Текст вперше опубліковано в журналі  «Детектор медіа», № 9 (67), вересень 2009.

Не просто слова...

Таке трапилося вперше в американській і світовій історії. Ще ніколи й ніде жодного журналіста не вшановували так, як Волтера Кронкайта, який помер у Нью-Йорку на 93-му році життя. (Згідно із заповітом, Волтера Кронкайта після кремації поховали в Канзас-сіті, Міссурі, поряд із дружиною Мері Елізабет Максвелл (Бетсі), з якою він прожив майже 65 років.)

Звістка про смерть колишнього телеведучого CBS Evening News Волтера Кронкайта відтіснила у Сполучених Штатах головні світові новини: фінансово-економічну кризу, війни в Афганістані й Іраку, викликала помітний резонанс за межами Америки (хоч Україну це обминуло). Він був настільки популярним, що у Нідерландах, звідки родом його предки по батьківській лінії, телеведучі називали себе cronkiters, а в Швеції - kronkiters. Американські медіа передавали повідомлення про його смерть як екстрену новину. ABC, Fox News та інші телемережі стали на «варту пам'яті». CBS, де Волтер Кронкайт працював телеведучим вечірніх новин протягом майже двох десятиліть, присвятила йому спеціальну програму в прайм-таймі.

Не трафаретні, а сповнені почуттів і роздумів скорботні слова, що заполонили телеефір й електронні видання, заслуговують на те, щоб навести деякі з них.

Шок Макманус (президент CBS News): «Кронкайт провів Америку крізь наші кризи й трагедії, крізь наші перемоги та найпрекрасніші часи. Без Волтера Кронкайта не можна уявити собі новини CBS, журналістику чи справжню Америку».

Кейті Курик (теперішня ведуча CBS Evening News): «Іншого Волтера Кронкайта ніколи не було й не буде».

Морлі Сейфер (кореспондент програми «60 хвилин», CBS): «Волтер був справжнім батьком телевізійних новин. Довіра, якою він користувався у телеглядачів, ґрунтувалася на визнанні його правдивості, чесності й найжорсткішої об'єктивності».

Діана Соєр (ведуча програми ABC News): «Молоді репортери сприймали телефонний дзвінок, записку, комплімент від Волтера Кронкайта як Нобелівську премію. Я щаслива, що була у його команді».

З некрологу CNN: «Він увійшов у наше життя. Щовечора о 6.30 заспокійливим голосом він повідомляв нам новини дня. Кожен репортер хотів стати Кронкайтом».

Вулф Блітцер (ведучий програми «Ситуаційна кімната», CNN): «Він допоміг нам зрозуміти нашу країну, світ і самих себе».

Ларрі Кінг (ведучий програми Larry King live, CNN): «Він міг змінити громадську думку» (натяк на важливу роль, яку Кронкайт відіграв під час війни у В'єтнамі).

Джордж Клуні (актор, син журналіста та особистий друг Волтера Кронкайта): «Його голос був найважливішим у нашому житті. Він закликав людей прагнути зірок. Мені не до вподоби світ без Волтера Кронкайта».

Ніл Армстронг (астронавт, перший землянин, який ступив на поверхню Місяця): «Щоб досягти успіху, аналітику новин чи репортеру, який повідомляє події дня, потрібні три речі: точність, своєчасність і довіра аудиторії. На щастя, багато хто володіє першими двома.

Довіру ж аудиторії потрібно заслужити.

Схоже, Волтер Кронкайт мав найвищий рейтинг. У нього була пристрасть до дослідження Людиною Космосу, ентузіазм, який він передавав іншим, і довіра аудиторі».

Барак Обама (44-й президент США): «Волтер завжди був не просто телеведучим. Він був для нас надійним орієнтиром у найважливіших проблемах дня, впевненим голосом у світі невпевненості. Його приймали як члена родини. Він закликав нас вірити йому і ніколи нас не підводив. Ця країна втратила кумира, дорогого друга».

Він міг стати президентом

Волтер з'явився на світ ще тоді, як господарем Білого дому був Вудро Вілсон. Його сучасниками стали 17 президентів. Він брав інтерв'ю в багатьох із них - від Герберта Гувера до Роналда Рейгана. Деякі, як Ліндон Джонсон, напрошувалися на це самі.

Кронкайт сам мав реальний шанс стати одним із господарів Білого дому. Це не літературна гіпербола. У 70-х роках ХХ століття, коли його журналістська слава досягла зеніту, американці не раз обирали Кронкайта «людиною, якій найбільше довіряють». Дехто вважав, що він неодмінно скористається реальними шансами стати президентом. Та, зробивши надзвичайно успішну кар'єру в журналістиці, Кронкайт не виявив амбітного потягу до державної діяльності. Унікальний не тільки для Америки, а й для журналістів усього світу вияв вірності обраній професії, що стала смислом життя!

Натомість серед 44 американських президентів були видатні, посередні й нікудишні. Самі американці не пам'ятають усіх їхніх імен. А скільки було за цей час тележурналістів? Хто зрештою, їх лічив? І хто їх пам'ятає після того, як вони зникають з екрана? Мені не раз доводилося чути від самих американських журналістів нарікання на те, що співвітчизники швидко забувають тих, кого недавно вважали телезірками.

Схоже, Кронкайт став щасливим винятком. Зрештою, саме слово anchorman (ведучий теленовин) було впроваджено в англійську мову спеціально для того, щоб визначити його професію, незаангажовані стандарти якої він виробляв та утверджував сам.

Відвідувач одного з сайтів - «старий техасець» - пояснив це просто й зрозуміло: «Я завжди отримував вдоволення, слухаючи Волтера Кронкайта. І завжди відчував: те, що він казав, - правда. Ми ніколи не знали, що за своїми поглядами він був лібералом поки через багато років він не пішов у відставку. Сьогодні про особисті переконання ведучого дізнаєшся за декілька секунд...».

Певно, самев цьому суть проблем сучасної тележурналістики, які так болісно переживав в останні десятиліття свого життя Волтер Кронкайт. За влучним висловом телеведучого програми ABC World News Чарлза Гібсона, «він був і завжди буде золотим стандартом».

Журналістами народжуються?

Коли читаєш автобіографічний бестселер Волтера Кронкайта «Життя репортера», складається враження, що журналістами народжуються. Він з'явився на світ 4 листопада 1916 року в Сент-Джозефі, штат Міссурі, у родині лікаря. Волтер безмежно любив свого батька і, щоб бути на нього схожим, коли змужнів, відпустив собі вуса. Та в житті він обрав зовсім інший шлях.

Усе почалося з того, що у дитячій газеті American Boy Волтер прочитав статтю про веселі пригоди репортера. Відтоді його ніколи не полишало бажання стати журналістом. Волтеру сповнилося десять років, коли родина переїхала до Г'юстона, штат Техас. Навчаючись у середній школі у Сан-Хасінто, він редагував газету. 1934-го вступив до Техаського університету (в Остині), вивчав політологію, економіку та журналістику. Однак наступного року кинув заняття і працював репортером у місцевих газетах, висвітлюючи новини та спортивні події.

Як типовий американець Волтер не засиджується на місці. Він вже в Оклахома-сіті й працює там диктором на радіостанції WKY. Після цього повертається у Канзас-сіті, Міссурі, де жив із родиною у дитячому віці. Там стає спортивним репортером на радіостанції KCMO (AM), набувши шаленої популярності в місцевих фанів як футбольний коментатор. Однак, за власним визнанням, радіомовлення не викликає у нього захоплення. У Канзас-сіті він влаштовується кореспондентом UP. Так починався його шлях у велику журналістику.

Під час Другої світової війни Кронкайт став одним із провідних американських військових кореспондентів. Він входив до вісімки журналістів, відібраних командуванням ВВС США для особливо важливої місії. На борту летючих фортець він як репортер брав участь у бомбардуваннях нацистської Німеччини. Кронкайт висвітлював висадку союзних військ у Нормандії і драматичні бої в Арденнах, коли вермахт несподівано перейшов у навальний контрнаступ проти англо-американських військ, завдавши їм відчутних ударів. Війна залишила в його серці незагойні рубці. У червні 1994 року, у зв'язку з 50-ю річницею D-Day, в інтерв'ю наживо CNN з Омаха-біч він згадував про «молодих американців, які пожертвували власним життям і не залишили після себе сьогоднішніх онуків...». Кронкайт зробив спробу осмислити Другу світову війну - через власне сприйняття і в ширших масштабах - у серії документальних програм, що демонструвалися у 80-х роках на CBS і користувалися попитом у відео- й аудіозаписах.

Він був провідним кореспондентом UP на Нюрнберзькому процесі. У книзі «Життя репортера» Кронкайт згадує: «Мені хотілося плюнути на них. Не пам'ятаю, щоб колись мені спадало на думку плюнути на когось. Та саме це мені закортіло зробити тепер». Чи міг інакше ставитися до нацистських злочинців колишній військовий кореспондент, який на власні очі бачив звірства, скоєні ними в Європі?

Кронкайт відкривав відділення UP у Москві, працював там у 1946 - 1948 рр. За «залізною завісою» був свідком початку холодної війни, посилення протистояння між Сходом і Заходом.

«Отакі справи...»

Волтер повертається на батьківщину і спочатку працює у телевізійній компанії WTOP-TV - філії телемережі СBS у Вашингтоні, округ Колумбія. Він приймає запрошення славетного у той час журналіста Едварда Мерроу, який набирає команду для здійснення інноваційного проекту - новин у телевізійному форматі. У команді - ціла плеяда «зірок»: Ерік Севарайд, Даг Едвардс, Говард Сміт. Зірка Волтера Кронкайта засяє серед них найяскравіше.

«Рідко народження нового засобу масової інформації відповідало унікальній майстерності особистості так, як перші телевізійні новини вписалися у талант і темперамент Волтера Кронкайта, - зазначав тижневик Time. - Спілка між ними створила американського велетня, який справляв величезний вплив на обговорення нацією найзлободенніших проблем».

Однак це станеться не відразу. Самі телевізійні новини у США на початку 60-х років були ще у пелюшках. Чорно-білий телеекран. Телеефір - подібно до того, як сьогодні український, - забитий фільмами. Та буремні події того десятиліття, що відбувалися у США і в світі, - піднесення руху за громадянські права, кубинська і берлінські кризи, убивство Джона Кеннеді - швидко витісняли їх зі старомодного «балакучого ящика».

Задля об'єктивності слід сказати: Волтер Кронкайт, як і інші тодішні журналісти, не відразу збагнув необмежені можливості нового медійного простору. Маючи досвід роботи на радіомовленні, у друкованих ЗМІ та в інформаційному агентстві, він вважав телебачення «додатком» до інших медіа. Так, після закінчення випуску новин він певний час радитиме телеглядачам дізнаватися подробиці подій із газетних повідомлень.

Програма CBS Evening News, яку Кронкайт вів з квітня 1962 року, спочатку була 15-хвилинною. А 2 вересня 1963 року, в День праці, в ефір вийшов її перший 30-хвилинний випуск з «родзинкою» - ексклюзивним інтерв'ю Джона Кеннеді. То була перша програма новин на національному телебаченні США у такому часовому форматі.

У першій половині 60-х років CBS Evening News за рейтингами була другою після Huntley-Brinkley report на NBC. Дійшло до того, що 1964 року Кронкайта навіть усунули від роботи телеведучим. Щоправда, невдовзі керівництво мережі змушено було виправляти прикру помилку. Наприкінці десятиліття Волтер Кронкайт у жорсткій конкурентній боротьбі виведе свою вечірню програму на чільне місце і вже ніколи не віддасть пальму першості. А фраза that's the way it is («отакі справи»), якою він закінчував кожний випуск вечірніх новин, стало його популярним особистим брендом

Ціле покоління американців дізнавалося подробиці головних національних і світових подій з випусків CBS Evening News... З 16 січня 1980 року, на 50-й день кризи із заручниками в Ірані, Кронкайт щовечора нагадував телеглядачам, скільки днів перебувають у полоні їхні співвітчизники. Останнім став 444-й день, що припав на 20 січня 1981 року, у переддень інавгурації Роналда Рейгана.

Зоряні миттєвості: трагедія, драма і тріумф

Убивство Кеннеді. 22 листопада 1963 року. Ньюзрум CBS. Екстренні новини.

Готуючи того дня вечірній випуск новин, Кронкайт прочитав на інформаційній стрічці UPI «блискавку» про замах на життя президента у Далласі. О 13.40 CBS перервала програму, яку вела наживо. Телекамери у ньюзрумі не працювали, і Кронкайт передав перше повідомлення в ефір без картинки. Слідом за ним - інші у тому ж режимі мовлення.

О 14.00 його повідомили, що телекамери встановлено. Протягом 20 секунд до висвітлення трагічної події підключилися усі філії CBS. Кронкайт з'явився в телеефірі і розповів: попередні повідомлення про те, що Кеннеді живий, не підтвердилися. Однак не поспішав категорично стверджувати протилежне.

О 14.27 з відділення CBS у Далласі надійшло повідомлення, що президент помер. Кронкайт вирішив, однак, не випускати його в ефір. Дехто дорікатиме Кронкайту, що він порушив тоді один із головних професійних канонів - оперативність. Зате він дотримався людської моралі. Йому не хотілося вірити в те, що Джон Кеннеді помер, і поки ще жевріла надія, він не хотів завдавати болю мільйонам американців, які з тривогою стежили за трагедією у Далласі.

Хоч Кеннеді помер близько 30 хвилин тому, офіційного підтвердження ще не було. Кронкайт вів програму так, ніби президент живий. Він не квапився «ховати» Кеннеді, хоч в його голосі було відчутно: сподіватися немає на що.

Натомість випусковий приніс йому останнє повідомлення: жодного сумніву вже не було. Кронкайт одягнув окуляри, на мить подивився на шматок стрічки, зняв окуляри і прочитав екстрене повідомлення AP: «З Далласу, Техасу. Блискавка. (очевидно, офіційно). Президент Кеннеді помер о 1 годині по полудні за часом центрального поясу)». Глянувши на годинник, додав: «О 2-й годині за часом східного поясу. Приблизно 38 хвилин тому».

Після цього Кронкайт зробив паузу, одягнув окуляри і проковтнув клубок, що застряг у горлі. В його очах блищали сльози. За власним визнанням, йому важко було вимовити ці «жорсткі слова».

Згодом Кронкайт розповість, що тоді на коротку мить втратив самовладання. Єдиний раз у житті. І додасть: «Я не соромлюся цього. Чого ми маємо соромитися почуттів? Адже ми - люди».

Чому мільйони американців переключилися під час трагічних подій у Далласі на телемережу CBS?  Тоді безперечним лідером телевізійних новин ще була NBC. Половина американців дивилася її новинну програму Huntley-Brinkley report. Та в одну мить все змінилося.

Визнано, що Кроникайт розповів про трагічну смерть улюбленого американського президента людяніше, ніж інші телеведучі. Він вболівав за долю Джона Кеннеді, і разом із ним вболівала Америка. Волтер Кронкайт увійшов в історію живим разом із трагічно загиблим президентом.

І до чого в такому разі усі журналістські канони?

В'єтнам. 27 лютого, 1968 р. Спеціальний репортаж CBS.

«Репортаж із В'єтнаму: хто? що? коли? де? чому?» із заключним коментарем до нього вийшов в телефір після наступу в'єтконговців, що став поворотним у війні. Коментар вартий того, щоб навести її повністю: «Сказати, що сьогодні ми наблизилися до перемоги, - значить повірити всупереч доказам, оптимістам, які помилялися в минулому. Навіювати думку, що ми на межі поразки, - значить поступитися песимістам. Сказати, що ми застрягли у безвихідному становищі, здається, єдиним реалістичним, однак незадовільним висновком. Є мізерний  шанс, що військові та політичні аналітики праві, що в наступні декілька місяців слід перевірити наміри ворога, якщо це справді його останній сильний подих перед поразкою. Стає дедалі зрозумілішим, що у такому разі єдиним раціональним виходом будуть переговори. Ми вестимемо їх не як переможці, а як достойні люди, які дотримувалися свого зобов'язання захищати демократію і зробили все, що могли. Це - Волтер Кронкайт. На добраніч». 

Одразу після того, як президент Ліндон Джонсон подивився репортаж і почув коментар, він вимкнув телевізор і сказав: «Якщо я втратив Волтера Кронкайта, я втратив середній (клас. - Авт.) Америки». Невдовзі він відмовиться від наміру домагатися переобрання на новий термін.

Журналіст взяв гору над президентом, а журналістика - над політикою, спрямувавши її в русло зорового глузду. Це єдиний прецедент в історії американського й світового телемовлення.

Золотий стандарт Волтера Кронкайта - 2

Космічна Одисея, липень 1969 р. Спеціальні новини CBS

Кадри феєричної реальності: поверхні Місяця, висадки місячного модуля «Ігл» та Ніла Армстронга, голос якого таємниче долинав із глибин Всесвіту: «Це маленький крок для людини, та величезний стрибок для всього людства»... Більшість американців стежили за подробицями космічної одіссеї «Аполлона-11», налаштувавши телевізори на спеціальні новини наживо CBS.

Про роль ведучого цього телемарафону добре сказав відомий американський тележурналіст Тед Коппел: «Коли Волтер радів, що людина висадилася на Місяці, Америка раділа разом з ним».

«Я мав стільки ж часу підготуватися до висадки на Місяць, як і НАСА, - скаже згодом Кронкайт. - Та коли це сталося, втратив дар мови». Коли з космодрому на мисі Канаверал було виведено на космічну орбіту «Аполлон-11», він радісно вигукнув у студії CBS Evening: «Лети, бейбі, лети!». Коли місячний модуль «Ігл» торкнувся поверхні загадкового небесного тіла, він тільки й зміг вимовити: «Нічого собі!». Кронкайт картатиме себе за те, що від хвилювання втратив дар мови, а іноді іронічно називатиме свій вигук «безсмертним». Коли командир екіпажу космічного корабля Ніл Армстронг зробив свій перший крок, він з із захопленням вигукнув: «Людина на Місяці».

Кронкайт був лаконічним у своїх коментарях, не обтяжуючи емоційно налаштованих глядачів науковими подробицями, хоч знав їх як на рівні експерта. Він назвав висадку астронавтів на Місяці «найважливішою подією ХХ століття» і порівнював її з відкриттям Америки Колумбом. Називаючи Армстронга «справжнім героєм Америки», він пробуджував почуття патріотизму, підносив дух нації. Пізніше Кронкайт скаже: «Я думаю, що через 500 років, коли молоді люди житимуть на космічних станціях і в космічних містах, вони визнають, що це була  найважливіша подія усіх часів».

У той час Кронкайт розміняв уже п'ятдесят років, та він був у чудовій формі. Випуск спеціальних новин про висадку астронавтів на Місяці 20 липня 1969 року він вів упродовж 18 годин поспіль. За гіркою іронією долі, до 40-ї річниці цієї подїї Кронкайт не доживе три дні.

Він став легендарним журналістом, улюбленцем астронавтів. Хоч Кронкайт не належав до них, він єдиний отримав нагороду НАСА - «амбасадора досліджень». І особливо пишався цим, хоч мав десятки нагород аж до президентської Медалі свободи. Кронкайт став єдиним, хто не працював у космічному агентстві, однак отримав безцінний дарунок - зразок місячної породи, який передав на зберігання в Техаський університет. За словами адміністратора НАСА, астронавта і командира шатла, Чарлза Болдена, висвітлення Кронкайтом польоту «Аполлона-11» надихнуло його продовжити кар'єру в космосі.

Завдяки Кронкайту космічна Одіссея «Аполлона-11» зробила CBS улюбленою телемережею американців. Вона неподільно домінувала за рейтингами упродовж дванадцяти років поки не зійшов з арени її телеведучий.

«Старі телеведучі не зникають в далечині...»

Востаннє мільйони телеглядачів почули його голос у програмі CBS Evening News 6 березня 1981 року. Тоді Волтер Кронкайт попрощався з ними, як із давніми, добрими друзями: «Це моя остання передача в ролі ведучого. Для мене настала мить, до якої я давно готувався. Та я  ставлюся до нього з жалем. Зрештою, ми зустрічалися, як тепер, вечорами майже два десятиліття, і я за цим сумуватиму. Та боюся, що ті, хто у цьому щось вишукує, сильно переграє. Це перехід, передача естафети. Чудовий телевізійник і джентльмен Даг Едвардс був моїм попередником на цій роботі, інший - Ден Разер стане моїм наступником. У будь-якому разі той, хто тут сидить, - найпомітніший член команди журналістів, райтерів, репортерів, випускових, продюсерів. Ніхто цього не змінить. Більш того, я навіть не йду звідси! Іноді я повертатимуся зі спеціальними програмами новин та документальними фільмами, а, починаючи з червня, щотижня з нашою науковою програмою "Всесвіт". Старі телеведучі, як ви бачите, не зникають в далечині*. Вони повертаються знову й знову. Я буду у відрядженні. А в наступні декілька років на цьому місці сидітиме Ден Разер. На добраніч» (*Кронкайт переінакшив крилатий вислів генерала Маккартура з його звернення до Конгресу: «Старі вояки не вмирають, вони просто зникають в далечині»).

Волтер Кронкайт, як зазвичай, був стриманим, та дещо важливе лишилося за кадром. У той час на CBS діяло жорстке правило: журналісти змушували йти на пенсію у 65-річному віці. Винятку не зробили навіть для «дядечка Волтера», який мав космічний рейтинг популярності. До того ж він пішов у відставку раніше, ніж за півроку до встановленого граничного віку

До передчасної відставки його змусив власник CBS Білл Пейлі. Він поспішав взяти на роль телеведучого молодого, амбітного репортера Дена Разера поки того не перехопила конкуруюча ABC. CBS уклала з ним 5-річний контракт, зобов'язавшись заплатити за цей період 8 мільйонів доларів.

Якось після відставки Кронкайт в інтерв'ю жартома порівняв себе зі «старими черевиками», зручними для телеглядачів. Вони, мовляв, могли всунути туди свою ногу «немов у капці». Та для його наступника «старі черевики» виявилися надто великого розміру. Репортеру Дену Разеру важко було подолати новий бар'єр. За власним визнанням, у ньюзрумі він почувався дискомфортно. Не терпів слова «телеведучий» і тішився, коли його називали «провідним кореспондентом». Його агресивна, жорстка манера ведення програми різко контрастувала з м'яким стилем Волтера Кронкайта й відштовхувала багатьох телеглядачів. Впадала в око не прихована політична заангажованість Дена Разера.

Після «зміни варти» рейтинг CBS Evening News різко покотився вниз, постійно коливався і йому ледве вдалося виправити ситуацію. Наприкінці кар'єри Разера, пов'язаної з безперервними скандалами, його програма новин поступалася за рейтингам конкуруючим NBC Nightly News та ABC World News. Її дивилися близько 7 мільйонів телеглядачів. За Кронкайта глядацька аудиторія СBS Evening News досягала майже 30 мільйонів. Побити цей рекорд чи, принаймні, наблизитися до нього не вдалося жодному американському ведучому теленовин.

У телеведучого особлива роль

Cтривожений станом теперішнього американського телебачення, Волтер Кронкайт говорив: «Я належав до групи піонерів телевізійної журналістики, які встановлювали стандарти варті того, щоб оглянутися на них. Я допомагав створювати стандарти чесності, компетентності, точності й гарного смаку». Він чітко сформулював своє кредо»: «Наша робота - виставляти дзеркало, розповідати й показувати людям те, що відбулося». Одне слово - тільки новини! Він був прихильником достовірної інформації, підготовленої на солідних джерелах, і сам неухильно дотримувався цього принципу

Через суперечки в журналістському світі на тему hard news, що, мабуть, ніколи не вщухнуть, слід одразу поставити крапки над «і». Кронкайт мав на увазі програми новин, які неодмінно мають бути неупередженими й об'єктивними, а не інші жанри телебачення - аналітичні, ток-шоу тощо. Він проводив чітку межу між ведучим теленовин і коментаторами подій. На його переконання, «що відвертіший і чесніший коментар, то краще».

Чимало медіа-аналітиків намагалися провести аналогії, порівнюючи Волтера Кронкайта як телеведучого CBS Evening News з іншими. Та вони так і не змогли дати відповіді на запитання: чому переможцем став саме він? Чому йому не виявилося рівних, хоч кожен з його суперників був професіоналом високого класу?

Як на мене, на увагу заслуговує одна незвична аналогія. У статті, опублікованій у Time, Томас Гріффт пояснює: «Довіра до Кронкайта ґрунтується на його здібності випромінювати природність. Це та його якість, що має небагато спільного з іншими телеведучими і водночас спільна з Рейганом. Обидва - сини Середнього Заходу, які за інших обставин і в дорожчих костюмах твердо вирішили лишитися самі собою. Обом вдавалося створити враження: те, що бачите, те й маєте. Те, що ви не бачите, можливо, не суперечить тому, що насправді бачите, та це вже зовсім інше. Очевидно, що і в Рейгана, і в Кронкайта є дещо більше, ніж безпосередність».

Це важливий психологічний чинник. Обидва були природженими комунікаторами. Великою мірою завдяки цьому Рейган прийшов до влади і став успішним президентом. У ХХІ столітті телеглядачі визнали його «найвидатнішим американцем» усіх часів. А в ХХ столітті «людиною, якій найбільше довіряють» американці обирали Волтера Кронкайта.

Всесвіт В. К.

Натомість він прагнув не порушити обіцянки, яку дав телеглядачам. Щоправда, сфера його діяльності на CBS звузилася, і він сам був розчарований новою, звуженою роллю на телемережі, якій віддав стільки років життя. Не всі його творчі задуми здійснилися. Він мав намір знімати документальні фільми, продовжити свою наукову серію «Всесвіт Волтера Кронкайта». Та 1982 року ці проекти було скасовано: CBS скоротила фінансовий ресурс на документалістику.

Натомість Кронкайт з'являвся як спеціальний кореспондент на екранах CNN та інших телемереж. Коло його інтересів, як і раніше, було широким: від політики до космосу і мистецтва. З 1985 до 2007 року Кронкайт вів на PBS віденські новорічні концерти (його наступницею Кронкайтв стала Джулія Ендрюс). Упродовж багатьох років був ведучим церемонії щорічних нагород у центрі Кеннеді.

1988-го Кронкайт вів 90-хвилинний документальний фільм «Сіліконова долина: 100-річний ренесанс». Це була розповідь про фантастичне піднесення регіону, що викликало подив у світі, - від заснування Стенфордського університету до створення найсучасніших технологій. PBS успішно демонструвала стрічку у США і в 26 інших країнах.

Космічна тема лишилася для Кронкайта улюбленою до кінця життя. Він вів програму про другий політ у космос 1998 року Джона Гленна, який подолав силу земного тяжіння і вік (звісно, до цього висвітлював і перший його політ 1962-го). Кронкайт був ведучим створеного 1985 року на IMAX фільму про шаттл «Мрія жива». З 1986-го до 1994 року в діснеєвському центрі розваг він був диктором програми «Космічний корабель Земля». Його вважали найймовірнішим переможцем для участі у програмі НАСА «Журналіст у космосі», яку, на жаль, не було здійснено через катастрофу «Челленджера». Запис його голосу використовували у фільмі «Аполлон-13» (1995 р.).

Невгамовне прагнення до пізнання світу спонукало його до просвітянської діяльності, для якої раніше йому бракувало часу. А золотий стандарт Волтера Кронкайта включав і його голос, який легко пізнавали в усіх куточках Америки всі - від старих до дітлахів. Він озвучував головну роль у мультиплікаційному фільмі «Ми повернулися: історія динозаврів» (1993 р.). Кронкайт говорив голосом Бенджаміна Франкліна у 40-серійному пізнавальному мультиплікаційному фільмі «Діти свободи». Імітував телевізійний «новинний фрагмент», наприкінці якого незабутнє «That's the way it is» звучало дещо інакше: «That's the way it is on...» («Ось як виглядають справи»).

У політичному вирі

Протягом майже двох десятиліть ведучий CBS Evening News був «святим хранителем об'єктивності тележурналістики» (вислів часопису Time). Жоден із колег Кронкайта не знав, хто він: республіканець, демократ чи незалежний. Та пішовши у відставку, Кронкайт вважав, що має моральне право вільно висловлювати свої політичні погляди й пропагувати їх.

Він критикував зовнішню політику республіканської адміністрації Роналда Рейгана, розцінюючи програму «зоряних війн», як «безконтрольну ескалацію озброєнь», а воєнні акції на Гренаді і в Лівії - «хибними». У січні 2006 року на прес-конференції, присвяченій показу документального фільму виробництва PBS про свою журналістську кар'єру, він вкотре затаврував агресивні дії адміністрації Джорджа Буша-молодшого. «Я ставлюся до американської присутності в Іраку так само, як ставився до неї 1968 року у В'єтнамі», - заявив Кронкайт. І вкотре вимагав, щоб Сполучені Штати вивели звідти свої війська.

Жорстка критика Кронкайтом зовнішньої політики республіканців супроводжувалася пропагуванням ліберальних ідей. «Я знаю: лібералізм не вмер у цій країні. Він просто втратив свій голос. Сподіваємося, тимчасово». В епоху, коли в Америці панував консерватизм, ці слова з його виступу на обіді, влаштованому громадською організацією «Народ - за американський спосіб життя», викликали подив аудиторії.

Ще раніше Кронкайт став речником найрадикальніших глобальних концепцій аж до створення федералістського світового уряду в американській упаковці. У книзі «Життя репортера» він запитував: «Коли ми, зрештою, отямимося й створимо світовий уряд та парламент держав? Завдяки Нюрнберзькому процесу ми вже заклали основу для третьої гілки влади - правничої». 1999-го, на церемонії вручення йому в ООН міжнародної нагороди, Кронкайт закликав до «створення світового уряду за взірцем нашого уряду із законодавчою, виконавчою і правничою гілками влади та поліційними силами для впровадження міжнародних законів й підтримання миру». «Щоб домогтися цього, - стверджував він, - нам, американцям, доведеться поступитися частиною свого суверенітету. Це було б гіркою пігулкою. Це вимагало би чимало мужності, сильної віри у новий порядок».

Читаючи ці плутані ліберальні теорії, ловиш себе на думці: Волтер Кронкайт, мабуть, вчинив розумно, відмовившись від шансу балотуватися в президенти і домогтися перемоги на виборах. Певно, він розумів, що політичний Олімп не для нього. Тодішня епоха жорсткого протистояння між Заходом і Сходом вимагала, щоб місце в Білому дому посів рішучий, консервативний державний діяч. Ним став Роналд Рейган, який поховав «імперію зла» на звалищі історії.

Кожному своє... Я уявляю собі Кронкайта-президента схожим на ліберального Джиммі Картера, який жив у світі політичних ілюзій і увійшов в історію США як один із найменш щасливих господарів Білого дому. Натомість Кронкайт-телеведучий став феноменально постаттю в американській та світовій журналістиці.

Хіба цього мало?

***

1996 року PBS показала 90-хвилинний документальний фільм «Волтер Кронкайт: свідок історії». Диктором була Кейті Курик, теперішня телеведуча CBS Evening News. З вересня 2006 року вони представляли програму разом. Волтер Кронкайт - у запису. Його заспокійливий голос звучить перед початком кожного випуску програми й після його смерті.

Голос Кронкайта, який уславив свою alma mater, звучить і в телевізійній рекламі Техаського університету. А його ім'я носить школа журналістики й масових комунікацій університету штату Аризона, визнана однією з найкращих у США.

Та час Волтера Кронкайта, мабуть, все-таки минув. «Новий прекрасний світ електронної журналістики розколовся на ідеологічно забарвлені кабельні програми й всілякі інтернет-блоги, - вважає Time. - І навряд чи комусь вдасться коли-небудь повторити унікальну роль, яку відіграв Волтер Кронкайт, висловивши  американський Zeitgeist (нім. - дух часу). Він був справді єдиним у своєму роді».

P.S. Ця стаття - перша в Україні спроба осмислити життя й діяльність найвидатнішого тележурналіста Америки й світу. Досі яскрава особистість Волтера Конкрайта залишалася поза увагою українських медіа. Можливо, тому, що після розвалу СРСР і зникнення «залізної завіси», Україна й досі відгороджена від цивілізованого світу хуторянським тином, розцяцькованим глечиками та гаслами євроатлантичної інтеграції. Можливо, й тому, що багато наших журналістів, заледве вилупившись із яйця, вважають себе бойовими півнями. А можливо, й через чорну заздрість. Волтер Кронкайт втілював у життя стандарти чесної, об'єктивної журналістики, не виявляючи в ролі телеведучого своїх політичних симпатій та антипатій. На жаль, більшість телевізійників в Україні нагадують флюгерів, а їхні політичні «переконання» визначаються тим, хто платить їм гроші. Дещо перефразувавши вислів Волтера Кронкайта, можна сказати: «Отакі справи в Україні».

Аркадій Сидорук - незалежний журналіст. Закінчив факультет журналістики та історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. У 1980 - 1989 рр. працював кореспондентом ТАРС у Нью-Йорку, у 1992 - 1996 рр. - кореспондентом ІТАР-ТАРС у Вашингтоні. Автор численних публікацій в українській та закордонній пресі.

Фото - www.bbc.co.uk