Напередодні прем'єри 13 квітня, знімальна група стрічки "Штольня" підбила підсумки створення першого українського молодіжного трилера.

Стрічка стартує одночасно на 30 екранах в 11 найбільших містах. З проблемами зіткнулися дистриб'ютори на Сході України. «У східних містах ми відчули великий негатив до української мови, – з прикрістю констатує продюсер дистриб'юторської компанії "Артхаус Трафік" і співпродюсер фільму Денис Іванов. – Я сам родом з Донецька. Менеджери кінотеатрів там хотіли б запустити наш фільм. Але вони бояться, що люди поб'ють сітілайти, білборди з афішами – настільки там не толерантне ставлення до української мови. Проте це не з вини донеччан. Через передвиборчу агітацію за чи проти російської мови розпалюються антиукраїнські настрої".

Попри такі труднощі, в одному донецькому кінотеатрі "Штольня" все-таки йтиме. Демонструватимуть стрічку, крім Донецька, в Дніпропетровську, Одесі, Харкові, Кривому Розі, Запоріжжі, Полтаві, Сумах, Черкасах, Києві. Як це не парадоксально, але найбільше не повірили в українське кіно українською мовою в Івано-Франківську – рідному місті режисера картини Любомира Кобильчука. Там "Штольню" не взяв у прокат жоден кінотеатр. Тож на Західній Україні стрічку побачать лише львівські глядачі.

"Детектор медіа" вже писала про конфлікт продюсерів "Штольні" з Міністерством культури та туризму з приводу дофінансування проекту. За словами Любомира Кобильчука міністерство так досі й не допомогло. Кошти знайшли без допомоги держави. Не зверталися і до жодних політичних сил, хоча можливість була: перед виборами не одна партія та блок готові були вкласти гроші в кіно. Доказом цього є так неоднозначно сприйняті публікою та критиками "помаранчеві" блокбастери. Інвестора знайшли політично незаангажованого – алкогольний бренд. Однак продюсери заради цікавості продовжують телефонувати до Мінкульту, де їх щоразу просять "передзвонити завтра". "Фільм пройде в прокаті, а нас усе годуватимуть отакими "завтра", - жартують творці "Штольні".

За перший вікенд продюсери сподіваються виконати план-мінімум – зібрати 70 тисяч доларів касових зборів. Як відомо, бюджет "Штольні" – 4 мільйона гривень. Вкладені власні кошти продюсери сподіваються не лише повернути, а й перекрити. Принаймні, для цього є всі передумови. По-перше, "Штольня" – перший вітчизняний жанровий фільм, молодіжний трилер. По-друге, автори з самого початку знімали комерційне кіно.

«Ідея проекту виникла в мене два роки тому під час навчання в інституті (Національний університет культури і мистецтва, – авт.), – розповідає співавтор сценарію, оператор і продюсер Олексій Хорошко. – Я відчував нестиковку між тим, що нам розповідали викладачі, і тим, що я бачив у кінотеатрах. І вирішив, чому б не зняти фільм не в жанрі радянського чи поетичного кіно, а такий, на який ходить глядач».

Для дебюту у великому кінематографі Олексій Хорошко і Любомир Кобильчук обрали свій улюблений жанр – трилер, або молодіжний хорор. За задумом у фільмі мало віддзеркалюватися життя тих, хто дивитиметься кіно. Типові герої – студенти, типові ситуації, типові діалоги. Єдина відмінність – нетипові для реального життя обставини.

Вибираючи "студентів з нашого двору", на кастингу переглянули понад тисячу претендентів. П'ятеро "обраних" широкому загалу поки що не відомі. Проте у двох акторів уже є досвід епізодичних ролей у кіно.

Незважаючи на дебют, а отже, імовірне дилетантство юних акторів, самі зйомки пройшли без проблем і особливих труднощів. Режисер зізнається, що важким був процес пост-продакшену. З огляду на відсутність технічної бази в Україні, практично все робили в Росії. У Москві переводили відзняте на плівку в цифровий формат, обробляли, додавали графіку та спецефекти, а потім за допомогою лазера конвертували зображення знову на кіноплівку. На "Мосфільмі" друкували негативи. Там само кодували звук у Dolby Digital 5.1. Любомирові Кобильчуку, за його словами, розповідали, що необхідне обладнання вже рік є на студії Довженка, однак його досі не введуть у дію, тому все ще доводиться їздити обробляти звук до сусідів.

Єдине, що вже можна робити на Батьківщині – це спецефекти і кінокопії. Київська копіювальна фабрика вже вийшла на рівень європейських лабораторій. За словами команди "Штольні", вони з недовірою звернулися до вітчизняного підприємства, але результат їх вразив. Отримані кінокопії перевершують московський продукт.

Важко прогнозувати, якої якості продукт презентує нам творча група дебютантів і напівпрофесіоналів. Любомир Кобильчук навіть не має закінченої режисерської освіти – він лише півроку займався на спеціалізованих курсах у Німеччині. А в його доробку – робота сценаристом і асистентом режисера в рекламі та музичних кліпах. «Я не вважаю, що для створення кіно обов'язково потрібен диплом режисера, – говорить Любомир Кобильчук. – Достатньо лише мати бажання й талант. Мені подобається і високобюджетне кіно, і малобюджетні стрічки. Подивіться, як вони однаково добре вдаються Гаю Річі, Роберту Родрігесу. Щодо моїх особистих уподобань, то мій улюблений режисер – Стівен Спілберг. Також я дуже ціную творчість Майкла Бея».

Своєю роботою дебютанти великого кінематографу задоволені. Задум реалізовано, грошей вистачило (молодим кінематографістам надавали чимало знижок і вигідних пропозицій, тому в бюджет вклалися). Єдине, чого хотілося ще, – збільшити витрати на рекламу. Хоча, наприклад, у Києві "Штольня" розгорнула доволі масштабну рекламну кампанію, принаймні, на зовнішніх носіях.

Обмежуватися кордонами українського кінопростору автори "Штольні" не збираються. Вони хочуть просувати свій продукт до закордонного глядача. До продюсерів уже надійшла пропозиція виставити свій фільм на Канському кіноринку. Власне, туди й «гострять лижі» продюсери. У Каннах і контракти, і перспективи, і майбутні прибутки. А поки що "Штольню" очікує українська публіка. Можливо, вона нарешті побачить справжній перший український блокбастер?