Без перебільшення, справа десяти муніципальних кінотеатрів є однією з найголовніших  культурних подій 2006-го року. Більше того: якщо кінотеатрам вдасться вистояти, то я певна, що тоді у нас є надія. Просто надія. Бо в цій історії ідеться не тільки і не стільки про те, чи будемо ми дивитися кіно за відносно невеликі гроші в обладнаних далеко не за останнім словом техніки кінотеатрах. Та й справа в самому кіно лише почасти. Ідеться про прозорість майнових намірів влади (свідомо не пишу «київської», чи «нової київської» – просто ВЛАДИ) і про бойову здатність тандему «громадськість + преса» цим намірам протистояти.

Якщо коротко, то історія виглядає так: у списку об’єктів приватизації на 2006–2010 рік опиняється 10 муніципальних кінотеатрів (як і чому – не будемо вдавати із себе наївних: просто «опиняються»). Київська міська державна адміністрація в особі Віталія Журавського, заступника голови КМДА, пояснює бажання змінити форму власності збитковістю зазначених об’єктів для міста. Пан Журавський, зокрема, навів такі цифри: торік з бюджету на ці десять кінотеатрів було спрямовано 680 тисяч гривень, а результат їх господарської діяльності  – збитки на більш як 491 тисячу гривень. «Отже, – підсумував він, – Київ втратив понад мільйон бюджетних коштів. Цього року фінансування з міської скарбниці, знову ж таки, лише цих кінотеатрів склало теж чималу суму – 537 тисяч гривень. А прибутків разом вони отримали аж 53 тисячі! Я б сказав, навіть на морозиво не заробили».

Чотири кінотеатри («Флоренція», «Ленінград», «Росія», «Лейпциг») оголошують голодовку, організують прес-конференції. На прес-конференції лунають звинувачення конкретних депутатів Київради, зокрема Михайла Яковчука, у корисливих намірах – приватизувати всі 10 кінотеатрів. Також випливає прецікавий факт: усі директори кінотеатрів мають на руках рішення Господарського суду, яке зобов’язує Управління комунального майна міста Києва укласти з ними договір оренди. Тим не менш, оренда не укладається, а об’єкти потрапляють в приватизаційний список.

Жоден ЗМІ - з тих, що писали про цю проблему і з тих, що мені вдалося відмоніторити, - не виступив на захист дій влади.

Кінотеатри «Жовтень», «Флоренція» і «Київська Русь» фахівці називають найбільш ласими шматочками цього пирога. У «Жовтня» - найцікавіша культурна політика (+ Поділ, центр), «Київська Русь» - найбільший екран (+ Лук’янівка, центр), «Флоренція» – єдиний кінотеатр на Троєщині (чиє населення, між іншим, 400 тисяч мешканців). Відтак ми звернулися до Людмили Горделадзе, Станіслава Ситника та Геннадія Шевчука, директорів цих кінотеатрів, попросивши їх прокоментувати основні «темні місця» історії з кінотеатрами: по-перше, їхньої «економічної неефективності», по-друге, оренди – якщо рішення суду є, то чому воно не виконується, по-третє, перевірок – чому директори влаштували опір перевіркам комісії Київради; і по-четверте – кому це все вигідно?

Бухгалтерія

Цифри, оголошені на прес-брифінгу Віталієм Журавським, усі директори назвали «бухгалтерською еквілібристикою».

Людмила Горделадзе («Жовтень»): «Це гра з цифрами. Три роки тому нам було наказано переоцінити майно наших кінотеатрів за новою ринковою вартістю (т.зв. «справедливою»). Я тоді воювала з ними півроку і казала, що як ми різко підвищимо вартість майна – то станемо збитковими і ви нас, директорів, звільните. Зараз кінотеатр «Жовтень» має «справедливу» вартість – 4 мільйони гривень, а була – 200 тис. гривень. Звичайно, ідеться не про ринкову, а так звану балансову вартість. Вони говорять про 53 тисячі прибутку… Але ж це балансовий прибуток! Це якась фантасмагорична  цифра, яка виведена після відрахувань на амортизацію, яка, звісно, виросла з переходом на «справедливу» вартість (раніше ми з наших доходів відраховували на амортизацію 25 тисяч грн. на рік, а зараз це 100 тисяч). Це просто еквілібристика з цифрами! Ми в цьому році заплатили податків в бюджет понад 700 тисяч гривень! Крім того, понад 400 тисяч грн. ми витратили на ремонти, переоснащення та обладнання, яке є необхідним для даного об’єкту і що має робити власник (тобто муніципалітет), а не той, хто цим майном користується без будь-яких орендних угод».

Геннадій Шевчук («Флоренція»): «Імовірно, вони показують чистий прибуток, який дорівнюватиме 30% від загальної кількості перерахованих грошей. Щомісяця прибуток «Флоренції» - 10 тисяч гривень, відповідно 30% - це буде близько 3 тисяч… А чому ніхто не говорить, про те, які ми платимо податки? Тільки податків, в тому числі й із заробітної плати, «Флоренція» заплатила близько мільйона гривень. А куди йдуть ці гроші? В той же бюджет. «Флоренцію» відвідує від 40 до 60 тисяч глядачів на місяць! Ми за цей рік уже маємо понад півмільйона валової виручки».

Станіслав Ситник («Київська Русь»): «Бюджетних грошей «Київська Русь» ані в цьому році, ані в минулому не отримала ані копійки. Що стосується 2006 року, то 1,5 млн. грн. виплачено в бюджет, в тому числі в Управління комунального майна, яке щомісяця звертається до нас із проханням то 40 тисяч грн., то 50 заплатити на різні потреби. Звідки ми беремо ці кошти нікого не обходить».

Оренда

Щодо оренди, Станіслав Ситник пояснив кореспонденту «ТК»: «У нас на руках рішення Господарського суду міста Києва від 21 серпня 2006 року, яке зобов’язує Управління комунального майна у 10-денний термін укласти з нами договір оренди. Рішення суду досі не виконано. Пан Чуб, начальник Управління комунального майна, регулярно сплачує штрафи за невиконання, але хіба 340 грн. для нього гроші? А для нас немає оренди – немає кредиту. Кредит терміново потрібен на модернізацію обладнання та приміщення. Бо якщо відкриється ще з десяток приватних кінотеатрів –  нам можна буде закриватися: адже ми не зможемо конкурувати ні ціною, ні якістю послуги. Наше обладнання вже 20-річної давності – для того, щоби відбувся кіносеанс мені потрібні три механіки, які будуть бігати і міняти коробки, а в «Батерфляї», де стоїть нова хороша система, достатньо однієї людини, яка натискає на кнопку. Наша будівля – це 7 тисяч кв. м! Але будувалося воно тоді, коли ні про яке енергозбереження не йшлося: в нас кондиціонери, які охолоджуються водою, а обігрів у нас не батареями, а вентиляцією. Якщо зараз не вжити заходів – ми просто прогоратимемо за рахунок оплати «комуналки».

«Попри те, що є чітка законодавча база щодо надання колективам в оренду цілісних майнових комплексів, міська влада надавала кінотеатри в оренду неохоче, - говорить Людмила Горделадзе. – Питання з орендою завжди вирішувалося складно Це завжди було результатом якихось торгів: Васі дам, а Петі – ні».

«Сесія минулого скликання КМДА заборонила давати в оренду деякі кінотеатри, зокрема і наш. Хоча на мою думку для держави є набагато вигіднішим варіант – віддати кінотеатр в оренду колективу, регулярно отримувати від 60 до 100 тисяч гривень на місяць, а не виставити його на продаж і, можливо, втратити назавжди», - говорить Геннадій Шевчук, і додає: «За нашими даними, проекти на приватизацію всіх об’єктів вже готові».

Нащо перевірки?

