–Так. У найближчі 2-3 роки. Сприятливі фактори – світовий досвід, давно відпрацьовані та дієві механізми громадських ЗМІ в інших країнах, глобальний вектор розвитку суспільств у напрямку відкритості, поступове сприйняття українським суспільством ідеї суспільного мовлення, поява потужних і авторитетних “лобістів” цієї ідеї у законодавчих органах влади, найближчі перспективи зміни неефективної системи влади в Україні.

Фактори, що заважають: діюча неефективна і застаріла виконавча система влади в Україні (нерозуміння владою ролі та місця ЗМІ у суспільстві, відсутність політичної волі до прогресивних змін у керівництва держави), існування системи державних телерадіокомпаній (це нонсенс! баласт! консервація журналістського стилю епохи застою!), відсутність дієвої промоційної кампанії ідеї суспільного мовлення для громадськості.

Денис Жарких, заместитель главного редактора Всеукраинского еженедельника "Наша газета +", „Понедельник” (Киев):

–Будет. Когда в информационном пространстве станет больше двух мощных игроков. Сегодня их только два – власть и оппозиция. Мнение общества, даже формально, никого просто не интересует. Бесконечно так продолжаться не может. По мере ослабления власть вынуждена будет опираться на суррогат общественного мнения. Вот тогда и будет суррогатное общественное телерадиовещание, которое сможет со временем стать чем-то более приличным.

Наталья Кучер, редактор отдела политики и права Всеукраинского еженедельника "Наша газета +" (Киев):

–В ближайшее время – нет. Слишком обособленно сегодня существуют СМИ и общество. СМИ не артикулируют потребности общества. Но это проблема не только СМИ, но и общества, которое не умеет, не готово и не стремится артикулировать свои запросы.

Ментальность „моя хата с краю” очень сильно проявляется именно во взаимодействии СМИ и общества. Общество не несет ответственность за СМИ. СМИ, в свою очередь, не несут ответственность перед обществом. Общество рассматривает СМИ либо как развлечение, либо как поставщика информации. Если же рассматривает его как защитника своих интересов – то только локальные СМИ, и только когда „хата” уже горит.

Ситуацию смогут изменить только сами СМИ, постепенно выстраивая свой имидж как „защитника интересов общества”. В этой ситуации создание общественного телерадиовещания может произойти только во время прихода к власти демократичного Президента, который будет использовать это как козырь для создания своего личного имиджа „защитника интересов общества”. В этом случае общественное телерадиовещание вероятно пройдет несколько этапов становления, в течение которых будет всё, в том числе попытки „закулисного” олигархического влияния на эту структуру.

Стас Науменко, главный редактор и издатель журнала “Один з нас” (Киев):

–К сожалению, я не смогу обоснованно ответить на этот вопрос. Хотя слова «объект права собственности Украинского народа» (ст.1) и некоторые другие меня настораживают: веет чем-то таким... из 17-го года.

Юрій Новіков, консультант Товариства фахівців з промислового менеджменту (Черкаси):

–А чому б йому не бути створеним. От тільки чи буде воно при цьому громадським?

Анна Гронская, телепродюсер Телевизионной службы Днепропетровска:

–Нет. Хуторяне мы, да ещё и в период «вертикального расслоения»…

Ірина Новожилова, керівник проекту “Медійно-правовий моніторинг” Асоціації професійних журналістів Житомирщини:

–Важко сказати коли. Потрібна політична воля і значні капіталовкладення.

Павел Баулин, заместитель председателя Русского Движения Украины, народный депутат Украины 3-го созыва, член СЖУ, бывший член Союза писателей Украины, исключён по политическим мотивам в 1999 г. (Киев):

–Общественное телерадиовещание вряд ли пробьёт себе дорогу в Украине в ближайшие несколько лет. Это не выгодно не только нынешней власти, но и телерадиомагнатам.

Олександр Довгань, начальник відділу з питань програм кіноіндустрії Міністерства культури і мистецтв України:

–Не буде. Можливе створення структури з такою назвою, але за змістом ця структура не буде суспільною.

Александр Фляга, директор радиостанции «Радио Система» (Кривой Рог):

–Нет. Настораживает уже само название – общественное. По опыту недалекого прошлого «общественное», значит без хозяина, «народное» – значит запущенное, брошенное на произвол судьбы.

Михайло Веклик, головний координатор Асоціації “Ж.А.Р.” (Львів):

–Якщо суспільне телерадіомовлення в Україні створить держава, тоді це буде державне телерадімовлення – як не крути. Якщо суспільне телерадіомовлення створить інвестор “Х”, тоді це буде комерційне телерадіомовлення медіамагната “Х”.

Суспільне телерадіомовлення повинно створити саме суспільство. Але, перебуваючи у придушеному стані, наше суспільство ще не виросло до рівня зрілого “третього сектора” – і виросте не скоро – коли саме матиме таку ініціативу і спроможність втілити це у життя. Але на заваді цьому – відсутність демократії в Україні як такої, натомість – панування влади клептократів і олігархів-маріонеток, розфарбованих державою в різні ідеологічні відтінки, одним пензлем, з однієї брудної палітри.

Суспільне телерадіомовлення значною мірою повинне фінансуватися самим суспільством. Що б там не казали, але Нацрада з питань ТБ і РМ (як найвищий орган у галузі телебачення і радіо) має розробити механізм збору абонентської плати за користування населенням телевізорами і радіоприймачами (так, як в Об’єднаному Королівстві, Польщі, інших країнах) для формування фонду суспільства, який би і фінансував виключно суспільне телерадіомовлення. Адже саме суспільство має фінансувати своє (не державне і не комерційне) телерадіомовлення.

У Польщі, наприклад, такий механізм працює за принципом: номінально усе населення вважається таким, що користується і телевізором, і радіоприймачем – тож зобов’язане сплачувати абонентський збір. Якщо споживач не має телевізора або радіо, і, зрозуміло, не хоче сплачувати несправедливий в його ситуації збір – він повинен звернутися у відповідну інституцію і офіційно скасувати такий збір для себе. В результаті, понад 80 відсотків поляків таки зобов’язані сплачувати цей збір, і рівень проплат вважають задовільним: 60-80%.

На зібрані кошти поляки утримують своє громадське телерадіомовлення у складі: телеканали TVPI і TVPII (які ще мають доходи від комерційної реклами), супутниковий цілодобовий телеканал Polonia (де комерційна реклама не транслюється взагалі), а також радіостанції на чолі з Polskie Radio Program I.

Позаяк наше суспільство не готове самостійно утримувати своє суспільне телерадіомовлення, воно створене не буде. На жаль, найближчим часом нам це не загрожує... Найімовірніше, це станеться, коли середня зарплата по Україні становитиме 300-500 доларів США проти теперішніх 476 грн. (за даними Держкомстату за червень ц.р.).

Юрій Васильчук, головний редактор газети “Україна Business” (Київ):

–У всякому разі – не скоро. Існуюче державно-комерційне телебачення (УТ-1, УТ-2 та обласні ТРК) мають конкретне завдання – обслуговувати владу, а не суспільство. За це їм платять гроші (платників податків) і дозволяють підробити на рекламі. Таке становище цілком задовольняє владу (що зрозуміло) і певною мірою телевізійників (вони практично не несуть відповідальності за якість своєї роботи, головне – “забити” ефір). Хто ж змінюватиме ситуацію в такому каламутному, але слухняному і тихому болоті?

Виктор Ченуша, главный редактор ТРК “Килия-Контакт” (Килия, Одесская обл.):

–Читаешь эти строки, как сказку. «Жили-были...», «Once, upon a time...”. Я не понимаю, как можно быть объектом собственности всего народа? Весь народ выбрал депутатов Верховной Рады и Президента. То есть – это наша Верховная Рада и наш Президент. И кто из нас кого имеет? Извините за намек.

