Ви знаєте, з ностальгією починають згадуватися недавні часи, коли український телеглядач мав якнайменші труднощі з розрізненням вітчизняних політичних сил. Йшлося про два великі табори – помаранчевий і біло-блакитний із не надто товстою «прокладкою» між ними у вигляді зелених «народників» імені Литвина. Плюс десь на маргінесі мерехтіло щось червоне-червоне (з головами Пєті та Наташи), з одного боку, і сіро-буро-антисіоністсько-МАУПівське, з іншого. І нічого зайвого. О прекрасний час, незабутній час!

А зараз? Газета чи телебачення пропонують тобі інтерв‘ю незнайомого на обличчя нардепа, котрий на всі заставки лає Віктора Ющенка, і думаєш собі: це комуніст чи регіонал. А виявляється – бютівець, а то й ще краще, питомий нашоукраїнець. З іншого боку, публічно хвалить главу держави й обіцяє реалізовувати його політичний курс запеклий регіонал, а за різке підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, яке перекине у категорію бідних і злидарів абсолютну більшість громадян країни, виступають не буржуїни якісь, а соціалісти на чолі з Олександром Морозом. Просто-таки стріха їде!

От і у випадку, коли ще притомні, попри політичні кульбіти, українські громадяни спостерігали за тим, як Верховна Рада «забодала» президентський законопроект про заснування медалі «За врятоване життя» та ордену Свободи, дуже вже було важко розрізнити, хто є who. Навіть такому битому жаку телеполітжурналістики, як Жан-Поль Об‘єктивов. У статті «Свобода» не примет радостно у входа» він, проїхавшись перипетіях депутатських дискусій щодо законодавчого затвердження ордена Свободи, написав: «Но свобода! Тут не мог не выступить яркий представитель Партии регионов. Ибо генетически само понятие «Свобода» было сомнительным в его сознании. И он воскликнул: «Свобода от чего? Может быть, дать орден Бандере и Коновальцу? И тогда как мы решим проблему ОУН-УПА?... И наоборот – вот рядом со мной сидит геройски награжденный директор «Турбоатома»! Вот кто достоин наград! Но к чему здесь свобода?»...» – І додав: «Представитель Партии Регионов дипломатично назвал предыдущего докладчика, Владимира Яворивского, нежным бараньим именем».

Поза сумнівом, у підсвідомості шановного Жана-Поля спрацювала матриця минулих часів. Воно й зрозуміло: у рекламних телероликах Партії регіонів жодного разу не прозвучало слово «свобода», та й у практичних діях цієї партії у тих областях, де вона давно вже владарює, принципи політичної, економічної та світоглядної свободи втілені надто екзотично, якщо не сказати більше. Але, як говорив Аристотель, «істина і Платон мені однаково дорогі, проте я обираю істину». Отож: поняття свободи та однойменний орден були атаковані не депутатом-регіоналом, а одним із лідерів ще недавно дуже-дуже революційної і націленою на свободу Соцпартії Василем Волгою.

Ось що сказав товариш Волга (цитую за офіційною стенограмою сесії):

«Приготував виступ, але оце послухав попереднього виступаючого, і ви знаєте, складається таке враження, хочу до всіх телеглядачів звернутися і до тих, хто нас слухає: одна паршива вівця все стадо псує. До такої степені не можна з цієї трибуни проходитися до Героям України. Хотів би зробити окремо зауваження.

Поруч зі мною сидить директор «Турбоатома», Герой України, людина, яка зробила для цієї країни – Бугаєць Анатолій Олександрович – стільки, скільки вам, шановний попередній виступаючий, і не снилося.

Але щодо  питання. Абсолютно не проти я особисто, і у нас у фракції загалом так голоси визначилися щодо нагороди за врятоване життя. Да, дійсно, тільки для порятунку на воді – це дуже вузький профіль.

Але щодо Ордену Свободи, ми маємо бути свідомими того, що насправді, термін «свободи», він є надзвичайно суб’єктивний. І суб’єктивність цього терміну, відношення до терміну «свободи», враховуючи, ну, скажемо так, різні відношення внутрі України до розуміння свободи…

Свобода від чого? Свобода від німецько-фашистських загарбників – одне… Але я щось дуже сильно хвилююся, що як  тільки буде затверджено оцей орден, враховуючи те, хто буде вручати цей орден, я боюсь, що його першими отримають Бандера, Коновалець, Мельник. І насправді ми будемо дуже далеко від суспільної згоди, ми і далі будемо поглиблювати ту кризу, яка існує  навколо питання ОУН-УПА.

І тому, виходячи з цього, я запропонував би, виходячи з такої суб’єктивності цього терміну, не поспішати з прийняттям  рішення щодо впровадження до тих пір, поки, насправді, в суспільстві не будуть вирішені оці болючі питання, які  суспільство розколюють. Дякую за увагу».

Ну, і після такого виступу «за», ясна річ, голосує тільки 171 депутат.

Отож можемо порадувати читачів «Детектор медіа» і телеглядачів: Партія регіонів повністю реабілітована (принаймні, щодо цього питання).

Втім, виникають інші питання, і серед них найважливіші – про необхідність психіатричної експертизи членів «антикризової коаліції» і про негайну заборону Соцпартії України як відверто тоталітарної організації, для якої нічого не варті (бо «надзвичайно суб‘єктивні») зафіксовані Конституцією свободи громадян, з суми, чи, краще, цілісної композиції яких і складається те, що філософською мовою зветься «людська свобода» чи просто – «Свобода».

Утім, можливо, все значно простіше, і члени «антикризової коаліції», котрі, як засвідчили результати голосування, погодилися з аргументами Василя Волги стосовно «надзвичайної суб‘єктивності терміну «свобода» і «різного відношення всередині України до розуміння свободи», просто не знають про існування такого документу, що зветься Конституція України? І про те, що другий розділ цієї Конституції зветься «Права, свободи та обов‘язки людини і громадянина»? І про те, що в Основному Законі достатньо сказано стосовно конкретних вимірів свободи, щоб окреслити її розуміння, спільне для всіх регіонів держави?

Хоча – чи можна вважати психічно здоровим депутата, котрий ніколи не читав і не прагне прочитати Конституцію (я вже не кажу про те, що законодавцю варто знати її напам‘ять)?

Враховуючи, втім, специфіку України (де серед законотворців товчеться безліч людців, котрі не знають мову, якою пишуться закони, отже, не розуміють, «за» чи «проти» чого вони голосують), наведу кілька прикладів застосування терміну «свобода» в Основному Законі. Скажімо, статтею 8 гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. За статтею 15, держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. Стаття 17 фіксує: «Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності».

Далі – не менш конкретно. Стаття 21: «Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними». Стаття 22: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Стаття 23: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості». Стаття 29: «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність». А далі у Конституції йдуть свобода пересування, свобода думки, свобода слова, свобода світогляду і віросповідання, свобода об‘єднання у політичні партії, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, і т.д.

А ще є в Основному Законі така важлива – для депутатів та урядовців передусім – стаття 3: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Отож усі разом ці статті, як на мене, дають цілком конкретне наповнення поняття «свобода». Тому той, хто боровся за свободу у тому сенсі, як про це говорить Конституція України, гідний нагородження відповідним орденом, не має значення, де саме він, скажімо, воював – в УПА, у Червоній армії, у Війську Польському чи в армії США. А той, хто боровся з Гітлером тільки задля того, щоб Сталін міг ще ширше розбудувати ҐУЛАҐ, - і дожив до наших днів, не змінивши думки, той вартий не ордена, а суду. На кшталт Нюрнберзького. За злочини проти людства і людяності, хоч, за Василем Волгою, він і ніс «свободу» від нацистів у лавах військ НКВД. Але хіба це справжня свобода – встановлення одного тоталітаризму замість іншого? І якщо позиція одного із членів керівництва СПУ збігається з позицією всієї партійної фракції (а це засвідчують результати голосування), то чим насправді є Соцпартія – командою ледь замаскованих сталіністів чи просто лакеями олігархів, для котрих свобода (крім власної свободи грабунку всіх) – це більмо на оці?

Особливої пікантності ситуації додає те, що СПУ намагається за будь-яку ціну стати повноправним членом Соціалістичного Інтернаціоналу, чільними принципами котрого є Свобода, Справедливість і Солідарність. Цікаво воно буде: соціалісти всього світу вкладатимуть у поняття свободи один зміст, а українські – зовсім інший, бо ж це «надзвичайно суб‘єктивно». Можна тільки привітати Соцінтерн із бажанням прийняти до своїх лав таку партію, як СПУ.

А от для «антикризової коаліції» таке антиконституційне трактування свободи відкриває просто-таки небачені можливості. Хіба не можна взяти й розстріляти всіх противників чинної влади, «суб‘єктивно» витлумачивши норми Конституції щодо громадянських прав і свобод? В часи товариша Сталіна так, до речі, й робили. Хоча, з іншого боку, якщо й противники «антикризової коаліції» підуть шляхом товариша Волги, то хіба ж буде порушенням чиєїсь свободи розстріл Верховної Ради з гармат важкого калібру?

...Ні, Жан-Поль Об‘єктивов абсолютно не винен, що дав іншу політичну адресу нападу на свободу у Верховній Раді. А от те, що ніхто із тележурналістів не звернув увагу на тоталітарно-соціалістичний демарш у парламенті, зайвий раз засвідчує професійний (чи «професійний»?) рівень наших «гієн телекамери».