Що ближче насувається вільнюський саміт, що більше затягується розв'язання питання зі звільненням Юлії Тимошенко, то помітніше зростає напруга й в українському суспільстві, й в українських ЗМІ. От тільки світла в кінці тунелю так досі й не видно. І насмілюся стверджувати: не видно його чималою мірою через те, в який спосіб ЗМІ й, зокрема, телебачення висвітлюють проблему.

Одразу зауважу: так уже склалося, що методику обговорення політичних проблем у наших ЗМІ та ракурс, під яким ці проблеми в них заведено розглядати, визначають у нас політики. Тож характер сперечання про ситуацію навколо Тимошенко, який демонструють політики в телевізійних ток-шоу, домінує й у переважній більшості інших медійних матеріалів - а на телебаченні домінує абсолютно.

Як виглядають зазвичай суперечки про найбільший на сьогодні головний біль і для України, й для Євросоюзу? А виглядають вони здебільшого так. «Юлію Тимошенко засуджено з політичних мотивів!» - твердять представники опозиції. «Тимошенко засуджено за кримінальний злочин», - відповідають їм представники влади. «Ні, лідерка "Батьківщини" є політичним в'язнем», - не погоджуються опозиціонери. «Вона понесла заслужене покарання», - не відступають регіонали. І так далі, й так без кінця.

Аргументи? Їх майже не чути - причому з обох сторін. Що це найбільше нагадує, то це радянську ідеологічну пропаганду, причому ще ленінських часів. «Бог є? - Ні, Бога нема», - й уважалося, що аудиторія тут само візьме й увірує, що Його таки нема. Виголошування аксіом - хай навіть насправді вони аксіомами не є, необтяжування себе аргументуванням - так само поводяться в ефірі й сьогоднішні українські політики.

Що виходить у результаті? А виходить, що віз і нині там: хто вірив у те, що Юлію Тимошенко засуджено з політичних мотивів, - той вірить і надалі; хто вірив у протилежне - той так і залишається при своїй думці. Бо обидві сторони суперечки пропонують аудиторії саме вірування, а не знання. Проповідування серед уже навернених, переконування й без того давно вже переконаних, - до цього й лише до цього приводять подібні публічні дискусії. Зсунути баланс, привернути на свій бік колишніх опонентів вони в принципі неспроможні. Висловлю припущення: ставлення громадян до засудження Юлії Тимошенко сьогодні ґрунтується на їхньому ставленні до самої Тимошенко, а не на ставленні до обставин і способу її засудження. Громадську думку з суперечки надійно усунуто - й саме тоді, коли вона й, здається, лише вона могла б зіграти вирішальну роль у розв'язанні проблеми, схилити найвищу владу до того або іншого кроку. Замість свідомого громадянського суспільства публічні дискусії наших політиків продукують сліпо-слухняну паству з обох боків.

Речники влади переконують: у багатьох країнах ЄС законодавство передбачає кримінальну й саме кримінальну відповідальність за дії, подібні до дій Тимошенко. Жодної цитати з жодного кримінального кодексу бодай однієї країни Євросоюзу почути так і не довелося жодного разу. Тим часом слово «подібні» щодо законодавчих актів не має жодного сенсу й є суто оціночним судження. Адже юридичні норми, де кожна кома є важливою, можуть відрізнятися непомітними з першого погляду деталями, але саме завдяки цій відмінності бути відмінними за своїм змістом у цілому. Отже, що саме, які саме дії та бездіяльність кримінальні кодекси країн ЄС потрактовують як злочини? А про це речники влади мовчать.

Із іншого боку, речники опозиції, мов мантру, повторюють і повторюють: Юлія Тимошенко - політичний і саме політичний в'язень. Ну, то візьміть же й доведіть: якщо ви вважаєте себе правими, це має бути нескладно! Подеколи представники опозиції посилаються на думку представників Євросоюзу, як-от в уже розглянутому в одній із попередніх статей шоу «Свобода слова». Мовляв, керівники ЄС вважають засудження Тимошенко неправосудним, а суд над нею - таким, що не відповідав правовим нормам. Далі від цього аргументація наших опозиціонерів зазвичай не сягає; в чому саме судовий процес порушував норми цивілізованого права, чим він не відповідав стандартам - про це аудиторії залишається тільки гадати. Що зайвого разу нагадує тоталітарний агітпроп: «Володимир Ілліч Ленін сказав...» - і все, крапку в дискусії поставлено, опонентів задавлено думкою вождя. Підмінювання аргументів посиланнями на авторитети - це й є одна з засадничих ознак, яка відрізняє пропаганду від інформації.

