Коли йдеться про суспільне телебачення в нашій свідомості найчастіше виникає стійке звукосполучення – Бі-Бі-Сі. Розширити цей стереотип вирішили німці, заснувавши «Німецьку хвилю». Підстави в них для цього були вагомі, стверджує голова української радіослужби Бернд Йохан: «Насамперед, “Німецька хвиля” розраховувала на німецьку діаспору, аби німці знали, що діється на Батьківщині, а по-друге – треба було запевнити світ у тому, що Німеччина остаточно покінчила з нацизмом».

Після Другої світової війни німців сприймали досить ворожо, тому йшлося про зменшення напруги у ставленні світу до Німеччини, а також у ставленні німецької діаспори до своєї історичної батьківщини. Але, як то кажуть, людські бажання безмежні, тож німцям закортіло зробити так, аби їхня «хвиля» стала конкурентом… Бі-Бі-Сі. І їй це таки вдалося – це 210-мільйонна аудиторія на всіх континентах і мовлення 35-ма мовами від суахілі до української. Утім, керівництво телерадіокомпанії визначає, що цільовою групою для неї є «аудиторія з активною життєвою позицією, що формує громадську думку».

«Німецька хвиля», яка від початку фінансується за рахунок податків, вперше промовила 1953-го голосом колишнього президента Теодора Гойса, але все ж таки на відміну від свого головного суперника, британської всесвітньої служби, «Німецька хвиля» не має офісів ані радіо, ані телебачення у країнах трансляції. Винятки – Москва і Вашингтон. Тому вся продукція дійсно йде під лейблом «Зроблено в Німеччині». Довгий, але не такий вже й тернистий шлях «підкорення світу» (в позитивному сенсі цього слова) розпочався вже на початку 1960-х років, після отримання схвалення Загальнодержавної Верховної Комісії, котра затвердила положення про радіомовлення чотирма іноземними мовами – англійською, французькою, іспанською та португальською у бразильському варіанті.

Безпосередніми доказами популярності «Німецької хвилі» сьогодні є те, що до редакції щоденно надходить близько двох тисяч листів-відгуків на теле- і радіопрограми та матеріали інтернет-порталу з усього світу. Головний принцип мовлення – регіоналізм, тобто повідомлення про ті події у країнах трансляції, які стали особливо важливими для регіонів із обмеженою свободою слова та відсутністю незалежних ЗМІ. Саме тому тут працюють 1500 співробітників із усіх куточків земної кулі, бо ж відкриваючи в кризових ситуаціях нові програми та редакції, необхідно мати фахівців – носіїв мови країни-споживача. (Скажімо, з 2002-го року «Німецька хвиля» почала транслювати 2 телепрограми арабською та дарі і пушту в Афганістані.) Ще мобільнішим і досвідченішим є радіо, яке ставало голосом свободи під час «Празької весни» і встановлення грецької диктатури у 1970-х, військового конфлікту в Югославії чи в час режиму Лукашенко. У 1995-му німці стали першопрохідцями серед європейських телерадіокомпаній у залученні арабських телеведучих.

До речі, латиноамериканці з появою в них німецького телебачення змусили транслювати телепрограми «Німецької хвилі» іспанською, бо телевізорів там було значно більше, ніж радіоприймачів. Це сталося через те, що серіали в Південній Америці сприймалися як голос життя, а телевізор опинився в ролі його рупора. Уже через 10 років від свого заснування в Кельні, де до 2003-го містилася загалом уся «Німецька хвиля», у ній з’явилося телебачення. Спочатку це були спільні фільми та проекти з іншими німецькими ТРК. Але вже майже чверть сторіччя створюється власний продукт.

Перенесення ж телеканалу до Берліну у 1992-му – своєрідний міст єднання між двома столицями – Берліном та Бонном. Телебачення працює за допомогою всесвітньої супутникової мережі, аналогічно працює і радіо. Принципова відмінність – це доступність радіо через короткі цифрові і довгі хвилі. Змістове наповнення радіо і телебачення схоже – інформаційна програма «Журнал», аналітичний «Фокус», «Євромакс» про життя Європи, економічні та політичні огляди, програма «Культура ХХІ сторіччя». Існує кілька піар-проектів: «Щасливої дороги» – про туристичну привабливість Німеччини, popXport – котрий знайомить аудиторію з німецькими виконавцями.

Крім того, «Німецька хвиля» активно залучає Інтернет як засіб поширення інформації та культурного діалогу, а також спілкування з аудиторією – шляхом опитувань та розповсюдження інформаційного бюлетеня. Також через інтернет-портал можна завантажувати новини на мобільні телефони і кишенькові персональні комп’ютери шістьма основними мовами – англійською, німецькою, китайською, російською, арабською та португальською у бразильському варіанті.

Інтернет для «Німецької хвилі» – це ще й засіб навчання, вивчення німецької мови, шлях до інформації про наукові дослідження чи навчання у вишах в усьому світі. Особливе значення має портал «Діалог з ісламом», адже численна турецька громада в країні дала чималий досвід міжкультурного спілкування.

Що стосується професійного зростання, то для журналістів тут є Академія «Німецької хвилі», в рамках якої можна пройти практику, стати учасником семінару чи тренінгу та підвищити кваліфікацію. Генеральний директор «Німецької хвилі» Ерік Бетерман стверджує: «Завдяки курсам підвищення кваліфікації ми сприяємо розвитку демократичних структур в окремих країнах».

Загалом, цей проект, фінансований німецьким урядом, проводить навчання переважно за кордоном і не лише серед радіо- і тележурналістів, але й серед чиновників та бізнесменів, чия діяльність пов’язана з інформацією. За час її існування крізь професійні жорна пройшло 18000 фахівців із країн з молодою демократією. Чому б тобі не бути наступним?