Что мешает созданию общественного телевидения? Товарно-денежные отношения. Если я, как малая частичка моего народа тоже буду собственником этого телевидения, то мое главное желание будет: «Долой рекламу!» А с чего тогда этой организации жить? С тех копеек или гривен, которые будут удерживать с меня на содержание этого телевидения? Но я не хочу платить за то, что мне не нравится. А всем нравиться невозможно, это все же телевидение, а не купюра в 100 долларов.

Конечно, если решат удерживать деньги, то сделают это для всех и сразу в законодательном порядке, но тогда при чем здесь задекларированные высокие идеи. Помню, на ТРК “KERA”, штат Техас, США нам рассказывали, что трижды в год компания обращается к людям с просьбой пожертвовать какие-то деньги. Каждый раз откликаются. Дают от $5 до $1000. В среднем – $60-80. Но это американцы, которые в день зарабатывают больше, чем я в месяц. И не могу сказать, что я глупее их работников или делаю меньше. Так платят. Нам нельзя платить больше. Если зарплаты будут высокими, а цены низкими – это приведет к инфляции. У них почему-то не приводит, значит у них неправильная экономика. Но это тема уже совершенно для другого разговора. Так что, думаю, мы до общественного телевидения не доживем, а вот детей жалко!

Володимир Овчарек, виконавчий директор Виставкової федерації України (Київ):

–Хотілося б.

Игорь Калинник, президент Ассоциации поддержки гражданских инициатив „КОВЧЕГ” (Одесса):

–Вопрос не интересует, поскольку судя по ОРТ, общественности там также мало, как и в других коммерческих СМИ.

Елена Бейда, генеральный директор телерадиокомпании “Элан” (Одесса):

–На мой взгляд, сегодня в Украине достойное ообщественное телерадиовещание не может быть создано. В первую очередь это связано с экономическими возможностями, общественное телевидение необходимо постоянно финансировать, а без финансовой подпитки канал превратиться в весьма посредственный, мало кому интересный канал. Общественное телевидение может себе позволить лишь экономически развитое, богатое государство, заботящееся о своих гражданах, проживающих в стране и за ее пределами.

Юрий Любаров, главный режиссер ТРК «НИС-ТВ» "35 канал" (Николаев):

–Номинально оно может быть создано уже сегодня (путем переименования УТ-1 в общественное украинское ТВ). А вообще-то, будет оно по-настоящему создано тогда, когда "кто-либо" возьмет на себя смелость определить процентное соотношение различных слоев, прослоек, сегментов населения в их представительстве на общественном ТВ, и самое главное – все остальные с таким разделом согласятся.

Сергій Бондур, тележурналіст, програмний директор Миколаївської ОДТРК:

–Мабуть, якщо:

а) оподаткування стане необтяжливим для “представників різних верств суспільства”, достатнім і фіксованим (незалежних від примх парламенту або “виконавців”);

б) просвітліє в мізках тих, хто вважає, що суспільне ТБ – значить нудотно-солодкувата тягучка в кращих традиціях УТ-1 та “Сонячних кларнетів” і яке не повинне для свого виживання зважати на такий „дрібниці”, як ринок або рейтинги.

Анатолий Ричка, PR директор телекомпании «ТОНИС»:

–Вопрос назрел. Наверное, он найдет свое решение. Мешает его продвижению только слабость гражданского общества в стране и отсутствие осознанного желания менять ситуацию у большинства граждан.

Олександр Тертичний, спецкор "Дзеркало тижня":

–Оце навряд. Бо нашій владі (навіть, якщо вона зміниться на найвищому поверсі) це не тільки не потрібно, а й заважатиме. А громадянського суспільства у нас, на жаль, немає. Практично немає – хіба що визріває. Як дозріє (не менше 10 років), так і "буде створене".

Ольга Владимирская, редактор IntelNews (Киев):

–Должно быть создано. Обязано быть! Что может помешать? – Мы сами:

(а) если позволим отдельно взятой группе товарищей прибрать к рукам новорожденное общественное ТР;

(б)если оно (дитя) будет поражено наследственной болезнью – низким уровнем профессионализма при высоком уровне местечкового снобизма.

Джерело: журнал „Телерадіокур’єр”, е-mail: trk@tv-radio.kiev.ua