Кваліфікування суду над Тимошенко як закритого й диспаритетного, які дуже зрідка, але лунають від опозиціонерів, самі по собі теж не можуть правити за аргументи, бо самі по собі, без доказів і фактів, скидаються на оціночні судження. Не кажучи вже про те, що чимало громадян уже забула подробиці суду, що відбувався близько двох років тому. І це при тому, що й тоді й опозиційні політики, й переважна більшість ЗМІ висвітлювали поведінку Тимошенко, її адвоката та сторони обвинувачення, але не зміст висунутих звинувачень і міру ретельності їхнього розгляду судом. Зовнішній бік, одне слово, висвітлювали - на шкоду змісту.

Яскравою ілюстрацією став випуск «Свободи слова» (ICTV) від 5 листопада. Депутат від Партії регіонів Володимир Олійник: «І три жінки досліджували цей позов і відмовили Юлії Тимошенко, і вказали, що дійсно вона є особою, яка є співучасником злочинів корупційних, вчинених з Павлом Лазаренком. Юлія Тимошенко у своїх доводах, бо я читав всі матеріали справи, говорить суду: немає ж вироку, яким ж правом ви могли визнати, що я винувата? А німецькі судді пишуть: цей висновок зроблений в позові Генеральної прокуратури Сполучних Штатів Америки. І вони підтвердили юридично, що вона є співучасником всіх корупційних злочинів, вчинених з Павлом Лазаренком». «Батьківщину» представляв Сергій Соболєв, УДАР - Павло Різаненко. Жоден із них не зазначив повної юридичної безглуздості наведених слів Олійника - адже генеральна прокуратура США не є судом і не може визнавати людину злочинцем.

В'ячеслав Піховшек: «Я хочу спочатку сказати невелике уточнення: Тимошенко, звичайно, є фігурантом справи, вона не є звинувачуваним по справам тим. Фігурантом вона є, в обвинувальному вироку це кілька разів було сказано американцями публічно, 19 листопада 2011 року це було сказано публічно. Крім того, по ній не виносився виправдальний вирок ніколи». Ніхто з опозиціонерів не попросив уточнити: а що таке «фігурант»? Свідок - це фігурант чи ні? Особа, що стала мимовільним учасником подій, - фігурант чи ні? Що ж до відсутності виправдального вироку, то чи виносили виправдальний вирок щодо самого Піховшека? А якщо не виносили - можна взяти й визнати його злочинцем? Адже ця дитсадкова «логіка» просто не витримує критики: людину не судили - отже, не виносили щодо неї виправдального вироку - отже, ця людина є злочинцем. Ні, опозиціонери пропустили цю логічну маніпуляцію повз вуха.

Вадим Колесніченко: «Вор должен сидеть в тюрьме!» Але ж суд не визнавав Юлію Тимошенко крадійкою, її було засуджено за перевищення службових повноважень! Фактично, всього лише за службову недбалість, що потягнула збитки! Здавалося б, уже тут опозиціонери мусили б поставити Колесніченка на місце й не дозволити йому дезінформувати глядачів! Ні, вони знову були «на своїй хвилі» й оперували високими абстракціями. Той самий Соболєв посилався на Кокса та Кваснєвського - у тому самому стилі «Володимир Ілліч Ленін сказав», таврував олігархів та порушення на виборах, привертав увагу до історії бізнесового успіху Олександра Януковича... Так, усі ці проблеми існують і є кричущими, але ж у даному разі хіба це не було переведення стрілок; якщо й не забалакування теми, то прагнення уникнути предметного аргументування?

Так, Соболєв наводив аргументи, які свідчили: арешт Юлії Тимошенко суддею Кирєєвим був незаконним. Тільки от після того арешту стався суд. І від моменту оголошення вироку тема незаконного досудового арешту Тимошенко перетворилася на суто ретроспективну. Зокрема, Євросоюз протестує не проти досудового арешту лідерки «Батьківщини», а проти її незаконного засудження до позбавлення свободи. І коли Соболєв вів мову про досудовий арешт, це було не що інше, як підміна предмету обговорення. Що залишало не надто приємне враження - ніби сказати за темою опозиціонерам і нема чого.

І жодного разу не доводилося чути простенької, взагалі-то, викладки. А саме: довести вину звинувачуваного - це довести наявність трьох складових: а) факту правопорушення, б) факту заподіяння шкоди та в) причинно-наслідкового зв'язку між цими двома фактами. У будь-якому іншому разі звинувачення розсипається: заподіяння шкоди за відсутності правопорушення не є й не може бути злочином; правопорушення, яке не заподіяло шкоди, так само не може бути кваліфіковане як злочин; шкода, що виникла з інших, ніж скоєння правопорушення, причин (як колись я був свідком, як малюк скаржився на свою подружку: «Вона мене вкусила за палець, і в мене на лобі виросла гуля»), не може бути фактом кримінальної провини.

Отже, погодьмося: факт правопорушення мав місце. Погодьмося: Юлія Тимошенко самовільно, неналежним чином, оформила доручення Кабміну на ведення переговорів. Або навіть, як сформулювала це Інна Богословська, «підробила» його. Із правопорушенням - жодних проблем.

Із заподіянням шкоди - вже складніше. Я вже писав у згадуваній статті: Юлія Тимошенко не мала змоги встановлювати ціну на російський газ одноосібно. А ще пригадаймо надзвичайно жорстку позицію Росії. Пригадаймо ще й те, що козирі були в російських руках: її газ - тож Росія що хотіла з ним, те й робила: мовляв, не хочете - не купуйте.

Тож для того, щоб установити заподіяння шкоди, суд неодмінно мусив дослідити: чи мала Тимошенко реальну (підкреслю: реальну!) можливість укласти угоду про нижчу ціну? Причому укласти не коли-небудь, коли зміниться кон'юнктура, а в російського керівництва розквітнуть кульбабки в душі, - а так, щоб Україна не залишилася взагалі без газу, й щоб не сталося катастрофи. Порівняння цін, за які російський газ купують Україна та інші країни, жодного значення тут не має й саме по собі, взяте окремо, нічого не доводить. От захотіла Росія, й усе - нема чого робити.

Із причинно-наслідковим зв'язком іще гірше. Уявімо собі: доручення Кабміну складено й оформлено належним чином. Найналежнішим, який тільки може бути. Ну, то й що ж - чи від того ціни на російський газ були б нижчими? А чи російська позиція пом'якшала б? А чи в української сторони з'явилися б на переговорах якісь аргументи, яких із неналежно оформленим дорученням у неї не було? А чи переговори вела б не Тимошенко, а хтось інший, і російська позиція від того, знову ж таки, зазнала б змін? Як, узагалі-то, міра належності оформлення кабмінівсього доручення вплинула на результати переговорів із Росією?

Юлія Тимошенко навмисне уклала саме таку угоду, бо переслідувала якісь свої цілі? Ну, тоді неналежне оформлення доручення тут узагалі є лише супутньою обставиною, й збудоване на ньому звинувачення мало б розсипатися. Та й стаття тоді мала б бути зовсім іншою - бо це було б що завгодно, тільки аж ніяк не простеньке перевищення службових повноважень.

Публічні захисники Юлії Тимошенко, здавалося б, тільки й мали, що запитувати представників влади: чи розглядав суд усе вищезгадане? Чи враховував? І - хтозна? - можливо, терези громадської думки змінилися б? Але ж ні: подеколи складається враження, що й самі опозиціонери, твердячи про політичний характер засудження Тимошенко, не надто розуміють, у чому та «суто політичність» полягає. Зрозуміло: їхня аудиторія ніколи не буде переконанішою, ніж вони самі.

Вождистський стиль комунікації наших політиків із суспільством. Політична ангажованість більшості ЗМІ, виконання ними ролі обслуги при політиках - ролі, характерної для недемократичних суспільств. Сприймання суспільства не як партнера, а як «об'єкта для виховання». Панування ретранслятивної журналістики та брак аналітики. Усе це, взяте разом, сьогодні, перед вільнюським самітом, може заподіяти Україні непоправної шкоди. Шкоди, куди більшої за тимошенківські ціни на газ.

Фото - Facebook