У новому сезоні в українському телеефірі з’явились два міжнародні формати, надзвичайно популярні в багатьох країнах світу: «Зірковий дует» («Інтер», оригінальний формат Stars On Stage від компанії Zodiak Television) і «Танці з зірками» («1+1», формат Strictly Come Dancing від Бі-Бі-Сі). В усьому світі ці та подібні формати б’ють усі рекорди популярності.

За даними компанії GFK, Рейтинг «Зіркового дуету» 6 жовтня становив 6,69, частка – 20,99%. «Танці з зірками» 7 жовтня – рейтинг 10,25, частка 26,86%. «Зірковий дует» 13.10 – рейтинг 8,34, частка 25,16%. «Танці з зірками» 14 жовтня – рейтинг 12,31, частка 29,84. Отже, як бачимо, рейтинг та частка обох програм є досить високими і мають тенденцію до зростання.

«Детектор медіа» звернулась до експертів із такими запитаннями:

1. Як ви оцінюєте перспективність цих проектів на українському телеринку? Яка, на вашу думку, їх значимість для телевиробництва?

2. Чого вони можуть навчити українських телевізійників?

3. Що саме, на вашу думку, приваблює глядача в цих форматах?

4. Як ви оцінюєте українське втілення міжнародних форматів?

Сергій Даруга, режисер-постановник:

- Думаю, що це перспективні проекти і вони будуть користуватись глядацьким попитом обов‘язково, тому що цікаво подивитися, як люди, які не володіють професією, починають її засвоювати зразу на очах глядача. У мене виникає момент ідентифікації себе з «зірками». Глядач розмірковує приблизно таким чином: я теж так можу робити, якщо це роблять мої кумири. І тому це для мене цікаво. Телебачення – це такий герой, який будь-коли може прийти до мене в гості – в ліжко, в їдальню. Я його впускаю як глядач до себе, коли воно досить відверто показує мені моїх кумирів. Людям, які у порівнянні із професіоналами нічого не вміють, я більше довіряю, і як глядач – більше вже довіряю телебаченню. Я теж, як людина, не все вмію. Такі передачі дають мені свободу сприйняття життя – я можу у сорок, п‘ятдесят, шістдесят років почати займатися бальними танцями, тому що це роблять мої колеги або мої кумири. Свобода сприйняття життя саме і приваблює глядача.

Українське втілення цих форматів сприймається дуже непогано. Але телебачення така річ, яка дуже пов‘язана з грішми, я маю на увазі декорації, світло, технічні засоби, які використовуються при зйомці. Чим більше грошей вкладається, тим яскравішим телебачення стає. Тому, вважаю, що досить достойно це роблять канали. «1+1» та «Інтер». Я не скажу, що вже не можна краще. Але прекрасному і досконалості не має межі – і тому рівень, на якому канали це роблять – дуже пристойний.

Я бачив англійський формат, російський  формат. В англійському – і танці, і співи, і навіть танці на льоду. У них показано титанічну працю «зірок», особливо тих, хто вчаться танцювати на льоду. В англійському форматі більше грошей вкладається, - тому він виглядає більш яскраво, більш багато. Якщо ми хочемо бачити в телебаченні більш ілюзорне сприйняття нашого життя, якщо ми хочемо мати яскраве і багате телебачення – це цікаво.

Сергій Дацюк, медіа-експерт, корпорація «Гардарика»:

- У чому відмінність цих проектів від попередніх? Чи є в них щось таке особливе? У них були задіяні зірки. В нас цих зірок з приводом і без приводу «тулять». Програма «Я так думаю» («1+1») влаштовувала колись нестатусну комунікацію, тобто в програму могли попасти люди без посад. За часів жорсткої цензури і в інші програми можна було попасти людині без статусу. А тепер тільки статус дозволяє попадати в телепередачі. Тепер у нас чи «Епіцентр», чи «Я так думаю», чи «Свобода слова» Савіка Шустера – це програми,  куди запрошують людей з посадами. І життя завмерло, тому що люди з посадами - на всіх каналах, у всіх газетах зі своїми дурницями.  

