Є лише дві речі, які можуть змусити держслужбовця працювати на людей, а не на себе: це чітко визначена, демократична процедура та постійний контроль за його роботою з боку компетентної громадськості, особливо ЗМІ. Головною проблемою сучасної української журналістики є повальна, цілком модна некомпетентність – тому влада мало реагує навіть на резонансні публікації. Бо корупціонер не боїться балакуна-колумніста з його оціночними судженнями, який за своє життя не надіслав рекомендованим листом жодного інформаційного запиту. Він боїться, щоби його не спіймали за руку. Сотні тисяч знаків присвячено порожнім фразам на тему «ганьба, чиновники дерибанять бюджет», але лічені одиниці колег по перу взялися розібратись у законодавстві та діях чиновників і пишуть, показують, розповідають зі знанням справи про те, хто і як витрачає кошти платників податків. Вірю, що зусиллями цих людей масштаби дерибану зменшуються.

 

23 грудня 2008 року в Харкові на семінарі «Практичне застосування “Положення про державні закупівлі”» були презентовані результати роботи в 2008 році проекту «Медіа-варта. На сторожі тендерної відкритості», здійснюваного вільною спілкою платників податків «Небайдужі» та редакцією спеціалізованого видання у сфері держзакупівель «Редукціон».

 

Не варто плутати цей проект із програмою Ігоря Чайки під схожою назвою. «Медіа-варта» виникла раніше, 16 травня, незабаром після ліквідації 24 березня «керівної та спрямовуючої» ролі Тендерної палати України, яка швидко пышла в небуття разом із супутніми конторами з примусового продажу нікому не потрібних папірців за десятки тисяч гривень та вивісками «офіс народного депутата», де відбувався дерибан... тобто, «контрольований» народними обранцями «розподіл» бюджетних коштів.

 

Через процедури державних закупівель проходить величезна маса бюджетних коштів, більш ніж 200 мільярдів гривень щороку. Журналісти доклали чималих зусиль для викриття корупційної схеми ТПУ, що базувалася на неправильній процедурі, та дали потужний поштовх до реформування тендерних процедур. Одними розслідуваннями Андрія Марусова, за які він отримав купу судових позовів та нагороду Національного конкурсу за найкращі журналістські розслідування, було оприлюднено купу фактів «прихватизації» бюджетних мільярдів, а скільки народу з того часу йде протореним шляхом!

 

І от нарешті, з 28 березня 2008 року ми можемо пожинати плоди перемоги. Відповідно до прийнятого Кабінетом Міністрів «Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», «з метою забезпечення відкритості та прозорості процедур закупівель під час розкриття тендерних пропозицій можуть бути присутні представники засобів масової інформації». В подальшому цей документ неодноразово змінювався, з його назви зникло слово «тимчасове», але на права журналістів ніхто не зазіхнув.

 

Ця норма виявилася справжнім проривом у відносинах ЗМІ та влади. Розкриття тендерних пропозицій – дійство, на якому чиновники та бізнесмени збираються й оголошують, хто та на яких умовах претендує на наші податки. «Очі й вуха» громадянського суспільства фактично допустили в святая святих, до нагляду за процедурами розподілу бюджетних коштів!

 

Коли державна установа (замовник) купує товари чи послуги на велику суму у приватного підрядника, цей підрядник стає учасником тендеру і має перемогти на ньому, тобто запропонувати товар чи послуги пристойної якості за найменшою ціною. Якщо на тендер не приходить як мінімум два учасники, він вважається таким, що не відбувся. Мета тендеру – знайти вигідних підрядників для держави, заохотити підприємців до конкуренції, зекономити бюджетні кошти і не допустити корупційних схем закупівлі товарів утридорога в одного і того ж підрядника, який отримує замовлення за «відкати» відповідальному чиновнику.

 

Тендери проводять тендерні комітети при органах державної влади і місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємствах. Ці комітети мають дотримуватися певних правил, не менш суворих, ніж ті, за якими працюють виборчі комісії. До цих правил входить обов’язкова публікація оголошення про тендер не менш ніж за два тижні до його проведення та оголошення про те, з ким і за якою ціною було укладено контракт після проведення тендеру. Оголошення публікуються в загальнодержавному офіційному виданні «Вісник державних закупівель», яке регулярно розміщується в інтернеті на сайті Міністерства економіки України.

 

Журналіст на тендері в демократичному суспільстві – така сама норма, як журналіст при підрахунку голосів на виборах. Саме з цих міркувань виникла «Медіа-варта» – за задумом ініціаторів, «новий проект незалежних ЗМІ, які не байдужі до стабільного розвитку української економіки і, зокрема, до прозорого розподілу державних коштів та проведення тендерів, відкритих для громадськості». Суть проста: журналісти проекту вивчають загальнодоступні оголошення про проведення державних закупівель, відвідують розкриття тендерних пропозицій і розповідають громадськості, як витрачаються бюджетні кошти.

 

Розповідає Тетяна Крупицька, кореспондент інформаційного бюлетеня «Редукціон», координатор проекту «Медіа-варта»:

 

 

 

 

Одним із партнерів «Медіа-варти» є газета «Панорама» з міста Суми. Кореспондент цієї газети Анастасія Мазур, лауреат премії за найкраще журналістське розслідування 2008 року, поділилася з колегами багатим досвідом:

 

 

 

У Києві «Медіа-варта» почала працювати 3 червня 2008 року завдяки автору цієї статті. Цього дня я вперше відвідав розкриття тендерних пропозицій у Міністерстві внутрішніх справ України і незабаром опублікував ілюстрований фотографіями репортаж. Із того часу доводилося бути свідком багатьох тендерів у не менш поважних установах: Міністерстві охорони здоров’я, Міністерстві оборони, в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, на «Укрзалізниці», поліграфкомбінаті «Україна» та в НАЕК «Енергоатом» і т. д. Засвідчую: процедурні порушення та фіктивна конкуренція зустрічаються навіть у деяких поважних відомствах загальнодержавного рівня. Доходить до того, що прямо на розкритті, коли начебто переможець ще невідомий, може бути по кожному лоту дві пропозиції й пропозиції фірм-супутників демонстративно кладуть під стіл, а завідомо виграшні пропозиції залишають на столі. Одне поважне міністерство, щоб не показувати громадськості, що відбувається там на тендерах, не пускає й на поріг не тільки журналістів, а навіть учасників, які чимось не догодили відповідальному чиновнику. В результаті це міністерство має проблеми з контролюючими органами і зрив тендерних процедур, бо, звичайно ж, про кожен факт порушення законності відправляються скарги.

 

В рамках «Медіа-варти» було задумано і реалізовано механізм пошуку інформації про тендери, який наразі розташований за адресою http://www.mediavarta.com – тепер журналісту достатньо ввести назву свого міста і дату, щоби подивитися, де і коли цього дня відбудуться розкриття тендерних пропозицій. Замість міста і дати можна вводити просто будь-які строки для пошуку оголошень про початок чи результати тендерних процедур, які ці строки містять.

 

Відвідування тендерів дуже допомагає розібратись у тому, як взагалі витрачаються бюджетні кошти, і писати про це зі знанням справи. Бо злі язики переконують, що й після ліквідації Тендерної палати втрати платників податків від корупції не надто зменшилися. Наводять приклади, коли поширене програмне забезпечення, ринкові ціни на яке загальновідомі, купувалося органами влади у відомої фірми вдвічі дорожче за ціну тієї ж фірми для приватних покупців.

 

Голова Комітету Верховної Ради з питань економічної політики народний депутат Олександр Ткаченко (КПУ) стверджує: «Ліквідувавши Тендерну палату і Міжвідомчу комісію, сьогодні якраз в Кабінет Міністрів ходять з чемоданами, для того щоб вирішувати питання по державних закупівлях». Антон Яценко (БЮТ), голова підкомітету того ж-таки Комітету з питань регулювання ринку державних закупівель, державного замовлення, конкурсів та діяльності державних підприємств, екс-віце-президент ТПУ переконує, що нині «відкати» сягають 40% ціни закупівлі, і сумує за тими часами, коли Тендерна палата тримала руку «на пульсі» подібних процесів. За його словами, часто замість проведення закупівель на конкурсних засадах Міністерство економіки дає дозвіл на закупівлю в одного учасника. Наскільки ринковими є ціни, за якими один учасник продає державі товари та послуги, відомо тільки йому та чиновникам, із якими вдалося «домовитися». Так було з реконструкцією спорткомплексу «Олімпійський» і з закупівлями на ліквідацію наслідків весняної повені, де тільки Контрольно-ревізійне управління Кабміну з його скромними штатами виявило факти розбазарювання десятків мільйонів гривень.

 

Покласти край тендерним зловживанням мав би закон про державні закупівлі, підготовлений Міністерством економіки і прийнятий парламентарями в першому читанні. Влітку міністр економіки Богдан Данилишин обіцяв, що закон буде прийнято до кінця 2008 року, однак прогноз не справдився. Показово, що опозиція дуже насторожено ставиться до законодавчих ініціатив у цій сфері. Ганна Герман заявила: «Уряд не раз намагався повернути у тендери корупційні схеми. За період роботи оцього парламенту, після того як ми скасували всі ці схеми, було подано близько 8 законопроектів, у яких намагаються повернути корупційні тендери. Ми ніколи цього не допустимо і ніколи під цим не підпишемося. І хоча у нас у комітеті немає більшості, то ті депутати, які належать до Партії регіонів, не будуть за це голосувати. І ми будемо робити все, щоби журналісти нас у тому підтримували. Я думаю, що журналістська спільнота тут може багато зробити». Аналогічну позицію висловив Борис Колесніков: «Вы знаете, меня всегда настораживает, когда подается законопроект о госзакупках. Потому что я ни разу не видел проекта закона о госзакупках, который бы не носил коррупционный характер».

 

Щоби бюджетні кошти витрачалися в Україні без корупції, а отже відкрито і прозоро, ми маємо здолати ще довгий шлях. «Медіа-варта» вже робить перші кроки, й особливо приємно бачити, як колеги з масових видань теж ступають на цей шлях, регулярно публікуючи новини та розслідування на тему державних закупівель. Такі публікації, як розвідка газети «Дело» щодо закупівлі послуг зі створення нового сайту Верховної Ради, заслужено стають популярними і сприяють поширенню ідеї громадського контролю за витрачанням бюджетних коштів.

 

На моє переконання, з відкритості бюджету починається довіра громадянина до держави. Чесні тендери, публічність яких буде забезпечена увагою засобів масової інформації – необхідна передумова того, щоби державний бюджет був відкритою книгою для кожного громадянина – платника податків.