«У нас торік працювало КРУ міста Києва – жодного зауваження!», - такими словами прокоментувала своє здивування перевірками Київради Людмила Горделадзе (проте, це єдиний кінотеатр, який вирішив не конфліктувати з комісією і перевірку пройшов швидко та безболісно). Геннадій Шевчук був налаштований більш непримиренно: «Я особисто 5 днів голодував, але офіційної реакції не було ніякої, хіба що заступник голови КМДА Ірена Кільчицька сказала, що голодувати корисно – навіть є такі дієти… Я не проти перевірок, але нас уже перевіряли: і КРУ Києва, і податкова Деснянського району – якщо вони уже перевірили, чому мене мають перевіряти народні депутати? На якій підставі? Чому вони не можуть просто зробити запити у відповідні інстанції?».

Як неофіційно говорять директори, основна причина «депутатських перевірок» полягає в тому, що депутати шукають, кому переказуються суми, тобто вираховують, хто стоїть за тим чи тим кінотеатром або інакше: хочуть бути впевненими, що «криши» в кінотеатрів немає.

Своє неприєднання до голодування колег Станіслав Ситник пояснює уповільненістю реакції: не встигли. Проте налаштований він категорично: «Ми будемо боротися. Їхня схема зрозуміла: прибрати директорів, поставити своїх та узурпувати печатку. Потім можна придумати будь-яку заборгованість і їх директор це підпише… А далі – приватизація». І після паузи додає: «Коли ми ремонтували кінотеатр «Київська Русь», то говорили так: ми - кінотеатр для тих, хто ХОЧЕ дивитися кіно, а не для тих, хто МОЖЕ заплатити, розумієте?».

«Нам сказали: ми вас виженемо, а на ваші місця поставимо менеджерів», - говорить Людмила Горделадзе. Коли вона прийшла в кінотеатр «Жовтень», його колектив становив 17 осіб, половина з’являлася на робочому місці раз на місяць –  по зарплату: один зал належав нічному клубу, другий – начебто демонстрував кіно, але кіносеансами називали те, що нічний клуб здавав «планову суму» у касу кінотеатру і на цю суму проривалися квитки. Тепер у штаті 65 працівників, а сам кінотеатр є одним з найцікавіших у місті завдяки добре прорахованій прокатній ніші: ставці на європейське кіно.  

Запитання і відповіді

Як подейкують, є дві особи, які прагнуть приватизувати усі муніципальні кінотеатри. Перше ім’я було назване на прес-конференції голодуючими: «депутат М.Яковчук має власні комерційні інтереси, адже є керівником ТОВ "Кіномедіа Едвертайзинг", яке займається випуском і розміщенням рекламної продукції столичних кінотеатрів, та є співзасновником дистрибуторської кінокомпанії».

Михайло Яковчук, народний депутат Київради, співголова Комісії з перевірки кінотеатрів:

- На сьогодні Журавський підписав доручення до районних влад, щоби вони самі провели перевірки кінотеатрів за допомогою податкових та інших служб. Тому що та комісія Київради, яка була створена, просто не змогла розпочати перевірки, оскільки директори кінотеатрів не допускають Комісію на об’єкти. Вони написали на мене в СБУ, написали заяву в Комісію з питань регламенту та депутатської етики Київради, буцімбо в моїх діях простежуються корупційні наміри. І на Зоріну Світлану Іванівну, начальника Головного управління культури м. Києва, понаписували скарги – і в СБУ, і в податкову, і на ім’я Черновецького. Тобто написали на всіх. До речі, Комісія, розглянувши заяву на мене, дійшла висновків, що корупції в моїх діях немає і треба рекомендувати Київраді провести перевірку кінотеатрів. Вони всі скарги написали під копірку – від усіх кінотеатрів одне й те саме.

-   Директори кінотеатрів стверджують, що перевірки обумовлено вашими комерційними інтересами. Як ви можете це прокоментувати?

-   Коментувати таке важко. Якщо Юлія Володимирівна [Тимошенко] виступила після якоїсь сесії і сказала, що Черновецький із депутатами закрилися від неї в чоловічому туалеті, провели сесію в туалеті, а вона туди не могла потрапити – то така саме заява і тут. Можна заявляти все що завгодно, але якби в них були підстави – вони би їх пред’явили. Так я займався кінопрокатом, я був представником Уорнер Бразерс в Україні з дистрибуції фільмів – це так. В Комісію мене залучили як  фахівця… А вони не говорять, часом, що в них великі обіги, а в бюджет вони сплачують від 100 до 5 тисяч гривень на рік?..

-   А мені директори називали цифру від 500 тисяч до півтора мільйона гривень…

-   Скільки? Півтора мільйона? Якщо вони вважають, що ПДВ, яке вони сплачують, це є відрахування в бюджет, то вони глибоко помиляються. А прибутки від ресторанів і барів вони ж геть не показують…

-   А ви збираєтеся подавати до суду за наклеп?

-   Не хочу видатися нескромним, але з ким судитися? Та й нащо…

-   Як це: ви ж пішли в депутати, щоби дбати за інтереси народи, а вас звинувачують в тому, що ви дбаєте про свої комерційні інтереси, хіба вас це не ображає?

-   Мабуть, так… Але якщо ви подивитеся на сесії Київради і послухаєте, що вимовляють відомі політики, то… невже за кожне слово подавати в суд? Зрозумійте, суспільство нині нездорове, воно цікавиться тільки гострими новинами, а я не хочу підтримувати полум’я цих пристрастей… Я вважаю, що достатнім буде якщо ці директори будуть звільнені або понесуть відповідальність за розкрадання або нецільове використання бюджетних коштів, які надавалися їм на ремонти, а ці кінотеатри не потраплять їм до рук. Вони заявляють, що йдеться про трудові колективи – але це не так… За цими кінотеатрами стоять декілька людей. Декілька людей. Биструшкін стоїть за чотирма кінотеатрами, які проводили всі прес-конференції («Ленінград», «Лейпциг», «Флоренція», «Росія»). Звичайно, нині така ситуація, що будь-яка зроблена заява набуває політичного змісту. А тут питання суто економічне. Не більше того.

-   А поясніть, будь-ласка, чому вам не вигідно надати довгострокову оренду кінотеатрам і залишити їх у комунальній власності міста, а є рішення виставити їх на приватизацію?

-   Тут можливі різні аспекти… Просто прийшла нова влада і вона хоче розібратися, в тому числі і з кінотеатрами. А от директори кінотеатрів вам не сказали, що, приміром, «Київська Русь» за 9 місяців цього року показала прибуток по кінотеатру 100 гривень? Звісно, не сказали… Бо вони вимивають всі гроші, що приходять до кінотеатрів під нуль. А ПДВ – звичайно, платять, бо як не заплатять ПДВ, то одразу опиняться за гратами…

-   Тобто ваших комерційних інтересів за цими перевірками немає?

-   Звісно, звісно... От Президент не підписав бюджет. Він аргументував тим, що хоче захистити людей і ті 25 гривень, на які схудла мінімальна зарплата, були доплачені… Але його теж у цій ситуації можна звинувачувати в чому завгодно. В кожного є своя професійна задача – я розбираюся в питаннях кінопрокату, я депутат Київради і мене залучили до вирішення цього питання. От і все.

Олександр Биструшкін, екс-начальник Головного управління культури КМДА, на якого кивнув депутат Михайло Яковчук, заявив, що не претендує на приватизацію кінотеатрів взагалі, натомість є прибічником саме довготривалої оренди, за умовами якої усі об’єкти лишаються у комунальній власності  міста:

- Мене дивує, що в епіцентрі скандалу опинилися саме ці 10 кінотеатрів! Адже, коли пан Журавський запитав мене стосовно того, які кінотеатри ми могли би зараз приватизувати, щоби пішли кошти до бюджету, то я перелічив «Загреб», «Краків», імені Гагаріна, «Салют», «Тампере», «Нивки», тобто кінотеатри, що не працюють. Чому в списку на приватизацію опинилися розкручені і приведені в порядок об’єкти, в які вже вкладено і працю трудових колективів, і комунальні кошти?

Я завжди дотримувався позиції, що кінотеатри можуть бути різної форми власності – як приватні, так і орендні, але орендні необхідно залишати у комунальній власності міста,  щоби мати ресурс лобіювати інтереси українського кіно, яке неодмінно підніметься… Але, на жаль, довготривала оренда, яка по закону першочергово має надаватися трудовим колективам, була заблокована сесією Київради ще минулого скликання. Я маю сказати, що всі кінотеатри постали з мінімальною підтримкою з боку держави. Бо на все управління кінофікації виділялося 1 мільйон гривень. З них автоматично 400 тисяч ішли на дитячі кінотеатри. Решта 600 тисяч – це і на ремонт, і на оснащення всіх комунальних кінотеатрів, а їх було близько 30. Про те, що кінотеатри запрацюють я казав ще в 1993 році, коли там були мебльові салони, а з мене тоді всі сміялися. А коли кінотеатри нарешті запрацювали, то в депутатів з’явилося бажання накласти на це руки і не дати кінотеатри в оренду трудовим колективам. Я зрозумів тоді, що, мабуть, за цим стояло бажання потім віддати в приватизацію ці кінотеатри. В питанні кінотеатрів політика старої і нової влади збігається – кінотеатри у трудових колективів хочуть забрати. Вони будуть забирати їх не за рішенням суду – бо в судах влада програє, а рішенням сесії. Зараз триває гра «Хто перший?», і це є порушенням і громадських, і правових норм.  Така ситуація склалася ось чому: вони мають ситуативну більшість у Київраді, їм варто тільки винести питання про приватизацію на голосування, і тоді ми з вами, кияни, ці кінотеатри втратимо. 

- Скільки кінотеатрів було при вас віддано в приватизацію?

- Лічені. «Аврора» - там зараз створюється кінокомплекс, «Супутник», ім. Довженка (умови приватизації не виконано), «Зоряний» (відновили кінопказ), «Україна»… «Славу» передали в Управління соціального захисту.

- Пан Журавський говорить про те, що кінотеатри є збитковими і що вони заробили тільки собі на морозиво?

- Це неправда. Шановний пан Журавський з тим досвідом, який він має – і замміністра освіти, і лідера партії, - мав би зрозуміти, що ці гроші, які заробляють кінотеатри, ідуть і на податки, і на ремонт, і на зарплати… Якщо їх усі врахувати, це й буде заробіток кінотеатру. Місто ж не платить зарплату колективам! Місто ж не платить на утримання! Місто не платить дистрибуторам! Кінотеатри забирають бюджетний тягар з плечей міста! Я не розумію: а що ще треба? А треба одне – забрати ласий шматочок собі в кишеню, нажитися на тому, що було зроблено до них. 

«Малорентабельні, віддавайте свою нерухомість»

Отже, основна загроза культурі в 2006 року – загроза культурним об’єктам; мотивація –  «малорентабельність». Характерно, що вирок є тим більш смертельним, чим ближче об’єкт знаходиться до київського центру, чим ціннішою є його нерухомість.

Приміром, 28 січня в Апеляційному суді міста Києва буде слухатися справа, дуже подібна до справи кінотеатрів – справа книгарні «Сяйво». Ті самі формулювання: це проста господарська суперечка між засновниками, пресу це не має цікавити, книгарня є мало рентабельною, її рентабельність треба піднімати, а отже, треба «нових менеджерів». До речі, слова про госпсуперечку та малу ефективність належать пані Світлані Зоріній, нині начальнику Головного управління культури, а тоді – директору книготорговельної мережі «Буква», рентабельність якої навряд чи була вищою, ніж рентабельність «Сяйва»...

Вирок «малорентабельні» може виявитися смертельним і для десяти комунальних кінотеатрів. До речі, і в київських кінотеатрів, і у книгарень з’явилася спільна традиція – ведення своєрідних мартирологів: списків загиблих об’єктів.

Ілюстрація газети «Контракти».