Я думаю, водночас, що ці нові програми викликають інтерес у читача, раз рейтинги ростуть. У такому разі я вважаю, що непогано для тих людей, яких ми знаємо, попадати в незвичну ситуацію, де вимірюється їх здатність до речей, якими вони до цього не займались. Якби наступного разу в таку передачу ще й політиків загнали, щоб ми побачили, як вони танцюють, то от було б кльово! Це телепроекти, які поєднують у собі соціальні технології, вони специфічно продюсувальні. Глядачів приваблює незвичність – люди, яких ми знаємо, попадають в такі ситуації і такі якості, які не є властивими їх, якості не ті, завдяки яким вони стали відомі.

Юрій Покальчук, письменник, колишній член Нацради з питань ТБ і РМ:

 - На загал вчитись ніколи не соромно, особливо, коли є в кого. Українське телебачення, як і держава наша, - підліток, який раз по раз робить хибні кроки, але вчиться на помилках і своїх і сусідських. Колись таки виросте. Тому вчитись нашому телебаченню у міжнародних форматів не гріх, якщо вони   вже оприходувані ринком і завоювали аудиторію.

Однак, запозичуючи   закордонне, на його прикладах треба вчитись робити своє. Де наші (не куплені) розважальні програми? Поза політикою. Бо цієї розваги і цього телесеріалу,  переконаний, всьому українському загалові вже більш ніж досить.

Гадаю, проблема або в  національній вузьколобій  зарозумілості (це одна частина), або в бракові загальної нормальної освіти (це інша частина) і,  як не сумно це говорити, але у відсутності справжньої  непоказної професійності (це  стосується всіх). Отже, своєму можна навчитись, коли добре знаєш світові здобутки. Але не мавпуючи їх, не повторюючи, а  творячи на їх основі своє!

Час покаже, хто є ху.  А поки маємо те, що  маємо.

Вчитись є чому.

А щодо танців, то вихід відомих людей на сцену зовсім в іншому невідомому амплуа  дуже цікавить глядача, бо є ще таке  поняття, як мова тіла, яку особливо видно в танці, і глядач жадібно вчитується  в цю мову, вдивляється, просто всотує нові незнайомі йому риси у відомої знаної і любленої «зірки».

Нашим телевізійникам треба  вчитись мислити не лише екраном, а й «не екраном», дивлячись на екран разом з глядачем. Поважаючи смак глядача, і невпрост, а делікатно подаючи глядачеві (можуть бути різні варіанти) естетику справжнього класичного танцю, про яку на всіх наших дискотеках і  корпоративних вечірках давно забули. Поза всім,  глядач,  попри зовнішній інтерес вдивляється ще і в красу руху – як у  знаменитих  танцях на льоду, які дивиться  цілий світ.

Бог в поміч нашому юному телебаченню.  Нехай через терни, але ж до зірок!!!

Ігор Ліхута, продюсер:

 - Вважаю ці проекти дуже перспективними. Кожна людина по-різному може себе показати, розкрити. Може, якась людина й не очікувала від себе, що вона може таке зробити на сцені перед камерами, перед глядачами. Тому я вважаю, що це дуже правильні речі і їх треба робити. Глядача може приваблювати те, що абсолютно з іншого боку можна подивитись на Наталю Вітренко, або на Нестора Шуфрич, або на якогось співака, котрий вже танцює, а не співає. Це є цікава річ – люди розкриваються з іншого боку. Тому я вважаю такі проекти дуже гарними.

Сергей Галетій, компанія «Фільм Плюс Продакшн», продюсер:

- Я видел только «Танцы со звездами», поэтому не совсем корректно будет говорить о проектах в целом. Проект «Танцы со звездами» ни на что не похож из того, что мы видели раньше. Проект нестандартный. Не говорим о том, плох он или хорош, но он линейку жанровую и тематическую немножко расширяет. Наверное, в  этом его положительная сторона. Когда все пытаются делать нечто подобное… Например: пятнадцать  программ -  новостийных, десять программ  -  кулинарных… Все делают что-то подобное. А эти проекты расширяют жанровую и тематическую составляющую, вносят праздничность.

В принципе, это хороший шаг.  Телевизионщикам они должны помочь расти. Такие программы учат искать новое – телевидение должно быть разнообразным. Наше ТВ начинало с проектов, когда брали непрофессионального человека и делали  его участником процесса. Например, «Шанс» - но это были «люди с улицы».  Когда «звезды» выступают в необычном для себя ракурсе, то, наверное, это интересно многим. Не знаю, насколько широка  аудитория, можно ли такие проекты смотреть всей семьей. Но, в целом, это немножко новое развлечение. Нестандартное позиционирование  в «Танцах» телеведущих. Борсюк, Сумская, Писанка – нестандартные «танцоры»…

 А еще, кроме развлечения, это приближение телезвезд к зрителю. Зрители начинают за участников переживать, видя их в танце, где выражаются и чувства, и проявляется уровень профессионализма. Тем более, что танцы хорошо поставлены. Это способ приближения медийных лиц к аудитории. Когда эти лица будут появляться на телеэкране, к ним будет другое отношение – за них ведь переживали. В общем, это такой развлекательный теплый формат. Не думаю, что украинский формат сильно отличается от западного. Там, возможно, шоу побольше. Но у нас его тоже достаточно.

Лаврентій Малазонія, телепродюсер:

- «Звездный дует» я, к сожалению, не видел, а вот «Танці  з зірками» довелось - моя дочь настойчиво просила. Мне было интересно понаблюдать за ее эмоциями (она болела за Анатолия Борсюка). Кристина  уже вне кукольного ажиотажа и не подозревает, что продвинуто-тинейджерская кукла Mookla по продажам обошла буржуйку Barby... Короче, из наблюдений за Кристиной я сделал (не знаю почему)  вывод: это игра в куклы по телевизору. Люди вырастают - куклы оживают, их одевают, учат технологии танца, технологии перфоманса... Такая вот рамочная ассоциация возникла.

Творцы формата «Танці з зірками» своих кукол подают в добрых, красивых, экспансивных, любовных рамках - в рамках танца. Плюс игра в переживания за своих кукол. «Танці  з зірками» смотрят не бумажными глазами, тут как раз срабатывает принцип рефлектора - людям любопытно не только то, как там обучают «звезду» танцам. Им самим хочется быть такой куклой - это же ненадолго, правда. Для «звезды» это тоже игра  в куклы, да, - игра с партнером, игра с судьями, игра со зрителями, игра с собой... И вся эта «игра в куклы» в прямом эфире впрыскивает хорошенькую дозу адреналина в обе стороны экрана. Это будут смотреть. Кто-то покинет танцы, поменяет игрушки, но кукла запомнится.

Если немного отступить от темы - в стране гламура нужны свои партизаны. Иначе сложно легитимизировать взгляд на мир через замочную скважину. Конечно, такой перфоманс, как  «Будапешт - 50 лет спустя» (с «живым» Т-34,  стянутым с постамента, советским ЗИЛом, и противотанковой пушкой, который вчера показали не только западные, но и российские телеканалы, а наши проигнорировали) нам не светит даже за очень большие деньги. Гениальная картинка с Т-34, как фотохимикат-фиксатор, закрепила гламурную политтусовку с 50 топ-заезжими звездами. Все уже известные антиглобалистские перфомансы стерты. Гениальная придумка. Браво!

 Техническая сторона производства такого формата, как «Танці з зірками», не так уж сложна - на наших каналах решали более сложные задачи. Тут важнее креативная, психологическая составляющая проекта. С этим,  по-моему, у  команды с «1+1» пока все в порядке. А дальше, потом, надо придумывать пиар-модули к проекту.

Повторяюсь, в стране гламура нужны свои партизаны. Я, к примеру, не пожалел бы денег на прослушку и слежку за судьями -  кто там им звонит (а звонят же), о чем просят (просят же), какие к ним претензии (а они  есть)... Это так, к смеху, конечно это незаконно, но кто его знает, может, такие провокашки и есть путь к реальной «папарации» и «таблоидству»? Во всяком случае, время от времени это подогревало бы рейтинги. То есть, я имею в виду, что пора заниматься не только собственно форматом, но и модулями к нему. Самой команде, или субкоманде формата, заниматься этим.

Почему не пригласить на «Танці  з зірками» отлученных от эфира российских политиков, чтобы они почувствовали забытый вкус прямого эфира, а? А потом додумать интерпретации на экспорт в СМИ, и не только в Россию. Почему нет? Эфирные рейтинги и шеры надо греть и другими ресурсами, другими инструментами.

 В эфир почти одновременно вброшена лошадиная доза таких форматов - два украинских и, если не ошибаюсь, столько же российских. Именно для таких пипловых форматов нужны ньютоны. Столько ньютонов, чтобы негде яблоку было упасть. Пока такой вот «гламур» побеждает в войне с «нуаром».

Юрій Рибчинський, поет, народний артист України:

- Они  интересны, в первую очередь, тем, что известных людей дают возможность показать с другой стороны – в новых ипостасях, раскрыть новые возможности человека, о которых никто раньше не знал. Эти программы выводят уже известные личности из каких-то стандартов восприятия.

Когда спортсмена или певца погружают в другую атмосферу и ставят перед ним совсем непривычные для него  задачи, то интересно наблюдать, как он будет с ними справляться. За кого-то даже  болеешь, переживаешь…

Интересно, как танцует Писанка, Наташа Могилевская, как будет двигаться Оля Сумская. Это смотрится. Это живо. В этом есть какая-то игра, в этом есть какой-то праздник.

Думаю, что любой проект, который поднимает рейтинг каналов, он всегда значим. Любой проект, который осваивает тот или иной канал – это тренировка, приобретение какого-то опыта.

Самое главное, по-моему, это то, что такие проекты дают возможность отдохнуть от бесконечных ток-шоу, от которых народ уже устал. У нас уже, я считаю, все идеи заболтаны – люди устали от говорильни. Эти проекты дают возможность предлагать меньше слов, а больше – дела. Потому что люди в них конкретно что-то делают: танцуют, поют… В таких проектах еще меньше хотелось бы слов, объяснений. Замечателен проект российский, который я тоже смотрю, где «звезд» на лед перевели. Там я вообще восхищаюсь и поражаюсь… Одно дело - стоять на паркете, а другое -непрофессионалу стать на коньки. Вдруг оказывается, что люди такие талантливые, что такие резервы у тех, кто не занимался этим специально... Просто диву даешься.

Подобные проекты дают возможность огромному числу людей увидеть, насколько потенциально талантлив любой человек. Все зависит от того, что надо только захотеть… Столько интересного, прекрасного вокруг нас, чем стоило бы заняться.

Микита Потураєв, радник з комунікацій, Фонд Віктора Пінчука:

- Оценивать можно только позитивно. Это сложные постановочные телевизионные шоу. Они требуют очень качественной, слаженной работы больших коллективов - администраторов, осветителей, операторов, ведущих, режиссеров и продюсеров - людей почти всех основных «телевизионных» специальностей. Поэтому наши телеканалы приобретают прекрасный профессиональный опыт. По-моему, этим почти все сказано. Зарубежные форматы компенсируют, таким образом две основные проблемы нашего ТВ - нехватку оригинальных идей и нехватку производственного опыта. Не нужно бояться учиться «шить по лекалам» - тем более, если это лекала известных мастеров. Главное, чтобы внедрение зарубежных форматов стимулировало собственный творческий поиск. Это не вопрос одного дня - но я оцениваю потенциал наших каналов с разумным оптимизмом и верю, что в среднесрочной перспективе они смогут самостоятельно генерировать яркие идеи и с блеском их реализовывать. Но не нужно думать, что наступит день, когда эфир станет на 100% «украинским». Современное ТВ - такая же глобальная штука, как и современная экономика. И от этого оно, на мой взгляд, только выигрывает.

Что же касается того, почему зрители с удовольствием смотрят эти шоу, то и здесь, как мне кажется, нет большого секрета - по той же причине, по какой даже небогатые люди позволяют себе покупку красивых глянцевых журналов. Их приятно взять в руки, в них пишут о любимых знаменитостях и они «не грузят». В силу, например, последней причины я и сам с удовольствием смотрю оба проекта и искренне болею... не скажу за кого - боюсь сглазить!  И, поверьте, волнение за певцов и танцоров куда приятнее все более острых позывов к рвоте, появляющихся у меня при виде заставок информационных программ. Но эта проблема отнюдь не искренне любимых мною новостийных ведущих и репортеров, честно делающих свое дело. Просто те танцы и песни, о которых они вынуждены в последнее время рассказывать, заслуживают, максимум, тухлого апельсина... или яйца. Впрочем, судя по рейтингам, украинского зрителя уже тоже тошнит от всей этой тухлятины. В плохо протопленных квартирах со слабогорячей водой он, этот зритель, танцует и поет со звездами. Его, главное, не отвлекать - а то все напляшутся.

Світлана Ревенкова, керівник проекту «PRESSзвание»:

1. На мой взгляд, это не долгосрочный проект, максимум далее в нем будут участвовать «звезды» из «Шанса».

2. Более высокий уровень развития – прямой эфир, значит, пересъемкой не исправишь. Думаю, что программы такого рода формируют устойчивый круг профессионалов, спрос на который будет постоянно расти.

3. Динамика развития и возможность высказать оценочное суждение.

4. Конечно, не всегда получается довольно удачно, но в данном случае, по-моему, неплохо.

Тарас Брикайло, директор департаменту каналу «Кіно»:

1. Думаю, що це перспективно. Тому що вони, по-перше, докорінно різняться від всіх інших програм, і від них іде сімейна і тепла атмосфера. Для мене це цікаві проекти.

2. Культури, добра, виваженості, степенності. Нового підходу в показі, тому що до того на наших каналах усі проекти були інші, в показі, в світлі, в вирішенні, в просторі. Тобто, є чому вчитися.

3.   Щирість виконавців, бажання перемогти і цей же самий азарт як виконавців так і глядачів.

Достатньо професійне втілення.

Катерина Котенко, виконавчий директор «Індустріального Телевізійного Комітету»:

- Судячи з того, що зростають їх рейтинги, - а рейтинги, наприклад, серіалів не є такими, як очікувалось на початку, - це показує велику зацікавленість телеглядачів у цих проектах. Це новий формат проектів для українського виробництва. І це прекрасно, що у нас починають робити ще й такі програми. Це означає, що ми рухаємося до світового виробництва в принципі, і освоюємо якісь нові формати.

Глядачів ці формати можуть приваблювати абсолютно всім тим, чим приваблюють реаліті-шоу, тобто – співучасність. Ти береш участь у самому шоу – і твій голос є важливим для результатів, бо ти впливаєш на рішення. Я в українському варіанті ще не бачила «Зіркового дуету». А щодо «Танців з зірками», то, як на мене,  український не гірший з точки зору виробництва, але є цікавіший для мене, тому що там є українські зірки – і я відчуваю свою причетність до цього.

«Детектор медіа» також є прихильником  проектів «Зірковий дует» («Інтер»)  та «Танці з зірками» («1+1»). Разом з тим, в нас та багатьох наших читачів виникають питання щодо системи голосування глядачів та підрахунку їхніх голосів.

У програмі «Зірковий дует» на телеканалі  «Інтер»  повідомили, як  саме переводяться  глядацькі голоси в бали. На сайті каналу  це не зазначається, як і взагалі правила голосування.  

На сайті телеканалу «1+1» та  сайті проекту  «Танці з зірками» зазначені правила голосування для телеглядачів за телефонними номерами та SMS-повідомленнями. Яким чином переводяться голоси в бали – не зазначено. 

Залишається незрозумілим щодо обох проектів:

Чому на сайтах каналів «Інтер» та «1+1»  та сайті проекту «Танці з зірками» не зазначена вичерпна інформація щодо  глядацького голосування?

Чи проводиться аудит, і якщо так – то ким саме – результатів голосування?

Яким чином розподіляється та між ким  прибуток  від платних дзвінків та  SMS –повідомлень телеглядачів? Тобто, хто кого спонсорує в даному випадку – телеканали  операторів зв’язку чи навпаки?

На сайті «Танців з зірками» йде мова про голосування протягом тижня – за результатами якого, начебто, і має вибувати пара, яка набрала найменшу кількість голосів.  («Кожного тижня (щосуботи) голосування припиняється для підрахунку голосів, за результатами голосування із шоу вибуває одна пара, яка набрала найменшу кількість балів» -  цитата з сайту проекту). Водночас, після першої програми – яка взагалі  була не зарахована як конкурсна, без вичерпних пояснень глядачам причин – найгірша пара  стала називатися вже через 40 хвилин після завершення чергової програми.  Наступної програми нам демонструють ті ж самі результати, отримані протягом 40 хвилин. Що відбувається, таким чином, з голосуванням глядачів протягом тижня? На що воно впливає – або, грубо кажучи, на що глядачі витрачають власні кошти?

Чому не зазначено, чи можна телефонувати кілька разів з одного телефонного номера? Чи враховуються дзвінки  та  SMS з одного номера, надіслані кілька разів?

&n