Нещодавно Кабінет Міністрів України доручив Службі безпеки України розробити законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації інтернет-видань», яким пропонується визначити процедуру державної реєстрації інтернет-видань шляхом надання їм статусу засобів масової інформації. СБУ має подати проект закону у вересні 2009 року.

В Україні, на відміну від Російської Федерації, інтернет-видання досі не мають статусу ЗМІ. Окремі законопроекти для інтернет-галузі обговорювалися, але їх так і не було ухвалено. Влада також уже здійснювала невдалу спробу започаткувати реєстрацію інтернет-видань. Так, у 2003 році Кабмін затвердив Концепцію формування системи національних електронних інформаційних ресурсів. На виконання відповідного розпорядження у 2005 році Міністерство транспорту і зв'язку видало наказ «Про затвердження порядку проведення державної реєстрації електронних інформаційних ресурсів». Однак після протестів громадськості цей наказ скасували. Нагадаємо, що в Білорусі торік прийняли новий закон «Про засоби масової інформації», який передбачає реєстрацію інтернет-ЗМІ, закон набув чинності в лютому 2009 року.

У зв'язку з актуалізацією питання реєстрації інтернет-видань в Україні, «Детектор медіа» звернулася до експертів із запитаннями:

1. Чи потрібна, на вашу думку, реєстрація інтернет-видань як ЗМІ? Чи потрібно це самим ЗМІ? Чому?

2. Яким чином реєстрація вплине на роботу інтернет-видань (авторське право, акредитація тощо)?

3. Чи згодні ви з тим, що розробником законопроекту стала СБУ? Хто, на вашу думку, мав би його розробляти?

4. Якщо буде запроваджено реєстрацію, який державний орган мав би надавати інтернет-виданням статус ЗМІ?

Тарас Шевченко, Богдан Червак, Олена Бондаренко, Андрій Заблоцький, Сергій Гармаш, Юлія МакҐаффі, Олексій Шалайський, Віктор Шлінчак, Олексій Мась.

Богдан Червак, директор Департаменту інформаційної політики Держкомтелерадіо:

1. Так, я вважаю, що реєстрація інтернет-видань як ЗМІ потрібна, бо ця сфера діяльності не врегульована чинним законодавством, що в принципі небажано - тим більше, що інколи, особливо в період передвиборчих кампаній, інтернет-видання використовуються для дискредитації тих чи інших політиків, політичних сил чи державних діячів. Цю проблему намагаються розв'язати вже не один рік, але ніяк не можуть.

Якщо така реєстрація буде, вона має здійснюватися на добровільних засадах. Тобто: якщо інтернет-видання бажає бути зареєстрованим, воно реєструється, якщо не бажає - ніхто силою його реєструвати не потрібен. Все залежить від самого інтернет-видання.

2. Очевидно, що ті інтернет-видання, які виявлять бажання бути зареєстрованими, будуть мати певні пільги, якщо так можна сказати: їх офіційно запрошуватимуть на різноманітні брифінги, прес-конференції, вони матимуть більший доступ до джерел інформації, ніж незареєстровані.

3. Не бачу нічого поганого в тому, що розробку законопроекту доручили саме СБУ, оскільки Служба безпеки України є органом державної влади і має право розробляти проекти нормативно-правових актів. Якщо буде доручено комусь іншому - скажімо, Державному комітету телебачення і радіомовлення, - то й ми розробимо. Головне, щоб був один розробник і законопроект був якісним, пройшов усі стадії погодження, і тоді з великою ймовірністю його можна буде схвалити у Верховній Раді.

Якщо б я міг обирати - думаю, найкращі фахівці з інформаційної політики зосереджені в нашому Комітеті, і ми б могли написати непоганий проект закону.

4. Я думаю, що таким органом мало би стати Міністерство юстиції, яке, згідно з чинним законодавством, реєструє друковані засоби масової інформації. Щоправда, є колізія між позицією нашого Комітету й позицією Мін'юсту - все ж таки ми, як центральний орган виконавчої влади, покликаний здійснювати інформаційну політику в країні, вважаємо, що функція реєстрації має належати нам. Однак загалом ідеться про те, щоби функція реєстрації як друкованих, так і інтернет-видань була зосереджена в одному органі.

Віктор Шлінчак, президент холдингу «Главред-медіа»:

1, 3. У самому питанні про «чи потрібно все це ЗМІ?» і криється очевидна відповідь. Так, потрібно, якщо це видання за професійними й етичними критеріями можна віднести до ЗМІ.

Нині ми докотилися до ситуації, коли будь-яка зареєстрована інтернет-сторінка вважає себе «незалежним» (бо в інтернеті) засобом масової інформації. Це виглядає як мінімум дивно. Бо навіть при побічному аналізі можна дійти висновку: більшість таких інтернет-сторінок паразитують на чужому контенті.

Інша справа - проекти, які за своїм статусом, за своїм наповненням справді є засобами масової інформації, а не засобами масової компіляції.

Тому хоча б з цієї - етичної та професійної в першу чергу - точки зору, я б розділяв проекти на такі, які є засобами масової інформації, і ті, які є не такими за визначенням.

Ще у 2002 році, створюючи «Главред», я та моя команда виходили з того, що інтернет-ЗМІ повинні мати такі ж права, як і традиційні засоби масової інформації. При цьому ми готові були брати відповідальність за пошиерну інформацію, а натомість отримувати права, які мають газети, журнали, телебачення. Така позиція на той час, на жаль, не знайшла відгуку в більшості моїх колег. Кілька років тому, як тільки почала обговорюватися ця тема, в нас була унікальна нагода перетворитися на повноцінні засоби масової інформації з відповідними статусами і назавжди закрити тему про інтернет як «помийну яму».

Але всім забракло духу.

Відчуваючи, що внесення змін до закону про засоби масової інформації так швидко не відбудеться, «Главред» пішов іншим шляхом - зареєструвався у Мін'юсті як інформаційне агентство. Цим самим, я впевнений, ми не тільки легалізували своє перебування у медіасередовищі, але й продемонстрували свою готовність брати відповідальність, від якої тікає переважна більшість інтернет-сайтів.

Справедливості ради, можу сказати, що з кінця 2004 року, коли прийшло усвідомлення, що інтернет відіграв надзвичайно серйозну роль у суспільно-політичних процесах, до цих проектів стали ставитися з більшою повагою. Це було фактичне визнання. Наприклад, якщо ще років п'ять тому дати інтерв'ю авторитетному (навіть на той час) інтернет-виданню вважалося чи не поганим тоном, то сьогодні це поширене й цілком нормальне явище.

Я не розумію істерики колег, які починаються щойно той чи інший владний орган піднімає цю тему. Любі мої! Та якщо ми самі не маємо снаги вирішити це питання, то нехай цим займеться хоч СБУ, хоч РНБО, хоч зовнішня розвідка! Не можеш упливати на процес - очоль його!

Вихід я бачу один - в акумуляції сил самих медійників і в тому, щоби процес відділення новинних агрегаторів від новинних ЗМІ і морально, і юридично закінчився. Наприкінці минулого року я зі своїми колегами заснував «Асоціацію інтернет-ЗМІ», одним із головних завдання якої і є надання статусу засобів масової інформації для інтернет-видань. Сподіваюся, що за місяць-два ми розпочнемо свою активну роботу.

Я сподіваюся на підтримку в цьому починанні, зокрема, таких інтернет-метрів, як Олена Притула та Джед Санден, членів профільного комітету Верховної Ради, керівників видань про медіа та організацій, які вже не один рік працюють у цій сфері. Сподіваюся, що обговорення процесу реєстрації інтернет-ЗМІ стане лише початком для вироблення нормальної і зрозумілої політики, а також показовим ставленням цих самих ЗМІ до своєї роботи. Головне, щоб цей процес не перетворити на чергове заговорювання проблеми. Так що чекаємо світлих ідей. Моя адреса: glavred@glavred.info.

2. Позитивно.

4. Міністерство юстиції.

Андрій Заблоцький, виконавчий директор Української асоціації інтернет-реклами:

1. С одной стороны, регулирование поля деятельности интернета - важная и нужная задача. С другой стороны, очень важно смотреть, на что направлен этот закон - на ограничение возможностей интернет-сообщества или на регулирование деятельности тех сайтов, которые позиционируют себя как новостные. Некоторые подобные сайты и так имеют регистрацию как минимум в качестве информационных агентств. Баланс ситуации таков: если интернет-издание не является официально средством массовой информации, то статус его журналиста получается несколько размытым - т. е. журналист интернет-издания, не зарегистрированного как СМИ, не имеет тех прав, которыми обладают журналисты зарегистрированных, скажем, провинциальных СМИ.

2. Надо учесть, что в интернете очень размыто понятие границ. Если, допустим, в Канаде есть сайт, публикующий новости на украинском языке, и он интересен - возникает вопрос: является ли этот сайт украинским? Подлежит ли он регистрации на территории Украины, или нет? Или наоборот: в Украине работает сайт, ориентированный исключительно на потребителей, например, в Финляндии. Нужно ли его регистрировать как средство массовой информации в Украине? И масса подобных вещей, требующих в этом новом информационном мире дополнительных согласований.

Я считаю: если интернет-сайт является известным и, скажем, позиционирует себя как действительно средство массовой информации, работает в информационном поле Украины и нуждается в законодательной поддержке, защите прав журналистов, правильной коммуникации с государственными органами и так далее - ему будет даже проще работать, если он будет зарегистрирован как средство массовой информации. В то же время провести грань между, скажем, частным Живым Журналом и интернет-изданием очень сложно. Слишком много тонких нюансов, и я не думаю, что Служба безопасности Украины, или парламент, или Кабинет Министров готовы разграничить и сказать: «Если в блоге пишут пять человек - это средство массовой информации». А если этот блог неприбыльный? И так далее.

Кроме того, не хотелось бы, чтобы регистрация интернет-изданий привела к тому, что какие-то издания не смогут выйти в информационное поле Украины из-за финансового барьера. Это уже некое ограничение свободы информации.

3. С одной стороны, проблема нуждается в урегулировании; с другой стороны, СБУ - не совсем тот орган, который мог бы компетентно решить задачу регистрации и работы с интернетом. Всё-таки это достаточно новое явление, поэтому есть необходимость гражданского обсуждения этих вопросов. В целом я скептически оцениваю готовность наших государственных органов адекватно коммуницировать в достаточно новой сфере деятельности и настаиваю, что подобный законопроект должен быть рождён в результате общения в среде самих интернет-СМИ. Первый законопроект по вопросу интернет-СМИ должен быть подготовлен совместно интернет-СМИ и, может быть, каким-то специальным комитетом Верховной Рады Украины - но никак не только комитетом, и уж тем более не СБУ.

4. Не думаю, что надо разделять СМИ на виды носителей. То есть если есть орган, регистрирующий телевидение, радио и печатную прессу, он же должен заниматься и интернет-СМИ. Потому что ничего экстраординарного в работе интернет-журналиста по сравнению с работой печатного журналиста нет. Я не думаю, что в данном вопросе должна быть какая-то специфика.

Сергій Гармаш, головний редактор інтернет-видання «Остров»:

1, 2. Я считаю, что интернет-издания уже фактически являются СМИ, и они, в общем-то, ничего не потеряют от такой регистрации, только выиграют. В частности, приобретут официальный статус. Сейчас мы не являемся даже журналистами, редакционные удостоверения не являются официальным документом. Хотя всё зависит, конечно, от процедуры регистрации.

3. Я оцениваю это негативно. Такие законопроекты должны разрабатываться в профессиональной среде, с участием профсоюзов, парламентского комитета по средствам массовой информации... У нас достаточно и законодательных, и профессиональных объединений, структур, которые могут это сделать.

4. Тот же официальный орган, который регистрирует печатные издания. Если мы говорим о равенстве журналистов интернет-изданий и остальных - пусть это равенство будет и в процедуре регистрации.

Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права:

1. На мою думку, питання доцільності чи недоцільності системи добровільної реєстрації інтернет-видань як ЗМІ (а ця система, як на мене, може бути виключно добровільною) повинно вирішуватися самими власниками та видавцями інтернет-видань. Якщо ключові гравці цього ринку вважають, що державна реєстрація додасть статусу солідності чи ще чогось, тоді, можливо, це реальний варіант вирішення проблеми, пов'язаної з реєстрацією. До того часу, якщо гравці ринку такої реєстрації не бажають, будь-який намір її запровадити буде розцінюватися як цензура.

2. Думаю, запроваджувати цю реєстрацію ніхто не буде. Але ж все ж таки, якщо законопроект буде розроблено й ухвалено і статус інтернет-видань буде формалізовано, користь буде сумнівною. Потреба в статусі ЗМІ може виникати в двох-трьох випадках: переваги в доступі до інформації (проте механізму реалізації цього права на практиці немає); додатковий захист журналістам та ЗМІ у випадках, коли з ними судяться за поширення недостовірної інформації (тобто, маючи статус ЗМІ, можна посилатися на правовий захист; з іншого боку - можна так само використовувати чинне законодавство, посилаючись на такий правовий аргумент, як аналогія, - говорити, що до інтернет-видань має застосовуватися таке саме законодавство, як і до інших видань).

Найбільший ризик несе система примусової реєстрації (хоча вона й нереальна): коли примушують обов'язково отримувати реєстрацію, позбавлення її означає заборону виходу видання. Але в системі добровільної реєстрації реєструється той, хто хоче: він отримує ще один папірець, який визначатиме, що саме ця людина володіє цим сайтом. Великих правових ризиків цей документ не несе. Потенційна користь, яка декларуватиметься суспільством, у тому, що стане відомо, хто за яким ресурсом стоїть, хто несе відповідальність за розміщену на сайті інформацію.

3. Я думаю, що саме СБУ виступила з ініціативою розробити такий законопроект, тому саме їй і доручили його розробляти.

4. Переконаний, що це повинно бути не СБУ, якщо ми хочемо називатися демократичною державою. Найкращим органом є Міністерство юстиції, яке демонструє дуже позитивну, як на мене, практику реєстрації друкованих ЗМІ, незаполітизований підхід і ставлення до реєстрації друкованих ЗМІ.

Олена Бондаренко, народний депутат України, член Комітету з питань телебачення і радіомовлення:

1. Конечно же, упорядочение любой деятельности, в том числе и интернет-деятельности, необходимо. Хотя бы для того, чтобы интернет-ресурсы не превращались в помойные ямы. С другой стороны, зная, что у нас сейчас происходит в правоохранительной и судебной системе, я усматриваю в этом заявлении Кабмина и негативную сторону. Когда с помощью системы регистрации можно фактически заниматься цензурой интернета и убирать неугодных.

2. Если рассматривать интернет как СМИ, тогда любое интерет-издание, имеющее государственную регистрацию, будет обязано работать по отечественному законодательству. Проблему подобного рода невозможно решить. Ресурс ведь можно зарегистрировать в любом уголке мира, а с помощью интернет-паутины зайти на сайт смогут совершенно в другом уголке - вот и все.

3. Очень плохо, на самом деле. Основными разработчиками такого законопроекта должны быть, прежде всего, специалисты по медиаправу и сами интернетчики. СБУ - все-таки организация, а) имеющая сейчас не самую лучшую репутацию, б) занимающаяся, прежде всего, пресечением незаконной деятельности в государственном масштабе. Максимум, кто может участвовать в разработке такого законопроекта от СБУ - это ее представители, работающие в информационном департаменте, занимающиеся информационной политикой.

4. Я думаю, что Минюст. Не нужно придумывать велосипед, должна работать та же самая система, которая координирует и работу печатных издательств.

Олексій Шалайський, головний редактор інтернет-видання ProUA:

1. Моя позиція дещо відрізняється від позиції моїх колег. Я завжди був за те, щоб така можливість була. Хто хоче, нехай собі буде засобом масової інформації. Це означає, що мені мусять давати відповіді на запити, акредитацію тощо. Однак хто не хоче, може собі публікувати, що зажадає. Є чимало інтернет-видань, які не пишуть запитів, на прес-конференції не ходять і, вдало компілюючи, мають непоганий продукт.

Однак на даному етапі я був би проти реєстрації. Є в мене тиха підозра, що ця реєстрація буде обов'язковою, крім того, буде запроваджено жорсткий контроль, у тому числі й електронної пошти - є історії про «чорні скриньки» від СБУ, які можуть стояти в провайдерів. Про те, що найімовірніше так і буде, свідчить той факт, що цей законопроект мусить розробляти СБУ. Це одразу насторожує.

Крім того, ініціатива реєстрації інтернет-видань чомусь стандартно виникає перед виборами. Зіставивши це з усілякими історіями з «Інфостором», захопленням серверів, бачиш, що на 85% це - бажання проконтролювати інтернет, чого поки що влада не могла собі дозволити. Якщо високі чини й захочуть, щоб усе було юридично правильно, то середній рівень зробить так, щоб хоч трошки контролювати. Згадайте кілька нещодавніх історій із вилученням серверів через те, що інтернет-видання написали брехню. Я проти того, щоб сайти були зливними бачками, але навіщо забирати сервер, якщо можна приїхати до людей і поговорити? Гадаю, після прийняття закону про реєстрацію буде забрано немало серверів.

2. Свого часу інтернет-видання мали проблеми в спілкуванні з державними органами. Останні 3-4 роки цих проблем немає. Акредитацію та відповіді на запити дають навіть найдрібнішим сайтам, у Верховній Раді працюють кілька десятків інтернет-журналістів. До того ж, найбільші інтернет-видання вже зареєструвалися як ті чи інші члени медіаспільноти: хтось як інформагентство, хтось як холдингом... Якщо ми надсилаємо запит, на який, відчуваємо, не дуже хочуть відповідати, ми даємо його під шапкою ProUA і «Коментарів» - про всяк випадок. У разі появи реєстрації держоргани зможуть сказати: зареєструйтеся - тоді відповідатимемо. Тому це мінімальний крок до звуження інформації.

3. Навіть у старі добрі часи до розробки такого законопроекту залучали громадськість. Про СБУ та МВС узагалі не йшлося. Правоохоронці з'являлися на етапі консультацій. Розробники - державні комітети разом із айтішною публікою - мали запитати СБУ: «А що би ви хотіли?». Тепер, наскільки я розумію, IT-спільноти до розробки запрошувати не будуть, бо немає сенсу. Якщо будь-якому журналісту в світі сказати, що закон про пресу розробляє «секретне відомство», у нього буде шок. Іще можна доручити СБУ розробити законопроект про захист материнства й дитинства.

Спілкуватися з правоохоронцями можна лише тоді, коли вони віддадуть сервери «Інфостору». Вони обіцяли їх повернути, коли передивляться всі фільми. Тепер про повернення вже не йдеться. Але якщо вони й відкриватимуть кримінальні справи, сервери для цього не потрібні.

4. За логікою, це має бути той самий орган, що реєструє інформаційні агенції (міністерство юстиції).

Юлія Мак-Ґаффі, головний редактор порталу «Корреспондент.net»:

1. До сих пор интернет-издания в Украине - это непонятно что. Естественно, в этой ситуации рано или поздно должна быть поставлена точка. Мы хотим быть средством информации! Учитывая количество людей, которые нас читают, степень влиятельности, вероятно, это должно быть закреплено законодательно. Но не хочется, чтобы регистрация использовалась неразумно. Ни в коем случае она не должна стать ограничением в работе интернет-изданий.

2. Мне кажется, что регистрация может быть использована для давления на СМИ, для ограничения свободы слова. Я не говорю, что таким образом она будет обязательно использована нынешними украинскими властями, но в принципе это возможно.

Позитив регистрации - это получение официального нормального статуса. Журналисту больше не будут говорить: «Мы не знаем, кто вы такие, и вообще нет такого СМИ».

3. Этот факт меня очень тревожит. Ведь мы говорим о СМИ, а не о порносайтах. Конечно, СБУ может быть дело до форумов, где разжигается, к сожалению, межнациональная рознь. Но меня все же не радует, что разработчик законопроекта - СБУ.

4. Не хотелось, чтобы интернетом занимался Нацсовет по вопросам телевидения и радиовещания. Потому что знаем, что с их стороны были прецеденты попыток не всегда обоснованного давления на СМИ. Если при Минюсте будет создан отдельный департамент, в котором будут работать вменяемые люди, понимающие специфику интернета, это было бы нормально.

Олексій Мась, керівник проектів «Українська банерна мережа» та «Інфостор»:

1, 3. На самом деле задуматься нужно в первую очередь над тем, какую цель преследует этот закон. Если закон преследует цель влиять на неугодные власти СМИ (а вероятность такой цели в нашей стране очень велика), такой закон, несомненно, вреден. Если бы инициаторами этого закона были СМИ, можно было бы говорить, что это нужно СМИ, когда же инициатором этого закона выступает власть, нужно понимать, что она будет защищать свои интересы. СБУ - организация сильная, но какое отношение она имеет к прессе - мне не совсем понятно. Я как-то считал, что законодательством у нас занимается парламент, а не СБУ с Кабмином. Значит ли это, что те, кто заведуют Кабмином, уже боятся СМИ?

На самом деле я (как житель демократического государства) выступаю за то, чтобы инициаторов законов были цеховики: есть интернет-ассоциация, СМИ, общественные организации, и они могут защитить (в демократическом государстве) свои интересы, пролоббировав свои законы. У нас же хвост управляет собакой, то есть избранники народа стоят на защите своих интересов до конца. С этой точки зрения, очень выгодно иметь рычаг выключения интернет-изданий по звонку. Кто кому будет звонить - Кабмин СБУ или СБУ Кабмину - без разницы, эти две организации совершенно никакого отношения не имеют ни к разработке законов, ни к контролю над их исполнением. Есть Министерство юстиции и парламент. Один разрабатывает, другой исполняет. На месте парламента я бы поддержал инициативу Интернет-ассоциации украины (ИНАУ) и их вариант регулирования интернета.

В любом законе, как мне кажется, нужно идти от первоистоков. То есть, Кабмин, поручая что-то СБУ, должен аргументировать и доказать легитимность этих действий для народа. И если народ не хочет знать правду, он должен поддержать Кабмин в борьбе с интернет-СМИ.

Есть один интересный момент: подобная идея о сертификации интернет-СМИ постоянно всплывает ровно перед выборами президента. Вероятно, именно должность президента является самой спорной для интернет-СМИ. Будущему кандидату тяжело читать то, что о нем пишут в СМИ, и он решает найти какой-то рычаг влияния, а если не найти - то создать.

2. Никак. Просто будет возможен звонок сверху с угрозой отобрать лицензию (для тех, у кого она будет). Мне кажется, не пустить или пустить кого-то на пресс-конференцию - это ерунда. Человек всегда сможет пройти, у журналистов, которые пишут в несколько изданий сразу, не возникнет никаких проблем.

А вот выключить интернет-издание будет возможно.

4. Тот же орган, которые присваивает (если такой есть) статус обычным СМИ.