Першу частину опитування читайте тут, другу - тут.

1. Якою буде роль ЗМІ у президентській кампанії - 2010? Як вона зміниться порівняно з президентською кампанією 2004 року й чому? Які фактори цієї трансформації є визначальними? А порівняно з двома парламентськими кампаніями 2006-2007 років?

2. Як ви оціните роль ТБ в майбутній президентській кампанії? А роль інтернет-ЗМІ, преси, зовнішньої реклами? Які носії й технології матимуть визначальний вплив на свідомість електорату?

3. Який телеканал ви б назвали найпотужнішим за впливом на електорат? Обґрунтуйте свою позицію. Хто цього разу володітиме «головною електоральною кнопкою»?

4. Які формати запропонує телебачення під потреби політиків? Які «схеми відносин» - в тому числі, можливо, й тіньові? Які масштаби матиме джинса - порівняно з попередніми кампаніями? Чи зміниться її характер, формат? Чи віддасть джинса пальму першості звичайному контролю власників за редакційною політикою - коли журналісти виконуватимуть певні завдання без додаткових проплат?

5. Якою буде роль московських та американських політтехнологів у кампанії? Що вони пропонуватимуть своїм клієнтам та виборцям? Чи буде задіяно нові технології? Якщо так - які саме? Як ви оцінюєте можливий вплив виборчої кампанії Барака Обами на перебіг українських президентських виборів?

З такими запитаннями ТК звернулася до більш як 25 експертів, намагаючись охопити якомога ширший спектр думок, у тому числі й людей, що представляють різні групи впливу в українському суспільстві та політикумі.

Сьогодні читайте прогнози Олени Громницької, Тараса Петріва, Сергія Дацюка, Лаврентія Малазонії, Андрія Демартіно.

- Якою буде роль ЗМІ у президентській кампанії - 2010? Як вона зміниться порівняно з президентською кампанією 2004 року й чому? Які фактори цієї трансформації є визначальними? А порівняно з двома парламентськими кампаніями 2006-2007 років?

Олена Громницька, головний редактор журналу «Профиль»:

- Переконана, що цього разу через загальну політичну втомленість та прогресуючі кризові процеси медіа виступатимуть ретрансляторами передвиборної активності. Певна, що уникнути тотальної джинси буде неможливо, про це вже свідчать перші проби пера кандидатів.

Думаю, цьогорічна кампанія буде бруднішою. Бо все, що можна було виплеснути, вже виплеснули. Тепер залишився, напевно, самий смак. Буде дешевшою - криза, все ж таки. Буде й більш непередбачуваною - навіть букмекери ставок не роблять. Буде безглуздішою - адже розумна людина розуміє, що це вже апогей виборів без вибору.

Тарас Петрів, голова Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України:

- Це буде важлива складова перемоги майбутнього лідера нації. Але вона не стане вирішальною. Важливо, щоб наступна трансформація не стала руйнівною для основ професії і наступних поколінь журналістів. Медійна складова кампанії саме 2006 року була великим кроком вперед. Проте згодом демократичні засади роботи ЗМІ зазнали шаленого тиску політиків і власників. В жодному разі з цим миритися не можна. Всім варто подумати над певним етичними засадам. Як не дивно, і в галузі саморегуляції на рівні політика-медіа.

Сергій Дацюк, консультант корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика», експерт у сфері комунікації, управління та стратегування:

- Не думаю, що роль ЗМІ якось принципово зміниться відносно того, яку роль вони відігравали від 2004 року до сьогодні. Зміна ролі - це суб'єктна дія, і поки ми - журналісти й медіа експерти - цю роль не захочемо змінити, вона не зміниться. Після того як мас-медіа, всі журналісти і частина політиків, виграли в медіапросторі у 2004 році, рахунок у грі знову на користь влади. І навряд чи маніпуляційні формати, розгорнуті нині на телебаченні, може бути припинено протягом наступних півроку.

Порівняно з 2004 роком зміни суттєві: ми маємо більш-менш вільні ЗМІ в контексті відсутності політичної цензури. Сьогодні є комерційна цензура і форматна цензура. Що стосується попередніх виборів, то роль ЗМІ в них була адекватною. Єдине - було замало принципових постановок питань, журналісти не ставили політиків у незручні ситуації, не змушували говорити про довгострокові тренди. ЗМІ, як і 2006 року, залишатимуться винятково в сьогоденні, на другому місці - минуле, а про майбутнє - майже нічого.

Лаврентій Малазонія, телепродюсер:

- Как мне кажется, по драматургии она будет напоминать президентскую кампанию 1996 года в России. То есть, будет выполнять роль ширмы в переплетении массы закулисных интриг, разборок, войнюшек, которые обязательно будут сопровождать ПВ-2010. Разница между ПВ-1996 в России и ПВ-2010 в Украине в том, что там ширма закрывала одного кандидата, а тут - трех, что в принципе вполне демократично для наших реалий. Самая оптимальная ширма - это закрутка мыльной оперы «Серая зона. Мобилизации электората» на основе адаптированного сценария теории ряда транзитологов, известная как «Украина - гибридное государство с электоральным или соревновательным авторитаризмом, усугубленная симптомами "делегативной демократии"»... Ну, где-то так :).

А еще - правил будет мало, но охотиться за коробками из-под ксерокса никто не будет: слишком мелко.

В ПВ-2004 в сознании электората расстояние между «хорошо сказано» и «хорошо сделано» по наивности было намного короче, чем теперь. Тогда людей было проще мобилизировать - они сами делали ставки в тотализаторе ПВ. Сегодня их сложнее мотивировать, потому будут принуждать делать ставки - инструментарий есть и готов к применению. СМИ, как один из основных инструментов, прикроет применение других. В принципе, вполне демократичная драматургия намечается. Выборы ВР-2007 свелись к вполне удачной точечной экзекуции, всего лишь.

Андрій Демартіно, політтехнолог:

- Роль СМИ в президентской кампании 2010 года будет настолько весомой, насколько эффективно смогут использовать возможности медиа сами избирательные штабы. Если через СМИ доносится информационный продукт с нулевым коэффициентом воздействия на избирателя, то роль СМИ тоже будет нулевой. Задача заключается не только в том, чтобы грамотно воспользоваться информационными каналами, но и в том, чтобы наполнить их качественным контентом. Судя по последним тенденциям, в отечественном медийном поле произошла явная деградация политических информационных технологий, даже по сравнению с уровнем 2002 года. Сами выборы, безусловно, встряхнут нафталиновую информационную атмосферу, и выиграет штаб, предложивший наиболее передовую и современную медийную стратегию, ну а для тех, кто проиграет, это послужит стимулом к пересмотру своих форм работы.

Приближающаяся президентская кампания будет достаточно интересным событием с точки зрения окончания периода тотального вдияния традиционных СМИ на процессы формирования общественного мнения. С уверенностью можно сказать, что основными штабами в разной степени корявости будут применяться технологии new media (социальные сети, блоги, чаты, форумы, мультимедиа, интернет-сайты) и это явление будет приобретать все более масштабный характер. Но процесс перехода на новые технологии будет осуществляться не благодаря целенаправленной работе избирательных команд, а скорее как обратная реакция на давление со стороны онлайн-среды. Возрастающая степень информационного влияния, так называемой гражданской журналистики, вынудит штабы адаптироваться к новым условиям или... проиграть.

Переход с электрических печатных машинок «Ятрань» на ПК тоже был достаточно болезненным, но неизбежным. Украина в плане развития СМИ традиционно, хотя и с определенным опозданием повторяет европейские и вообще мировые тенденции - уход в онлайн, максимальная персонализация и специализация.

Тот, кто сегодня завоюет интернет, завтра выиграет выборы любого уровня.

- Як ви оціните роль ТБ в майбутній президентській кампанії? А роль інтернет-ЗМІ, преси, зовнішньої реклами? Які носії й технології матимуть визначальний вплив на свідомість електорату?

Олена Громницька:

- На мій погляд, цього разу, як, напевно, ніколи раніше, не треба переоцінювати роль медіа на результат. За економічних реалій мережевий маркетинг стане більш актуальним важелем для кандидатів в досягненні мети. Грубо кажучи, купувати треба адресно.

Тарас Петрів:

- Найвпливовішим залишатиметься телебачення. Значно зросте роль нових медіа. Конверговані системи будуть дуже ефективними.

Сергій Дацюк:

- Електорат у нас формує винятково телебачення, значно меншою мірою - преса і зовнішня реклама, і незначною мірою інтернет, бо інтернет-аудиторія здебільшого не голосує (і тому що молода, і тому що не вірить в демократичне голосування). Я думаю, в цьому сенсі великих змін не відбудеться. Були дослідження, що інтернет наступає на п'яти телебаченню, але це не стосується впливу на виборчі настрої. Це стосується інформації. Інтернет був би показовий як відповідь на питання: «Звідки люди отримують інформацію?», а з точки зору політики інтернет на другому місці.

Зовнішня реклама в нас з'явилася не так давно, і я не думаю, що вона сильно впливає. В політичній кампанії зовнішня реклама - такий собі модний аксесуар, фішка, яку приємно бачити. Але не можу сказати, що вона змінює думку про кандидата чи відкриває його з якогось незвичайного боку.

Лаврентій Малазонія:

- Я уже сказал: роль ширмы, за которой электорат будут принуждать делать ставки. Так или иначе. Всем им, всем СМИ, придется нелегко - котел с супом один, он горячий, и мясо в нем будут искать и таскать голыми руками в конкурентной борьбе. И тут не помогут никакие резиновые перчатки а-ля «мы за чистые выборы!».

Андрій Демартіно:

- Сформированные на сегодняшний день группы информационного обеспечения пятерки лидеров президентских выборов, скорее всего, пойдут по традиционному пути - обеспечение максимального присутствия на центральных телеканалах, наращивание статистических показателей количества контактов на одного избирателя.

Телевидение, безусловно, еще долгое время будет оставаться самым влиятельным рычагом информационного воздействия, но, во-первых, технологии его использования многократно усложнились, во-вторых - появилось множество альтернативных каналов донесения информации, в-третьих - наблюдается серьезный креативный кризис по поводу того, что и как давать, чтобы в это поверили.

Как показывает опыт 2006 года, в умелых руках и FM-станции могут составить серьезную конкуренцию телевидению и прессе.

- Який телеканал ви б назвали найпотужнішим за впливом на електорат? Обґрунтуйте свою позицію. Хто цього разу володітиме «головною електоральною кнопкою»?

Олена Громницька:

- Треба враховувати, передусім, частку каналу в загальному ефірі, а з цих позицій в Україні є два беззаперечні лідери - група «Інтер» та холдинг Віктора Пінчука. Сьогодні вони контролюють більше половини українського ефіру, а це гарантує суто арифметичну впливовість на достатню частину українського глядача.

Тарас Петрів:

- Однієї електоральної кнопки чи каналу не буде. Все залежатиме від медіа холдингів та медіагруп.

Сергій Дацюк:

- У нас немає телеканалу, який є найвпливовішим на весь електорат. Є телеканал «Інтер», який впливає на одну частину аудиторії, є 5-й, який впливає на іншу частину аудиторії, є телеканали, які намагаються залишитися більш-менш об'єктивними, і жодного каналу, який би об'єднував аудиторію і впливав на неї.

Лаврентій Малазонія:

- Я бы назвал «Интер», но, опять-таки, если учитывать подозрения транзитологов :) о существовании «делегативной демократии» в стране (т. е. население пассивно в период между выборами), то реально влиятельный канал давно должен был убить эти подозрения вместе с транзитологами. А раз не убил - влияние будет триумвиратным, но с национальным колоритом, как в анекдоте о партизанском отряде из трех особ. Кнопки в трех руках - Дмитрий Фирташ, Виктор Пинчук, Игорь Коломойский...

А, еще важно, на какой кнопке будет Savik Shuster studios :).

Андрій Демартіно:

- Время говорить о какой-то мифической главной кнопке безнадежно ушло после того, как в эфир в последний раз по Первому каналу вышла программа «Время». Идет активное расстраивание нишевых телеканалов и не менее активное распределение зрителей на этих новых телевизионных площадках. Если внимательно изучить рейтинговые показатели по разным целевым аудиториям, то откроется много нового в плане лидерства. Например, если какого-либо кандидата не интересует молодежная аудитория, он может смело вычеркивать из своего медиаплана Новый канал.

Накрыть зрителей всех и сразу и так, чтобы наверняка, точно не получится, придется терпеливо собирать свой электоральный урожай по разным телевизионным огородам.

- Які формати запропонує телебачення під потреби політиків? Які «схеми відносин» - в тому числі, можливо, й тіньові? Які масштаби матиме джинса - порівняно з попередніми кампаніями? Чи зміниться її характер, формат? Чи віддасть пальму першості джинса звичайному контролю власників за редакційною політикою - коли журналісти виконуватимуть певні завдання без додаткових проплат?

Олена Громницька:

- Навіщо винаходити велосипед, якщо його вже давно до нас вигадали. Передвиборні технології, які мали місце у двох основних видах, так і матимуть. А основний принцип розкрутки кандидатів на будь-яких носіях - впізнати, запам'ятати, полюбити - по-моєму, оскаржувати не доводиться. Все залежатиме від цілей кандидатів (його штабів) та бюджету.

Можна, звісно, спрогнозувати, що пряма реклама і непрямий піар (те, що називають джинсою) розподіляться приблизно 50/50, це стандарт. Але цього разу я б надала перевагу непрямому піару (70/30) із кількох міркувань. По-перше, ефект відомості є вже у переважної більшості кандидатів, їм просто варто нагадати про себе, а те, що називається «дотискати електорат», дешевше й доцільніше фоновою підтримкою. Що стосується власників медіа - думаю, пріоритети підтримки вже давно зрозумілі для кожного з них, і ця підтримка за замовчанням здійснюватиметься до підтримуваних, а відносно решти застосовуватимуться всі фінансові важелі, зокрема і сплата за райтерство.

Тарас Петрів:

- Найгірше - коли є загроза перемоги політики власників і «великих чемоданів».

Сергій Дацюк:

- Це питання експертне і вимагає знання того, які формати взагалі готують. Я можу зауважити тільки, що, як на мене, формат ток-шоу прямо і недвозначно (особливо це стосується клонованих «Свобод слова») шкідливий і застарілий, і майбутнього в нього немає. Інше питання - чи буде запропоновано нові формати комунікації. Не просто нові програми - бо зробити черговий клон «Свободи» не означає запровадити новий формат. А щоб з'явився новий формат, має з'явитися аналітика чи критика наявних форматів. Їхня технологія має бути відкритою, її треба критично проаналізувати, показати переваги і недоліки. Тільки після цього можлива поява нового формату. Думати, що якась талановита людина стихійно зробить формат - наївно, бо формат у ЗМІ не є питанням виникнення ідеї. Це ідея, плюс гроші, плюс адміністративна підтримка каналу, плюс підтримка власника каналу, плюс розуміння продюсера... Для мене формат - це питання комунікації, а не способу трансляції. Тож виникнення нового ток-шоу - аж ніяк не новий формат.

Сьогодні базовим форматом комунікації на телебаченні є так звана статусна комунікація імені Шустера. Клоновані «Свободи слова» затребувані нинішньою маніпулятивною політикою найбільше. Бо всередині цього ток-шоу є три сорти людей: політики, які отримують основний час, - вони стоять на трибуні і формують інформаційний простір; експерти, яким дано право ставити питання політикам, - вони отримують на порядок менше часу, ніж політики, але можуть щось коментувати; і журналісти, які отримують ще менше часу і ще менше прав втручатися в дискусію, - вони отримують слово за залишковим принципом. Оця комунікація - статусна. Вона визначає, скільки часу ти можеш бути в ефірі, наскільки вільно ти можеш ставити питання, чи ти рухаєшся в запропонованих рамках, чи обмежений твій час тощо. Цей формат статусної комунікації може бути всередині ток-шоу, новин, експертної розмови, у безлічі медійних форматів, але це один і той самий формат комунікації. А я кажу про новий формат комунікації, який має виникнути в медійному форматі. Базовим має бути зміст, а не статус запрошеного. Якщо запрошена людина каже змістовні речі і при цьому є інженером чи лікарем, вона мала б отримувати стільки ж часу, скільки політик, - але в нас це неможливо, оскільки базовий статус у політика.

Корупція в медіа, як і корупція в політиці, не припинилася, і що більше ми боремося з корупцією, то більші хабарі. Щоб долати корупцію, треба діяти політичними методами й на інших рівнях: це означає, перш за все, контроль за владою, відсутність статусної комунікації.

Джинса - це лише спосіб використання публічних можливостей журналіста. Вплив власника - у використанні політичних можливостей у приватних цілях. Політична цензура - у використанні публічних можливостей політика зі впливу на ЗМІ. Це все різні способи корупції, тобто використання публічних можливостей у приватних цілях. Не треба висувати джинсу як окреме явище. Журналісти, які продають свої публічні можливості надати перевагу тому чи іншому матеріалу, роблять те ж саме, що і власник мас-медіа чи політик у політичній цензурі. Але мушу сказати, що журналістські стандарти, зафіксовані редакційною політикою, звужують ці можливості. Якби політика телеканалів перед виборами була відкритою, в нас була б інформація для прогнозування.

Власник може закрити очі на джинсу між виборами, але під час виборів він має повернути вкладені гроші через політика, якого він підтримує. Власник не може дозволити джинси, бо він обкрадає самого себе. Тому джинса на виборах зменшується, а вплив власників телеканалів зростає. Це стандартне явище.

Лаврентій Малазонія:

- Я не хочу быть таким подозрительным, как транзитологи :), потому уверен, что потребности политиков существенно отличаются от возможностей телевидения. ТВ не сможет удовлетворить политиков в их желании в один момент искривить и сжать время, но сможет продемонстрировать свои старания в этом направлении... Какие-то фантазии уже прописываются, и джинса в них не последняя. Война с джинсой научила собственников, как и через кого надо контролировать и канализировать джинсу с наименьшими потерями в перспективе. Журналистов могут премировать, а могут и нет - все будет зависеть от контролера-канализатора. В этом смысле, т. е. в смысле джинсы, на грабли наступать будут, но... на пластмассовые.

Андрій Демартіно:

- В президентской кампании 2010 года будет иметь место система негласных политических приоритетов, определенных собственниками, которая и станет основой редакционной политики.

Отечественные СМИ традиционно будут выполнять обязательные и произвольные программы. В обязательных программах - официальное размещение предвыборной агитации (задачу заработать на выборах никто не снимал), в произвольных - предоставление преференций относительно места и времени подачи агитационных материалов, количество и контекста упоминаний в новостных выпусках, подстройка под нужный формат в ток-шоу и т. д.

- Якою буде роль московських та американських політтехнологів у кампанії? Що вони пропонуватимуть своїм клієнтам та виборцям? Чи буде задіяно нові технології? Якщо так - які саме? Як ви оцінюєте можливий вплив виборчої кампанії Барака Обами на перебіг українських президентських виборів?

Олена Громницька:

- Ніяк. Масштаби не ті. А коментар дуже простий: у них кандидат спочатку формує ідеологічну суть, а потім візуалізує себе. В нас же - все навпаки, недоцільно переймати досвід тих, цікавість кого до нас скоротилася в геометричній прогресії, зважаючи на нові зовнішньополітичні пріоритети.

Тарас Петрів:

- Дуже шкода, але більшою мірою російські технологи знову відпрацьовують замусолені й реалізовані, переважно в російських регіонах, політтехнологічні схеми. При цьому не пропонуючи роботу так званих відкритих комунікаційних платформ. Хоча в групах Щедровицького, Сергєйцева, Ситникова та інших є цікаві молоді технологи, яких не залучають в українське поле. Нині вони, навіть трохи вивчивши українські реалії й мову, пропонують пропагандистські моделі на сформованому інформаційному тлі, не реагуючи на нові виклики і велику похибку замірів.

Американські технологи можуть цікаво попрацювати в регіональному зрізі. А також у продукуванні меседж-боксів чи стратегічних смислів. Новітні технології завжди є родзинкою манафортівських чи аксельродівських розробок. Проте вибухових новацій, зважаючи на рівень комунікаційних майданчиків, очікувати, напевно, не слід. Знову може «кульгати» рівень ідей і, головне, кандидатів-виконавців...

Виборча кампанія Барака Обами не матиме жодного стосунку до виборчих баталій в Україні. Хоча деякі штаби імітуватимуть роботу під обамівський зразок.

Сергій Дацюк:

- Попередні вибори засвідчили: мати справу з американським або московським політтехнологом означає не вигравати кампанії. Це не обов'язково програш, але і не той виграш, який міг би бути, якби працювали вітчизняні політтехнологи. Україна вже настільки відрізняється від Росії (і від США), що віддати хоч якусь можливість працювати тут закордонним політологам - це просто неефективно витрачати гроші.

Навряд чи ми можемо констатувати якийсь вплив кампанії Обами. Я не бачив, щоб в Україні її серйозно аналізували, порівнювали з попередніми кампаніями. Більшість не лише простих споживачів медіапродукту, а й навіть експертів-політтехнологів, не знають, що саме було задіяно в цій кампанії і чим вона відрізнялася від попередніх. Тож важко сподіватися, що щось із цього буде використано в нас. Кампанія Обами - це кампанія на тлі кризи, яка мала змістовні відповіді, спрямовані на майбутнє. Оскільки українська політика не є змістовною, не працює з майбутнім часом, то навіть бажання використати щось із кампанії Обами під питанням.

Лаврентій Малазонія:

- О, ответ на эти вопросы хотели бы знать сами московско-американские политтехнологи. Раньше это были такие себе Равшаны и Джамшуты из «Наша Раша» - спасали «насяльника», а он, в свою очередь, был доволен тем, как они тырили люстры у живущих ниже соседей :). Сейчас же полно своих Равшанов с Джамшутами, очень комичных, и почему-то они кучкуются у одного из кандидатов в президенты, прикидываясь саламандрами.

После выборов они (очень на это надеюсь :) придумают, что рассказать о том, что они там придумали :). Что-что, а тюнинговать себя они постараются :).

А на счет Обамы - комментировать такие перпендикулярные параллели могут только транзитологи :).

Андрій Демартіно:

- Если судить по впечатляющей динамике, с какой привлеченные одним из штабов московские профи убивают рейтинг своего клиента, можно с уверенностью сказать, что роль россиян будет весьма позитивной для штабов оппонентов.

Американцы будут сетовать на сложности перевода, но в принципе давать профессиональные и практичные советы.

Если говорить об онлайн-кампании Барака Обамы, то она задала общемировой тренд. Украина, как всегда, одна из последних и с большим опозданием сможет провести полноценную адаптацию новых интернет-технологий для выполнения задач избирательной кампании.

На президентских выборах 2010 года мы сможем наблюдать фрагментарное использование каких-либо отдельных элементов новых технологий, но вряд ли увидим реализацию полноценной комплексной онлайн-кампании. Будущие избирательные кампании - это креативная математика.

Ілюстрація - «Українська правда»