Драма Джеймса Мейса лишилася за кадром

29 Листопада 2008
16128
29 Листопада 2008
10:57

Драма Джеймса Мейса лишилася за кадром

16128
Чи не тому фільм «Свічка Джеймса Ернеста Мейса» провалився, що його знімала людина, яка не знала про свого героя нічого?
Драма Джеймса Мейса лишилася за кадром
Мені було прикро за Джеймса Мейса, коли він був живий. Прикро за те, що він помер у розквіті сил, не здійснивши мрії свого життя. Прикро, що після його нагородження (посмертно) Орденом князя Ярослава Мудрого, якого я домігся передусім завдяки підтримці газети «Україна молода», Президент відзначив тією ж нагородою Потебенька і Черновецького. Прикрі відчуття загострились знову, коли я дивився розрекламований документальний фільм «Свічка Джеймса Ернеста Мейса».
 
Стрічку виробництва продюсерської агенції «Стожари» (режисер – Наталія Сущева) двічі демонстрували 22 листопада, у День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, на телеканалі «1+1» - о 8.15 ранку і 00.35 наступної ночі. На 5 каналі під знаком цього фільму пройшов телемарафон.
 
Фільм створено на виконання розпорядження Президента України та за підтримки Міністерства культури і туризму. Для творчого пошуку було достатньо часу. Та абсолютна більшість фільмів «на замовлення», як добре відомо – однакового штибу.
 
Це не той випадок, коли з морального погляду дозволено «ліпити». Я дивився стрічку, й мене не полишала думка: про що, власне кажучи, вона? Спершу про Джеймса Мейса у фільмі взагалі не згадується, хіба що епізодично. Це розповідь про Великий голод в Україні 1932-1933 років, яка не відкриває нічого нового. До чого вона, якщо вже є класичні фільми на цю тему? Скажімо, створена Святославом Новицьким та Юрієм Луговим ще на початку 80-х років ХХ століття й удостоєна численних міжнародних нагород документальна стрічка «Жнива відчаю», або сучасніша філософська стрічка «Великий голод» співробітників «1+1» Едуарда Лозового та Павла Овечкіна. Якщо про першу на українському телебаченні, схоже, забули, то другу показували того ж дня на «1+1» (звісно, не у прайм-тайм, а о 7.10)…
 
Далі у фільмі все ж перейшли до Джеймса Мейса. У серії інтерв’ю з «друзями, колегами і близькими» спогадами про вченого ділиться Віктор Ющенко. Глава держави нагадує, що саме Джеймс Мейс запропонував ідею вшанувати пам’ять жертв Голодомору свічкою у вікні. Щоправда, як на мене, він уявляв собі це зовсім інакше – не видовищем, а інтимним дійством, яке відроджувало б генетичну пам’ять нації через емоційне сприйняття.
 
Про деякі пов’язані з україністикою епізоди першого, американського періоду життя Мейса розповідає заступник директора Інституту історії України НАНУ Станіслав Кульчицький. З душевною теплотою говорять про нього його вдова Наталія Дзюбенко-Мейс, колишній в’язень сумління Євген Сверстюк і головний редактор газети «День» Лариса Івшина. У щирість цих трьох я вірю. Перша пройшла спільно з Мейсом страдницький шлях. Другий був людиною духовно найближчою йому в Україні. Третя надала йому роботу й допомогла розкритись його публіцистичному таланту. Та викликає подив, - якщо не сказати більше, - заява лікаря, публіциста й екс-дипломата Юрія Щербака про те, що Джеймс Мейс нібито… «знайшов землю обітовану» в Україні. Ця патріотична байка цілком вписується у відглянцьовану у фільмі драматичну біографію.
 
Насправді доля Джеймса Мейса була подвійно трагічною. В Америці, де він народився, виріс і здобув блискучу освіту, він став чужим серед своїх. Відколи здійснював «Проект усної історії», опитуючи українських емігрантів, які пройшли крізь пекло Голодомору, його звинувачували в тому, що він під машкарою пошуку історичної правди виправдовує «нацистських колаборантів». А коли став виконавчим директором конгресово-президентської Комісії з дослідження голоду в Україні, яка визнала злочин тоталітарного сталінського режиму геноцидом української нації, зазнавав постійних нападок українофобів від науки.
 
«Після оприлюднення висновків комісії усі двері академічних інституцій зачинилися переді мною наглухо», - свідчив він.
 
В Україні, куди Джеймс Мейс переїхав сповнений сподівань, що його знання і досвід тут потрібні, ілюзії швидко розсіялись. Робота в колишньому інституті історії Компартії, що змінив свою вивіску на Інститут політичних та етнонаціональних досліджень, відкрила йому доступ до архівів КПУ. Та, за власним визнанням, Джеймс не зміг працювати «в атмосфері, в якій кожен знав, де шукати архівні документи, та ніхто не був зацікавлений у незалежному аналізі». Певний час він працював заступником головного редактора часопису «Політична думка», і до останніх днів життя – професором політології Києво-Могилянського академії та консультантом, а фактично – співредактором англомовного дайджесту газети «День» The Day, який саме завдяки Мейсу став вікном в Україну для іноземних читачів.
 
У фільмі немає нічого про те, як упродовж більш ніж десятирічного життя на «обітованій землі» Мейса постійно морально цькували «духовні нащадки» сталінського режиму. Під час програми Анни Безулик «Я так думаю» на телеканалі «1+1» група комуністів по-дикунському вигукувала «Янкі, ґоу хоум!». Комуністи не дали йому спокою навіть після смерті. У листопаді 2006 року, під час обговорення у Верховній Раді законопроекту про визнання Голодомору геноцидом українського народу, «червоний» голова комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Петро Цибенко назвав Мейса «голодоморним фантазером», імпортованим в Україну під час Помаранчевої революції (хоча в той час Джеймса уже не було серед живих).
 
Натомість мрія Джеймса Мейса, задля здійснення якої він приїхав до України – заснувати інститут дослідження Голодомору і перетворити його на світовий центр вивчення найбільшої національної трагедії України – залишилась не здійсненою.
 
Євген Сверстюк, духовний побратим Мейса, пояснював в інтерв’ю газеті «Україна молода» у 2005 році: «Джеймс у моєму уявленні – одна з великих постатей української історії. Це людина, яка дуже багато зробила для правдивого висвітлення геноциду 1932-33 років. З іншого боку, він був для нас завеликим, і досі нікому було серед владної верхівки зрозуміти масштаби його особистості. На жаль, за життя він фактично не був запитаний. Передусім – нашою владою. Суспільство в таких випадках має діяти через свої інституції. Колись ми раділи оголошенню про те, що Джеймс Мейс очолить Інститут Голодомору. Пригадую, як Олесь Гончар уже надіслав привітання… Але нашим парвеню посткомуністичного штибу не потрібен був такий інститут. Кожен із них займався проблемою власного збагачення. У результаті ми мали Джеймса Мейса, якому не дали можливості працювати й реалізувати себе. Я думаю, що в майбутньому це буде належним чином осмислено».
 
Тема страдницького життя великого правдолюба так і лишилася за кадром фільму «Свічка Джеймса Ернеста Мейса». Не було й спроби осмислити те, якою виявилась насправді для нього «земля обітована» і чому.
 
Попри все, Джеймс Мейс любив Україну. Він називав українських жінок найвродливішими у світі, а українців – «одним із найталановитіших і найспівучіших народів». Він вважав, що українці зробили внесок у світову цивілізацію, який людство поки що не оцінило. «Українська мова – частка світової культури, український народ – частина великої родини народів світу. Він має право на існування, розвиток і самозахист», - писав Мейс у статті, присвяченій його однодумцеві, видатному українському меценатові Петру Яцику. Та про уроки патріотизму Мейса творці фільму теж забули розповісти.
 
Ціна провалу фільму «Свічка Джеймса Ернеста Мейса» висока, а причини цього очевидні. Їх частково розкриває режисер Наталія Сущева. В чаті на сайті «Артвертеп» вона зізналась: «На жаль, я взагалі нічого не знала про цю людину…».  І претензійно додала: «Просто завдяки йому ми підняли такий пласт історії…». Який «пласт» - не зрозуміло. Якщо пані має на увазі трагедію Голодомору, то її вже розкрили інші. А от коли нічого не знаєш про життя великого сучасника, краще не братися за тему.
 
Та декому, певно, важко відмовитись від спокуси: тема Голодомору стала модною. Її вже забалакали, і, схоже, перейшли межу.
 
Пані Сущева називає чи не єдиною слабкою ланкою свого фільму невдалу начитку тексту. «Хотіла наблизитись до Ромма» - а не вийшло. Щиро кажучи, цього недоліку я навіть не помітив, бо стежив за іншим: чекав на живі кадри з Джеймсом Мейсом, його живого голосу. Але так і не дочекався.
 
У травні 2009 року виповниться 5 років від дня смерті Джеймса Мейса. Натомість «зліплена» стрічка навряд чи придатна для повторного показу, хоча задля галочки її можуть показати. А українські телеглядачі так і не дізнаються про видатного «американця, який став українцем» і знайшов свій вічний спокій в українській землі…
 
Втім, я анітрохи не здивуюся, якщо наступного року цю стрічку відзначать Національною премією України імені Тараса Шевченка. Тим більше, що в ній присутні Президент і новий голова Шевченківського комітету, які, зрештою, й визначають, кому цю премію присуджувати.
   
Фото з газети «Дзеркало тижня»
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
16128
Читайте також
11.09.2011 10:06
Аркадій Сидорук
для «Детектор медіа»
11 239
08.02.2011 08:59
Аркадій Сидорук
, для «Детектор медіа»
14 485
06.10.2009 09:10
Аркадій Сидорук
, для «Детектор медіа»
30 964
13.05.2009 15:58
Борис Соколов, «Грани.Ру»
11 027
05.12.2008 15:28
«Телекритика»
Маша Томак, «День»
18 284
Коментарі
11
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
автор-Сущевій
5579 дн. тому
Моє критичне зауваження на адресу Президента України, що міститься у статті, як і мій публічний лист на його ім»я з проханням відзначити діяльність Джеймса Мейса задля української справи Орденом князя Ярослава Мудрого (див. Президентові України Віктору Ющенку, пані Катерині Ющенко ... З повагою. Аркадій СИДОРУК,. член Ради Асоціації дослідників голодоморів в Україні. ... www.umoloda.kiev.ua/number/550/265/19928/ - 26k - Сохранено в кэше - Похожие страницы) не мають жодного стосунку до Вашого витвору. Я взагалі не бачу теми для дискусії з Вами з професійного, інтелектуального чи морального поглядів. Ваш, з дозволу сказати, фільм засвідчує: Ви так і не збагнули ані масштабів особистості Джеймса Мейса, ані трагедії його життя. А Ваші безпорадні ремарки як за змістом, так і за формою свідчать тільки про те, що Вам байдужа Україна, яка стала для Джеймса прибраною Батьківщиною. В них немає нічого, крім самозакоханості на найпримітивнішому рівні. Ви надто непрофесійні і, на моє глибоке переконання, не мали жодного морального права братися за створення фільму про великого «американця», який став українцем».
Сущева Наталия - режиссер
5594 дн. тому
Большое спасибо за Ваш труд! Исренне благодарна!
Ибо те 75% украинцев, которые не смотрели наш фильм, после Вашей статьи, посмотрят его обязательно! Чтобы составить свое мнение. И повлиять на него уже не сможете ни Вы, ни я...
Что касается "написанного пером"...
"Перша... Другий... Третя..." По-меньшей мере, это - не этично по отношению к женщинам! И впредь - портудитесь узнать правильное написание фамилий людей, которых упоминаете.

Юрий Щербак, о профессиях которого Вы расписали так подробно, возможно и не нуждается в моей защите, но фраза про "землю обетованную" - это аллегория, образ той земли, которую сознательно выбрал для себя Джеймс Мейс. Боюсь он и сам понимал, что этот шаг не простой и легких путей не будет. Но факт остается фактом! Украина - это выбор Джеймса и Юрий Щербак всего лишь это подчеркнул!
Ну и напоследок... Не вижу смысла в трех страницах Вашей статьи, когда главное заложено в первых строчках "я добивался ордена..." ( и подтекст - "а меня в фильме нет...")
Желаю Вам всего хорошего, а фильму того будущего, которое Вы ему пророчите!
валерій
5596 дн. тому
Менів соромно, що таку тему на першому дали робити відверто байдужій людині. Соромно, бо менеджери першого національного навіть не володіють уявленням: хто і на що здатен.
vm
5596 дн. тому
Мейсон был банальным писакой на заказ. Просто ему заказали тему на ее политическом исходе (закат холодной войны и развал СССР). Далее американскому Госдепу ни к чему было тратиться на этот миф о "десятках миллионов съеденных". ЦК КПУ и сам принял соответствующее постановление, где на основании документов признал факт голода и его масштабы. Мейсон остался не у дел. Поехал в Украину с надеждой, что сдесь пристоится как и масса других проходимцев из Запада.
Прохожий
5596 дн. тому
А по-моему, трагизм ситуации в том, что мы не только не способны объективно рассказать миру о себе и о "черных" страницах своей истории, мы даже не способны должным образом отметить подвижнический труд тех иностранцев, что взваливают на свои плечи эту миссию. Мы ленивы, нелюбопытны и в основной своей массе - неблагодарны.
Людмила Гуменюк – авторові з вдячністю
5597 дн. тому
Я б додала, що за кадром залишилася не лише драма Джеймса, пов’язана з тим, що він повернув українцям пам’ять та значення. За кадром залишилася і його світоглядна властивість почуватися щасливим. Джеймс запропонував Україні любов (/комунікацію) як спільну подорож, де ОБИДВА партнери відкриті до радикальних змін, щоб стати щасливішими. І це, мабуть, ключове питання в усіх наших дискусіях довкола Джеймса Мейса – чи МИ змінилися? Чи розправили свої плечі? Чи навчилися вдаватися до аргументу „Ми, народ...” з тією ж інтонацією і в тому же значенні, як робив це Джеймс, коли говорив: “We the People...”?
Людмила Гуменюк -- Миколі
5597 дн. тому
Дійсно, ця дискусія не для Джеймса Мейса, вона -- для нас самих. Дари померлим -- найчистіші з вчинків, на які ми здатні, бо вони односторонні, нас за них не віддячать. Фільм не дав контакту з Мейсом не лише через брак документального відео. Не допоможуть жодні фантазми (не хочу казати фантоми) Джеймса, якщо не ставити за завдання зробити цей контакт естетичним -- у бесіді з тими, хто вже не з нами, ми самі маємо давати чесні відповіді на питання, які самі ж і ставимо. Це так само інтимно, як і у розмові з собою. Автори фільму цих питань не поставили, бо -- як влучно обгрунтував це Аркадій Федорович у статті -- не збагнули, до якого храму наблизилися, а принагідно зайшовши туди зі своєю свічкою, не знали куди (і за що) її поставити.
автор статті - Миколі
5598 дн. тому
Шановний пане Миколо! За великим рахунком Ви праві. Та ніхто не давав нікому права оббріхувати страдницьке життя Джеймса Мейса. Дуже важливо й інше: у нашому деморалізованому суспільстві люди повинні знати, що на цій грішній землі жили й праведники.
Микола
5598 дн. тому
А мені здається, що це вже немає значення, це все марнославство. Такі люди, як Джеймс Мейс спочиватимуть між праведниками. Спокій їх душі і вічна память.
FTR
5598 дн. тому
Ще одна проблема, яку добре видно у цьому фільмі - відсутність в Україні відеоархівних матеріялів. Пішла людина і ніц - немає нічого в архівах про неї, хіба у приватних. Ганьба. У світі бережуть відео, а у нас нищать. Не знайти зараз відео про те, як ми жили 12-15-18 років тому в Україні. У Росії на ТБ більшість матеріялу вціліла, а у нас ніц. Просто нуль. Навіть телеканали демонструють ті самі кадри, коли треба Кравчука чи Кучму показати на початку 90-х.
Махун Сергій
5598 дн. тому
Пане Аркадію, дякую за чесну оцінку бездарного фільму про Джеймса. Знав Д.Мейса по праці у "Дні". І маю сказати: то була справді унікально чесна людина, безпафосна, із дуже важкою долею. Вічна пам'ять подвижнику. якого так досі й не знає Україна. Навіть "зліпили" стрічку не з того, "що було", а так, поспіхом змонтували. І вийшла профанація. Як із акцією "Свічка у вікні" (це насправді дуже особисте, і не треба "з гори" скидати директиви). А товаришу комуністу Дибенко - вічна ганьба.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду