Для притягнення до відповідальності того, хто вчинив будь-яке із діянь, що посягають на права журналістів, не має значення, чи заподіяли такі дії якоїсь шкоди останньому або його роботодавцеві, чи ні. Винний відповідатиме вже за саму дію, незалежно від її наслідків. У нині чинному Кримінальному кодексі України (надалі – КК) існує ціла низка статей, з допомогою яких журналісти мають нагоду покарати тих, хто шкодитиме їх інтересам, скориставшись своїми громадянськими правами. Однак, з вересня 2001 року кримінальний закон почав спеціально охороняти не тільки громадянські, але й професійні права журналістів, і робиться це у статті 171 КК:

„Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, -

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.”

Найпершим запитанням, яке виникає при потребі в застосуванні цієї статті – це перелік дій, які будуть вважатися умисним перешкоджанням законній професійній діяльності журналістів.

Загалом, можна сказати, що злочином вважатиметься умисне створення перешкод для реалізації журналістами прав, якими вони наділені спеціальними законами. До числа останніх належать:

- Закон „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992 року (перелік прав викладено у статті 26 цього Закону).

Приклад: навмисна заборона відкрито здійснювати аудіо запис виступу на мітингу, яка супроводжувалась спробою того, хто забороняє, відібрати диктофон у журналіста.

- Закон „Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 року (перелік прав – ст. 37 Закону).

Приклад: тележурналістові обмежують доступ до телестудії з метою перешкодити йому перед трансляцією знайомитися з остаточно готовою до випуску передачею, яку підготовлено з використанням зібраних ним матеріалів, і робити свої зауваження щодо передачі.

- Закон „Про інформаційні агентства” від 28 лютого 1995 року (обсяг прав журналіста визначено у статті 21 Закону).

Приклад: журналіста інформагенції, після того, як він пред`явив службове посвідчення, примушують покинути місце, де відбувалась аварія.

Таким чином, особі, яка відверто чинить перешкоди журналістові у той час, коли він намагається скористатися будь-яким із наданих йому законом професійних прав, варто нагадати, що такі дії є кримінально караними. Крім того, слід пам`ятати, що кримінальне право дуже багато змісту вкладає в поняття „умисно”.

Умисною вважається дія при якій той, хто її вчиняє, усвідомлює що чинить всупереч законові, розуміє, що в результаті такої дії буде заподіяно шкоду (в даному випадку – шкоду інтересам журналіста), але незважаючи на це, така особа бажає порушити права або свідомо припускає, що їх порушить, якщо не змінить своєї поведінки. Зважаючи на це, можна порекомендувати не тільки повідомляти порушника про злочинність його дій, а ще й зосередити його увагу на тому, яке саме право він порушує (мається на увазі не посилання на конкретну норму закону чи цитування її змісту, - йдеться про виклад змісту професійного права, яке порушується). Дотримання такого алгоритму дій журналіста суттєво збільшує вірогідність покарання порушника у випадку, коли злочинні дії не припиняться.

Як уже зазначалося вище, іншою підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 171 КК (частина 2) є переслідування журналіста за виконання ним професійних обов`язків або критику. У цій частині найголовнішим є тлумачення виразу „переслідування”, оскільки не будь-яке негативне явище в кримінальному праві підпадатиме під цю категорію.

У практичному застосуванні частини 2 статті 121 КК України переслідуванням будуть вважатися: погрози (вбивством, пошкодженням або знищенням майна тощо), залякування, цькування, вимоги спростувати оприлюднену інформацію, звільнення з роботи, позбавленням заробітної плати (гонорарів, премій і т ін.) паплюження журналіста перед громадськістю, а також будь-які інші дії, які порушують права журналіста (не тільки професійні) і пов`язані із його професійною діяльністю або критичними матеріалами.

Нарешті, для притягнення до відповідальності того, хто вчинив будь-яке із перелічених чи інших діянь, що посягають на права журналістів, не має значення, чи заподіяли такі дії якоїсь шкоди останньому або його роботодавцеві, чи ні. Винний відповідатиме вже за саму дію, незалежно від її наслідків.

Як випливає із викладеного вище, підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за порушення прав журналістів, в загальних рисах, є досить простими і зрозумілими. У той же час, на практиці, випадки застосування цієї статті трапляються надзвичайно рідко. Головна причина такого стану – проблеми доказування самого факту порушення прав або переслідування, оскільки їх випадки залишаються не зафіксованими. Саме тому, журналістові, який зазнав згаданих перешкод або переслідувань, належить, перш за все, потурбуватися про фіксацію фактів здійснення перепон чи переслідування.

Найпереконливішими доказами наявності злочинних діянь у даній категорії справ є паперові, відео чи аудіо документи, що відображають події або дії, які пов`язані із злочином. При цьому, у кожному разі слід пам`ятати про так звану „доказову силу” згаданих документів. Йдеться про те, що паперовий документ, у випадку його правдивості, майже завжди визнають доказом напротивагу аудіо і відеозаписам, котрі мають доказову силу лише в тому разі, коли були здійснені з дотриманням вимог закону.

Якщо говорити, власне, про такі вимоги, то акцентувати увагу слід на тій, яка становить основу всіх решти – запис має бути здійсненим відкрито, тобто: факт фіксації події на аудіо чи відео плівку для її учасників повинен бути відомий. У протилежному випадку, навіть правдиві записи, якщо при їх здійсненні було порушено подібні формальні вимоги законодавства, суд не прийматиме до уваги.

Доречно сказати, що це стосується не тільки доказової сили записів у кримінальних справах, що пов`язані із порушенням прав журналістів. Цього принципу належить дотримуватись завжди, коли йдеться про можливу перспективу використання запису у якості доказу в суді.

Якщо Вам не вдалось уникнути злочинного посягання чи припинити його, і Ви володієте доказами факту його вчинення, - єдиний спосіб ініціювати притягнення винуватого до відповідальності – письмове повідомлення компетентному органові про відомий Вам факт протиправної поведінки. Компетентним органом, у даному випадку, відповідно до статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України виступають органи прокуратури, тобто із заявою про вчинення злочину та доказами, які це підтверджують, належить звертатися до районної прокуратури.

Отже, у випадку коли журналіст стикається із умисним перешкоджанням реалізації його професійних прав, які надані йому спеціальними законами, або ж зазнає переслідувань за професійну діяльність чи критику, слід пам`ятати, що такі дії є злочином, що передбачений статтею 171 Кримінального кодексу України. У тому разі, коли факт порушення прав журналіста підтверджується належними, законно зібраними доказами, звернення із письмовою заявою до органів прокуратури надає можливість притягти до відповідальності і покарати того, хто нехтує професійними правами журналіста.

Богдан Яблонський, адвокат, старший юрист в Адвокатській фірмі „Грамацький і партнери”