Нещодавно Шевченківський районний суд міста Києва проголосив рішення у дуже своєрідній, навіть прецедентній справі щодо захисту авторських прав. Справа має свою цікаву історію і не менш цікаве продовження.

Почалося все 7 грудня 2007 року, коли в Українському домі відбулась презентація виставки російської фотохудожниці Катерини Рождественської. Для висвітлення події (себто, презентації) запросили представників засобів масової інформації, яким дозволили вільно здійснювати фото- і відеозйомку. На презентації була присутня сама авторка, яка охоче позувала поруч з експонатами майбутньої виставки.

В кінці січня 2008 року виставка завершила роботу, а навесні 2008-го медіахолдинг ТОВ «Еволюшен Медіа», кореспондент якого висвітлював подію презентації, отримав позов про захист авторських прав від імені Катерини Рождественської, в якому ставились вимоги стягнути компенсацію за нібито вчинене порушення авторського права та відшкодувати моральну шкоду. Судами першої і апеляційної інстанцій спір було вирішено на користь медіахолдингу. Проте Верховним Судом України судові рішення попередніх інстанцій були скасовані з формальних підстав, а справу направлено на новий розгляд. Черговий розгляд справи в суді першої інстанції знову завершився відмовою в задоволенні позову.

Отже, чого ж у судовому порядку просила позивачка, і чому українська Феміда вкотре не знайшла підстав для задоволення позовних вимог?

Позовна заява обґрунтовувалась наступними доводами:

1) відповідач у справі (ТОВ «Еволюшен Медіа») буцімто дозволив собі продавати репродукції робіт позивачки - зазначений факт в подальшому не знайшов свого підтвердження, але ця теза була однією з ключових при доведенні підставності позовних вимог;

2) репродукції робіт позивачки у виконанні відповідача значно поступились первісній якості фоторобіт, не дали змогу глядачеві оцінити майстерність і новаторство техніки, використовуваних Катериною Рождественською.

При цьому позивачка в особі свого представника не заперечувала, що презентаційний захід, який проходив в інтер'єрі майбутньої виставки, дозволялось знімати без будь-яких застережень і обмежень. Репрезентована позивачкою логіка втілилась в таку схему: оскільки самі запросили, то знімати можна і скільки завгодно, але виставляти на сайті - ні. Тим більше, виставляти за платню.

Зовні аргументи позову видаються серйозними. Але, як виявилось, не все те золото, що блищить.

Деякі особливості медійного ринку на сучасному етапі

Сьогодні нікому не потрібно пояснювати, що таке фотобанки, наскільки послуги цих специфічних суб'єктів увійшли в наше життя. Фотобанки, в залежності від реципієнтів, поділяються на декілька видів. З-поміж них аналітики виділяють фотобанки (їх в Україні дуже небагато), які працюють виключно для засобів масової інформації.

ЗМІ, і це знову прописні істини, мають подвійну природу. З одного боку, вони інформують громадськість про все значуще в Україні і світі, з іншого - як суб'єкти господарювання ЗМІ мають на меті отримання прибутку. Як мінімум, аби вижити в жорсткому конкурентному середовищі. А формулу виживання вигадали задовго до нас: заробляй більше, витрачай менше. Наприклад, замість утримання цілого штату кореспондентів купуй готову новину від тих, хто фінансово і ресурсно може собі дозволити виступити інформаційним донором. Виходить дешевше, і завжди, на відміну від власного продукту, є вибір.

Відтак ЗМІ купують новини у донорів, і такими донорами виступають, зокрема, медіафотобанки, які спеціалізуються виключно на ЗМІ. Що ж продають засобам масової інформації медіафотобанки?

Як це не пафосно звучить, але продають новини, ілюстровані фотографіями. Після Н'єпса (винахідника фотографії. - Ред.) багато води збігло, і сучасний споживач інформації навряд чи уявляє собі видання, позбавлене картинок.

Зацікавлені в ілюструванні новинних блоків і ті, кого ця інформація напряму стосується - автори робіт, що проводять виставки, і галеристи. Маститі автори, які не потребують зайвої реклами (якщо реклама взагалі може бути зайвою), хочуть, аби якомога більше коло людей дізналось про місце, день і час відкриття виставки. І цього досить (в кінці 80-х років минулого століття, наприклад, пів-Києва не злякалось дощу при одному градусі тепла, багатогодинних черг, аби тільки побачити роботи метра - Іллі Глазунова). Для менш відомих авторів ілюстрована фотографіями інформація про відкриття виставки - то неабияка реклама. Адже серед величезної кількості культурних заходів, значної кількості митців, більшість з яких відома виключно фахівцям, існує велика конкуренція за глядача. Організація презентації виставки з наступним висвітленням події в ЗМІ - це заявка на перемогу в конкурентній боротьбі. І всі розмови авторів, що вони не женуться за кількістю відвідувачів, надаючи перевагу якості, є нікчемними: навряд чи хтось, організовуючи відкриту для всіх виставку, мріє стати кумиром для обраних, але дуже небагатьох.

Отже попит формує пропозицію. Є культурні заходи, які засіб масової інформації хоче запропонувати своїм читачам. Завдання представників медіафотобанку - надати їм на вибір якісний звіт про подію: фоторяд, який дозволить кожному стати учасником презентації, не виходячи з офісу. При цьому абсолютно зрозуміло, що фотографічна інформація не є самодостатньою, вона потребує детального опису: подія, її місце та хронологічні рамки, зазначення митця тощо. Без такої інформації світлина викличе безліч питань,  тобто жодним чином не зможе вважатись саме новиною про конкретну подію.

Результатом роботи кореспондента медіафотобанку є новина, ілюстрована фотографією. Таке органічне поєднання текстової і фотографічної інформації втілюється в оригінальний фотоінформаційний продукт, який і становить об'єкт продажу (особливо враховуючи зміст статей 38, 39 Закону України «Про інформацію» в старій редакції, коли інформація визнавалась об'єктом права власності і товаром, який можна було вільно продавати і купувати).

Думаю, що статус і предмет діяльності відповідача у згадуваній справі окреслено достатньо чітко: фотобанк, який спеціалізувався на продажу фотоінформаційних продуктів виключно для ЗМІ.

Аналіз позовних вимог крізь призму українського законодавства

На сайті медіафотобанку «Фотолента/PHL» (входить до складу ТОВ «Еволюшен Медіа») - відповідача у справі - в демонстраційному режимі з'явився фотоінформаційний репортаж із презентаційного заходу з нагоди відкриття виставки російської фотохудожниці Катерини Рождественської: загальним, середнім і крупним планом, як цього вимагає загальноприйнята техніка репортажної зйомки. І що цікаво, з-поміж інших подій було в декількох варіантах відтворено експонати майбутньої виставки: крупним планом (експонат під рамку з невеличким фрагментом стіни) і середнім планом (частина експозиції, на якій вміщено шість фоторобіт одразу).

Претензії було пред'явлено до робіт, знятих крупним планом, - буцімто вони є відвертими репродукціями, тільки набагато гіршої, ніж оригінал якості. І так відтворювати авторські роботи в принципі заборонено, оскільки це порушує права автора.

Сумнівна позиція, і ось чому.

По-перше, відтворення мало місце в обох випадках. Відтворення авторських робіт без згоди автора (окрім спеціальних випадків, про які буде зазначено нижче) саме по собі є порушенням авторського права - без прив'язки до того, шість робіт ти відтворював одним кадром чи кожну роботу фотографував окремо, під рамку.

По-друге, неправильно називати фотографії робіт крупним планом репродукціями, заперечуючи при цьому, що роботи середнім планом (шість одним кадром) так само є репродукціями (відтворенням). За відсутності нормативної дефініції поняття «репродукція» слід користуватись семантичним значенням цього слова (як приклад - визначення з «Вікіпедії»). Тому, за логікою, будь-яке відтворення фотороботи є її репродукцією.

По-третє, аргументація позову в цьому аспекті є абсолютно безпідставною. Позивачка стверджувала: хтось (а не конкретний відповідач - така от юридична конструкція!) може взяти саме цю, відтворену крупним планом, роботу, і незаконно її використати. Таке складається враження, що наші чудо-майстри не могли б так само незаконно використати шість відтворених робіт замість однієї (якби технічно у них така можливість була - медіафотобанки надійно захищаються). Просто неповага якась до місцевих знавців комп'ютерної справи, чесне слово.

Невдячною є справа віднаходити логіку в позиції протилежної сторони, та ще й намагатись її якось аналізувати. Але вибору іншого немає. Отже, що нам намагалася нав'язати позивачка: фотографувати дозволено без обмежень. А поширювати на широкий загал можна не все. Звідси виникають питання: а що можна і якою логікою слід користуватись, відбираючи відзняте для поширення? Існують певні правила, чи логіка в кожному конкретному випадку має ставати зрозумілою виключно з позовної заяви, коли вже пізно щось виправляти?

Відповідаючи на це запитання, не слід забувати одну важливу обставину: метою відтворення фоторобіт було новинне інформування про майбутню виставку, яке здійснювалось за запрошенням самої авторки. І саме відтворення фоторобіт є нічим іншим як дотриманням канонів репортажної зйомки: обов'язковими є загальні, середні та крупні плани. Нічого нового, все як у всіх у світі. Когось зацікавить авторка на фоні своїх фотокартин, а когось - самі фотороботи. Так і популяризується ім'я, до речі.

Також не слід забувати, що пунктом 4 частини 1 статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» дозволяється без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення відтворювати авторські твори з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії під час перебігу таких подій в обсязі, виправданому інформаційною метою. Це - майже цитата. Зверніть увагу, закон дозволяє будь-яке відтворення, без обмежень. Тих обмежень, які позивачка в особі свого представника намагалась нав'язати судові як свою правову позицію: відтворення в такому ракурсі і крупним планом є порушенням, а в іншому і здаля - ні. Іншими словами, предметом доказування в такій категорії справ є мета відтворення (новинне інформування) і відповідність обсягу відтворення меті. Крапка.

Цим фіксування подій засобами фотографії під час перебігу таких подій і  відрізняється від інших випадків відтворення авторських робіт: сама можливість відтворення законодавчо дозволена, і обмеження стосуються не крупних планів і ракурсів, а виключно обсягів і мети.

Роздуми щодо усталеної практики та репортажної зйомки

Як не дивно, але юридична казуїстика, що випливла на поверхню у зв'язку із конкретним позовом, ніколи не заважала мирно співіснувати авторам, галеристам і фотокореспондентам. В Україні, як власне й у світі, ще з радянських часів існує практика, коли автор (організатор виставки) сам визначає формат висвітлення презентаційного заходу, встановлює заборони або обмеження на відтворення своїх творів під час презентацій виставок і упродовж їх дії. Про зазначене рішення повідомляється представникам ЗМІ - на етапі акредитації або безпосередньо під час заходу.

Така практика є широковідомою. Вона дозволяє уникати непорозумінь під час зйомки, оскільки етап поширення фотографій автором чи організаторами виставки проконтрольованим бути не може. Таким чином, якщо автор надає перевагу окремим спеціалізованим ЗМІ або продав ексклюзивне право на зйомку одним, решті він знімати не дозволяє в принципі. Бо в майбутньому є перспектива потонути в судових позовах. Тих, хто не прагне за всяку ціну «зробити собі ім'я» на скандалі, це відлякує. Хоча для деяких скандальне реноме більш прийнятне, ніж забуття.

Що цікаво, більшість опитаних фахівців запевняють: не порушують авторського (організаторського) табу самі і колег від порушень утримують. Бо результатом може бути повна заборона на зйомку - на все і для всіх. І прощавай тоді просто вдалі, а можливо - сенсаційні кадри. Саме тому, коли дійство дійсно значуще, фотокореспонденти воліють бути самою толерантністю. Звідси висновок: виставки відомих і знаменитих самі по собі є інформаційним приводом, в той час як маловідомим слід заслужити увагу журналістської братії. Цікаво, а позивачка в нашій справі дійсно думає, що позовом до колег по цеху вона в майбутньому приверне до себе увагу медійників, заслужить їхню прихильність для популяризації наступних виставок?

Тепер щодо репортажної зйомки, про яку вже йшлось, та про якість світлин, відзнятих методом репортажної зйомки. Вжиття самого слова «репортажна» здатне все пояснити.

Людина - істота соціальна, прагне до спілкування і пізнання світу. Якісь події відбуваються із нею особисто або стосуються її; джерелами відомостей про такі події виступають сама людина, її родичі і близькі, друзі, сусіди, колеги тощо. Паралельно відбуваються також інші події: в конкретному місці, в країні або в цілому світі, і про них людина також воліє знати. Одним із джерел, звідки можна взяти цю інформацію, є засоби масової інформації. І тоді спрацьовує схема: ЗМІ є інформаційними донорами для населення, виступаючи одночасно реципієнтами інформації інформаційних агенцій, медіафотобанків тощо. Інформація є текстовою або фото-відео-аудіовізуальною.

Якість фотографічної (візуальної) інформації не в останню чергу залежить від використовуваної техніки. Саме тому фотокамери поділяють на аматорські і професійні. Серед професійних також існує градація: в залежності від мети зйомки вони поділяються на камери для репортажної і репродукційної зйомки.

Результатом репродукційної зйомки є повне відтворення картини, включаючи автентичну передачу кольорів, навіть напівтонів. Разом з тим, процес репродукційної зйомки значно відрізняється від репортажної: відтворюваний об'єкт має знаходитись в горизонтальному положенні, з нього мають бути зняті скло або захисна плівка, аби на фотографії не було бліків. Надзвичайно важливу роль відіграє світло (його спеціально виставляють), а також, як не дивно, температурний режим. В результаті - відтворення, найповніше подібне до оригіналу.

Метою репортажної зйомки є подія - в динаміці і в повноті висвітлення. Фотокореспондентові ніхто не створює особливих умов для зйомки. Більш того, умови не завжди є сприятливими: обрати правильний ракурс для зйомки непросто через великий натовп або джерело світла. Та й камера має бути не такою громіздкою та важкою, як при репродукційній зйомці.

Звідси й відмінності між світлинами, виконаними камерою для репродукційної зйомки та камерою для репортажної зйомки: при збереженні пропорцій картини і пропорційності світлих і темних тонів результат репортажної зйомки дещо відрізняється від оригінала. Наприклад, тони світлих або темних кольорів (або самі кольори) можуть не розпізнаватись, а зливатись в єдиний світлий чи темний колір. Це так звана допустима погрішність, яку завжди мають на увазі, коли зйомка ведеться камерою для репортажної зйомки.

Знаючись на постановочній зйомці, позивачка не могла не передбачати, що: 1) фотофіксація подій виставки відбуватиметься виключно камерою для репортажної зйомки (в тому числі, з огляду на переслідувану мету, - новинне інформування про подію, для якої світлин, відзнятих репортажною камерою, абсолютно досить); 2) якість репортажних світлин буде відрізнятись від оригіналу.

Тому цілком незрозумілим є довід позовної заяви про зниження якості знімків, зроблених фотокореспондентом відповідача крупним планом репортажною камерою. Хочемо звернути увагу: питання про спотворення робіт внаслідок їх відтворення (спотворення відтвореного варіанту) не ставилось. Тільки зниження якості. Але як взагалі можна порівнювати якість світлин репортажної і репродукційної зйомок? Та ще й фотохудожнику! Їй Богу, майстер без чобіт...

Цікаво, але аргумент щодо погіршення якості виявився зовсім не на користь Катерини Рождественської. Справа в тому, що світова практика випрацювала багато критеріїв, які дають підстави стверджувати факт порушення авторського права в конкретному випадку (хоча ще раз наголосимо: в нашій ситуації маємо справу із дозволеним законом відтворенням). Так ось, одним із критеріїв, коли можна стверджувати факт порушення, є здатність відтвореної роботи замістити оригінал: в мистецькому світі, на ринку тощо. Як можна стверджувати можливість такого заміщення, якщо відтворення не автентичне оригіналові? Риторичне запитання...

Інформація vs гроші, або Чи дозволено робити бізнес на продажу фотоінформаційного продукту

Найбільш значущий і цікавий аргумент позову стосувався можливості продажу фоторепортажів. Точніше, позивачка в особі свого представника намагалася довести суду істинність рівняння: ракурс зйомки (крупний план) + продаж + отримання прибутку = виключення новинної мети. Тобто, якщо продаєш за гроші, то і мета в тебе - не поширити новину, а отримати прибуток.

Аргументація, як завжди, не підкачала: будь-хто (і знову не відповідач) може викинути опис події, а саму фотографію використати на власний розсуд. А сам факт продажу свідчить про порушення, бо продаж і новинна мета - речі несумісні.

Спробуємо розібратися в ситуації, виходячи, передовсім, не з інтересів якоїсь сторони судового конфлікту, а з балансу інтересів та здорового глузду.

Для цивільного права характерна негативна регламентація: дозволено те, що не заборонено. В цьому контексті проаналізуємо норми пунктів 4 і 5 частини 1 статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Пункт 4 був вже цитований: без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається відтворення авторського твору з новинною метою в обсязі, виправданому такою метою. Пункт 5 визначає можливість відтворення авторських робіт у каталогах «без використання цих каталогів у комерційних цілях». Відтак, можна зробити висновок: відтворення на комерційній основі з новинною метою законодавцем не заборонено. А отже, дозволене. При цьому, наголошуємо, без згоди автора, але із зазначенням його імені і джерела запозичення. І з новинною метою та в обсягах, виправданих метою.

Закон сформульовано достатньо чітко, через що відсутні підстави покладати на особу відповідальність за діяння (продаж фоторепортажу з презентації виставки), яке на момент його вчинення порушенням не вважалось. Більш того, було визнане законним і легітимним.

Що ж стосується майбутніх, чисто теоретичних порушень, про які говорив у своєму виступі представник позивачки: так, в подальшому світлину технічно можливо відокремити від тексту і використати не з новинною метою. Але суб'єктом відповідальності буде особа, яка відокремить і використає світлину, а не медіафотобанк, який пропонує до продажу новинний фоторепортаж про подію під час її перебігу. Як говорили римські юристи: «Зловживання при користуванні не аргумент проти самого користування». Додамо, гіпотетично можливе в майбутньому порушення не привід подавати позов сьогодні, і проти конкретного суб'єкта, який завинив тільки тим, що радо прийняв пропозицію відвідати презентацію виставки і створити їй піар.

Дякувати українській Феміді, що дала собі працю розібратись у справі і захистити. Одна думка не покидає: а чи був би можливим такий позов у Росії?

Тетяна Шмарьова, адвокат АО «В. Тетерський і партнери»,

Вікторія Добринська, юрист