Знаряддя вбивства від WikiLeaks

18 Грудня 2010

36110

Інфопростір

Статті

18 Грудня 2010

11:30

Знаряддя вбивства від WikiLeaks

Олександр Михельсон

36110

Мені вже доводилося писати, що світові ще тільки належить усвідомити все значення «феномену WikiLeaks». Поки ж процес цього усвідомлення триває, лишається хіба що вдаватися до аналогій.

Наприклад, вільний продаж стрілецької зброї – це добре чи погано? Як відомо, на цей рахунок є різні думки. Ні, майже ніхто не заперечує, що хоч якісь обмеження тут бути таки повинні, але щодо рамок цих обмежень висловлюються найрізноманітніші пропозиції.

Між тим, важливо інше: чи існує власне необхідність вільного продажу «стволів»? Адже елементарна логіка свідчить, що вільний доступ громадян до пістолетів та рушниць доцільний лише тоді, коли абсолютна більшість цих громадян (а краще – всі поголівно) мають достатньо високий рівень моральності, щоб застосовувати зброю лише і тільки для обґрунтованого самозахисту. Але в суспільстві з таким рівнем свідомості громадянам практично нема від кого захищатися!

Щось подібне відбувається і з WikiLeaks. Цілком очевидно, що альфа й омега пропагованої Ассанжем і Ко свободи слова, їхній raison d'être, спирається на абсолютизацію Права Знати. Проте ніхто, або майже ніхто, не каже про те, яким речам це право повинне служити. А воно покликане забезпечувати громадянам можливість робити висновки. І от саме до цього WikiLeaks не просуває людство ні на йоту.

Не просуває – тому що більшість людей мають у головах готові схеми довколишнього світу. І їх не можна за це звинувачувати, як не можна звинувачувати типового середньовічного селянина в невмінні фехтувати. Адже фехтування навчалися рицарі, і це була їхня єдина робота. Робота ж селян полягала зовсім в іншому, і смішно дивитись голлівудський фільм, у кому нетренований селянин, уперше в житті вдягнувши обладунка та взявши до рук меча, заіграшки перемагає досвідченого бійця-головоріза.

Ідеологія WikiLeaks спирається на те, що коли дати всім без винятку людям «обладунки і зброю» – тобто інформацію, – вони, ці люди, зуміють правильно скористатися отриманим. Це катастрофічна помилка.

Автор цілком свідомий того, що вищесказане відгонить махровим елітаризмом, ба навіть фашизмом. На жаль, є ще й факти, ті самісінькі факти, які, розкриваючи практику, повинні служити критерієм істини.

Наприклад, WikiLeaks оприлюднив надіслану до Держдепу влітку 2008 року депешу тодішнього посла США в Грузії Джона Тефта (пізніше – посла в Україні). В цьому листі пан Тефт вказує, що Грузія «готова до рішучих дій» проти Південної Осетії, але він, посол, сподівається «втримати ситуацію під контролем».

Єдина новина, що випливає з цієї депеші – це що Штати жодною мірою не стояли за атакою Тбілісі на Цхінвалі. Навпаки, вони прагнули «втримати ситуацію». Ну і як це змінило думку мільйонів росіян, твердо переконаних у тому, що війну 08.08.08 організували саме американці?

За кілька днів WikiLeaks оприлюднила також інформацію про те, що НАТО після російсько-грузинської війни перейнялося планами захисту Польщі та Прибалтики від можливої військової агресії РФ. Російський представник при НАТО Дмітрій Рогозін зажадав негайних пояснень. Але ж, панове, НАТО на те й існує, щоб захищати своїх членів від будь-якої можливої агресії! Що ж так роздратувало Кремль? Невже Росія справді збиралася нападати на Польщу чи Литву?

В статті Тетяни Неймаш «Людина року» наводиться цитата з російського публіциста Максима Кононенка, що свого часу став знаменитим завдяки влучному стьобу з російської влади на сторінках створеного ним же ресурсу Vladimir.vladimirovich.ru. Тепер колишній «містер Паркер» цілком серйозно пише з приводу викриттів WikiLeaks: «Разве мы не знали о том, что ПРО в Польше и Чехии направлена вовсе не против Ирана?». Але насправді жоден із наразі опублікованих дітищем Ассанжа документів цього не заперечує! Навпаки, єдине, про що там ідеться – що загроза з боку Ірану зростає, і це робить створення нового позиційного району ПРО ще актуальнішим.

Проте, як бачимо, готові схеми, втиснуті в голови людей за допомогою тих-таки ЗМІ, іноді цілком перекривають здатність оцінювати факти безсторонньо.

Все прогресивне людство з гнівом сприйняло інформацію про те, як американські дипломати диригували демаршем низки західноєвропейських делегацій під час антисемітського виступу президента Ірану на Генасамблеї ООН. Але де були принципові правдоборці, коли Китай змушував треті країни відмовлятися від контактів із «бунтівним» Тайванем чи Далай-ламою?

Можливо, там же, де були українські професійні борці проти визнання Голодомору-33 геноцидом українців, коли російські ЗМІ поширювали брехню про «геноцид» осетинів у Цхінвалі?

Що, врешті-решт, сказав Ассанж із приводу нахабного тиску того ж таки Китаю на низку країн, які в результаті відмовилися відвідати церемонію присудження Нобелівської премії миру китайському дисидентові Лю Сяобо? Я не пригадую, щоби пан Ассанж сказав хоч щось взагалі.

З його точки зору, іракці та іранці мають цілковите право на опір західним інтервентам – і це можна лише схвалювати. Але про таке ж право на опір, наприклад, з боку тибетців та тайванців по відношенню до Китаю, чомусь нічого не чутно. Якщо це не подвійні стандарти, то що?

Тут ми підходимо до головного питання: яку користь людству несуть месіанські зусилля WikiLeaks?

Право на інформацію – святая святих сучасної західної цивілізації. Тим більше дивно бачити, коли його всезагальну цінність заперечують журналісти – як, наприклад, автор цих рядків. Але перша вимога до журналіста – бути чесним перед собою. І треба мати мужність чесно визнати, що жодної користі WikiLeaks світові не приніс. Більше того – не може принести. Ну, що покращилось на Близькому Сході після того, як завдяки Ассанжеві світ дізнався, що влада Саудівської Аравії неодноразово просила США атакувати Іран? Все стало тільки гірше.

Як посприяло мирові в Афганістані повідомлення про те, що Вашингтон підозрює своїх «союзників» із Пакистану в співчутті талібам? Знов-таки, ситуація тільки погіршилась, і ймовірність того, що Пакистан – між іншим, держава з ядерною зброєю – увіллється в лоно «воїнів Аллаха», виросла стрибкоподібно. Як собі хочете, а я від того, що ісламський фундаменталізм розживеться кількома десятками балістичних ракет із ядерними боєголовками, нічого позитивного для людства не чекаю.

Подібні приклади негативного впливу діяльності WikiLeaks можна множити й множити. А от зворотніх прикладів чомусь нема. І взагалі-то зрозуміло, чому.

Адже інформація – це та ж таки зброя. А її безконтрольне поширення – принаймні, в даній ситуації – це те ж самісіньке, що вільний продаж пістолетів та рушниць. Ба навіть не продаж, а безкоштовна роздача «стволів».

Як і роздача «стволів» у всепланетному масштабі, це мало б сенс лише за умов, що абсолютна більшість людства не користатиметься отриманим на зло. Але в такому ідеальному світі, як уже було сказано, потреби в зброї – в тому числі інформаційній – просто не виникло б. Натомість у світі, в якому ми живемо, зброя найчастіше вбиває зовсім не тих, кого варто. І практично ніколи не допомагає створити краще й чесніше життя.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена