17:17
П'ятниця, 3 Лютого 2006

Богдан Батрух: “Якщо не українізувати кінопрокат сьогодні, це не вдасться зробити ніколи”

Великі компанії підтримують впровадження української мови у кінопрокат
Богдан Батрух: “Якщо не українізувати кінопрокат сьогодні, це не вдасться зробити ніколи”

Дискусію щодо українського дубляжу фільмів у вітчизняному прокаті «Детектор медіа» продовжує  розмовою з Богданом Батрухом.  Пан Богдан  представляє  погляд на проблему кінодистрибуційних  компаній-мейджорів, які, всупереч  «маленьким»  компаніям, підтримують  кроки уряду.

Почати варто буде з цифр. Один із головних аргументів противників дублювання українського прокату українською мовою – східні області, які складають основну базу касових зборів, перестануть ходити в кіно. По-перше, очевидно, що стовідсоткового відпадання “великих промислових центрів” не станеться, по друге – існує конкретна статистика прокатних зборів. Для фільму Пітера Джексона “Кінґ Конґ” вона виглядає так:
Київ - 31%
Харків - 7%
Одеса - 14%
Донецьк - 3%
Львів  - 2%
Дніпропетровськ  - 8%.

Як бачимо, хоч Львів справді пасе задніх, лояльний до всіх мов Київ збирає стільки грошей, скільки весь схід і південь України разом узяті.
Надав ці дані “Детектор медіа” Богдан Батрух, голова однієї з найбільших компаній-мейджорів, що займаються дистрибуцією кіно продукції в Україні, засновник найбільшої в Україні мережі кінотеатрів “Кінопалац”. Про те, які міфи існують навколо українізації прокату, хто стоїть за “рухом опору” дистриб’юторів та про відродження українського кіно – розмова з паном Богданом.

- Розкажіть, будь ласка, про ваш шлях до українського кінопрокату та ваше бачення ситуації, що склалася.

- Я з’явився в Україні ще в 90-х роках. Тоді показ американських фільмів в Україні був заборонений: з 1989 до 1995 року було ембарго на всій пострадянській території (в тім числі і в Росії). Це було пов’язано з піратством. Ембарго було накладено через Джека Валенті, котрий був головою American Motion Pictures Association. В тому часі я працював для АМРА, як їх консультант по авторських правах в Україні. Ембарго було накладено тому, що американці сказали: доки не буде закону, який боровся б з піратством, вони не даватимуть фільмів ані до України, ані до Росії.

До 90-х фільмів були радянські фільми і якась частина західних фільмів. Від 90-х років радянських фільмів не продукувалося, і, властиво, всі кінотеатри були знищені. До 1995 року вся кіношна індустрія не працювала, тому що не було продукції, на яку народ міг би ходити, а очевидно, що це мала бути найбільша кіношна індустрія – американська. Це 90% усіх фільмів світу. Це місце, де таланти з усього світу з’їжджаються, щоб працювати. Працюючи в АМРА, я співпрацював із українськими депутатами над законом про авторські права. Його впровадили в грудні 1994 року, в 1995 він уже набрав сили.

Десь у тому часі було прийнято аналогічний закон і в Росії. Від 1995 року американські дистриб’ютори пішли на ринок Росії та України, і це призвело до відродження кінопрокатної індустрії – з приходом американських мейджорів.
Чому американці такі потужні у виробництві фільмів? По-перше, тому, що вони продукують дуже гарні фільмі, а по-друге – їхня політика полягає в тому, щоб бути дуже локальною фірмою. Наприклад, показуючи фільм у Франції, вони дублюють його і показують як французькомовний фільм; те саме з Німеччиною, і з Росією. І це призвело до драматичного розвитку кіноіндустрії в Росії, яка до того, власне, не функціонувала. Винятково завдяки тому, що американці почали дублювати фільми російською мовою і пропагувати російськомовне кіно.

Україна не пішла тим шляхом, бо в законі було записано, що фільм може бути дубльований українською мовою або мовою однієї з етнічних груп, що проживають в Україні. І це допровадило до того, що 100% фільмів були озвучувані російською мовою. Це призвело до того, що в Україні не відроджувалася своя фільмова індустрія. Без дублювання фільмів українською мовою неможливо уявити відродження власного кіновиробництва.

Уявімо собі: в Україні є 100 потужних американських фільмів, які виходять російською мовою. Хтось знімає один чи два фільми українською – вони просто не витримають конкуренції. Але якщо буде навпаки – 100 фільмів потужних американських компаній будуть виходити українською, то очевидно, що українські фільми зможуть у цій атмосфері вибороти собі простір тим, що вони висвітлюють локальні теми, – так, як ця індустрія була відроджена в Росії.

Ми в 1998 році були першими, відроджуючи кінотеатри і будуючи “Кінопалац”; нам всі говорили, що це неможливо. Минуло сім років і я бачу, що кіношний бізнес непогано себе почуває в Україні. Наша компанія мала колосальний вклад в розвиток усіх українських кінотеатрів, приносячи якісь стандарти і способи організації. Властиво, решта навчилася в нас. І я думаю, як ми зуміли відродити український прокат, так само зможемо відродити й українську фільмову індустрію.

- Наскільки я зрозумів, ви брали активну участь у консультаціях, які провадив уряд перед прийняттям постанови.

- Думаю, що я брав меншу участь, ніж інші, я був включений в другій частині цих консультацій, але факт, що я виступав проти деяких речей. Я відразу виступав проти субтитрів на копіях дубльованих по-російському фільмів, бо це просто посміховисько, і не варто того робити. Зразок такого ми бачимо зараз на телебаченні. Змішування українських субтитрів і російського фільму, який всі розуміють, – це просто посміховисько з української мови.

- Якщо вірити панові Кириленку, продюсери виявили дивовижну непослідовність, спочатку письмово погодившись із пропозиціями уряду, а згодом виступивши проти них. Як ви це пояснюєте?

- В Росії і в Україні подібні компанії мають подібну частку ринку, і мейджори мають більшу частину: наша компанія має найбільші збори як в Україні, так і в Росії. Оскільки наша компанія вважає, що дублювання є дуже позитивним явищем для розвитку українського фільму і має для нього фундаментальне значення, думаю, що й решта великих дистриб’юторів підтримують нас.

Наприклад, компанія “Gemini”, яка має великого виробника – “Fox”, не бачить тут ніякої проблеми. Я хочу нагадати, що на тому круглому столі з обговорення постанови не була присутня компанія “Gemini”. Єдина компанія, яка мала невиражену позицію, – це компанія “Синергія”, яка нібито володіє правами “Time/Warner” (хоч ситуація невиразна: має ті права вона чи “Кіноманія”), але я думаю, що “Синергія” більше говорила про ситуацію, пов’язану з дистрибуцією фільмів від російської компанії “West”. Це єдина компанія, яка не підписала договору. Але я не можу зрозуміти, чому дехто має одну думку одного дня, а іншого іншу. З-поміж усіх присутніх великі компанії не виступали проти українізації прокату.

- Один із аргументів опонентів – з ринку будуть змушені піти невеликі дистриб’ютори незалежного, авторського, фестивального кіно.

- Тут є два аспекти. По-перше, малі дистриб’ютори не зникнуть, бо вони є філіями великих російських компаній. Це “Central Partnership”, “Піраміда”, “West”, “Артхаус трафік”. Вони прекрасно живуть в Росії, прокатуючи копії водночас і в Україні, не витрачаючи при цьому жодної копійки. Чому вони мають просто брати і вивозити гроші з цієї країни? Я цього не розумію. Вони мають право або далі працювати як російські філії, або зорганізуватися як українські компанії. Якщо вони будуть зорганізовуватися як незалежні українські компанії, вони не будуть купувати в Росії копії, як це роблять тепер.

Далі. Продуцент фільму завжди бере на себе витрати, пов’язані з озвучуванням чи субтитруванням фільму. Ясно, що російським компаніям дуже вигідно, купивши один раз права, прокатати фільм не тільки в Росії, але й в Україні, за ті самі гроші. Ясно, що вони хочуть тільки заробляти гроші в цій країні, нічого не віддаючи для неї.

- Скільки в Україні взагалі дистриб’юторів, які не є залежними від російських компаній?

- Єдина незалежна суто українська компанія – це компанія, пов’язана з Андрієм Халпахчі. Я можу сказати, що це дійсно суто українська компанія, яка працює напряму з виробниками фільмів. Всі інші компанії – то філії російських фірм. Або, наприклад, на каналі “Інтер” є компанія “IntWest”, яка купує стрічки тільки в Росії. Тут є інша проблема, що вони купують фільми на вторинному ринку, вже дубльовані на російську мову, а їм треба виходити на первинний ринок і купувати фільми від продуцентів.

- Чому тоді, якщо вони всі залежні від росіян, дехто перебуває на поступливій позиції, а дехто ні? Наприклад, та ж “Ґеміні”?

- Бо вона працює з американською компанією “Fox”, і всі американські компанії розуміють, що треба достосовуватися до вимог держави і людей, які живуть у ній. І вони будуть іти назустріч. Якщо українці хочуть бачити фільми і на російській, і на українській мові, вони це зроблять без проблем. І так – усі великі компанії – “Buena Vista International”, UIP, “Time/Warner”, “Fox”, “Columbia/Tristar” – всі вони мають таку політику щодо країн в усьому світі. Суто російські компанії мають не більше від 15% українського ринку.

Тільки наша компанія має прямий контракт з UIP та “Buena Vista International”, три інші компанії йдуть через російських посередників. Оскільки “Gemini” – німецька компанія, вони теж не мають нічого проти української мови.

Але дві інші компанії, які мають права Time/Warner” і “Columbia/Tristar” – це російські компанії “Каскад” і “Каро”. Вони журяться про одне: що як тепер, коли вийшла постанова про дублювання українською мовою, американці прийдуть до них і скажуть: ну а пощо нам посередник з Москви? Ми можемо цей контракт зробити напряму з компанією в Україні. Тому росіяни і піднімають через свої філії галас, щоб втримати цей контракт і не втратити частку ринку ще більшу, ніж та, яку вони вже втратили від того, що наша компанія працює напряму з американськими виробниками.

- Тобто, у всіх випадках ідеться про безпосередню фінансову зацікавленість російських компаній?

- Очевидно.

- Іще один аргумент проти – в Україні немає відповідної DOLBY-студії, і відповідно дублювання доведеться робити в Чехії або в Росії?

- Але такої студії нема в прибалтійських країнах, у Словенії, в Болгарії. По-перше, не бачу проблеми, щоб субтитрувати фільми, як це роблять у прибалтійських країнах. Це можна зробити де завгодно, хоч би й в Україні, купивши відповідну машину. Як ідеться про дубляж, то звуки акторів записуються в Україні, а де вони мають бути зведені – це питання кожного продуцента фільму, і це майже ніколи не робиться в тій країні, де звуки було награно. Очевидно, що для компаній, які будуть самі озвучувати, для маленьких компаній це проблема. Для таких компаній, як навіть компанія Халпахчі, будуть певні складнощі. Але якщо їх не поставити перед цими умовами, вони ніколи не почнуть так працювати. В парламент теж ідуть півсотні партій, а прохідних є сім. Так само з кіношним ринком. Очевидно також, що держава не повинна підтримувати будь-кого фінансово, бо це буде деформація ринку.

- Американські продуценти дублюють фільми самотужки чи просто оплачують цей процес?

- Американці платять колосальні кошти, мінімум 50 тисяч доларів на один фільм. В Україні тих фільмів є 100 на рік – ми говоримо про 5 мільйонів доларів, які американська кіно індустрія готова вкласти в розвиток української. Очевидно, що всі переклади будуть зроблені в Україні, всі актори будуть українські, всі звуки будуть награні тут. Чи будуть вони тут зведені – залежить від технічної бази. Я вже знаю бізнесменів, які готові вкласти гроші в будівництво таких студій.
Наступний етап – друкування копій в Україні, це ще одні 5 мільйонів доларів, які американські виробники готові вкласти в розвиток кіноіндустрії в Україні. Це гроші, які міністерство культури ніколи не знайде, і це колосальний поштовх для розвитку українського кіно.

- Наскільки швидко можна поновити технічний процес друкування копій в Україні?

- По-перше, треба почати творити українськомовний ринок. Він потрібний не з національних, а з економічних причин. Це дасть змогу ефективніше боротися з піратством, адже зараз увесь масив контрафактної продукції завозиться з Росії в готовому вигляді. Дублювання дозволить чітко ідентифікувати: де виготовлено ту чи іншу копію, і це підріже піратство під корінь.

Створивши окремий ринок, ми зможемо нарешті досягти, щоб географічна територія України відділилася від території інших країн, і тут могла утворитися група інтелектуалів, які могли б творити кіно про проблеми людей, що тут живуть. Якщо фільми будуть російськомовні, це буде не Україна, а щось таке, як Сибір чи Закавказзя чи якась перехідна територія. Якщо ми хочемо відтворити географічне поняття України як поняття України культурне, ми мусимо запровадити дублювання фільмів українською мовою.

Мусить бути якась різниця, щоб відділити наше кіно від чужоземного. Це одинокий шанс відродити українське кіно. І я впевнений: зараз є остання можливість запровадити дублювання фільмів українською мовою. Якщо ми її втратимо, ми втратимо українське кіно назавжди.

- Який перший фільм глядачі побачать українською мовою?

- Це буде тривимірний анімаційний фільм “Cars” – за стилістикою це нагадуватиме “В пошуках Немо”. Ми зараз перебуваємо в процесі переговорів, прем’єра відбудеться десь у квітні – травні. Ми зумисне не прив’язуємося до дати 1 вересня, щоб продемонструвати: для нас це не примус.

- Чи правда, як запевняє дехто, що квитки на фільми, продубльовані українською мовою, коштуватимуть дорожче?

- Це не має ніякого стосунку до питання, мова не вплине на вартість квитків.

Розмовляв Роман Горбик, для “Детектор медіа”

Три джерела та три головні проблеми на шляху до дубляжу фільмів українською мовою

Чи варто дублювати українською

Кіна не буде з 1 вересня?

Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
Теги:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
25077
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop