Крок назад у майбутнє суспільного мовлення – саме так виглядала реанімація дискусії про створення суспільного мовлення в Україні на міжнародному семінарі «Перехід від державного мовлення до суспільного в Україні: практичні аспекти та регіональний зріз», проведений МГО «Інтерньюз Україна», Радою Європи та Національною комісією з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі (дорадчого органу при Президентові України).

Питання фінансування, статусу, Наглядової ради, міжнародного досвіду та політичної волі знову опинилися в полі дискусії. Тільки тепер семінар проводився серед представників регіональної преси.

Ізабелла Хруслінська, представник Ради Європи, розпочала семінар словами: «В Європі залишилось дуже мало країн, де не ще створене суспільне мовлення, а лишається державне». Україна й досі не може здолати це замкнуте коло і з 2005 року постійно втрачає нагоду розпочати цей процес.

Хронологію подій боротьби за суспільне мовлення представив Тарас Петрів, голова Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі.

Спершу він наголосив на важливості виходу дискусії на регіональний рівень і розповів про роботу Нацкомісії: «Про суспільне мовлення ми починали говорили ще за режиму Кучми. За тих умов про це можна було тільки говорити. Тоді був прийнятий декларативний закон про систему суспільного мовлення. Таким чином Кучма дотримався своїх зобов’язань перед Європою і суттєво не змінив систему державного мовлення».

Далі, на думку Тараса Петріва, настали інші часи. Після Помаранчевої революції здавалося, що  ніщо не стане на заваді новим процесам. Але 2005 рік, як він зазначив, став роком втрачених можливостей і для суспільства, і для суспільного мовлення: «Дивною була позиція партійних сил, які вважали ці процеси передчасними. “Помаранчеві” сили боялися втратити механізм впливу на суспільство через державні ЗМІ. Це була дуже дивна ситуація. Багато говорилося про те, що суспільство не сприйме, громадяни не платитимуть».

Далі тривав конкурсний відбір концепцій суспільного мовлення. У фінал вийшли концепції Олександра Ткаченка та Андрія Шевченка. За словами Тараса Петріва, радники інформували Президента Ющенка, що підготовлені проекти є недосконалими: «Ющенко у 2005 році кілька разів збирав медіаекспертів, цікавився роботою над суспільним мовленням. Але в нього були радники, які говорили, що проекти сирі».

Далі настав час парламентських виборів. Але й тут партійна сила не визначала серед своїх пріоритетів створення суспільного мовлення. У червні 2006 року було утворено Національну комісію з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі: «Ми думали, як можна реанімувати цей процес. У листопаді минулого року в нас було два шляхи: винести закон на голосування у парламент, але успіху би він не мав, бо Верховна Рада V скликання за нього б не проголосувала; тому ми пішли іншим шляхом – ініціювали підписання меморандуму між Нацрадою, Держкомтелерадіо та Комітетом Верховної Ради».

За його словами, кінець 2006 – початок 2007-го став часом пошуку домовленостей: «Ми побачили, що з Андрієм Шевченком проблем немає, він своя людина. З Віталієм Шевченком теж проблем не було, оскільки він автор першого закону. Із Прутніком у нас була запальна дискусія, але ми зійшлися на двох важливих речах: суспільне мовлення потрібне, а НТКУ – непотрібна структура».

Саме тому Тарас Петрів переконаний, що «Мегаканал», або «Перший громадський», може стати складовою суспільного мовлення.

У березні 2007 року була підписана Декларація про створення суспільного мовлення. За словами Петріва, це підписання відкладалося 8 разів. Формулювання кожної позиції мало бути виваженим і узгодженим з усіма політичними силами, які стояли за підписантами. Врешті-решт, у преамбулі декларації – там, де йшлося про перетворення НТКУ та НРКУ на організації суспільного мовлення, замість НТКУ та НРКУ записали просто «державні телерадіоорганізації».

Тепер,  на думку пана Петріва,  консенсус є. Але за нинішньої ситуації, коли можливі позачергові парламентські вибори, невідомо, яким буде склад новообраної Верховної Ради, які пріоритети визначатимуть депутати і чи зважатимуть вони на сьогоднішні домовленості.

Також він окреслив основні дискусійні питання під час ведення переговорів. Ці питання в дискусії про суспільне мовлення є майже риторичними: способи фінансування («В перші роки – це державне фінансування»), реклама («Я вважаю, що на суспільному мовленні не має бути комерційної реклами»), управління СМ («Політики прагнуть зберегти своє представництво в Наглядовій раді, щоб відстоювати партійні інтереси»), програмне наповнення («Воно мало цікавить політиків»).

«Удруге на майдан можна буде виходити тільки заради суспільного мовлення», – оптимістично завершив Тарас Петрів.

Після його слів виконавчий директор «Інтерньюз Україна» Костянтин Крурт не менш оптимістично підсумував: «З усього сказаного зрозуміло одне – суспільне мовлення не є пріоритетом для українських політичних сил».

Далі Костянтин Квурт та Василь Самохвалов (Центр суспільних медіа) уже вкотре презентували проект основних напрямків функціонування суспільного мовлення в Україні.

«Місія суспільного мовлення – якісний розвиток суспільства та захист його інтересів шляхом інформатизації та освіти», – зазначив пан Квурт. За цим проектом, структура системи суспільного мовлення в Україні складається з Першого, Другого каналу та Іномовлення.

Перший канал, за словами пана Самохвалова, має бути загальнонаціональним, рейтинговим та впливовим. Комерційні канали мають брати його за публічний зразок і цим убезпечувати себе від повторення ситуації 2002-2004 років. Канал має бути впливовим, орієнтуватися не на маргінальні зразки американського суспільного мовлення, а на приклад Бі-Бі-Сі.

Програмний продукт має складатися з новин, публіцистики, дитячих програм, серіалів, спорту. Пріоритетним має бути український продукт. У зв’язку з цим Василь Самохвалов наголосив на важливості створення продакшнів для виробництва програм та фільмів для суспільного мовлення.

Другий канал матиме такі характеристики: він мусить бути мультирегіональним, просвітницьким, культурологічним, каналом меншин і має створюватися на базі ОДТРК. Програмне наповнення складатимуть блоки регіонального мовлення, культурологічні, освітні, пізнавальні програми та альтернативне кіно.

Остання складова цієї глобальної перспективи – Іномовлення. Його основною метою має стати формування позитивного іміджу України, просування національних інтересів та інформування світу про нашу державу. Мовлення матиме англійську та російську версії. Програмний продукт складатимуть пізнавальні програми про Україну, українські фільми та серіали, трансляція суспільно важливих подій.

На завершення свого виступу Василь Самохвалов додав: «Починати треба з програмної політики, а не з політичних домовленостей».

Хоча, як показує українська практика, саме політичні домовленості і є гальмами, що зводять нанівець концепції та розробки громадськості. Адже саме відсутність політичної волі не дозволила свого часу втілити в життя розробки коаліції «Суспільне мовлення», які пізніше лягли в основу концепції Андрія Шевченка щодо реформування НТКУ. Саме про них Дмитро Крикун, директор із розвитку «Інтерньюз-Україна», нагадав учасникам семінару: «Суспільне мовлення – це продукт відмови від впливу держави на медіа. Половина журналістів є кріпаками без шансів і перспектив. Розробляючи концепцію, слід зважати на два аспекти: перший – це важливість створення незалежного механізму фінансування, керування, а другий – це витіснення держави з цього процесу».

За його словами, не лише 2005 рік став роком втрачених можливостей: «У  лютому 2007 року в нас був шанс створити Громадську раду при НТКУ. Але навіть за політичного консенсусу, який зараз існує, навіть за тих умов, що в нас був свій голова парламентського комітету, навіть за згоди на присутність політиків у Наглядовій раді, вона так і не була створена. Все в питанні політичної волі».

Учасники семінару цікавилися, чи розробила Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі документ, подібний до концепції Коаліції суспільного мовлення. Дмитро Крикун запевнив, що поки ні, а Костянтин Квурт додав: «На виході буде ця ж концепція. І раніше вона була, але тоді політичні сили не домовилися».

Ізабелла Хруслінська наголосила на тому, що для України дуже важливо мати сильне суспільне мовлення, у багатьох країнах пострадянського простору, на відміну від України, воно створювалося в процесі побудови нового медіаринку. Саме таким чином було створене суспільне мовлення й у Польщі. Про те, як це відбувалося, розповіли Яцек Журавський, юрист польського суспільного мовлення, та Петро Тима, президент Ради ЗМІ національних меншин Польщі.

У липні 1991 року у Польщі було прийнято рішення про ліквідацію Держтелерадіо, проте структура працювала аж до 1993 року – поки 29 грудня 1992-го польський парламент не ухвалив закон про телебачення та радіомовлення. Лише з того моменту структура електронних ЗМІ насправді змінилася. Було ліквідовано Радіокомітет, Державне підприємство, а Польське радіо та телебачення було розподілено на 19 різних одиниць. Польське телебачення на початку 90-х утворювали дві загальнопольські програми та 9 регіональних каналів (відділень), але згодом було створено ще 4 нові відділення ТVР. На сьогодні у ТVР входить перший загальний, другий культурно-розважальний і третій регіональний канал.

За словами Петра Тими, важливою тенденцією суспільного мовлення є його постійний розвиток. У планах – створення спортивного, парламентського каналів та каналу фільмів.

Штатний склад – 6 тисяч працівників (на початку 90-х їх було майже 12 тисяч, у 1999-му трохи менше семи тисяч, а в 2006 – вже 6 тисяч). Суспільне телебачення є акціонерним товариством, власником якого виступає Міністр економіки. Керує адміністрація, яку обирає Наглядова рада, котру, у свою чергу, призначає Надрада. Цікаво, що польське суспільне мовлення існує за рахунок комерційної реклами. Його бюджет на 56%становить реклама і на 31% – абонемент.

За словами Петра Тими, з самого початку реформування громадських ЗМІ Польщі з’явилися проблеми щодо їх місця та завдань на ринку електронних медіа: «Перш за все, критикувалися привілеї суспільного мовлення. Оскільки, з одного боку, вони мають підтримку з боку держави – кошти від абонплати, а з другого – є дуже сильна присутність на ринку реклами (зараз – 25% рекламного ринку). Критикувалася також кількість каналів громадського телебачення й водночас помітна комерціалізація продукту, який виготовлювало громадське телебачення та радіо. Спір ішов також щодо доступу до архівів із часів державного телебачення».

Також Петро Тима розповів про роздутий штат працівників – ситуацію, подібну до українських державних медіа: «За нашим законом, не можна звільняти голову профспілки та його заступників, то на телеканалі було створено 30 профспілок. Проте варто зазначити, що процес реформ все ж таки почався (зміни угод і форм праці) – з операторами і журналістами укладаються угоди на гонорарній основі, зменшилася кількість штатних працівників (критики кажуть, що зміни стосуються лише творчих працівників, а не бюрократичного апарату), угоди із зовнішніми продюсерами. Водночас спостерігається процес утечі найкращих спеціалістів до комерційних ЗМІ, що позначається на якості програм».

Детальніше про досвід польських суспільних медіа «ТК» вже писала.

Після цього учасники круглого столу з різних регіонів обговорювали перспективи впровадження суспільного мовлення: можливість фінансування за рахунок абонплати, інші можливі джерела фінансування, питання професіоналізму працівників тощо.

Також Ізабелла Хруслінська наголосила, що суспільне мовлення потрібне не політикам, а суспільству: «Не політики мають вирішувати, чи має воно бути, а суспільство має усвідомити, чи хоче воно це мовлення. Коли буде суспільний тиск, тоді цей процес і розпочнеться».

Але, як стало зрозуміло з обговорення, українське суспільство ще не до кінця розуміє, що таке це суспільне мовлення, навіщо воно потрібне, чому за нього треба платити. Саме тому на семінарі пропонували зайнятися цією проблемою. А вже після семінару на запитання, як у регіонах ставляться до суспільного мовлення, представник Миколаївської області відповів: «Так само, як і до глобального потепління».