Свобода слова: знищення по-українськи

29 Липня 2011
51781
29 Липня 2011
15:52

Свобода слова: знищення по-українськи

51781
Підписання президентом закону «Про судовий збір» знаменує створення можливостей для повної ліквідації свободи слова. Не з використанням брутальної цензури, а за допомогою фінансових важелів і найсправедливішого вітчизняного суду.
Свобода слова: знищення по-українськи

Віднині Ганна Герман та Дарка Чепак, Дмитро Стус та Іван Драч, Тарас Чорновіл та Семен Глузман матимуть повне право заперечувати наявність в Україні утисків свободи слова. Які там іще утиски? Підписання Віктором Януковичем 28 липня закону «Про судовий збір» знаменує створення можливостей для повної ліквідації свободи слова. І не з використанням брутальної цензури (хай навіть у вигляді темників) чи нальотів на редакції бравих хлопців із «оновленої» СБУ, звідкіля вичищено українських патріотів, а за допомогою фінансових важелів і найсправедливішого вітчизняного суду.

 

Про що йдеться? А про те, що серед іншого новий правовий акт скасував норму законодавства, яку було введено після парламентських слухань щодо стану свободи слова, проведених ще 2003 року. Тоді було встановлено пропорційний до ціни позову розмір судового мита за позовами про відшкодування моральної шкоди - 10%, коли йшлося про великі суми, що їх вимагали від мас-медіа та журналістів позивачі. Це унеможливлювало (якщо не теоретично, то практично) вимагання величезної суми за начебто заподіяні збитки. Скажімо, якщо позивач прагнув одержати за свої моральні збитки мільйон гривень, то він мусив при поданні позову сплатити мито у розмірі 100 тисяч гривень. Ясна річ, депутати, чиновники, тіньові ділки і навіть легальні мультимільйонери з того моменту почали значно обережніше боротися за свою вщент потоптану клятими писаками гідність: бо ж якими «правильними» не є українські суди, але трапляється в них різне. Можна мільйон не набути, а сто тисяч пустити на вітер. От і почалися досить-таки скромні позови: наприклад, 2007 року спікер Верховної Ради Олександр Мороз дуже хотів отримати від автора цих рядків п'ять тисяч гривень за тяжку моральну травму. Та не вийшло із грошима, хоча справа дійшла аж до Верховного суду. А резонанс кількох подібних позовів (деякі з них спікеру-соціалісту вдалося виграти, скажімо, Печерський суд установив, що порушення Морозом коаліційної угоди улітку 2006 року в жодному разі не було зрадою) виявився таким гучним, що допоміг згодом Соцпартії України втратити місце серед консультативних членів Соцінтерну...

 

Тепер же маємо повернення до часів «розвиненого кучмізму», коли на ЗМІ буквально накочувалися хвилі позовів про відшкодування моральної шкоди на величезні суми, які часто призводили до закриття газет та інших мас-медіа (досить згадати історію з «Всеукраинскими ведомостями», які викинули з газетного ринку, відсудивши у видання три мільйони гривень). Підписаний Віктором Януковичем закон «Про судовий збір» установлює, що для позовів про відшкодування моральної шкоди розмір збору становить лише 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше трьох розмірів мінімальної заробітної плати. Це означає, що, сплативши після 1 листопада 2011 року (а саме тоді закон набуває сили) кілька тисяч гривень, будь-який політик, чиновник чи бізнесмен може висувати до мас-медіа та журналістів, що опублікували неприємну для позивача інформацію, позови на мільйонні суми. Отож до парламентських виборів (що відбудуться якраз через рік після набуття законом сили) рештки незалежних ЗМІ можуть і не дожити. А якщо згадати про наполегливе прагнення влади конституювати ледь не все, що ворушиться в інтернеті, як засоби масової інформації, то картина стає ще більш веселою. Для влади та наближених до неї осіб - без лапок, для всіх інших українських громадян - у дуже великих лапках.

 

Та з якого дива ремствувати на чинну владу і всю її рать? Вона діє згідно із своїми принципами - тотально зачищає країну від небажаної інформації. Гітлер із Геббельсом уніфікували пресу одними методами, ці - іншими. Все ж ХХІ століття надворі, ринкова економіка, цензура заборонена Основним законом. От і введені в дію ринкові чинники (в їхньому вітчизняному варіанті, ясна річ): хочеш жити - вертися так, як тобі скажуть. І не допоможе реєстрація на зарубіжному інтернет-майданчику: якщо весь тягар сплати відшкодувань за моральні збитки ляже на авторів дописів і відеороликів, цього вистачить для впровадження належних стабільності і порядку. Агов, хтось там говорив на початку 2010-го: «Усі вони однакові», а хтось із дуже й дуже українських літераторів навіть побачив нові паростки демократії?

 

Та, повторюся, мова не про саму владу, тобто про тих, хто реально ухвалює рішення і впроваджує їх у життя, а про тих, хто створює інформаційний супровід (дехто каже «інформаційний шум») рішенням влади. А такий супровід можна створювати не тільки гучними словами, що роз'яснюють і возвеличують неземну мудрість «залізного господаря» та його вірних слуг, але й красномовною мовчанкою у ситуації, коли за суспільним статусом і нинішньою посадою людина не повинна мовчати.

 

Названі мною особи (список, зрозуміло, невичерпний) у силу специфіки своїх біографій та нинішніх - формальних і неформальних - статусів аж ніяк не можуть вважатися тими, хто має право зробити вигляд: і я не я, і хата не моя. Дехто з них прямо займається апологетикою режиму, дехто керується принципом «Треба ж комусь щось корисне робити», але про свободу слова говорили всі вони й неодноразово. І що тепер, коли після набуття сили законом «Про судовий збір» відкриється можливість повного знищення цієї свободи - причому начебто демократично, без політичних репресій, без цензури, - як відреагують ті, хто свого часу, безумовно, зробив щось реальне для ствердження в Україні прав людини, в тім числі і права вільно висловлювати та поширювати свої думки? Промовчать, скажуть, не треба зарання здіймати галас, спробують відбілити владу? Чи стануть розказувати про справедливі й гуманні вітчизняні суди, здатні захистити невинного й покарати винуватих? Чи ми спородимося побачити чийсь демарш - мовляв, Віктор Федорович та свобода слова мені однаково дорогі, але я все ж обираю свободу слова?

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
51781
Коментарі
4
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
гражданин
4895 дн. тому
....нет - я так не считаю..... в целом ..... сегодняшняя БАНДА может творить МНОГОЕ ....но не ВСЕ .... а просто - НЕТ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА .... а НЕТу ....
Мииша
4895 дн. тому
Врать надо меньше - тогда и исков не будет
exdon4ak
4895 дн. тому
"гражданин"!Ти справді вважаєш що хам та ті,хто його посадив в крісло,злякаються галасу журналістів? Хоча мовчати таки ніяк не можна.
гражданин
4895 дн. тому
.....а теперь хочу видеть как вся ЖУРНАЛИСТСКАЯ братия ( типа не ПРОДАЖНАЯ) выступит ЕДИНЫМ ФРОНТОВ в ЗАЩИТУ как СВОИХ так интересов ГРАЖДАН ...на поприще СВОБОДЫ СЛОВА ...ждемс....
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду