Вже очевидно, що під час нинішніх виборів президента України буде проігноровано так звану «інформаційну проблематику». На відміну від попередніх виборчих кампаній, коли питанням свободи слова, інформаційної безпеки надавалося особливої уваги, під час цих перегонів проблеми інформаційної політики опинилися на маргінесі. Щоб у цьому переконатися варто заглянути до програм кандидатів у президенти.

Свою візію інформаційного майбутнього України декларують лише четверо із вісімнадцяти претендентів на пост глави держави, а саме Сергій Тігіпко, Олег Тягнибок, Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко. Решта, або ж не мають свого погляду на інформаційну політику, або ж вважають це питання другорядним.

Та й у передвиборних програмах тих кандидатів, де згадуються медійні питання, переважно містяться заяложені формулювання, які мало стосуються сьогодення. Кандидати на пост глави держави вважають, що «люди мають право отримувати чесну інформацію», обіцяють створити «високоякісне суспільне телебачення та радіомовлення», забезпечити «доступ до інтернету для всіх без винятку громадян» або ж «встановити суспільний контроль за діями влади через розвинені суспільні інститути та незалежні ЗМІ».

Винятком, на нашу думку, може бути програма захисту українців Олега Тягнибока, у якій акцентується на національних інформаційних пріоритетах та обороні вітчизняного інформаційного простору.

Тим часом недооцінювання кандидатами питань розвитку та захисту інформаційної сфери на тлі реальних загроз, які постали перед Україною, принаймні, дивує. Перманентні інформаційні атаки на Україну, загострення внутрішньої політичної ситуації, економічна криза - ось справжні виклики, на які треба негайно давати відповіді, зокрема засобами інформаційного захисту особи, суспільства та держави. Тим паче, що майбутній глава держави, навіть з нинішніми повноваженнями, матиме суттєві важелі впливу для того, щоб, врешті-решт, приступити до наведення порядку в нашому інформаційному домі.

Нагадаємо, що президент призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, регуляторного органу в сфері медіа. Крім того він має опосередкований вплив на призначення генеральних директорів обласних ДТРК та начальників інформаційних управлінь обласних державних адміністрацій. Не кажучи вже про те, що глава держави очолює Раду національної безпеки і оброни України, «контролює» генерального прокурора, голову СБУ, впливає на бюджетний процес, а отже, відіграє визначальну роль при ухваленні потрібних рішень у сфері інформаційної політики та безпеки.

У зв'язку з цим дозволимо собі викласти тези, які хотілося б почути від справжнього українського президента.

«Перше і головне - я забезпечу законодавчу підтримку виробництву та розповсюдженню національного інформаційного продукту. Будуть визначені конкретні засоби державної допомоги, зокрема, пільги творцям національного інформаційного продукту, конкурсні гранти на реалізацію культурно-мистецьких та інформаційних проектів на телебаченні, радіо, в українському сегменті мережі інтернет, які сприятимуть згуртуванню українського суспільства, утвердженню почуття патріотизму, поваги до української історії, національних традицій, державної мови.

Друге. Наполягатиму на негайному ухваленні закону, який забезпечить прозорість відносин власності стосовно засобів масової інформації, не допустить їх монополізації та гарантуватиме вільний доступ суспільства до інформації про діяльність ЗМІ. Це також стане одним із правових засобів, який дозволить виявляти та притягати до відповідальності ті ЗМІ, діяльність яких спрямована на підрив інформаційного суверенітету країни.

Третє. Я покладу край засиллю у вітчизняному телерадіоефірі  іноземних програм, фільмів, аудіовізуальних творів. Для цього буде підготовлено законопроект щодо введення квот на присутність в сітці мовлення телерадіоорганізацій аудіовізуального продукту виробленого в одній окремо взятій країні.

У такий спосіб українські мовники позбудуться валу російських «телепроектів», які несуть загрозу мільйонам українських глядачів бути інфікованими ідеологічним вірусом «малоросійства».

Водночас у наших співвітчизників з'явиться можливість дивитися якісний європейський і світовий інформаційний продукт.

Четверте. Зроблю все можливе для відродження українського телевізійного кінематографу, який популяризуватиме українські цінності, сприятиме консолідації українського народу.

Вже в короткому часі на екранах наших телевізорів демонструватимуться захоплюючі документальні та художні фільми, серіали про першу Українську державу - Київську Русь, героїчну добу козаччини, національно-визвольні змагання часів Карпатської України, УНР, ОУН і УПА. Оригінальних сюжетів, талановитих режисерів та харизматичних акторів не бракуватиме.

• П'яте. Голос української держави нарешті почують у світі. Для цього організуємо цілеспрямоване та ефективне мовлення іноземними мовами, передусім англійською, китайською та російською, на території інших держав.

Шосте. В умовах ескалації інформаційних загроз основне своє завдання бачу у проведенні єдиної інформаційної політики та формуванні цілісного інформаційного простору на всій території країни. Цілі та зміст політики держави мають бути оперативно та без перекручень донесені до кожного громадянина України, де б він не проживав. Для цього ініціюватиму створення єдиної вертикалі управління в інформаційній сфері на чолі з Міністерством масових комунікацій України.

Цей державний орган реалізовуватиме «двоєдину стратегію», яка полягатиме, з одного боку, у гарантуванні свободи слова, популяризації української національної ідеї та посиленні проукраїнських настроїв в країні; а з другого - у запровадженні жорсткого контролю за дотриманням засобами масової інформації, як вітчизняними, так і зарубіжними, законодавства України, мінімізації деструктивного впливу іноземної пропаганди.

У нас прийнято виправдовувати неможливість вирішення нагальних інформаційних проблем відсутністю у державному бюджеті коштів. Не погоджуюся з цим. Насправді це не проблема фінансів, а наслідок незбутнього «колоніального» комплексу та абсолютної безвідповідальності теперішніх можновладців.

Запевняю, що бюджетне фінансування інформаційною сфери стане пріоритетним, здійснюватиметься не за залишковим принципом, а за реальними потребами».

Хто б не став президентом України, якщо він прагне позбутися інформаційної окупації, зберегти цілісність та незалежність країни, має проводити саме таку державну інформаційну політику.

Ілюстрація  - www.nbuv.gov.ua