та розгалуженій кормережі в регіонах країни і за кордоном, інформаційна картина дня на «1+1» виявилася надзвичайно насиченою, динамічною й поданою в розвитку.

Тим часом 20 лютого ICTV став єдиним ефірним каналом, який наживо транслював засідання Верховної Ради. І це теж було частиною телемарафону довжиною майже в добу.

Тут, подібно до «Плюсів», випуски новин «Факти» змінювалися розмовами з гостями студії, а розмови - прямою трансляцією з ВР. Тоді як канал «Рада», в програмі якого 20 лютого було передбачено пленарне засідання, вперто показував на весь екран логотип телеканалу.

Частиною телемарафону, що його вели Лук'ян Сельський та Олена Фроляк, був і спецвипуск ток-шоу «Свобода слова» з Андрієм Куликовим. Найцікавішим моментом останнього, як на мене, був виступ російського політолога та публіциста Сергія Маркова, через телеміст із Москвою. Надто ж коли він заявив: найбільшою трагедією української опозиції стало те, що вона включила в себе неофашистську партію «Свобода». Далі - більше. Шановний політолог заявив, що в беззахисних майданівців (ну, не можна ж усерйоз розглядати фанерні щити або ж саморобні «броники» та каски на головах як реальний захист. Тим паче, ніякий бронежилет або каска не врятує від кулі в шию чи горло...) стріляли спеціально навчені бойовики тієї самої «Свободи». Ну, й висновок - якщо українська опозиція не викине зі своїх лав цю неофашистську партію, з нею ніхто рахуватися не буде.

Відповіддю на ці слова з боку аудиторії стала гробова мовчанка. Вочевидь, присутні, незалежно від своїх політичних поглядів, давно збагнули - сперечатися з очевидними пропагандистськими кліше, якими керуються російські колеги, марно.

Каюся - коли на екран під час телемосту з Харковом вивели вольове обличчя Михайла Добкіна, я вимкнула звук. Так було навіть цікавіше спостерігати заочну полеміку харківського губернатора зі львівським мером Андрієм Садовим. Адже міміка людини каже те, що вона б хотіла заховати за потоком правильних, на її думку, слів. Добкінська перша сигнальна система виявилася вразливою - з неї читалася не впевненість сильного лідера, яким пан Михайло хоче здаватися на словах, а дешева пиха провінційного чиновника, який за бундючністю ховає відсутність справжньої харизми чи будь-якої моралі.

Одним із гостей студії «Фактів» став народний депутат від ПР Анатолій Кінах. І це було вже тоді, коли він мав би перебувати у Верховній Раді. Хоча з огляду на те, що пан Кінах, на відміну від десятка колег, не написав заяви про вихід із фракції ПР, він на це засідання, може, й не збирався. Втім, це не завадило голові УСПП говорити про необхідність законно врегулювати кризу. Вочевидь, Лук'янові Сельському задля балансу хотілося почути й думку провладної частини (більшість, як показало голосування за Постанову про припинення насильства, таки переформатувалася щонайменше на вечір 20 лютого) парламенту.

Тим часом кадри з Ради, куди нардепи прийшли, сказати б, у чому були, тобто замалим не в пантофлях чи шлафроках, вельми підняли настрій. Адже не щодня побачиш народного обранця без бріоні або ж обраницю без макіяжу й зачіски.

Періодично трансляція переривалася на «Свободу слова», а та - на рекламу. Проте безперервно вона велася на сайті ICTV та на каналі yuotube.

Однак і з того, що транслювали в ефірі, можна було скласти адекватне враження про все, що відбувалося у Верховній Раді. Приміром, виявилося, що голова КМДА Володимир Макеєнко в очах Ірина Геращенко - герой дня. Мабуть, тому, що діяв за принципом сам п'ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю! Тобто - сам київське метро закрив і сам же його пустив. Та ще й вийшов із ненависної для опозиції ПР! А чого б то пані депутат вітала прихід екс-регіонала до зали засідань палкими обіймами? Втім, можна ці обійми й зрозуміти, адже такі кроки регіоналів дійсно були дуже важливими для зупинки вбивств.

Але ці промовисті деталі потьмяніли на тлі цифр на табло - «за - 236» й вибуху непідробної радості депутатів, які це все-таки зробили.

Ну, а знання того, що для цього їм знадобилося півтори сотні загиблих, завжди буде з нами. Бо «немає прощення», як сказала Ада Миколаївна Роговцева.

Фото Мустафи Найєма