Телебоягуз і всі-всі-всі

8 Листопада 2010
41149
8 Листопада 2010
10:02

Телебоягуз і всі-всі-всі

41149
Виборча кампанія стала стимулом для розвитку телеканалів головних претендентів на крісло міського голови Львова. «Свободі» ж доведеться терміново шукати дружби з медіавласниками
Телебоягуз і всі-всі-всі

Протягом місцевої виборчої кампанії «Детектор медіа» досить пильно відстежувала події у львівських медіа. Прийшов час підбивати підсумки; щоправда, це не так просто, адже навіть самі політики - переможці й переможені цих виборів - поки що не оговтались від завзятої боротьби й багато в чому несподіваних результатів. Тож будь-які прогнози щодо подальшої переорієнтації і взагалі - способу існування багатьох ЗМІ є передчасними.

 

Нічого надто втішного про якість і чистоту львівських медіа в період виборчої кампанії сказати не вдасться. Кількість замовних матеріалів, як завжди, зашкалювала, причому особливою винахідливістю у приховуванні природи цих матеріалів їхні автори не відзначались. Статистики, на жаль, немає, але за спостереженнями вашого автора найзавзятішими у поширенні таких матеріалів були нові політичні сили, які не мають традиційної електоральної бази на Львівщині: «Сильна Україна», «УДАР Віталія Кличка» і «Фронт змін». Хоча не цурався «розміщення» практично ніхто. Лідер місцевого «Фронту змін» Степан Кубів у розпал кампанії з'явився на обкладинці глянцевого журналу «RIA Львів» - в організованому виданням рейтингу впливових львів'ян він раптом посів третє місце, що, звісно, об'єктивно не відповідає дійсності.  На сьомому місці в цьому загадковому рейтингу - кандидат у мери від партії «УДАР» Ярослав Гінка, донедавна мало кому відомий директор приміського пансіонату. Лідери мерських перегонів, Андрій Садовий та Петро Писарчук, хоч і вдавались до розміщення піар-публікацій у «чужих» медіа, переважно покладались на ті, що є залежними від них. Справжня та клонована «Батьківщини» припинили своє піар-змагання досить рано, коли стало зрозуміло, що технологія спрацювала. У вірних Тимошенко виданнях, звісно, таврували опонентів до самого дня голосування, натомість підступні рейдери замовкли, наостанок випустивши величезним тиражем фальшиву газету-листівку, що переконувала виборців у справжності «Батьківщини» Деньковича.

 

Окрім безпосередніх учасників виборів, надзвичайно активним замовником самохвалебних публікацій (до його честі, у більшості випадків позначених як рекламні) виступав голова обласної державної адміністрації Василь Горбаль. Наприклад, у «Львівській газеті» він викупив цілу шпальту для розміщення текстів на зразок «Ярмарки Горбаля сподобались аграріям»; інтерв'ю на правах реклами виходило і у «Високому замку». Навіщо народному депутату і губернатору, який керував кампанією Партії регіонів, але не ввійшов до її списків, знадобилось покращувати свій імідж саме посеред ярмарку джинси та агітації, не зовсім зрозуміло.

 

Обласна державна телерадіокомпанія, що перебувала під контролем Горбаля, поводилась пристойніше, ніж можна було сподіватися. Попередні вибори, що пройшли в подібній ситуації (коли губернатором був представник непопулярної у Львові київської влади), - президентські 2004-го року, пройшли на ЛОДТРК під знаком представників Януковича та Партії регіонів, які не вилізали з ефіру, та майже повної відсутності агітації інших кандидатів. Цього разу, можливо, в силу неявного, але всім відомого протистояння між Горбалем та лідером тутешньої ПР Писарчуком, 12-й канал було вирішено експлуатувати в міру та надати йому свободу дій. У його ефірі з'являлись представники різних сил, проводились різноманітні ток-шоу та дебати. Й монополії на піар-сюжети в новинах обласного телебачення в регіоналів також не було.

 

Результати виборів до органів місцевого самоврядування Львова та області в черговий раз показали, що не існує нічого схожого на пропорційну залежність між кількістю передвиборної агітації та шансами на успіх на виборах. Чинний мер Андрій Садовий, за якого проголосувало близько 45% виборців, що взяли участь у голосуванні, взагалі відмовився від реклами - як зовнішньої, так і теле-радіо. Тож задекларована ним сума витрат на агітаційну кампанію - 120 тисяч гривень - схожа на правду. До неї, звісно, слід було б додати значно більші кошти на утримання телеканалів «Люкс» і «24», які роками створювали своєму власникові та його команді позитивний імідж. Однак цього разу позитив компенсувався потужним антипіаром у засобах масової інформації, що належать опонентам мера - перш за все, групі Петра Димінського та Петра Писарчука (переможець чергового конкурсу газета «Інформатор», сайт ЗІК і канал ZIK).  Тож Садовий ризикував, вирішивши вирізнитися з-поміж інших кандидатів рекламною мовчанкою. І не прогадав. Його конкурент, регіонал Петро Писарчук, попри досить активну рекламну кампанію на телебаченні, здобув лише близько 20% голосів. Слід відзначити якість телереклами Писарчука та ПР: вона складалась із кількох серій, була витримана в одному стилі (при тому, що Писарчук певною мірою дистанціювався від ПР) та містила непогану знахідку - заміщення бренду партії словом «галичани». Натомість, зовнішня реклама регіонала була малопомітною.

 

Всеукраїнське об'єднання «Свобода», яке здобуло майже половину голосів за пропорційною системою і більшість мажоритарних мандатів, рекламувалось досить мляво, також покладаючись на природні переваги. Медіаресурсу в «Свободи», крім однойменної партійної газети та листівок, немає й ніколи не було. Тягнибоківцям щастило в усьому: їх залюбки пускали в телеефір, запрошували на ток-шоу, адже вони не сприймались як реальні конкуренти практично жодною з груп, що володіє впливовими ЗМІ в регіоні. Тепер партія, яка одноосібно сформує більшість у міській раді та погрожує відставкою міському голові, мала б перейнятися відкритими медійними тилами, адже союзників серед впливових медіавласників регіону в неї обмаль. Таким міг би стати Петро Димінський, але якою буде ціна його допомоги?

 

Втім, друзі можуть приходити з несподіваного боку. Голоси ще не підрахували, але у друзі до «Свободи» вже попросилась газета «Ратуша», напевно, єдине в Україні комунальне видання, яке кілька років послідовно «кусає руку, що її годує». В інтерв'ю, що вийшло у випуску газети від 4 листопада, журналістка «Ратуші» питає Олега Тягнибока («абсолютного переможця львівських виборів», як його було пойменовано у врізі): «Як лідер "Свободи" Ви, пане Олеже, не можете не розуміти всієї важливості свободи слова в місті, області й Україні. Газета "Ратуша" завжди викривала діяння мера Садового та корупційні схеми його оточення чи депутатів. Ми не збираємося змінювати свого курсу. Чи можемо ми в цій діяльності заручитися підтримкою ВО "Свобода" і особисто Олега Тягнибока?», на що лідер «Свободи» відповідає: «Газета "Ратуша" матиме максимально сприятливі умови для здійснення своїх професійних обов'язків». Те, що комунальна газета просить лідера партії-переможця гарантувати їй можливість викривати ще не скоєні злочини міського голови, може здивувати лише тих, хто не знає історії війни редактора «Ратуші» Миколи Савельєва з Андрієм Садовим. Очевидно, протекцію «Свободи» бунтівна газета може отримати щонайменше в обмін на абсолютну лояльність, себто  «діяння і корупційні схеми» нової міської влади навряд чи розслідуватимуться на її шпальтах. Ну, нічого, кажуть, роздержавлення вже не за горами...

 

Поки що післявиборний розподіл сил на медіамапі Львова не до кінця зрозумілий і залежатиме насамперед від того, в якому складі сформується більшість в обласній раді (і, як наслідок, чи збереже Василь Горбаль посаду голови ОДА, чи повернеться до ВР). Скидається на те, що головна ставка Петра Димінського, Партія регіонів, не виправдала себе - їй не світить ні бути впливовою в міській, ні сформувати більшість в обласній раді. Судячи з ефіру та публікацій ЗМІ Димінського, вони поки що зберігають лояльність до Петра Писарчука і його партії.

 

Всупереч побоюванням, висловленим раніше вашим автором, канал ZIK не лише не згортається, а й навпаки - розширює своє ефірне мовлення завдяки партнерській угоді з івано-франківським каналом «Галичина». В останні тижні перед виборами дисгармонійне поєднання передової форми та агітаційно-пропагандистського змісту в ефірі каналу сягнуло апогею. Спершу в студії програми «Хто тут живе?» пройшов символічне «очищення» псевдорозслідуванням Петро Писарчук, якого, звісно, ні в чому серйозному не звинуватили, а публіка біля відкритого мікрофону - засипала компліментами. Цей ефір був прелюдією до вистави «Садовий - телебоягуз»: останній випуск «Хто тут живе?» перед виборами та оголошені каналом дебати між Садовим і Писарчуком пройшли без участі чинного мера. Садовий реагував на провокацію спокійно: у прямому включенні на 5-му каналі пояснив відмову від дебатів заангажованістю каналу та незрозумілістю правил; контраргументи ZIKа та пропозиції провести дебати на нейтральній території залишились без відповіді. Зрештою, операція «Боягуз» не мала суттєвого впливу на електоральні настрої, адже канал, в ефірі якого Садовий та його команда з'являлись лише у вигляді наштриканих голками ляльок вуду, добряче перегнув палицю з критикою мера.

 

У день виборів ZIK провів свій невеличкий прямоефірний телемарафон, запросивши до студії представників різних політичних сил та експертів. А також удався до геть уже смішної маніпуляції, включивши до пізнавальної програми про Львів мелодію рекламного джинглу Партії регіонів і Писарчука. Хотілось би вірити, що тепер, коли немає необхідності «мочити» міську владу, в політичних проектах цього унікального для провінційного телебачення України каналу поменшає (анти)піару й побільшає якісної незаангажованої журналістики. Принаймні, перший після виборів випуск «Хто тут живе?» із керівником місцевої Державтоінспекції відчутно відрізнявся від передвиборних у кращий бік.

 

Цього разу медіахолдинг Андрія Садового вийшов із виборчої боротьби не лише з переможцем, але й із новим надбанням - якісним випуском новин на каналі «24» о 21-й, який залишається в ефірі на «мирний» період. Як і для ZIKа, вибори стали для ТРК «Люкс» двигуном технічного прогресу. Роззброюватись Садовому немає жодного резону -  з однопартійною більшістю «Свободи» у міській раді відставка, нові вибори або інший привід для інформаційної війни може чекати на нього в будь-який момент, та й  підігрівати народну довіру до мера доведеться весь час. Несподівано розважливим рішенням Садового та його медіаменеджерів стало збереження нейтралітету інтернет-видання Zaxid.net, яке залишилось майданчиком для вільного обміну думками та не було використане для піару/антипіару.

 

Брати Дубневичі, власники екс-бютівської медіагрупи, стали депутатами обласної ради за мажоритарними округами. До партії «Відродження», висуванцями якої вони були, бізнесменів навряд чи щось прив'язує, тож подальша орієнтація «Львівської газети», сайту «Вголос» та радіо «FM Галичина» залежатиме від того, якою буде більшість у раді й чи ввійдуть до неї Дубневичі. Поки що і «Вголос», і «Львівська газета» поводяться дивно, з одного боку, даючи чи не найкращий аналіз результатів виборів та прогноз подальшого розвитку подій, з іншого, публікуючи жорсткі звинувачення на адресу переможця виборів. Так само невизначеною залишається позиція інших ЗМІ, що не належать безпосереднім учасникам виборчої боротьби: каналу НТА, газети «Експрес» (це найпопулярніше у регіоні видання принципово приділяло виборам непропорційно малу частку), «Високий замок», «Львівська пошта», «Газета по-львівськи» тощо. Декому з них доведеться покласти зуби на полицю на рік, якщо не два...

 

Зів'ялі квіти, як відомо, викидають, а медіа, які виконали свою передвиборну функцію... Іноді - закривають: саме так сталося 2006-го року з «Поступом», легендарною і найкращою на той час газетою Львова, яка виявилась більше не потрібною Андрієві Садовому після перемоги на виборах міського голови.  Іноді - продають, бо утримувати недешевий збитковий «бізнес» до початку наступної кампанії, коли він знову можу знадобитися, невигідно. Найчастіше - переводять на мінімальне забезпечення, «консервуючи» на найближчі декілька років. Працювати з громадською думкою в «мирний» час між виборами провінційні медіавласники вважають надмірністю. Не кажучи вже про здорові й цивілізовані форми існування засобів масової інформації, спрямовані на виконання природних функцій і, щонайменше, самоокупність. Львівським медіа в цьому плані пощастило: їх і до виборів не надто розбещували рівнем як фінансового забезпечення, так і свободи дій, тож до спартанського життя їм не звикати.

 

Фото - http://euro-tour.com.ua

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
41149
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду