Наприкінці січня низка соціологічних служб оприлюднили дані опитувань, що дозволяють оцінити настрої виборців на той час, коли суспільна думка вже зазнала змін після підписання газової угоди й солідарного голосування Партії регіонів, БЮТ, Блоку Литвина, КПУ та СДПУ(о) за відставку уряду Юрія Єханурова. Ці дані дещо різняться – як різняться й використані методики, й авторитет служб, що проводили опитування.

Адже одне з широко рекламованих досліджень проводилося методом експрес-опитування перехожих на вулицях обласних центрів – і може свідчити лишень про настрої жителів великих міст (та й то з певним наближенням – у лютий мороз відповідати інтерв’юерам бралися, напевно, лише політично активні). Інше дослідження прогнозує проходження до парламенту низки непрохідних, за даними інших опитувань, проектів – і це, скоріш за все, говорить лишень про серйозний ґандж мережі інтерв’юерів (ця ж служба кілька місяців тому сповіщала про понад 2%-й рейтинг НРУ(Є) Бойка).

І проте соціологи єдині в одному: гарантовано проходять до парламенту шість партій і блоків (Партія регіонів, “Наша Україна”, БЮТ, СПУ, КПУ, Блок Литвина). Окрім них,  серйозні шанси на депутатську фракцію має ще й блок Наталі Вітренко. А безперечним лідером перегонів є Партія регіонів.

Що ж до конкретних цифр, то автор цієї статті більшою мірою довіряє стабільному серед соціологів авторитетові Центру Разумкова, дані якого дозволяють говорити про те, яким був би склад Верховної Ради, якби вибори відбулися в середині січня.

Для того, щоб перерахувати відсотки в число мандатів, ми повинні зробити ще одне припущення: голоси тих понад 20% виборців, які сьогодні вагаються з симпатіями, але прийдуть голосувати, розподіляться між учасниками кампанії пропорційно до числа наявних на сьогодні прихильників. Загалом, воно може виявитися й не зовсім слушним – наприклад, частина цих людей можуть в останній момент  проголосувати зовсім не за “Нашу Україну” чи БЮТ, а за “Пору”-ПРП чи блок Костенка-Плюща. Або взагалі за “вітренківців” чи блок “Не так”.

Але якщо це загальноприйняте серед соціологів припущення таки більш чи менш справдиться, то місця в парламенті з урахуванням бонусу розподілилися б так:
163 – Партія регіонів
98 – “Наша Україна”
77 – БЮТ
32 – СПУ
31 – КПУ
27 – Блок Литвина
22 – Блок Вітренко

Слід наголосити на умовності цих цифр. З урахуванням похибки соціологічного дослідження показники лідерів можуть зазнати коливань у рамках плюс-мінус п’яти-шести мандатів. Безумовно, їх дещо змінить (хоч навряд чи кардинально – окрім випадку Блоку Вітренко, який перебуває на межі проходження, і в разі нещасливого для нього розвитку подій може втратити все) дальший перебіг кампанії. Однак названі цифри дозволяють уже говорити про шанси утворення різних урядових коаліцій.

Коаліція “Наша Україна” – БЮТ – СПУ – Блок Литвина: 234 голоси

Така коаліція є найбільш бажаною для “помаранчевих” сил, на необхідності її створення наголошували у публічних виступах чимало діячів “Нашої України”, СПУ й БЮТ, та й на нещодавньому святкуванні Дня Соборності лідери були присутні саме в такому форматі. Однак велику тривогу викликає те, що, по-перше, ця коаліція має мінімальний запас голосів (а за несприятливого перебігу кампанії, якщо “Наша Україна” і БЮТ виснажать сили у взаємному поборюванні, може й взагалі не вийти на позначку “226”). А по-друге, її створення передбачає необхідність узгодження позицій значного числа амбітних лідерів (Юрій Єхануров, Петро Порошенко, Анатолій Кінах, Роман Безсмертний, Юлія Тимошенко, Олександр Мороз, Володимир Литвин – далі за списком, а точніше – за чотирма списками!)
Годі й казати: названі особи претендуватимуть виключно на перші ролі. А Литвин ще й володітиме “золотою акцією”: без його підтримки “помаранчеву” коаліцію, як виглядає, створити просто не вдасться...
Окремим викликом (відповіді на який уже слід шукати!) є те, що в разі утворення нестійкої “помаранчевої” коаліції може виникнути гострий конфлікт між центром і органами самоврядування Сходу й Півдня (їх майже напевно контролюватиме Партія регіонів).

Коаліція Партія регіонів – Блок Литвина – КПУ – Блок Вітренко: 243 голоси

“Технологічно” створення такої коаліції доволі просте: Партія регіонів є незаперечним лідером, інші – сателітами, які отримують свої визначені квоти (при цьому непогані шанси зберегти спікерську посаду має “центрист” Литвин – знов-таки,  грає його “золота акція”). Однак проблема полягає в тому, що запас голосів у такої коаліції так само невеликий (а в разі, якщо Блок Вітренко таки не потрапляє до парламенту, 226 голосів взагалі може не набратися). І ще суттєвішим є те, що створений такою коаліцією уряд буде виразно антипрезидентським, і його рішення можуть постійно блокуватися Банковою.

Нагадаю: нова редакція Конституції не дозволяє президентові проводити власну урядову політику, але дає йому стовідсоткову можливість заблокувати роботу будь-якого уряду, - а відтак прагматичні “донецькі” можуть і не отримати того, чого хотіли. Тому дуже швидко може запахнути розпуском парламенту (хоч сьогодні й складно прогнозувати, хто матиме кращі шанси в наступних позачергових перегонах).

На регіональному рівні небезпека такого розвитку подій полягає в тому, що Україна виявиться поділеною: органи самоврядування Заходу й Півночі підтримуватимуть Президента, Сходу й Півдня – прем’єра. На цьому тлі неминуче посиляться заклики до федералізації.

Коаліція Партія регіонів – БЮТ: 240 голосів

Запас голосів у такої коаліції (про можливість її створення вже віддавна говорять окремі аналітики, хоч політики й не втомлюються їх спростовувати) – так само мінімальний, проте цю проблему може бути вирішено залученням Блоку Литвина чи КПУ. Ідеологічно створення такої коаліції можливе, з огляду на виразну “лівизну” БЮТ. Однак малоймовірною таку коаліцію роблять не лише неодноразові публічні заяви Тимошенко про неможливість союзу з Януковичем. Не меншою проблемою є й не надто велике бажання прагматичних “донецьких” домовлятися з амбітною й харизматичною Тимошенко, яка, на відміну від раніше розглянутого варіанту, вимагатиме реально ділитися владою.

За таким сценарієм Україна так само виявиться приреченою на нестабільність у відносинах центр-регіони (хоч лінію розмежування буде відсунуто далі на Захід, бо БЮТ з Партією регіонів можуть спільно розраховувати на більшість і в органах місцевого самоврядування ряду центральних областей).

Коаліція Партія регіонів – “Наша Україна”: 261 голос

Головною проблемою при створенні такої коаліції  для обох сторін стане необхідність переступити через дуже складну передісторію взаємного гострого протистояння. Важко сказати, чи це сьогодні взагалі є можливим (адже для дуже багатьох прибічників і ПР, і “НУ” такий союз може примаритися лишень у кошмарному сні!)

Однак, якщо безвихідь змусить сформувати саме таку конфігурацію, то, в разі досягнення чітких програмових і кадрових домовленостей (наприклад, за формулою: визнання європейського вибору в обмін на гарантії бізнесових інтересів “регіоналів”, місце прем’єра в обмін на місце спікера тощо) ця коаліція може бути доволі стійкою. Інша річ, яку ціну буде сплачено за цю стійкість...

По своєму стійкими стають і відносини центр – регіони (можна передбачати, що “Наша Україна” і Партія регіонів разом отримають контроль за більшістю органів місцевого самоврядування в державі). До того ж, отримавши кусень влади на рівні Києва, “регіонали” ледве чи спішитимуть втілювати в життя своє гасло самостійності областей.

В разі залучення до коаліції ще й СПУ та/або Блоку Литвина вона може вийти на майже конституційну (або й конституційну) більшість. Однак процес досягнення кадрових домовленостей при цьому різко ускладнюється, - то ж, коли згоду головних суб’єктів буде реалізовано, ділитися з іншими вони можуть і не схотіти.

Епілог без крапки

Очевидно, жоден з проаналізованих варіантів не викликає захвату в автора, який чесно простояв торік на Майдані “від дзвінка і до дзвінка”. Однак іншого варіанту він, автор, вигадати не може.
Хіба що до парламенту протягнуть ще й блок “Не так”. Це ледве чи можна зробити в передбачений законом спосіб – але ходять чутки, що лідери цього блоку ставлять на технології, що не надто корелюють з західними уявленнями про чесні вибори (врешті-решт, блок і не позиціонує себе як прозахідний). І тоді шанси на формування “помаранчевої” коаліції зійдуть майже до нуля.
Натомість якщо поза парламентом таки опиниться Блок Вітренко (і якщо до нього,  всупереч скептикам,  таки прорветься ПРП-“Пора”),  “помаранчева трійка” “НУ” – БЮТ - СПУ, посилена могутньою постаттю Кличка й елегантною фігурою Литвина, цілком зможе претендувати й на доволі стабільну конфігурацію десь на 250 депутатських “багнетів”.

Однак обидва розглянуті щойно варіанти, як випливає з наявної на сьогодні соціології, належать радше до числа гіпотетичних. Вибирати ж доведеться поміж реальними. І від того, наскільки команди, що потраплять до парламенту, виявляться готовими до переговорів у рамках різних конфігурацій, залежить те, чи взагалі новий уряд буде створено в передбачений Конституцією двохмісячний термін, і чи не очікуватиме нову Верховну Раду швидкий і безславний кінець.
І все ж новообрані депутати, пройшовши горнило тяжкої й виснажливої боротьби, ледве чи захочуть так швидко розпрощатися зі здобутими такими зусиллями мандатами. Цей суб’єктивний фактор на сьогодні є найголовнішою гарантією того, що бодай у якомусь форматі, а урядову коаліцію буде таки створено.

Максим Стріха,
керівник наукових програм Інституту відкритої політики, для «Детектор медіа»