Громадське мовлення можливе скрізь, де політики та журналісти хочуть цього, - вважає Кароль Якубович. Це – система мовлення, яка не слугує урядові, не слугує парламентові, вона слугує людям. Іншими словами, громадське мовлення не звертається від імені уряду до людей, а навпаки – воно звертається від імені людей до уряду. Для того, щоб виконувати цю функцію, й виконувати її належним чином, громадське мовлення має бути незалежним, саморегульованим та фінансово забезпеченим. Керівні органи його мають представляти громадськість, а не політичний істеблішмент. Це нелегко створити, це вимагає ухвалення рішень, які б гарантували, що громадське радіо та громадське телебачення матимуть інституційну автономію та редакційну незалежність. Не існує універсального взірця, ідеальної моделі організації громадського мовлення, кожна країна створює свою власну модель. Але не існує жодної демократичної країни, де б уряд чи парламент контролювали будь-які мас-медіа. Мусить бути чіткий бар’єр між урядом та державою, з одного боку, та ЗМІ, з іншого. ЗМІ можуть бути громадськими, вони можуть бути приватними, вони можуть бути будь-яких інших форм організації, але уряд мусить піти зі сфери мас-медіа, уряд мусить піти з агенцій новин. Уряди й без того мають дуже багато засобів впливу, а якщо вони отримують ЗМІ, вони матимуть занадто багато засобів впливу. І це не піде на краще демократії і нашій країні.

Чи варто створювати канал громадського телебачення на базі нині наявного державного телеканалу?

Наявне нині державне мовлення мусить бути трансформоване – як законодавчо, так і за допомогою комплексу організаційних змін – на громадське мовлення.

Мені нещодавно сказали, що, скажімо, в Естонії громадського телебачення не існує. Там є державне телебачення, але чітко регульоване законами аж до того, скільки відсотків часу може мати влада, а скільки – опозиція, і жодних проблем не виникає.

Ми маємо розрізняти питання власності та організаційної природи телеканалів. У багатьох країнах – зокрема, в багатьох західноєвропейських країнах – громадські мовники, висловлюючися юридичною мовою, на папері, належать державі. Утім, вони організовані, створені в такий спосіб, керуються в такий спосіб, що не слугують державі, а слугують громадськості. Що ж до Естонії, то існує громадська рада, що керує громадським радіо та телебаченням. Естонське радіо та телебачення фінансуються державою, але не контролюються державою.

Чи не вважаєте Ви, що коріння проблеми полягає не в мовленні, коріння проблеми полягає в системі організації державної влади? Бо є прислів'я: "Хто платить музикам, той і замовляє музику"? Де гарантія, що за недостатньої демократичності влади формально громадське мовлення не деградує в те саме державне за сутністю, тільки з іншою назвою та з іншою формальною організацією?

Гарантія – це ви самі. Якщо уряд поводиться зі ЗМІ якось не так, ви відмовляєте урядові в підтримці. І ви скидаєте цей уряд на наступних виборах.

Досвід попередніх десяти років, президентства Кучми довів, що Кучма був геніальний менеджер у тому плані, що жоден крок із установлення цензури, жоден крок сам по собі не виглядав загрозливим. А потім, коли стало зрозумілим, що насправді створено, шляху назад уже не було.

Так ви вже позбулися цього! Ви переобрали уряд, ви змінили систему. І ви маєте й надалі пильно стежити за тиском, що його може здійснювати новий уряд. І чинити відповідний тиск на нього. І на наступний уряд. Із тим, щоб не прогавити відступи від демократії. Демократія не приходить сама по собі, вона не може "трапитися". Демократія буває тоді, коли уряд є публічним, коли громадськість, виборці упевнені, що влада їх поважає. І коли громадськість докладає до цього зусиль. Якщо ви не вірите, що це можливе, тоді нема на що сподіватися, нема про що вести мову.

От ми кажемо: громадське телебачення, громадський контроль над мовленням. Але як ви вважаєте: у державі, де мережа громадських неурядових організацій є нерозвиненою та бідною, де більшість чи значна частина цих неурядових громадських організацій живуть із грантів, які сьогодні є, а завтра – невідомо, чи за такої системи можливий ефективний контроль за тим самим громадським мовленням, чи, знову ж таки, тут золоту акцію матиме держава, і насправді мало хто зможе з нею конкурувати?

Відповісти на це запитання не так легко. І ви – лише на початку шляху до справжньої, реальної демократії, не імітативної демократії. Ви мусите повсякчас вірити, що це можливо – створити таку ситуацію, за якої існують два погляди на цю систему: погляд уряду та погляд громадянського суспільства. Громадянське суспільство виявляє свою потужність через засоби масової інформації. І ви мусите вірити, що це є можливим для громадянського суспільства – впливати на уряд, впливати на владу таким чином, щоб вони створювали та вдосконалювали інститути демократії. Не існує ідеальної системи громадського мовлення. Навіть "Бі-Бі-Сі" не є ідеальним громадським мовником. Однак, якщо ви збираєтеся запровадити демократію в Україні, ви маєте вірити, що це є можливим. В іншому разі не варто було скидати Кучму. Ці сумніви, ця невпевненість, цей брак упевненості та віри в можливість покращення ситуації в Україні – то є найбільша проблема України. То є велика проблема. Оскільки якщо ви вирішуєте: ніщо неможливе, якщо ви вирішуєте: ми не можемо нічого зробити, - нічого не здійсниться. Будь-який уряд, хоч би яким демократичним він був чи видавався, прагне розширити та зміцнити свою владу. І він завжди мусить зустрічати відповідну реакцію. Він мусить стикатися з реакцією засобів масової інформації, він мусить стикатися з реакцією людей. І якщо він, уряд, діє, якщо він поводиться неналежним чином, він мусить бути зупинений чи навіть відторгнутий одразу ж.

Я кілька разів був в Україні, й мене завжди прикро дивувала зневіра українців у тому, що у вашій країні можна реально щось зробити, можна реально побудувати демократичну державу. Цей загальний песимізм є надто неприємним враженням від України.

Ви спілкувалися з багатьма професіоналами, з багатьма людьми, що займаються проблемою громадського телебачення. Яким є ваше враження: чи не видалося вам, що багато людей, які ведуть мову про цю проблему, насправді не бачать принципової різниці між державним телебаченням та громадським телебаченням? Що кількість слів про громадське телебачення є набагато більшою, ніж рівень реального розуміння, що це таке?

Це є правда, так. Але саме тому ми й обговорюємо цю проблему.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ "Детектор медіа" публікує за підтримки МВФ "Відродження"