Країна-мрія!
Нова Україна може початися з культури.
Слідом за хронічною політичною кризою Україну охопила й економічна. Цього разу хоч не так самотньо – від останньої потерпає весь світ. Загалом, є відчуття, що у вирі скандалів та валютних стрибків країна виживає лише дивом – ще не розвалилася на шматки, ще не всі виїхали світ за очі на заробітки, ще не повністю відвернулися сусіди.
З іншого боку, є сфери, де життя не виглядає так песимістично. Згадати хоча б, яке цього року видалося фестивальне літо. Годі намагатися назвати всі фестивалі, бо не кожен із них мав широку рекламу. Та й без цього – після «Країни мрій» встигнути на «Шешори», потім на «Тараса Бульбу» й у «Підкамінь» зміг далеко не кожен. А ще ж треба потрапити на Харківщину на «Печенізьке поле», заїхати на Хортицю, яка приймає по кілька заходів на рік, покрутитися на «Трипільському колі» та звити собі «Гніздо» у Білій Церкві. Додайте десятки різнопланових музичних зібрань – від року до етніки – у багатьох куточках України, які, до речі, із настанням осені не закінчуються.
Про державну підтримку тут можна говорити лише в окремих випадках. В цілому ж, без усілякої ініціативи згори, без пафосних промов про українську культуру чи молоде покоління люди щось роблять, та сама українська культура демонструє свою привабливість, а молоде, і не тільки, покоління на цій культурі не те що виховуються – вони нею живуть.
Якби існування України залежало тільки від вождів та гетьманів, то її як такої вже давно не було б. Вітчизняна історія – це, значною мірою, літопис зрад та взаємопоборювання. Історія української культури, в тому числі й сучасної – це розповідь про вміння виживати та творити національний простір в умовах, які цьому зовсім не сприяють.
Кілька років тому познайомився із молодими хлопцями та дівчатами, які збирали українську музику та відео, записували на диски, і роздавали їх – іноді цілеспрямовано, іноді під час випадкових зустрічей. Не зовсім легально? Напевне, так. Але в інший спосіб популяризувати українську пісню, в той час коли на неї майже всюди накладали тавро «неформат», було майже неможливо.
Сьогоднішні ентузіасти від музично-фестивального життя роблять схожу справу. Поняття здорової української політики, а звідси – й атмосфери успішної України – це так само «неформат», на неї, по суті, не сформований запит серед тих, хто замовляє «музику».
Не випадково, наприклад, один із найуспішніших українських музикантів і фестивальних менеджерів Олег Скрипка дистанціюється від політичних процесів і від офіційних нагород та звань. Водночас «на Скрипку» хочеться ходити, а на Ющенка, Тимошенко та інших – вже ні. Дехто з музикантів, як от «Тартак», робить громадсько-політичний пафос одним із головних у своїй творчості. Але ця діяльність все ж таки залишається саме творчістю і, поки що, виглядає продуктивніше, ніж похід у «чисту» політику Вакарчука або Руслани.
Та й не важливо, до яких саме тем звертаються митці. Вони доводять, що вміють робити якісний продукт, приваблюють людей і творять навколо своїх ідей середовище. Саме на цих, маленьких і великих, культурних майданчиках і вирує сьогодні справжнє життя.
Відповідно, у тому, що почалася криза, – а в Україні вона, швидше, розвинулася, оскільки кризові процеси мають системний, широкий характер, охоплюючи економіку і політику, – є позитив. Ситуація, що склалася, демонструє недостатність політичного та економічного підґрунтя для виникнення успішної країни, що, власне, не є новиною. Експерти кажуть про кризу «споживацького суспільства», переоцінку матеріальних цінностей. Те, що це колись станеться, не викликає сумніву, чи тепер і зараз – покаже час. Втім, ще один висновок напрошується сам собою.
На тлі загальної стагнації культурні діячі показують свою спроможність. Стає очевидним потенціал української культури, в її незалежному, можна сказати – неофіційному вимірі. Якщо той же Скрипка пропонує новий текст державного гімну, можна навіть сприймати це з іронією, змінюючи його на більш оптимістичний, то цим він закладає власне бачення майбутнього України. На жаль, демонструвати своє якісне, сутнісне бачення здатен далеко не кожен із представників влади. Інтереси та світобачення її, влади, носіїв, стрімко звужуються на зразок шагреневої шкіри.
Нова Україна може початися з культури. В усякому випадку, це був би непоганий варіант. Для цього потрібно лише змінити акценти і підняти суспільну вагу людей, які мають для країни реальне, а не дуте за допомогою ЗМІ значення. З огляду на природу українців, такий шлях, через культуру і творчість, був би найбільш гармонійним. Політика і фінансова система – невід’ємні частини життя, але й переоцінювати їх не варто. Не зробитися багатшими, а якомога ширше реалізувати власний потенціал – чим не надзавдання для цілої нації?
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
1
Ніка
5804 дн. тому
Це надзвичайно влучна стаття! Автор, думаю, класно відчуває настрій суспільства. І дійсно, скупчення народу де? - В кіно, театрах, виставках, ярмарках, на фестивалях... Шешори взагалі стали уже подією року для одних і просто яскравим дійством для інших. От в таким місцях і відчуваєш, що і сила у нас є, і краса, і добро один до одного. І головне, щиро! =)))
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
