Те, що відбувається в українському інформаційному просторі протягом останнього року, можна назвати зачисткою. Зачисткою від реального плюралізму, критичності, глибоких дискусій, складних тем, незалежних експертів і від журналістів, спроможних мати й відстоювати власну громадянську позицію. Тобто від тих, хто не згоден бути транслятором або статистом, хто хотів лишитися професіоналом.

Початок не був несподіваним: процес стартував із телевізійних каналів. Зважаючи на те, що в телебізнесі в Україні так і не виникло нормального, прозорого й конкурентного ринку, зачистка стала справою техніки.

Якщо з 14 загальнонаціональних каналів 12 контролює держава, представники влади та великі бізнесмени, для яких медіа завжди були інструментом, а не бізнесом, то домовитися між собою для них проблемою не було. Правила гри були цілком прогнозованими: влада хоче сприятливого інформаційного простору нібито для проведення реформ. Власники каналів ці правила зрозуміли і втілили в життя.

Тих із журналістів, хто посмів публічно не погодитися з такими правилами і підписався під заявами про цензуру, швидко прибрали з ефіру, принаймні новинного. Звільнення стали трендом не лише в Києві, але й у регіонах.

Та головне, як відомо, - результат. А це контент - зміст продукції, який телеканали пропонують своїм споживачам. Якість цієї продукції стала критично низькою.

Як показує моніторинг «Детектор медіа», більшість каналів регулярно замовчують цілу низку суспільно важливих тем: починаючи від зниження рівня життя та антивладних виступів і закінчуючи власне проблемами свободи слова.

Як доводить інше дослідження - контент-аналіз Академії української преси, телеканали специфічно розуміють поняття «баланс та об'єктивність інформації», десь на рівні «74 відсотки інформації про владу і 16 відсотків про опозицію».

І це вельми яскравий результат того, що відбулося в інформаційному просторі протягом останніх 15 місяців, і відбулося зовсім не випадково.

Та на цьому процес не зупинився. Як показують останні події, можемо говорити про початок другого етапу операції «Зачистка», спрямованого вже не стільки на найбільш масові ЗМІ, скільки на медіа, здатні сприяти формуванню громадської думки та впливати на людей, що ухвалюють рішення.

27 червня в Києві масово роздавали фальшивий випуск головного аналітичного тижневика країни «Дзеркало тижня», де тема номера - рівень життя головного редактора газети Юлії Мостової. За кілька днів колектив газети оприлюднив відкритого листа, в якому...

Хто стоїть за цією провокацією, достеменно не відомо, та треба сказати, що підірвати репутацію цього видання хотів би не один український політик. Тому, якщо влада не причетна до цього, вона має забезпечити реальне розслідування справи фальшування видання. До операції з розповсюдження було залучено сотні людей, тож розслідування не мало б бути складним завданням.

29 червня редакція відомого донецького сайту «Острів» заявила про спробу міліції незаконно отримати доступ до інформації, що зберігається на серверах сайту. Головний редактор видання Сергій Гармаш повідомив, що отримав підтвердження запиту міліції до провайдера інтернет-послуг із цього приводу у зв'язку зі справою, порушеною через позов депутата Юрія Іванющенка, відомого як друга президента Януковича.

«Острів» - не просто авторитетний і незалежний донецький ресурс, що для цього регіону рідкість. Свого часу саме «Острів» публікував чи не найбільше розслідувань про представників нинішньої правлячої верхівки, яка переважно родом саме з Донецька. Тож загроза для сайту видається зовсім не випадковою.

30 червня на допиті в прокуратурі побував заступник головного редактора найвідомішого українського інтернет-видання «Українська правда» Сергій Лещенко. Він три години давав свідчення у справі №10-26405 «погрози вбивством».

Як написав Лещенко у фейсбуку, «допит тривав три години. Стосувався справи Інни Богословської, яка вичитала погрози на свою адресу в блозі в інтернеті». Там же журналіст припускає, що справжнє завдання цієї справи - витягнути сервери УП та блокувати роботу редакції. Інна Богословська таке припущення заперечила, але закликала «разом писати закон», який би регулював український інтернет. Те, що інтернет намагаються регулювати найперше авторитарні режими, нікого з української влади не зупиняє.

Вже 4 липня Андрій Шевченко повідомив про намір парламенту розглянути законопроект №6603, який за подачі уряду передбачає штрафи для «незареєстрованих інформагентств». Як відомо, за чинним законом про інформагентства, агенцією можна назвати будь-кого, в чию діяльність входять «збирання, обробка, творення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та розповсюдження інформаційної продукції».

«Що це означає на практиці? Що завтра на порозі "Української правди" або блогера Олени Білозерської з'явиться людина з податкової або з Мін'юсту, яка скаже: "Друзі, у мене для вас три новини: 1) я вас вважаю інформаційним агентством, 2) ви - незареєстроване інформагентство, 3) з вас штраф: цього разу - дві з половиною тисячі, наступного разу готуйте п'ять тисяч"», - зазначає Шевченко. За кілька годин, після того як інформація про можливий розгляд цієї урядової ініціативи поширилися в інтернеті, документ зник із порядку денного. Однак гарантії, що він не з'явиться там знову так само несподівано - жодної.

Всі ці події, які так щільно співпали в часі, можуть виявитися зовсім не випадковими. Вони радше засвідчують поки що фрагментарний, але цілком зрілий задум влади контролювати незалежні друковані та інтернет-видання.

З телебаченням усі задуми вдалося реалізувати, а апетит, як відомо, приходить під час їжі. Тим паче, що, зважаючи на останню інформацію про 17 мільйонів користувачів інтернету, стає очевидно: його вага як інформаційного компоненту зросла дуже суттєво.

Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації