Девід Фрост, який помер в останній день літа від інфаркту, напевно, був відомий за межами Великої Британії лише тим, хто особливо цікавився і переймався іноземною політичною журналістикою, а також тим, хто бачив фільм про його історичне інтерв'ю з президентом США Ричардом Ніксоном.

Проте його і про нього варто знати набагато ширшому колу людей - передовсім, студентам-медійникам, бо його багатогранність може стати якщо не прикладом (реальним прикладом для наслідування), то принаймні розділом із хрестоматії, знання якого може знадобитися у найнесподіваніший момент журналістської практики.

Фрост був, без перебільшень, найвідомішим телевізійником у Британії і людиною, яка виросла саме з цього медіума і саме тут розбудувала свою славу. Він був також підприємливим бізнесменом, з ідеями і баченням, заснувавши власну компанію Paradine productions і послідовно наполягаючи на участі у виробництві передач (замість просто читати підкажчик).

Але почав він (і в свідомості багатьох там і залишився) з інтерв'ю. Його стиль спілкування з тими, кого він мав «підсмажувати», на відміну від багатьох колег, був не жорстким і прискіпливим, а дружнім і практично теплим. Як кажуть ті, хто з ним працював, він щиро цікавився людьми, усіма без винятку, і це відображувалося у його стилі ставити запитання, слухати відповіді і ставити подальші запитання.

Можна сказати, що кар'єра Фроста розпочалася у плідний і вдалий час - у 1960-ті. Він закінчив навчання в Кембриджі, де не лише вивчав англійську літературу, але й редагував студентський журнал і виступав у театральній трупі Footlights, з якої вийшло багато зірок британських сцени й екрана. 23-річному Фросту запропонували стати ведучим сатиричної передачі That Was The Week That Was (також відомої за скороченою назвою TW3).

Сценаристами і гостями передачі були серед інших Пітер Кук та Джон Кліз (останній - один із засновників славетної групи коміків «Монті Пайтон»). Політична сатира для мас - складна до приручення тварина, і британське телебачення досі не може повторити успіху TW3, попри постійні зусилля. Програма виходила два роки і була знята з ефіру через наближення виборів і небажання BBC якимось чином зашкодити власній неупередженості.

Попри не дуже тривале життя, TW3 була революційною передачею, не лише через висміювання політиків, але і з суто технічної точки зору. Вона виходила у прямому ефірі й у більшості випадків була частково імпровізована, з камерами та іншим обладнанням, що могли з'явитися в кадрі, створюючи у глядачів враження творчого хаосу і наближеності до процесу виробництва.

Після закриття культової TW3 Фрост вів іще кілька подібних передач, у підготовці яких також брали участь відомі коміки. Кар'єри Джона Кліза, Ронні Баркера і Ронні Корбетта почалися саме з них. Девід Фрост, і далі дуже молодий ведучий, став відомий своїми характерними фразами, однією з яких було: «Вітання, добрий вечір, ласкаво просимо...» - речення, яке пізніше часто використовували у пародіях на нього.

Одна програма мала назву Frost Report, наступна - The Frost Programme. У цій останній з'являлися такі трендові гості 1960-х, як Бітлз та Мік Джеґґер, а також Орсон Веллз та Теннесі Вільямз. Девід Фрост взяв інтерв'ю в Принца Чарльза, невдовзі перед тим, як йому офіційно надали титул Принца Вельського. Сам ведучий, згадуючи той період вже у 90-ті, сказав, що йому пощастило було молодим саме у 60-ті, час, як він висловився, «коли все вибухало довкола нас».

Фрост став успішним британським експортом на американському телебаченні наприкінці 60-х, але пік успіху настав після низки його відомих інтерв'ю з президентом Ніксоном - інтерв'ю, що стало одним із важливих етапів у процесі формального визнання президентом своєї участі у Вотерґейтському скандалі. Сам Фрост назвав американського лідера «загадкою». Першу серію інтерв'ю, що вийшла в ефір у травні 1977 року, подивилися 45 мільйонів глядачів - рекорд для інтерв'ю з політиком, що лишається не подоланим і тепер.

Цікаво, що після феноменального успіху у США Фрост не лишився почивати на лаврах зіркового ведучого. Він став одним зі співзасновників та акціонерів London Weekend Television і ведучим ток-шоу в неділю вранці. Шоу дуже швидко набрало популярності, а Фрост став одним із найдорожчих ведучих у Британії.

1992 року він повернувся на BBC (після майже 30-річної перерви) і став вести там програму Breakfast with Frost, також у неділю вранці. 2005 року він перейшов на канал Al Jazeera. Щоправда, на цьому етапі ветеран телебачення сам став частиною комфортного істеблішмента і перетворився на об'єкт сатири для молодих коміків.

Серед найвидатніших досягнень сера Девіда Фроста не лише його титул. Він лишається єдиним британським журналістом, який взяв інтерв'ю в усіх прем'єр-міністрів Британії від 1964 до 2010 року, а також у всіх президентів США від 1969 до 2008. Його улюбленим запитанням до всіх співрозмовників було: «Яким би ви хотіли бачити перший рядок вашого некрологу?» Стосовно самого себе він давав таку відповідь: «Здатність ставити цілком невинні запитання з потенційно смертельними наслідками».

Якщо ж залишити осторонь медійну статистику, то найбільшим досягненням Девіда Проста, яке справді вражало, було те, що він став впливовим бродкастером так рано. Що він зміг прорватися на екран, ще не перетворившись на чоловіка середнього віку з комфортним животом. That Was The Week That Was - сатирична передача, яку він вів у 23 роки, стала взірцем критичного (але не грубого) способу брати інтерв'ю.

З часом він розвинув саме людяність у своєму стилі ставити запитання. На відміну від Джона Гамфріз (ветерана-радіоведучого, від звуку голосу якого й далі тремтять британські політики) чи тим більше від Джеремі Паксмана (того самого, який ставив одне й те саме запитання 14 разів слизькому співрозмовникові), Фрост культивував щирість і теплоту.

Як пожартував один телекритик, можна було уявити, як він, вмостившись на зручному дивані у своїй студії, запитує у гостя: «А ви куди збираєтеся у відпустку цього року, пане Гітлере?» Саме ця безпосередність і простота, кажуть його продюсери, і сприяла формуванню його унікального стилю і здатності легко встановлювати контакт на екрані. Звісно, в нього вистачало критиків, які вважали, що Фрост має бути жорсткішим, а в людяності бачили вияви конформізму.

Якби Фрост лишив по собі тільки спадщину інтерв'юера, то й це було би величезним досягненням. Але він зробив набагато більше і цим «більше» заробив багато грошей. Окрім «торгівлі обличчям в кадрі», він також невтомно працював над ідеями телевиробництва і форматами. За збігом обставин, на наступний день після його смерті в ефір ITV вийшла передача Through the Keyhole (шоу, побудоване на підгляданні за знаменитостями), придумана Фростом, яку він сам колись вів, а тепер на його місце заступив комік Кіт Лемон.

Він також (щоправда, випадково й вимушено) був власником прав на інтерв'ю з Ніксоном. Низка інтерв'ю з екс-президентом була лотереєю - ніхто не міг бути впевненим, що вони будуть успішними і дадуть добрі глядацькі показники. Але поставивши власні кошти на карту, Фрост потім зробив так, аби вони стали не просто успішними, а й історичними.

Саме він радив молодим телеведучим: «Ставайте власниками форматів!» І саме за його прикладом такі зірки, як Джонатан Росс, Джеремі Кларксон, Греєм Нортон та Саймон Кауел ставали не лише ведучими, але і продюсерами своїх шоу.

І нарешті - здатність експортувати британські телеідеї на американський ринок почалася від Фроста. До його появи існувало усталене переконання, що два англомовні ринки абсолютно відмінні. Девід Фрост змінив це - частково за рахунок «трансатлантизації» своєї мови, частково за рахунок тієї ж відкритості і щирої цікавості до нових людей. Саймон Кауел та Пієрс Морґан, обоє талановиті телевізійники, ішли протореним сером Фростом шляхом.

Напевно, трьома основними пунктами, що ними підсумували би розділ про Девіда Фроста в підручнику з журналістики, були б такі:

1. Не грубіянь гостям програми.

2. Не будь найманою робочою силою.

3. Ризикуй.

Фото - www.telegraph.co.uk